Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №397/1112/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 397/1112/26

провадження №: 2/398/4655/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"02" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», представник позивача Котова Світлана Миколаївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» 07 липня 2026 року звернулося до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 324,00 грн та судових витрат у розмірі 2 889,38 грн, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн і витрат на надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками в розмірі 226,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.04.2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання споживчого кредиту № 2253275, за умовами якого відповідачка отримала 1 800,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом. Договір відповідачка підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Кредитодавець умови договору виконав, перерахувавши кредитні кошти на платіжну картку відповідачки, однак відповідачка своїх зобов`язань не виконала, внаслідок чого станом на 26.11.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 9 324,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 1 800,00 грн, заборгованості за процентами - 3 924,00 грн та штрафу - 3 600,00 грн. На підставі договору факторингу № 261125/1 від 26.11.2025 року, укладеного між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР», право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 13 липня 2026 року справу передано за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, куди матеріали справи надійшли 12 серпня 2026 року.

Ухвалою від 13 серпня 2026 року відкрито провадження у справі; клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін задоволено частково: розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Розгляд справи закінчено в судовому засіданні 28 вересня 2026 року.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, позивач та його представник були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник позивача просила розглядати справу за відсутності представника ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та зазначила, що проти заочного розгляду справи позивач не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце розгляду справи вона повідомлялася належним чином шляхом надсилання судової повістки поштою за зареєстрованим місцем її проживання. До суду повернувся конверт із зазначенням причини повернення «адресат відсутній». Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надійшло, причин неявки вона не повідомила. Зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» відповідачка не має.

Оскільки відповідачка, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилася без повідомлення причин, відзив не подала, а позивач проти такого вирішення справи не заперечує, суд, керуючись ст. 280, 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд цієї справи на підставі наявних у ній доказів.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення; відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача кредитних коштів

22 квітня 2025 року о 20 год 42 хв між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (ідентифікаційний код 43979069) та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 2253275 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort».

Договором встановлені такі основні умови кредитування:

- сума кредиту (загальний розмір) - 1 800,00 грн (п. 1.2);

- строк кредиту - 360 днів (п. 1.3); періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п. 1.4);

- тип процентної ставки - фіксована; стандартна процентна ставка - 1 % в день, застосовується у межах строку кредиту (п. 1.5, 1.5.1);

- денна процентна ставка на дату укладення договору - 1 % в день (п. 1.7.1); загальні витрати за весь строк користування кредитом - 6 480,00 грн (п. 1.8.1); орієнтовна реальна річна процентна ставка - 2 333,95 % (п. 1.9.1); орієнтовна загальна вартість кредиту - 8 280,00 грн (п. 1.10.1);

- у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів споживач зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 270,00 грн на 3 (третій) день такого невиконання та 54,00 грн починаючи з 4 (четвертого) дня за кажний день невиконання (п. 6.4 - 6.4.2); пеня договором не передбачена.

Згідно з п. 1.4 та Графіком платежів (Додаток № 1 до договору) повернення кредиту і сплата процентів здійснюються 12 платежами: 11 платежів по 540,00 грн процентів (перший - 22.05.2025 року) і останній платіж 17.04.2026 року в розмірі 2 340,00 грн, з яких 540,00 грн - проценти, 1 800,00 грн - сума кредиту. Кінцева дата повернення кредиту - 17 квітня 2026 року.

Договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором P476 22.04.2025 року о 20 год 42 хв 11 сек. Відповідно до наданого позивачем log-файлу укладення електронного договору № 2253275 одноразовий ідентифікатор «P476» надіслано позичальниці 22.04.2025 року о 20 год 42 хв 03 сек СМС-повідомленням на номер мобільного телефону НОМЕР_1 . Цей самий номер зазначений як фінансовий номер телефону позичальниці у довідці про ідентифікацію, складеній первісним кредитодавцем. Паспорт споживчого кредиту, отримання якого до укладення договору підтвердила відповідачка, підписано нею електронним підписом одноразовим ідентифікатором K630 того ж дня о 20 год 41 хв 58 сек.

