Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №548/737/26 — Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/737/26

Провадження № 2/548/526/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/повний текст/

24.09.2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Коновод О.В.

за участю : секретаря судового засідання -Матвієнко О.А.

представника позивача - адвоката Саленка Я.Ю.

представника відповідача- Шелегон Б.Я.

розглянувши у відкритому судовому засідання у залі суду м. Хорол у порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення

установив:

Позиції учасників справи, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Хорольського районного суду Полтавської області із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування позову вказала, що вона ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що доводиться копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 . Серія ІІІ НОМЕР_2 , виданого 24 червня 1991 року Гаркушинською сільською радою Миргородського району Полтавської області, актовий запис №9 та копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 . Серія НОМЕР_3 , виданого 24 квітня 1998 року Новоаврамівською сільською радою Хорольського району Полтавської області, актовий запис №4.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12 березня 2024 року № 72 ОСОБА_2 був призваний на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , що доводиться копією витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 березня 2024 року № 72.

18 травня 2024 року мати позивача та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримала від ІНФОРМАЦІЯ_6 сповіщення про те, що її син, солдат ОСОБА_2 , навідник десантно штурмового відділення військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 17 травня 2024 року в районі н.п. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25 квітня 2025 року № 20250425-4336 дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 18 липня 2024 року. Зазначене доводиться копією Сповіщення сім`ї № 11/2336 від 18 травня 2024 року та копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25 квітня 2025 року № 20250425 4336.

З дитинства ОСОБА_2 фактично здійснював піклування про свою сестру - ОСОБА_1 , забезпечуючи її усім необхідним для належного життя, розвитку та задоволення повсякденних потреб.

Батько ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 13 лютого 2007 року Гаркушинською сільською радою Миргородського району Полтавської області, актовий запис № 5.

Після його смерті саме ОСОБА_2 фактично взяв на себе обов`язки щодо виховання, матеріального забезпечення сім`ї та утримання своєї сестри.

Після досягнення повноліття та до моменту мобілізації, а також під час проходження військової служби, ОСОБА_2 продовжував систематично надавати Позивачу матеріальну допомогу, яка носила постійний характер та була основним джерелом засобів до її існування.

Відповідно до довідки про склад сім`ї, Позивач та ОСОБА_2 проживали разом, вели спільний побут та господарство, що підтверджується копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 09-08/3 від 05 січня 2026 року та копією акту від 10 березня 2026 року.

Під час проходження військової служби ОСОБА_2 постійно здійснював фінансову підтримку Позивача, що підтверджується квитанціями та виписками з банківських рахунків, які свідчать про регулярність, систематичність та безперервність надання грошових коштів.

Після зникнення ОСОБА_2 безвісти, грошове забезпечення військовослужбовця отримувала їх мати - ОСОБА_3 , яка передавала частину зазначених коштів Позивачу, фактично продовжуючи її утримання за рахунок грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. Зазначене підтверджується копіями квитанцій та банківських виписок.

Таким чином, навіть після зникнення безвісти ОСОБА_2 , Позивач продовжувала отримувати матеріальне забезпечення, яке походило від нього, та перебувала на його утриманні.

ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 05 січня 2026 року Хорольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 6.

У зв`язку зі смертю матері припинилося отримання грошового забезпечення, яке було єдиним постійним джерелом існування Позивача, що свідчить про її фактичне перебування на утриманні ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 одержувала від брата, ОСОБА_2 , допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

У зв`язку із наведеним вище ОСОБА_1 06 січня 2026 року звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо питання виплати грошового забезпечення як члену сім`ї, який перебував на утриманні зниклого безвісти, на зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 . Отримала відмову. Як слідує з копії листа командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України підполковника ОСОБА_7 від 28 січня 2026 року № 693/5332: «Законом №3995-ІХ встановлено: Що у разі відсутності особистого розпорядження, грошове забезпечення, після здійснення встановлених законом відрахувань, виплачується: в першу чергу рівними частками, що в загальній сумі не перевищує 50% грошового забезпечення - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців; в другу чергу (у разі відсутності представників з першої черги, зазначених в попередньому абзаці) рівними частками, що в загальній сумі не перевищує 20% грошового забезпечення - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представникам яких є військовослужбовець; п.3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2016 № 884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира військової частини. До заяви про виплату грошового забезпечення додаються такі документи: ..... призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законним представникам яких є військовослужбовці.... Відповідно до отриманих документів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було опрацьовано та встановлено, що в пакеті документів відсутня копія документа, що підтверджує призначення ОСОБА_2 опікуном, піклувальником ОСОБА_1 . Відповідно до вищезазначеного, повідомляється, що ОСОБА_1 не набула право на виплату грошового забезпечення»

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 06.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

26.06.2026 ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що у неї крім брата ОСОБА_2 не було більш рідної особи, брат для неї був опорою. Для позивачки основним і постійним джерелом засобів для її існування були доходи її брата, а тому весь цей час і до його смерті вона перебувала на його утриманні, оскільки вона не може працювати через свою хворобу. Тому, брат постійно забезпечував Позивачку, усім необхідним, оскільки мав значно вищий дохід, в тому числі після його мобілізації.

Представник позивача - адвокат Саленко Я.Ю. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позові.

Представник відповідача - ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позовних вимог .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 . Їй добре відомі ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , вони є рідними братом та сестрою. ОСОБА_11 після смерті їхнього батька допомагав своїй матері ОСОБА_12 та сестрі ОСОБА_13 , він їх повністю забезпечував всім необхідним ( продуктами харчування, грошовими коштами). Вони проводили всі свої сімейні свята разом . Від самого ОСОБА_14 неодноразово чула, що він забезпечує свою сестру ОСОБА_1 , навіть перебуваючи у лавах ЗСУ він також ій надислав кошти для її існування.Після зникнення ОСОБА_15 безвісти, грошове забезпечення військовослужбовця отримувала їх мати - ОСОБА_3 , яка передавала частину зазначених коштів ОСОБА_13 , продовжуючи її утримання за рахунок грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця . Після смерті матері позивача ОСОБА_16 залишилася без допомоги .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомила, що їй добре відомі ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , вони є рідними братом та сестрою. ОСОБА_11 після смерті їхнього батька допомагав своїй матері ОСОБА_12 та сестрі ОСОБА_13 , він їх повністю забезпечував всім необхідним ( продуктами харчування, грошовими коштами). Вони проводили всі свої сімейні свята разом . Від самого ОСОБА_14 неодноразово чула, що він забезпечує свою сестру ОСОБА_1 , навіть перебуваючи у лавах ЗСУ він також ій надислав кошти для її існування.Після зникнення ОСОБА_15 безвісти, грошове забезпечення військовослужбовця отримувала їх мати - ОСОБА_3 , яка передавала частину зазначених коштів ОСОБА_13 , продовжуючи її утримання за рахунок грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця . Після смерті матері позивача ОСОБА_16 залишилася без допомоги .

Судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що доводиться копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 . Серія ІІІ НОМЕР_2 , виданого 24 червня 1991 року Гаркушинською сільською радою Миргородського району Полтавської області, актовий запис №9 та копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 . Серія НОМЕР_3 , виданого 24 квітня 1998 року Новоаврамівською сільською радою Хорольського району Полтавської області, актовий запис №4.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12 березня 2024 року № 72 ОСОБА_2 був призваний на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , що доводиться копією витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 березня 2024 року № 72.

18 травня 2024 року мати позивача та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримала від ІНФОРМАЦІЯ_6 сповіщення про те, що її син, солдат ОСОБА_2 , навідник десантно штурмового відділення військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 17 травня 2024 року в районі н.п. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25 квітня 2025 року № 20250425-4336 дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 18 липня 2024 року. Зазначене доводиться копією Сповіщення сім`ї № 11/2336 від 18 травня 2024 року та копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25 квітня 2025 року № 20250425 4336.

