Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №398/3336/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3336/26

провадження №: 2/398/3472/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"02" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», представник позивача - адвокат Адвокатського об`єднання «Апологет» Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Стрижак Інна Олександрівна, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін

Позиція позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 14 квітня 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 51 480,00 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн і витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.05.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою, яка на той час мала прізвище ОСОБА_1 , в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 1149487, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 11 000,00 грн. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідачка зобов`язань за договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 51 480,00 грн, з яких: за тілом кредиту - 11 000,00 грн, за відсотками - 39 380,00 грн, за комісією за видачу кредиту - 1 100,00 грн. Право вимоги за договором позивач набув на підставі договору відступлення прав вимоги № 50-МЛ від 25.08.2020, укладеного з ТОВ «МІЛОАН».

Позиція відповідача

У письмових поясненнях, поданих представником 29.09.2026, відповідачка не заперечувала факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 11 000,00 грн і визнала обов`язок їх повернути, однак заперечувала проти стягнення процентів у заявленому розмірі. Зазначала, що за перші 29 днів проценти нараховано за ставкою 2 % на день, а за наступні 60 днів - за ставкою 5 % на день, що істотно перевищує суму отриманого кредиту. Посилалася на ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка обмежує максимальний розмір денної процентної ставки 1 %, та на висновок Верховного Суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 про тлумачення нечітких або двозначних умов договору на користь споживача. Звертала увагу на суперечність позиції позивача, який кваліфікує спірний правочин як договір про споживчий кредит, тоді як п. 9.4 договору передбачає, що дія зазначеного Закону на правовідносини сторін не поширюється. Витрати позивача на професійну правничу допомогу вважала неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих послуг і просила зменшити їх до 2 500,00 грн. Просила позов задовольнити частково - в частині тіла кредиту в розмірі 11 000,00 грн, а розмір процентів, у разі встановлення підстав для їх стягнення, визначити відповідно до вимог закону.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів у розмірі 11 000,00 грн у період з 07.05.2020 по 14.05.2020. Листами від 19.06.2026 і 02.07.2026 банк повідомив, що не може надати запитувану інформацію, оскільки за наданими відомостями не вдалося ідентифікувати особу.

20.07.2026 відповідачка, а 05.08.2026 - її представник ознайомилися з матеріалами справи. Судове засідання відкладено з 05.08.2026 на 29.09.2026.

У судове засідання 29.09.2026 учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, не з`явилися. Представник позивача у позовній заяві та клопотаннях від 29.07.2026 і 21.08.2026 просив розглядати справу за його відсутності. Представник відповідачки 29.09.2026 подала письмові пояснення та клопотання про розгляд справи без участі відповідачки та її представника. За таких обставин суд розглянув справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній матеріалів.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та його умови

07.05.2020 ТОВ «МІЛОАН» (код ЄДРПОУ 40484607) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) уклали в електронній формі кредитний договір № 1149487 (індивідуальна частина). Договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором J58541, надісланим 07.05.2020 о 09:39:20 на номер мобільного телефону НОМЕР_3 , зазначений нею в анкеті-заяві на кредит № 1149487, що підтверджується довідкою ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію та зазначеною анкетою-заявою.

Договором встановлено такі умови кредитування:

- сума кредиту - 11 000,00 грн (п. 1.2);

- строк кредиту - 29 днів з 07.05.2020; термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів - 05.06.2020 (п. 1.3, 1.4);

- комісія за надання кредиту - 1 100,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1);

- проценти за користування кредитом - 6 380,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; тип процентної ставки - фіксована (п. 1.5.2);

- стандартна (базова) процентна ставка - 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6);

- загальні витрати за кредитом - 7 480,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту - 18 480,00 грн (п. 1.5);

- пеня за прострочення виконання зобов`язань - 0,00 % (п. 4.1).

Згідно з Графіком розрахунків (додаток № 1 до договору) 05.06.2020 відповідачка мала сплатити 18 480,00 грн, з яких кредит - 11 000,00 грн, комісія за надання кредиту - 1 100,00 грн, проценти - 6 380,00 грн.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, зокрема, що якщо після настання дати, встановленої п. 1.4, позичальник продовжуватиме користуватися кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою нараховуватимуться протягом 60 днів. Тим самим пунктом визначено, що «якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України», а у випадку нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, вважається, що ця умова встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України на рівні стандартної (базової) ставки.