Відповідно до п. 2.1 договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 .

Згідно з листом надавача платіжних послуг - ТОВ «ПЕЙТЕК» (ідентифікаційний код 44103264, ліцензія Національного банку України згідно з рішенням від 29.05.2023 року № 21/990-РК, переоформлена 24.05.2024 року) вих. № 20251126-870 від 26.11.2025 року - на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 01042024-2 від 01.04.2024 року за дорученням ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» 22.04.2025 року о 20 год 44 хв 09 сек виконано переказ коштів у сумі 1 800,00 грн з призначенням платежу «зарахування на картку, ЕПЗ НОМЕР_5»; банк-еквайр - АТ «ПУМБ», код авторизації 122380, номер транзакції 2c50eea9-e083-4819-bc56-e6798ece9616.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Платіж, який підлягав здійсненню 22.05.2025 року, відповідачка не здійснила; жодних платежів за договором від неї не надходило.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 2253275 від 22.04.2025 року станом на 26.11.2025 року нараховано: 1 800,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 3 924,00 грн процентів за користування кредитом; 3 600,00 грн штрафу. Загальний розмір заборгованості - 9 324,00 грн.

Розрахунок є поденним. Проценти нараховувалися за ставкою 1 % в день (18,00 грн за день) за період з 22.04.2025 року по 26.11.2025 року включно, за винятком 22.05.2025 року - першої дати сплати процентів за Графіком платежів, яка відповідно до п. 3.2 договору до періоду нарахування процентів не включається, тобто за 218 днів, що і становить 3 924,00 грн; після цього нарахування процентів не здійснювалося у зв`язку з відступленням права вимоги. Штраф нараховано 25.05.2025 року в розмірі 270,00 грн (третій день прострочення), з 26.05.2025 року по 25.07.2025 року - по 54,00 грн за кожен день і 26.07.2025 року - 36,00 грн, після чого нарахування припинено, а загальна сума штрафу склала 3 600,00 грн. Пеня за договором не нараховувалася.

Доказів погашення вказаної заборгованості або власного контррозрахунку відповідачка суду не надала.

Перехід права вимоги

26 листопада 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (клієнт) та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (фактор) укладено договір факторингу № 261125/1, за умовами якого клієнт відступає факторові права вимоги до боржників за кредитними договорами, а фактор сплачує клієнту фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору (п. 2.1). Загальний розмір заборгованостей, право вимоги за якими відступається, становить 44 404 781,78 грн (п. 2.2), а ціна договору (фінансування) - 3 211 419,54 грн (п. 4.1), яка сплачується протягом трех банківських днів з моменту підписання договору (п. 4.2).

Згідно з п. 2.3 договору факторингу Реєстр боржників в електронному вигляді підписується уповноваженими представниками Сторін з накладенням кваліфікованого електронного підпису та є невід`ємною частиною договору. За п. 3.1.3 договору право вимоги переходить до фактора після підписання Сторонами цього договору, з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за формою Додатку 5 до договору.

Позивач надав витяг з Реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток 1 до договору факторингу), підписаний кваліфікованими електронними підписами керівників обох сторін 26.11.2025 року в сервісі електронного документообігу «Вчасно». У цьому Реєстрі за позицією 650 зазначено: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , кредитний договір № 2253275 від 22.04.2025 року, сума кредиту 1 800,00 грн, дата закінчення договору 17.04.2026 року, загальна сума заборгованості 9 324,00 грн, у тому числі 1 800,00 грн основного боргу, 3 924,00 грн нарахованих процентів та 3 600,00 грн штрафних санкцій. За даними цього ж Реєстру загальна сума заборгованостей всіх боржників становить 44 404 781,78 грн, а сума фінансування - 3 211 419,54 грн.