На підтвердження надання ОСОБА_2 позивачу матеріальної допомоги до матеріалів справи долучено відомості про рух коштів на банківському рахунку ОСОБА_1 , з яких убачається надходження від ОСОБА_2 , зокрема 12.04.2024, 14.04.2024,15.04.2024,20.04.2024,28.04.2024,22.04.2024 грошових коштів у різних сумах .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача та свідків, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено як підставу встановлення факту, що має юридичне значення, встановлення родинних відносин між фізичними особами.

Стаття 318 ЦПК України передбачає, що у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість встановлення такого факту інакше як в судовому порядку.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За нормами ст.16-16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Позивачка просить встановити факт, що вона перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця, який дасть, в тому числі, скористатись правом, передбаченим ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата необхідне позивачці для реалізації права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», «;Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у зв`язку з смертю військовослужбовця.

Зі змісту роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про прав.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання позивачем заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Даний правовий висновок викладено в Постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Для цього має бути наявність спільних витрат і спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

На цьому наголосив Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 (№ 5-рп/99).

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року по справі № 686/8440/16-й.

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1- 8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, що під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будького з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім`ї військовослужбовця можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Крім того Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Згідно з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому, отримання заявником інших виплат не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування його на утриманні.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ст.319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Але як вбачається з матеріалів справи позивач не зверталася до суду з клопотаннями про витребування доказів по даній справі.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд дослідивши, надані позивачкою докази встановив, що позивачкою доведений факт родинних відносини між нею та ОСОБА_2 , надання останнім їй допомоги, а також факт смерті ОСОБА_2 , але факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 не доведений належними доказами. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що ОСОБА_1 має власне житло в АДРЕСА_1 , у якому зареєстрована. Позивачка доказів про свої власні доходи, або їх відсутність суду не надавала. Пересилення на рахунок позивача ОСОБА_1 , коштів ОСОБА_2 , без зазначення призначення платежу, не свідчить про те, що основним і постійним джерелом засобів до існування для неї була допомога ОСОБА_2 , при наявності у її сім`ї інших доходів. Також суд звертає увагу на короткочасність грошових переказів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , які здійснювалися до призову на військову службу доказів, що ОСОБА_2 мав будь-які доходи, та брав участь в утриманні ОСОБА_1 , суду не надано.

Так, сам факт надання ОСОБА_2 позивачу матеріальної допомоги не є достатнім для встановлення факту її перебування на утриманні в розумінні статті 31 зазначеного Закону, оскільки закон пов`язує наявність статусу утриманця не лише з фактом отримання допомоги, а й із правом особи на пенсію у разі втрати годувальника.

Щодо показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_17 , які в судовому засіданні вказали, що позивачку ОСОБА_1 утримував її брат ОСОБА_2 , то суд їх не приймає до уваги, оскільки факт навіть за умови встановлення факту регулярного отримання від брата грошових коштів відсутні достатні підстави вважати, що така допомога була для позивачки постійним і основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, сукупність досліджених доказів не дає підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки позивач, будучи повнолітньою працездатною сестрою загиблого, не належить до кола непрацездатних членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.

За наведених обставин підстави для задоволення позовної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП- НОМЕР_7 , перебувала на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні.

З огляду на указане, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору необхідно стягнути з позивача.

Керуючись Відповідно до ст.ст.317, 319, 321, 373, 376, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 211, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), представник позивача: адвокат Саленко Ярослав Юрійович (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_10 , тел. НОМЕР_8 , адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_9 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_11 ,тел. НОМЕР_10 , адреса АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ), за участю третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( код ЄДРПОУ: НОМЕР_12 , юридична адреса : АДРЕСА_4 ) про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 05.10.2026 року.

Суддя: О.В. Коновод