Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №368/1764/26 — Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1764/26

номер провадження 1-кп/368/170/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 рокуКагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області кримінальне провадження № 12026111230001008 від 25.07.2026 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шубівка Кагарлицького району Київської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, фахова передвища освіта, одруженого, непрацюючого, є учасником бойових дій, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.. 263 ч. 1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- сторони обвинувачення – прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_4

- сторони захисту –

обвинуваченого ОСОБА_3

та захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 у квітні 2026 року, більш точні дата та час судовим слідством не встановлені, перебуваючи у невстановленому судовим слідством місці, за невстановлених обставин виявив одну ручну осколкову гранату «М67», яку, усвідомлюючи її властивості та не маючи передбаченого законом дозволу, умисно незаконно придбав шляхом привласнення знайденого.

У подальшому ОСОБА_3 незаконно переніс зазначену гранату «М67» до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де умисно, без передбаченого законом дозволу, зберігав її до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції.

В період часу з 23 год. 58 хв. 25.07.2026 до 00 год. 11 хв. 26.07.2026 під час затримання ОСОБА_3 у порядку ст. 208 КПК України та проведення його особистого обшуку за вказаною адресою працівниками поліції було виявлено та вилучено одну гранату «М67», яка, відповідно до висновку експерта, є промислово виготовленою наступальною осколковою ручною гранатою М67, придатною до вибуху, та належить до вибухових пристроїв промислового виготовлення і бойових припасів.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст.. 263 ч. 1 КК України визнав повністю та пояснив, що в дійсності у його гаражі була одна граната, про яку він забув. Він приймав участь у АТО і як сувенір привіз собі гранату до дому. Згадав про граната лише, коли посварився із дружиною. Щиро кається. Більше таке робити не буде.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 .

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності, вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.. 263 ч. 1 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведеною.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, а саме:

як незаконному придбанні, носінні та зберіганні вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що мали місця діяння, у вчиненні яких обвинувачується, обвинувачений винний та підлягає покаранню.

Обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно паспорта НОМЕР_1 , виданого 21.03.2000 року обвинувачений ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Шубівка Кагарлицького району Київської області, відповідно, на момент вчинення злочину був повнолітнім та є громадянином України.

Згідно свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 08.04.2023 р. уклали шлюб, що був зареєстрований Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та зроблений відповідний запис під № 44.

Згідно вимоги про судимість № 32012 від 27.07.2026 р. станом на 27.07.2026 року ОСОБА_3 є особою раніше не судимою.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за наркологічною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - нарколога не перебуває.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за психіатричною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - психатра не перебуває.

Згідно характеристики, виданої старостою Шубівського старостинського округу вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Народився в с.Шубівка, закінчив Шубівську ЗОШ І-ІІІ ст., служив в ЗСУ, приймав участь в бойових діях на території Іраку, має посвідчення УБД, з 20 серпня 2014 року по 24 грудня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Зареєстрований за адресою Київська область, Обухівський район, село Шубівка, вулиця Кібітіна, 3 з 2023 року та проживає в АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 Дітей не має. За період перебування на території громади зарекомендував себе позитивно. За характером спокійний та врівноважений, добре знаходить спільну мову з людьми.

Обгрунтування судом призначення обвинуваченому ОСОБА_3 міри та виду покарання.

Так, санкція ч. 1 ст. 263 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Згідно ч. 5 ст. 12 КК України - тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 , є тяжким злочином.

При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, суд відносить – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, суд не вбачає.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При призначенні обвинуваченому покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, а саме: визнання вини, де його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу, має місце постійного проживання, позитивно характеризується, є учасником бойових дій, наявності обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання та думку прокурора щодо міри покарання обвинуваченому, а саме: призначення у виді позбавлення волі із застосуванням ст.. ст.. 75, 76 КК України, а враховуючи висновок пробації, а саме: можливість виправлення особи без ізоляції для суспільства, тому суд вважає, що належним та достатнім є призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання буде у виді позбавлення волі в межах санкції статті КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, з огляду на фактичні обставини справи та характер протиправних діянь, наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, вік обвинуваченого та відсутність судимості, приймаючи до уваги відношення ОСОБА_3 до вчиненого, який засуджує свою протиправну поведінку, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим на підставі статті 75 КК України звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням та покладає обов`язки, визначені у статті 76 КК України.

Що стосується початку відбування покарання, то суд в даному випадку керується п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким іспитовий строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.. 75 КК України (2001 року).

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів "рівних можливостей" та "справедливого судового розгляду", встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У відповідності до ст. 8 ч. 1 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На переконання суду, таке покарання для обвинуваченого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати слід вирішити на підставі ст.. 124 КПК України.

Долю речових доказів вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування було обрано у виді цілодобового домашнього арешту, дія якого закінчилась 29.09.2026 р., та на даний час підстав для обрання запобіжного заходу відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

Відповідно до положень ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки:

1)періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3)не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Контроль за поведінкою засудженого покласти на уповноважені органи з питань пробації за місцем його проживання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обирати.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь держави вартість проведеної судової вибухо-технічної експертизи № СЕ-19/111-26/41747-ВТХ від 14.08.2026 в сумі 5776 (п`ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 32 коп.

Речові докази по кримінальному провадженню: предмет зовні схожий на ручну гранату «М67», з маркуванням на підривані «СОМР 16 А 032-002» та маркуванням на корпусі «GRENADE HAND, FRAG, DELAY, М67», який поміщено та упаковано до спеціального пакету VS2112247, був знищений при проведенні експертизи, а пакувальне первинне пакування VS2112247, яке долучене до матеріалів кримінального провадження, після набрання вироком законної сили – залишити при матеріалах справи.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1