Окремого підписаного Акту приймання-передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 5 позивач суду не надав; у складі наданої копії договору факторингу міститься лише незаповнений бланк цього додатка.

Оплату відступлення підтверджено платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 37204767222222512 від 28.11.2025 року на суму 3 211 419,54 грн з призначенням платежу «Сплата ціни продажу за відступлення Права вимоги, згідно Договору факторингу №261125/1 від 26.11.2025 р.».

Норми права, які застосував суд

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з абзацом першим ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кільких документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Відповідно до ч. 3 ст. 13 цього Закону продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Відповідно до п. 159 розділу VIII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29.07.2022 року, документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів. Відповідно до ч. 4 ст. 8 цього Закону денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100 %, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Згідно з ч. 5 ст. 8 цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитореві у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредитореві є належним виконанням.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За приписами ст. 525, 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кажна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Правові висновки Верховного Суду, застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 Верховний Суд зазначив: «Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту, не заслуговують на увагу… Закон [«Про електронну комерцію»] є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним».

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд виснував, що дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на кредитний договір.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитодавцем ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачкою виникли цивільно-правові відносини на підставі договору про надання споживчого кредиту № 2253275 від 22.04.2025 року, укладеного в електронній формі. Факт укладення договору підтверджується використанням відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором P476, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України прирівнюється до власноручного підпису і створює для сторін відповідні правові наслідки. При цьому log-файл укладення електронного договору містить відомості про засіб зв`язку, яким надіслано одноразовий ідентифікатор, - номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що збігається з фінансовим номером телефону позичальниці, зазначеним у довідці про ідентифікацію. Відповідачка була обізнана з умовами кредитування, у тому числі з розміром і порядком нарахування процентів та штрафу, що підтверджується змістом договору, Паспортом споживчого кредиту і Графіком платежів.

Належне виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредитних коштів у розмірі 1 800,00 грн підтверджується листом надавача платіжних послуг ТОВ «ПЕЙТЕК» про виконаний переказ. Цей документ складено на виконання ч. 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», він підтверджує виконання платіжної операції із зазначенням її дати, часу, унікального номера, суми та реквізитів отримувача, а відповідно до п. 159 розділу VIII Положення, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29.07.2022 року, має статус первинного документа. Отже такий лист є належним і допустимим доказом перерахування коштів за кредитним договором.

Суд враховує, що зазначений у листі номер електронного платіжного засобу отримувача (НОМЕР_5) відповідає маскованому номеру електронного платіжного засобу ( НОМЕР_2 ), погодженому сторонами в п. 2.1 договору як реквізит для надання кредиту, а час виконання платіжної операції (20 год 44 хв 09 сек) - часу підписання договору одноразовим ідентифікатором (20 год 42 хв 11 сек).

Кредитодавцем у цій справі є фінансова, а не банківська установа, а розрахунки проводилися на підставі спеціального законодавства у сфері електронної комерції та платіжних послуг, у зв`язку з чим відсутність первинних бухгалтерських документів, оформлених у порядку, встановленому для банківських установ, факту перерахування коштів не спростовує. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20.

Отже позивач надав належні, допустимі та достатні докази перерахування коштів відповідачці, що відповідно до ст. 1046, 1054 ЦК України підтверджує виконання кредитодавцем свого обов`язку за кредитним договором. Відповідачка доказів, які б спростовували надходження коштів на її платіжну картку, не надала.

Відповідачка, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала: платіж, передбачений Графіком платежів на 22.05.2025 року, не здійснила, суму кредиту і процентів у встановлені строки не сплатила. Доказів погашення заборгованості чи обґрунтованого спростування наданого позивачем розрахунку відповідачка суду не надала.

Вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 800,00 грн підлягає задоволенню. Суд враховує, що кінцевою датою повернення кредиту сторони визначили 17 квітня 2026 року, а тому станом на дату складення розрахунку (26.11.2025 року) строк повернення суми кредиту ще не настав. Разом із тим на час звернення позивача до суду (07.07.2026 року) і на час вирішення спору цей строк сплив, зобов`язання з повернення суми кредиту є таким, строк виконання якого настав, і воно залишається невиконаним, що відповідно до ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 ЦК України є підставою для стягнення цієї суми.

Вимога про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 3 924,00 грн також підлягає задоволенню. Проценти нараховані за погодженою сторонами ставкою 1 % в день за період з 22.04.2025 року по 26.11.2025 року, тобто виключно в межах визначеного п. 1.3 договору строку кредиту (360 днів, до 17.04.2026 року), що узгоджується зі ст. 1048, 1054 ЦК України та правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц. Загальна сума нарахованих процентів (3 924,00 грн) не перевищує погоджених сторонами загальних витрат за кредитом (6 480,00 грн). Обчислення денної процентної ставки за формулою ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (6 480,00 : 1 800,00 : 360 ? 100 %) дає 1 %, що не перевищує граничного розміру, встановленого ч. 5 ст. 8 цього Закону.

Суд окремо зазначає, що станом на 26.11.2025 року простроченими були проценти за сім платежів за Графіком платежів (сім разів по 540,00 грн, останній з яких підлягав сплаті 18.11.2025 року), тобто 3 780,00 грн, а проценти в сумі 144,00 грн, нараховані за період з 19.11.2025 року по 26.11.2025 року, підлягали сплаті 18.12.2025 року і на дату складення розрахунку простроченими не були. Проте на час вирішення спору строк сплати і цієї частини процентів настав, вона залишається несплаченою, а тому вимога про стягнення процентів підлягає задоволенню в повному заявленому розмірі.

Відомостей про те, що відповідачка належить до осіб, на яких поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матеріали справи не містять, а тому підстав для звільнення відповідачки від сплати процентів за користування кредитом суд не встановив.

З огляду на закріплені у ст. 627 та ст. 204 ЦК України принцип свободи договору та презумпцію правомірності правочину суд виходить з того, що погоджені сторонами умови кредитування є чинними та підлягають застосуванню. Керуючись принципами змагальності та диспозитивності (ст. 12, 13, 81 ЦПК України), оскільки відповідачка у судове засідання не з`явилася, відзиву не подала, дійсності умов договору не оспорювала, власного контррозрахунку чи доказів погашення боргу не надала, суд визнає розрахунок позивача в частині заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом правильним.

Оцінюючи вимогу про стягнення штрафу в розмірі 3 600,00 грн, суд зазначає таке.

Цей штраф нарахований на підставі п. 6.4 - 6.4.2 договору за прострочення сплати платежу, передбаченого погодженим сторонами Графіком платежів на 22.05.2025 року, і за своєю правовою природою є неустойкою у розумінні ч. 1 ст. 549 ЦК України, тобто мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а нараховані включно з 24 лютого 2022 року платежі за прострочення підлягають списанню кредитодавцем.

Зазначена норма додана до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, є чинною і не змінювалася. Вона не містить жодного обмеження за датою укладення договору: єдиною умовою її застосування є те, що прострочення виконання грошового зобов`язання допущене в період дії воєнного стану.

Воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення. Прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачка допустила 23 травня 2025 року, а спірний штраф нараховано в період з 25 травня 2025 року по 26 липня 2025 року, тобто в період дії воєнного стану. Отже умови застосування п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України дотримані.

Суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до некотрих законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023, п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено в новій редакції, унаслідок чого передбачене цим Законом звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, і на спірний договір від 22.04.2025 року не поширюється. Проте п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цим Законом не змінювався і не виключався.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд виснував, що дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на кредитний договір.

