Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №369/7578/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7578/26

Провадження № 2/369/11917/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченко А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи № 369/7578/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання батьківства та внесення відомостей про особу як батька дитини до актового запису про її народження, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі Відповідачка), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив суд: визнати його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження № 415 від 10.10.2012.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що з 2011 року він та Відповідачка мали тривалі, близькі та стійкі сімейні відносини, спільно проживали, були поєднані спільним побутом і проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У період спільного проживання та ведення спільного господарства Відповідачка завагітніла, Позивач підтримував її в цей період, сторони готувалися до народження дитини.

11.09.2012 Відповідачка народила хлопчика. Позивач зазначає, що напередодні народження дитини між ним та Відповідачкою виникла сварка, у зв`язку з чим Відповідачка заявила, що він не є біологічним батьком дитини, та самостійно, без його участі, провела державну реєстрацію народження. 10.10.2012 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області складено актовий запис № 415, прізвище дитини записано за прізвищем матері « ОСОБА_4 », а ім`я та по батькові « ОСОБА_5 » записано за вказівкою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Батьком дитини за вказівкою Відповідачки записано неіснуючу особу ОСОБА_6 .

Позивач вказує, що приблизно з грудня 2013 року сторони відновили стосунки та знову почали проживати однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився спільний син ОСОБА_7 , батьківство Позивача щодо якого визнано у добровільному порядку за спільною заявою, що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим 09.11.2017 Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

01.01.2026 під час сімейної розмови Відповідачка вперше підтвердила, що біологічним батьком ОСОБА_3 є Позивач, пояснила, що приховала правду через тодішню особисту образу, та не заперечує проти встановлення батьківства.

Оскільки запис про батька в актовому записі зроблено за вказівкою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України і змінити його без рішення суду неможливо, Позивач просить визнати його батьком дитини, виключити з актового запису відомості про вигадану особу батька, внести відомості про Позивача як про батька та змінити по батькові дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_10 », залишивши прізвище дитини без змін.

24.06.2026 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій він зазначено, що оскільки позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру, ним додатково сплачено судовий збір у сумі 1331 грн 20 коп.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 01.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

22.07.2026 року та 12.08.2026 року від Відповідача надійшла заява про визнання позову та розгляд справи без її участі. У даній заяві Відповідач зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

05.10.2026 Позивач та його представник - адвокат Дубров Євген Валерійович, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі. Також зазначили, що позовні вимоги підтримують, просили їх задовольнити.

Третя особа, Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України).

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.09.2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи визнання відповідачкою позову в порядку ст. 206 ЦПК України, суд вирішив ухвалити рішення за результатами підготовчого судового засідання.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутися кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 10.10.2012, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, зазначені відомості про дитину: ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком визначено ОСОБА_6 , матір`ю ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис за № 415.

Позивач та Відповідачка у період з 2011 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, а після відновлення стосунків з грудня 2013 року проживають однією сім`єю, у них є спільний син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківство щодо якого визнано Позивачем добровільно, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 09.11.2017.

На підтвердження того, що Позивач є біологічним батьком дитини, ним надано суду результати дослідження ДНК на батьківство № 4135 від 13.04.2026, відповідно до яких ймовірність батьківства Позивача щодо ОСОБА_3 становить не менше 99,9999%.

Крім того, на підтвердження спільного проживання Позивача та Відповідачки з дітьми, до суду надано копію Акт №1-04 від 10.04.2026, який складений депутатом Вишневої міської ради VIII скликання Осадчою Я.М. за участю сусідів. Зі змісту вказаного акту вбачається, що в АДРЕСА_1 , проживають, але не за адресою реєстрації:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

Витягом № НОМЕР_3 від 09.10.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у приватній власності позивача ОСОБА_1 .

Відповідачка визнає, що біологічним батьком дитини є Позивач, не заперечує проти встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.

Дослідивши надані суду докази, вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно із положеннями ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається, зокрема, за рішенням суду.

Згідно із ч. 1 ст. 128 СК України за відсутності спільної заяви матері та батька дитини, а також у разі смерті батька дитини, батьківство може бути визнане за рішенням суду. Згідно з ч. 4 ст. 128 СК України суд приймає позов про визнання батьківства, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу, що має місце у даній справі.

У відповідності до ст. 134 СК України на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

Щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18).

Крім того, за правилами частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку про визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти російської федерації», заява № 3451/05, § 34).

На обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на висновки дослідження ДНК на батьківство (висновок № 4135 від 13.04.2026), відповідно до яких останній з вірогідністю 99,9999 % є біологічним батьком ОСОБА_3 .

З огляду на зазначене, суд, дослідивши матеріали судового провадження, оцінивши докази у справі, враховує їх при ухваленні рішення як належні і допустимі, якими в цілому підтверджуються факти та обставини, викладені Позивачем у позовній заяві.

Окрім того, як вбачається із позовної заяви, метою визнання батьківства є юридичне закріплення походження дитини від її біологічного батька та захист прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 зазначив, що спір про визнання батьківства розглядається як засіб захисту прав дитини, а визначення батьківства є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі статтею 7 цієї Конвенції дитина з моменту народження має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Судом враховано, що встановлення батьківства Позивача та відповідні зміни до актового запису про народження дитини спрямовані на реалізацію права дитини знати своїх батьків та на визначення її правового статусу відповідно до дійсного походження, що відповідає найкращим інтересам дитини.

Разом з тим, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів реєстрації актів цивільного стану, метою якого є підтвердження вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною.

З огляду на викладене та з приводу порядку внесення змін до актового запису цивільного стану, про що просить Позивач, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 СК України на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

Згідно з пунктом 20 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з підпунктом 2.13.1 пункту 2.13 розділу II Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року № 96/5, підставою для внесення змін в актовий запис цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до підпункту 2.16.4 пункту 2.16 розділу II зазначених Правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦС.

Оскільки наявний запис про батька дитини містить відомості про ОСОБА_6 , ці відомості підлягають виключенню з актового запису. Відповідно до ст. 147 СК України по батькові дитини визначається за іменем батька, тому у зв`язку з визнанням батьківства Позивача по батькові дитини підлягає зміні з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_10 ». Прізвище дитини залишається без змін.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до усталеної судової практики, яка віддзеркалює принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення ЄСПЛ у справі «Морейра Феррейра проти Португалії»).

При цьому судом враховується, що згідно з пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданої позовної заяви у повному обсязі.

Щодо позовної давності, то відповідно до частини другої статті 129 СК України до вимог про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Судом встановлено, що про своє біологічне батьківство Позивач дізнався 01.01.2026 зі слів Відповідачки, до суду звернувся у квітні 2026 року, тобто в межах встановленого строку.

Разом з тим, враховуючи, що Позивачем не заявлено вимоги про розподіл судових витрат у справі, суд відповідний розподіл не здійснює.

На підставі вищезазначеного, керуючись статтями 126, 128, 129, 134, 147 СК України, статтями 12-13, 81, 89, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України (РНОКПП НОМЕР_4 ), батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_2 .

Виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 415 від 10.10.2012, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області), відомості про батька, зазначені як « ОСОБА_6 ».

Внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 415 від 10.10.2012, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області):

-у графі «батько» (відомості про батька) зазначити: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України (РНОКПП НОМЕР_4 );

-у розділі «відомості про дитину»: по батькові дитини « ОСОБА_6 » змінити на « ОСОБА_10 »; прізвище, ім`я, місце народження та дату народження дитини залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 05.10.2026 року.

Суддя А.В. Янченко