Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №373/1098/26 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/1098/26

Провадження № 2/373/1195/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі

головуючого судді Залеської А.О.

за участі секретаря судових засідань Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

Короткий виклад позовних вимог та їх обґрунтування

Представник позивача – адвокатка Коротенко Є.О. через підсистему «Електронний суд» звернулася з позовом, в якому просила: стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики згідно боргових розписок від 22.06.2023 в загальному розмірі 54000 доларів США; пеню за понадстрокове користування коштами в розмірі 59940 доларів США; три проценти річних за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 3240 доларів США (ст. 625 ЦК України). Також просила стягнути судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 16640,00 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн та по 2500 грн за кожне судове засідання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.06.2023 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти в позику в розмірі 24000 доларів США - до 30.12.2023 та в розмірі 30000 доларів США - до 01.03.2024. Отже загальна сума позики за договором склала 54000 доларів США. На підтвердження договірних відносин та отримання коштів в позику відповідач склав та передав позикодавцю дві розписки. Згідно цих розписок у разі неповернення позики у визначений строк відповідач зобов`язався сплатити пеню в розмірі 1% від позиченої суми за кожен тиждень прострочення. Оскільки відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання, а саме: не повернув позику в розмірі 24000 доларів США до 30.12.2023 та в розмірі 30000 доларів США до 01.03.2024, представник нарахував по першій розписці за 116 тижнів прострочення пеню в сумі 27840 доларів США, а по другій борговій розписці за 107 тижнів прострочення – 32100 доларів США пені Також представник позивача у відповідності до ст. 625 ЦПК України нарахував відповідачу 3% річних від суми неповернутої позики за два останні роки понадстрокового користування чужими коштами, що в сумі склало 3240,00 доларів США.

Позиція відповідача та додаткові пояснення представника позивача

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, направив суду довідку Ф-5 про проходження військової служби по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 з 15.12.2025 та подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги визнав частково на суму позики 42000 доларів США.

В судовому засіданні представник позивача пояснила, що відповідач та позивач добре знайомі, обидва у 2022 році у зв`язку з воєнними діями переїхали з Херсонської області до центрального регіону України та отримали статус ВПО. У них певний час були ділові партнерські відносини. 22.06.2023 у м. Києві сторони домовились по усім істотним умовам договору позики та фактично уклади відповідний договір, за якими ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 54000 дол. США, які зобов`язався повернути частинами, тому в цей день відповідачем було написано дві боргові розписки: на 24000 доларів США та на 30000 доларів США, з рідними датами повернення. При цьому, відповідач передав позивачу в якості застави документи на своє домоволодіння в селі Молодіжне Херсонської області. Також на випадок невиконання своїх зобов`язань позичальник ОСОБА_2 зобов`язався сплатити пеню, про що вказав в розписках. Представник зазначила, що зі слів її довірителя відповідач не повернув навіть частини позики, а тому позивач наполягає на стягненні не лише основного боргу, а й пені у розмірі згідно боргових розписок та трьох процентів річних згідно ст. 625 ЦК України.

Фактичні обставини, що встановлені на підставі письмових доказів

Згідно боргової розписки від 22.06.2023, написаної відповідачем ОСОБА_2 , останній повідомляє, що отримав в борг від ОСОБА_3 грошові кошти (позику) в сумі 24000 доларів США, які зобов`язався повернути до 30.12.2023. На випадок недотримання цього обов`язку позичальник зобов`язався сплатити пеню в розмірі 1% від позиченої суми за кожен тиждень прострочення. В розписці вказано, що після повернення грошових коштів позикодавець ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 розписку (а.с.31)

Також 22.06.2023 відповідач ОСОБА_2 написав ще одну боргову розписку про те, що отримав в борг від ОСОБА_3 грошові кошти (позику) в сумі 30000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01.09.2024. На випадок недотримання цього обов`язку позичальник зобов`язався сплатити пеню в розмірі 1% від позиченої суми за кожен тиждень прострочення. У цій розписці ОСОБА_2 зазначив, що в якості завдатку передає позикодавцю документи (договір купівлі-продажу та домову книгу) на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32)

Оригінали обох цих розписок від 22.06.2023 на день звернення з позовом до суду залишалися у позивача та надані суду, чим підтверджується невиконання грошового зобов`язання відповідачем за договором позики на суму 54000 доларів США.

Наявність між позивачем та відповідачем ділових відносин, а також наявність у відповідача грошового боргу позивач додатково підтверджує скріншотами смс-повідомлень в телефонній переписці між ними за 01.02.2024 (а.с.57, 58).

Зміст спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання

Між сторонами існує спір, що виник з договірних відносин, які регулюються нормами Цивільного кодексу України в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також загальними положеннями про зобов`язання та договір.

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за юридичною природою договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно абз.1 ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.ч.1-3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до положень частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Мотиви, з яких виходив суд та висновки суду

За правилом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надані суду власноруч написані розписки ОСОБА_2 про отримання від позивача грошових коштів в позику під зобов`язання повернути їх у визначену дату (термін) є документами, якими підтверджуються договірні відносини сторін притаманні договору позики та засвідчується наявність грошового зобов`язання у боржника – ОСОБА_2 перед його кредитором – позивачем ОСОБА_1 .

Наявність у позивача оригіналів двох боргових розписок дає підстави для висновку, що відповідач має прострочене (невиконане) грошове зобов`язання перед позивачем у сумі – 54000 дол. США, що є позикою, отриманою 22.06.2023, яка підлягала поверненню у такому порядку: 24000 доларів США до 30.12.2023; 30000 доларів США – до 01.09.2024.

В силу статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом (ст. 193 ЦК України).

Отже, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. При цьому, обіг іноземної валюти не виключається та обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

З огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України у взаємозв`язку з ч.1 с. 1049 ЦК України належним виконанням грошового зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена у договорі позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. З наведеного слідує, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц наголошено, що в національному законодавстві відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у згадані постанові зробила правовий висновок стосовно того, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 761//2665/14-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у відповідача ОСОБА_2 простроченого (невиконаного) грошового зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 , який є позикодавцем за договором позики від 22.06.2023, на загальну суму 54000 доларів США. Вказані кошти були отримані відповідачем в позику на тимчасове (строкове) користування та залишаються не повернутими, чим порушені майнові права позивача, а тому відповідні кошти у такій самій сумі та валюті підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

У той же час, вимоги позивача про стягнення з відповідача у порядку ст. 625 ЦК України 3 % річних за два роки понадстрокового користування позикою, що в сумі складає 3240 доларів США, а також вимоги про стягнення пені в загальній сумі 59940 доларів США, що нарахована по 1% від суми позики за 116 тижнів прострочення повернення позики в сумі 24000 доларів США та за 107 тижнів прострочення позики в сумі 30000 доларів США, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до п.18 «Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Згідно згаданого положення неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 54000 доларів США, що є неповернутою позикою.

Вирішення питання розподілу судових витрат

Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу .

За правилами частини 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 статті 141 ЦПК визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву

У даній справі у змісті позову та у виступі в судових дебатах представник позивача Коротенко Є.О. у відповідності до абз.2 ч.8 ст. 141 ЦПК України зробила заяву-повідомлення про те, що докази понесених позивачем витрат на правову допомогу будуть подані протягом п`яти днів після проголошення судового рішення, що пов`язано з необхідністю здійснення розрахунку та узгодження їх розміру безпосередньо з позивачем.

Суд приймає таку заяву представника позивача та вважає за необхідне відкласти питання розподілу, понесених позивачем судовий витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення, що підлягає вирішенню у порядку ст. 246 ЦПК України, за умови надходження до суду відповідного письмового клопотання (заяви) та подання позивачем доказів понесення таких витрат протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення.

Разом з тим, одночасно з ухваленням рішення по суті позовних вимог суд вважає за необхідне здійснити розподіл понесених позивачем витрат на сплату судового збору, як того просила представник позивача, оскільки такі витрати підтверджені документально, зміні чи доповненню не підлягають.

У позовній заяві зазначено ціну позову 5 162 498,75 грн, що згідно курсу НБУ на дату подання позову еквівалентно 117180 доларів США, що є загальною сумою стягнення за трьома позовними вимогами майнового характеру (54000 дол. + 59940 дол. + 3240 дол).

Позивачем сплачено судовий збір за у розмірі 16640,00 грн, як передбачено Законом України «Про судовий збір», що підтверджується платіжною інструкцією та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги на суму 54000 доларів США, що еквівалентно 2 379 031,68 грн та становить 46,08 % від ціни позову, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7667,71 грн (16640,00 грн х 46,08 %).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою згідно боргових розписок від 22.06.2023 в сумі 54000 (п`ятдесят чотири тисячі) доларів США та судовий збір в розмірі 7667,71 грн (сім тисяч шістсот шістдесят сім гривень 71 копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації, як ВПО: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації, як ВПО: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя А.О. Залеська