Також такий підхід відповідає усталеній практиці Кропивницького апеляційного суду. У постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 389/1131/25 цей суд зазначив, що положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, а тому такі правовідносини з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України із застосуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах цього суду від 10 вересня 2025 року у справі № 398/1956/25, від 26 січня 2026 року у справі № 398/2172/25 та від 03 серпня 2026 року у справі № 405/590/26, тобто у спорах за договорами, укладеними після 23 січня 2024 року.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а за ч. 2 ст. 4 ЦК України суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подає законопроєкт, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів підтримано Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012) та Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

За таких обставин позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 3 600,00 грн задоволенню не підлягає.

Перевіряючи повноваження позивача як нового кредитора, суд виходить із такого. За п. 3.1.3 договору факторингу право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 5, однак підписаного акта за цією формою позивач суду не надав. Водночас ця обставина не дає підстав для висновку про те, що право вимоги до відповідачки до позивача не перейшло, з таких мотивів.

По-перше, відповідно до п. 2.3 договору факторингу сам Реєстр боржників в електронному вигляді підписується уповноваженими представниками сторін з накладенням кваліфікованого електронного підпису та є невід`ємною частиною договору. Наданий суду Реєстр підписаний кваліфікованими електронними підписами керівників обох сторін 26.11.2025 року, тобто в день укладення договору факторингу.

По-друге, цей Реєстр містить усі відомості, на фіксацію яких спрямована форма Акту (Додаток 5): дату передання, перелік боржників і загальну суму заборгованості, яка (44 404 781,78 грн) відповідає розміру, визначеному в п. 2.2 договору факторингу.

По-третє, виконання договору факторингу підтверджене сплатою фактором 28.11.2025 року, тобто у встановлений п. 4.2 договору триденний строк, ціни договору в розмірі 3 211 419,54 грн, який точно відповідає як п. 4.1 договору, так і сумі фінансування за підписаним сторонами Реєстром.

По-четверте, ні клієнт, ні фактор проти переходу права вимоги не заперечують, а договір факторингу недійсним не визнавався (ст. 204 ЦК України). Дотримання сторонами договору факторингу внутрішньої процедури оформлення відступлення не впливає на обсяг зобов`язань боржника, який за ст. 518 ЦК України зберігає право висувати проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 512, 514, 516, 1077, 1078 ЦК України позивач набув права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Доказів виконання зобов`язання первісному кредитореві відповідачка не надала, а неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2253275 від 22.04.2025 року у загальному розмірі 5 724,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 1 800,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 924,00 грн, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 61,39 відсотка.

Факт понесення витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн підтверджується наданими позивачем доказами сплати судового збору; пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягненню підлягає 1 634,45 грн.

Щодо витрат, пов`язаних із надсиланням відповідачці копії позовної заяви з додатками, суд зазначає таке. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду; до таких витрат належать і витрати на поштові відправлення, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим, зокрема, у постановах від 20 вересня 2022 року у справі № 756/11978/16-ц та від 18 вересня 2023 року у справі № 759/5806/20.

У відповідачки відсутній зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», у зв`язку з чим позивач на виконання свого процесуального обов`язку надіслав їй копію позовної заяви з додатками у паперовій формі рекомендованим листом з описом вкладення через ТОВ «Поштова служба «Е-ПОСТ». Факт понесення цих витрат у розмірі 226,98 грн підтверджено квитанцією № 2144750 від 07.07.2026 року та описом вкладення. Відповідачка проти необхідності та розміру цих витрат не заперечувала. За таких обставин суд визнає ці витрати пов`язаними з розглядом справи та необхідними, а тому вони підлягають стягненню з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 139,34 грн.

Інших витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, позивач до стягнення не заявляв.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2253275 від 22 квітня 2025 року у розмірі 5 724 (п`ять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 634 (одна тисяча шістсот тридцять чотири) гривні 45 копійок та витрат, пов`язаних із надсиланням копії позовної заяви з додатками, у розмірі 139 (сто тридцять дев`ять) гривень 34 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», код ЄДРПОУ 43170298, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 13, оф. 601, реквізити рахунку: IBAN НОМЕР_4 в АТ «ОТП БАНК».

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський