Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №366/1996/26 — Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1996/26

Провадження № 3/366/1052/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2026 року селище Іванків

Суддя Іванківського районного суду Київської області Мовчан В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації з АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2026 до Іванківського районного суду Київської області надійшов протокол та матеріали справи про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Корчкова А.А.

Розгляд справи було призначено на 20.08.2026 та відкладено на 05.10.2016.

Розпорядженням керівника Іванківського районного суду Київської області О.Капустіної від 22.09.2026 № 14 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, відповідно до наказу № 1-К від 21.09.2026 «Про увільнення від роботи судді ОСОБА_2 ».

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак результатами розгляду справи не цікавився, з клопотаннями про відкладення не звертався.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна заява останнього про розгляд справи без його участі.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.

В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов`язки, суддя розцінює неявку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності неповажною та приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

В судовому засіданні були дослідженні наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 384496 від 02.07.2026, рапорт інспектора прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 , схема виявлення правопорушника на ділянці 1 прикордонної застави, фото- схема виявлення правопорушника, письмові пояснення ОСОБА_1 , з яких вбачається, що він перебував у прикордонному контрольованому районі, не маючи при собі військово-облікових документів, паспорт громадянина України ОСОБА_1 ,

Згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 384496 від 02.07.2026, складеного начальником першої прикордонної застави капітаном ОСОБА_3 : 02.07.2026 близько 18 год. 40 хв. у районі залізничної станції в н.с. Товстий Ліс (до державного кордону 9 км) прикордонним нарядом було виявлено ОСОБА_1 , який рухався в бік кордону з рб, маючи на меті намір незаконного перетину державного кордону України з метою виїзду до країн ЄС поза встановленим пунктом пропуску без проходження прикордонного контролю, тобто вчинив спробу незаконно перетнути державний кордон України, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 204-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи документів, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Таким чином, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , є не сам факт перебування особи у контрольованому прикордонному районі або її рух у загальному напрямку державного кордону, а вчинення нею конкретних дій, які за своїм характером, спрямованістю та сукупністю встановлених обставин можуть бути оцінені саме як спроба перетинання державного кордону України поза встановленим пунктом пропуску.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється у пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Отже, для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП, недостатньо встановити лише перебування такої особи у прикордонній місцевості або її можливий намір залишити територію України.

Наявність наміру та вчинення спроби є різними за своїм юридичним змістом обставинами.

Намір характеризує внутрішнє ставлення особи до можливого майбутнього діяння, тоді як спроба перетинання державного кордону передбачає наявність об`єктивно встановлених дій, безпосередньо спрямованих на реалізацію такого наміру.

Тому сам по собі можливий намір особи незаконно перетнути державний кордон, якщо він не реалізований у конкретних діях, які за об`єктивними ознаками утворюють спробу такого перетинання, не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 204-1 КУпАП.

При цьому обставини кожної конкретної справи повинні оцінюватися індивідуально, а висновок про наявність спроби незаконного перетинання кордону має ґрунтуватися не на припущеннях щодо подальших можливих дій особи, а на сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

У цій справі ОСОБА_1 було виявлено не безпосередньо на лінії державного кордону та не під час фактичного його перетинання, а в районі залізничної станції населеного пункту Товстий Ліс, на відстані близько 9 км від державного кордону.

Сам факт руху особи в напрямку державного кордону, з огляду на місце її виявлення та відстань до державного кордону, без установлення інших об`єктивних обставин не дає достатніх підстав для беззаперечного висновку про те, що такий рух становив саме спробу незаконного перетинання державного кордону України.

Оцінюючи протокол про адміністративне правопорушення, суд зазначає, що він є процесуальним документом, у якому уповноважена особа фіксує обставини правопорушення та формулює суть висунутого особі адміністративного обвинувачення.

Разом із тим сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не має для суду наперед установленої доказової сили, а викладені в ньому обставини підлягають перевірці та оцінці в сукупності з іншими доказами відповідно до статей 251, 252 КУпАП.

Вказівка у протоколі на те, що ОСОБА_1 «мав на меті намір незаконного перетину державного кордону України», фактично містить висновок посадової особи щодо спрямованості поведінки останнього, однак такий висновок повинен підтверджуватися відповідними об`єктивними фактичними даними.

Рапорт працівника Державної прикордонної служби України також підлягає оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи. Відомості, викладені в рапорті, можуть враховуватися судом при встановленні фактичних обставин, однак самі по собі вони не звільняють суд від необхідності перевірити, чи підтверджується описана працівником прикордонної служби поведінка особи іншими об`єктивними даними та чи відповідає вона всім ознакам складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Долучені до матеріалів справи схема та фотосхема виявлення ОСОБА_1 підтверджують місце його виявлення та можуть використовуватися для оцінки просторового розташування особи відносно державного кордону.

Водночас такі матеріали самі по собі не підтверджують вчинення ОСОБА_1 конкретних дій, які безпосередньо становили б спробу перетинання державного кордону України.

Іншими словами, докази перебування особи у певному місці не є автоматично доказами вчинення нею того діяння, яке зазначене в диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП.

Письмові пояснення ОСОБА_1 також підлягають оцінці не ізольовано, а у сукупності з іншими матеріалами справи.

З матеріалів убачається, що у своїх поясненнях ОСОБА_1 повідомив про перебування у контрольованому прикордонному районі та відсутність при собі військово-облікових документів.

Однак зазначені обставини самі по собі не є тотожними визнанню факту вчинення спроби незаконного перетинання державного кордону та не підтверджують наявність усіх обов`язкових ознак об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

При цьому відсутність у особи військово-облікового документа або можливе порушення встановлених правил перебування у контрольованому прикордонному районі не може підміняти собою доказування складу саме того адміністративного правопорушення, яке поставлено ОСОБА_1 у провину.

Суд повинен вирішити питання виключно про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, сформульованого у протоколі та кваліфікованого за частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Таким чином, наявні у справі докази підтверджують факт перебування ОСОБА_1 у контрольованому прикордонному районі та його виявлення працівниками Державної прикордонної служби України, однак не утворюють такої взаємоузгодженої сукупності фактичних даних, яка давала б можливість поза розумним сумнівом встановити, що на момент його виявлення він уже вчиняв конкретні дії, які становили спробу незаконного перетинання державного кордону України.

Такий висновок відповідає принципу презумпції невинуватості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 зазначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, у тому числі на закріпленій у статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, поширюються і на провадження, які за своєю сутністю мають характер «кримінального обвинувачення» в автономному розумінні Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що доведеність вини має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків чи неспростовних презумпцій факту.

Зокрема, у рішенні у справі «Кобець проти України» Європейський суд з прав людини застосував критерій доведення «поза розумним сумнівом», зазначивши, що така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.

Застосовуючи зазначений стандарт доказування до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що наявні матеріали не утворюють достатньої та взаємоузгодженої сукупності доказів, яка виключала б розумний сумнів щодо вчинення ОСОБА_1 саме спроби незаконного перетинання державного кордону України.

При цьому суд враховує, що завданням суду під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є оцінка доказів, наданих на підтвердження сформульованого у протоколі обвинувачення, а не самостійне формування доказової бази такого обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Карелін проти Росії» звернув увагу на проблему дотримання принципу безсторонності суду в адміністративно-деліктному провадженні у випадку, коли суд фактично перебирає на себе функцію сторони обвинувачення.

З огляду на це суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, доповнювати фактичні обставини адміністративного обвинувачення або усувати недоліки доказування сторони, яка ініціювала притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки за таких обставин суд фактично перебрав би на себе функцію обвинувачення, що є несумісним із вимогами незалежності та безсторонності суду.

У цьому контексті відсутність у матеріалах справи достатніх доказів, які б підтверджували безпосередню спрямованість дій ОСОБА_1 на перетинання державного кордону, не може бути усунута судом шляхом припущення про те, які дії останній міг би вчинити надалі, якби його не було виявлено працівниками Державної прикордонної служби України.

Так само не може бути покладене в основу висновку про винуватість припущення про те, що сам напрямок руху особи неодмінно свідчив про її подальший намір досягти державного кордону та незаконно його перетнути.

Для притягнення до відповідальності за частиною першою статті 204-1 КУпАП повинно бути доведено не те, що особа потенційно могла в подальшому незаконно перетнути державний кордон, а те, що встановлені та підтверджені доказами її дії вже становили спробу такого перетинання.

Наявні у матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення, рапорт, схема, фотосхема та письмові пояснення в їх сукупності підтверджують факт виявлення ОСОБА_1 у контрольованому прикордонному районі, проте не дають можливості поза розумним сумнівом встановити, що його поведінка на момент виявлення перейшла від можливого наміру до безпосереднього вчинення дій, які за своїм об`єктивним характером становили спробу незаконного перетинання державного кордону України.

При цьому суд виходить із того, що сам факт складання щодо особи протоколу про адміністративне правопорушення не свідчить про доведеність її вини.

Протокол є одним із джерел доказів і водночас процесуальним документом, яким фіксується сформульоване уповноваженою особою адміністративне обвинувачення. Викладені в ньому твердження повинні бути підтверджені сукупністю інших доказів у такому обсязі, який дозволяє суду зробити переконливий висновок про наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення.

За відсутності такої сукупності доказів недоведеність відповідних обставин не може тлумачитися на шкоду особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Ураховуючи викладене, оцінивши кожний із наданих доказів та їх сукупність відповідно до статті 252 КУпАП, суд доходить висновку, що матеріалами справи не доведено належними, допустимими та достатніми доказами вчинення ОСОБА_1 дій, які утворюють об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП.

Зокрема, не встановлено достатніх об`єктивних даних про те, що на момент виявлення працівниками Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 перебував на такій стадії реалізації свого можливого наміру, за якої його конкретні дії вже могли бути кваліфіковані саме як спроба незаконного перетинання державного кордону України.

У матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні докази, передбачені ст. 251 КУпАП, в підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення: показання/пояснення свідків, фото-, відеофіксації факту вчинення правопорушення, протокол затримання чи інших «поза розумним сумнівом» доказів, які б вказували на спробу перетину державного кордону в такий спосіб, який ставиться йому у провину.

Усі сумніви щодо доведеності цієї обставини відповідно до статті 62 Конституції України підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП, у визначеному законом порядку не доведений.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, з огляду на відсутність достатніх доказів на підтвердження того, що дії ОСОБА_1 становили саме спробу незаконного перетинання державного кордону України, та враховуючи принцип презумпції невинуватості і стандарт доведення вини поза розумним сумнівом, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 204-1 КУпАП на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

У зв`язку із закриттям провадження у справі судовий збір не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 204-2, 245, 247, 251, 280, 283, 288 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт громадянина України № НОМЕР_1 ) за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Суддя Віталій МОВЧАН