Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №705/1856/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1856/25

2/705/477/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Піньковського Р.В.

при секретарі Романовій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Паланської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Уманська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання права власності на земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до Паланської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Уманська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання права власності на земельну ділянку, в обґрунтування зазначивши наступне.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право на земельну частку (пай) в порядку спадкування, за законом, після смерті батька ОСОБА_4 , із земель реформованого колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» с. Громи Уманського району Черкаської області, орієнтовною площею 2.82 умовних кадастрових гектар, та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом.

Окрім позивачів, спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 є і його дружина – мати позивачів ОСОБА_5 .

Відповідно, свідоцтво про право на спадщину за законом, було видано із зазначеним формулюванням про те, що спадкоємці після смерті ОСОБА_4 , набули право у рівних частках, а саме по 1/3 частині, кожна: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на земельну частку (пай).

В процесі оформлення правовстановлюючого документу, на земельну ділянку позивачам було видано розпорядження Уманської районної державної адміністрації Черкаської області за №372 від 29 грудня 2003 року, згідно якого було прийнято рішення про видачу державних актів на право власності на земельну ділянку, згідно розподілу земельних ділянок у полях №№ НОМЕР_1 відповідно до схеми поділу земель колективної власності колишнього КСПП «Громи».

Згідно із додатком гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 1,8572 га сертифікат серії ЧР 0119403 із зазначенням 1/3.

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом та розпорядження Уманської РДА позивачам було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №100149 від 20 лютого 2004 року на земельну ділянку площею 1,8572 га., розташовану за межами населених пунктів Громівської сільської ради (на сьогодні за межами с.Громи, Уманського району Черкаської області).

На момент оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, мати позивачів ОСОБА_5 , паралельно із доньками оформлювала право власності на земельну ділянку, яка дісталася їй у спадок після смерті чоловіка у розмірі 1/3 частини від загальної площі в умовних кадастрових гектарах 2,82 га. ріллі, окрім того за її згодою до загальної площі її земельної частки (паю) було під час оформлення права власності додано частину земельної ділянки площею 2,82 умовних кадастрових гектарів, із земель КСПП «Громи» яку вона отримала у власність, як колишній член вказаного колективного сільськогосподарського підприємства, та їй було видано державний акт на право власності серії ЧР №100150 на земельну ділянку, на загальну площу 3,7144 га, розташовану за межами населених пунктів с. Громи, Уманського району, Черкаської області.

На розвороті державного акту право власності на земельну ділянку серії ЧР №100149 від 20 лютого 2004 року співвласниками зазначено, гр. ОСОБА_6 , 1/3 частина ОСОБА_2 1/3 частина. Вказане зазначення часток у праві власності земельної ділянки площею 1,8572 га є неправильним, так як після оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки частина у розмірі 1/3 від площі в умовних кадастрових га 2,82, була приєднана до земельної ділянки їхньої матері ОСОБА_5 , а позивачкам було виділено земельну ділянку за вирахуванням вказаної частини і фактично вони стали власницями земельної ділянки площею 1,8572, у рівних частках кожна.

Через те, що у розпорядженні Уманської районної державної адміністрації та державному акті на право власності на землю вказано, що вони володіють 1/3 частиною земельної ділянки, хоча фактично це 1/2 частина, позивачі не можуть реалізувати своє право на внесення відомостей про належне їм право власності на землю до ДРРП та відповідно вони не мають права вільно розпоряджатися своїм правом власності на землю, як то оформлення будь-яких правочинів відносно неї.

При зверненні до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, щодо внесення відомостей про їхнє право власності до ДРРП, ними було отримано усну відмову у реєстрації права власності через неправильні відомості про частку у праві власності зазначені у державному акті на право власності на землю.

Право власності на земельні ділянки, що виникло до 02.05.2009, може посвідчуватися державними актами 3-х видів: -державний акт на право приватної власності на землю, -державний акт на право власності на землю, -державний акт на право власності на земельну ділянку, а з 02.05.2009 отримання державного акта на право власності на земельну ділянку стало необхідним лише у разі набуття права власності із земель державної чи комунальної форми власності, а також при зміні меж та/чи цільового призначення землі. В той же час, державний акт, що посвідчував виникнення права власності на таку земельну ділянку, залишався документом, який мав супроводжувати земельну ділянку протягом всього часу її існування.

З 01.01.2013 право власності на земельну ділянку, при її формуванні, посвідчується на загальних засадах посвідчення права власності на об`єкти нерухомого майна, тобто свідоцтвом про право власності, що видає державний реєстратор прав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З метою відновлення порушеного права позивачок вбачається визнати за ними право на земельну ділянку площею 1,8572 по 1/2 частині кожній. Іншого способу захисту порушених прав позивачів, окрім обраного ними, натепер не вбачається.

У зв`язку з цим просять, визнати, що ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,8572 га кадастровий номер 7124392200:02:001:0911, що розташована за адресою: с. Громи Уманського району Черкаської області, за межами населених пунктів.

Визнати, що ОСОБА_2 належить право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,8572 га кадастровий номер 7124392200:02:001:0911, що розташована за адресою: с. Громи Уманського району Черкаської області, за межами населених пунктів.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, від їх представника ОСОБА_3 надійшла письмова заява, у якій вона просила підготовче засідання проводити у її відсутність та просила призначити судовий розгляд. Також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. в подальшому в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомляла.

Представник відповідача Паланської сільської ради в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла письмове клопотання, у якому просили замінити відповідача Паланську сільську раду на належного, а саме на Уманську районну державну адміністрацію Черкаської області, оскільки державний акт про право власності на землю було видано Уманською районною державною адміністрацією Черкаської області. Сільські ради є органами місцевого самоврядування, а райдержадміністрації – органами виконавчої влади і вони не мають прямих правових зв`язків, щоб робили сільські ради правонаступниками райдержадміністрацій. Правонаступництво в цьому випадку не передбачене. Оскільки Паланська сільська рада не правонаступником Уманської районної державної адміністрації Черкаської області, відповідно Паланська сільська рада не має жодного відношення до предмету спору та не може виступати відповідачем у справі. Щодо вказаних обставин раді не було відомо та жодного відношення до цього рада не має.

Представник третьої особи Уманської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляли, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку.

Суд, врахувавши позицію сторін у справі, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд вважає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі врегульовані нормами Конституції України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України – земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Крім того, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, із наведених судом норм Конституції України вбачається, що держава Україна приділяє особливу увагу захисту права власності на землю.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за законом серії АВІ № 083851, зареєстрованого в реєстрі за № 536, виданого 18.02.2000 в межах спадкової справи № 148 за 2000 рік ОСОБА_7 завідуючою Уманською районною державною нотаріально конторою, спадкоємцями майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частках кожна: дружина ОСОБА_5 , та дочки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) КСПП «Громи» с. Громи Уманського району Черкаської області, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» розміром 2,82 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0119403, виданого Уманською райдержадміністрацією 23.12.1996, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 221 від 25.12.1996.

Згідно архівного витягу виданого архівним відділом Уманської районної державної адміністрації 20.09.2024 за вих. № 04.05/362, розпорядженням Уманської державної адміністрації Черкаської області від 29.12.2003, прийнято рішення про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки згідно розподілу земельних ділянок у полях №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 відповідно зі Схемою поділу земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» громадянам – власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» згідно з додатком, а саме у п. 40 такого додатку вказано ОСОБА_5 № ділянки 912, площа 3,7144 га.

Згідно архівного витягу виданого архівним відділом Уманської районної державної адміністрації 20.09.2024 за вих. № 04.05/360, розпорядженням Уманської державної адміністрації Черкаської області від 29.12.2003, прийнято рішення про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки згідно розподілу земельних ділянок у полях №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 відповідно зі Схемою поділу земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» громадянам – власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» згідно з додатком, а саме у п. 31 такого додатку вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , площа 1,8572 га.

На виконання вказаного розпорядження видано державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:

- згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 100150, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,7144 в умовних кадастрових гектарах, розташованої на території Громівської сільської ради, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка межує із, між іншим, земельною ділянкою належною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 100149, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 1,8572 в умовних кадастрових гектарах, розташованої на території Громівської сільської ради, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка межує із, між іншим, земельною ділянкою належною ОСОБА_5 . У державному акті наявна відмітка про те, що до списку співвласників входять ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але при цьому, розмір їх часток зафіксований як: 1/3 за кожним.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 20 04 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельний кодекс України).

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, вбачається, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акту про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року (561-12), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно до положень ч.ч.1-4, 9, 10 ст. 5 ЗК України (в редакції 1992 року) земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

Як встановлено судом, позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх мати ОСОБА_5 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , тобто їх батька та чоловіка відповідно, що підтверджується свідоцтвом про прийняття спадщини, а саме земельної ділянки (паю), належної спадкодавцю на підставі сертифікату. Частки усіх трьох спадкоємців були рівними та становили по 1/3 частці земельної ділянки (паю), розміром 2,82 в умовних кадастрових гектарах.

Оскільки спадкове майно відноситься до нерухомого майна, реєстрація права власності на нього є обов`язковою, що було роз`яснено спадкоємцям при видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом.

Уманською районною державною адміністрацією було винесено розпорядження «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам – власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Громи» (с. Громи), у зв`язку з чим, позивачі та їх мати отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Разом з тим, оскільки мати позивачів мала як в порядку спадкування право на 1/3 частку належної її чоловікові земельної ділянки (паю), так і право на іншу частку (пай), як член КСПП «Громи», то державний акт їй був виданий на одну земельну частку (пай) шляхом складання розмірів умовних кадастрових гектарів таких земельних ділянок, у зв`язку з чим, розмір спадкової земельної ділянки (паю), що є предметом спору, зменшився та фактично становив 2/3 частки земельної ділянки (паю), а саме 1,8572 га, на яку і було видано державний акт іншим спадкоємцям – позивачам по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, виданий на ім`я останніх державний акт на право на земельну частку (пай), містить інформацію, що співвласниками такої земельної ділянки є лише ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але їх частки зазначені відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, тобто по 1/3.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Беручи до уваги, що позивачами було виконано усі вищевказані дії, що передбачені вимогами законодавства, а саме звернення до нотаріуса із відповідними заявами про прийняття спадщини, отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акту на спадкову земельну ділянку (пай), але при цьому при видачі державного акту на ім`я позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було враховано, що інший спадкоємець уже оформив свої спадкові права, тому розмір земельної ділянки, належної позивачам зменшився на 1/3 та почав становити 1,8572 га, і відповідно, належить кожній із позивачів по 1/2 частці. Разом з тим, у виданому позивачам державному акті про зменшення розміру спадкової земельної ділянки було відображено, але частки записані без змін, а саме по 1/3, що фактично не відповідає дійсності.

Державний акт на право власності на земельну ділянку - це документ, що посвідчує право власності громадянина на земельну ділянку й видавався на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Державний акт на право приватної власності на землю також визначає розмір, місцеположення, межі ділянки і містить її схему. В деяких випадках громадянин може отримати більше ніж один наділ. У такому разі в державному акті буде вказано такі самі дані про всі ділянки.

Форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449, яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03.07.2013 № 404 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів».

З 01 січня 2013 року, у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державнний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються. З 01.01.2013 земельні ділянки як об`єкти права реєструються в Державному земельному кадастрі, а права на них (власності, користування тощо) – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрація прав щодо земельної ділянки можлива лише за умови, що таку ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

У зв`язку із зазначеним, судом встановлено, що дійсно невідповідність розміру земельної ділянки (паю) дійсним часткам позивачів, відповідно до свідоцтва про право на спадщину, призвело до порушення майнових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але у зв`язку зі змінами у законодавстві, неможливо внести зміни у державний акт, який підтверджує їх право на земельну частку (пай).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожною право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,8572 га кадастровий номер 7124392200:02:001:0911, що розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район, с. Громи, за межами населених пунктів

Керуючись ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 364 ЦК України, ст. ст. 78-81, 152 ЗК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_13 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,8572 га кадастровий номер 7124392200:02:001:0911, що розташована за адресою: с. Громи Уманського району Черкаської області, за межами населених пунктів.

Визнати за ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_14 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,8572 га кадастровий номер 7124392200:02:001:0911, що розташована за адресою: с. Громи Уманського району Черкаської області, за межами населених пунктів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 02.10.2026.

Суддя: Р. В. Піньковський