Згідно з п. 7.1 договір діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань, при цьому сторони домовилися, що повне виконання зобов`язань повинно відбутися не пізніше дати, встановленої п. 1.4. Пунктом 2.3 договору передбачено можливість продовження строку користування кредитом, волевиявлення позичальника на яке підтверджується здійсненням ним відповідного платежу (п. 2.3.2). Пунктом 9.4 договору визначено, що на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».

Надання кредиту

Згідно з платіжним дорученням № 19269749 від 07.05.2020 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало 11 000,00 грн отримувачу ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ) на платіжну картку VISA НОМЕР_5 з призначенням платежу «Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 1149487». Факт отримання кредитних коштів у цій сумі відповідачка визнала.

04.02.2025 відповідачка зареєструвала шлюб і змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (актовий запис про шлюб № 46 від 04.02.2025); її реєстраційний номер облікової картки платника податків не змінився.

Нарахування та розмір заборгованості

Згідно з відомістю ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення 07.05.2020 нараховано комісію за надання кредиту в розмірі 1 100,00 грн; за період з 08.05.2020 по 05.06.2020 (29 днів) нараховано проценти по 220,00 грн за день, а всього 6 380,00 грн; за період з 06.06.2020 по 04.08.2020 (60 днів) - проценти по 550,00 грн за день, а всього 33 000,00 грн. Платежів на погашення заборгованості відповідачка не здійснювала.

Згідно з випискою з особового рахунка, складеною позивачем станом на 14.04.2026, заборгованість відповідачки становить 51 480,00 грн, з яких: прострочене тіло кредиту - 11 000,00 грн, прострочені відсотки - 39 380,00 грн, заборгованість за комісіями - 1 100,00 грн.

Перехід права вимоги

25.08.2020 ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № 50-МЛ, за яким позивач набув права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними в Реєстрі боржників. Це підтверджується актом приймання-передачі Реєстру боржників від 25.08.2020, витягом з Реєстру боржників, у якому за № 788 зазначено відповідачку, договір № 1149487 від 07.05.2020 і заборгованість у розмірі 51 480,00 грн (тіло кредиту - 11 000,00 грн, відсотки - 39 380,00 грн, комісія - 1 100,00 грн), та платіжною інструкцією № 19551 від 25.08.2020 на суму 553 159,83 грн про оплату прав вимоги.

Норми права, які застосував суд

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з абзацом першим ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За приписами ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Водночас за абзацом другим ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. За ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на день укладення договору 07.05.2020; зміст цієї норми з дня прийняття Закону і до редакції від 29.05.2020 включно не змінювався) цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Водночас п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону (у редакції від 29.05.2020, викладеній Законом України від 13.05.2020 № 591-IX, яка була чинною протягом усього періоду прострочення з 06.06.2020 по 04.08.2020) встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (…) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину (…). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Карантин на всій території України було встановлено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 і відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (п. 35); право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 54).

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду підтвердила цей висновок (п. 91, 92) і зазначила, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, а тому боржник не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п. 97). Сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, однак така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України (п. 115). У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (п. 141).

У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц Верховний Суд, застосовуючи п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону № 591-IX, виснував, що наведена норма щодо звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення такого виконання, тому споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю і платежів, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що максимальний розмір денної процентної ставки, передбачений Законом України № 3498-IX, за загальним правилом застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року; суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень; оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, тобто в такому разі суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо укладення договору, надання кредиту та переходу права вимоги

Кредитний договір № 1149487 від 07.05.2020 укладено в електронній формі та підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до ст. 207 ЦК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до укладення договору в письмовій формі. Факт укладення договору відповідачка не заперечувала.

Факт отримання кредитних коштів у розмірі 11 000,00 грн відповідачка визнала у письмових поясненнях, поданих її представником. Обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини чи добровільності її визнання суд не має, оскільки визнання зроблене за участю професійного адвоката і узгоджується з платіжним дорученням № 19269749 від 07.05.2020, у якому отримувачем коштів зазначено відповідачку з її реєстраційним номером облікової картки платника податків. Тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина доказуванню не підлягає.

Ненадання АТ КБ «ПриватБанк» витребуваної інформації на висновок суду не впливає. Ухвалою від 15.06.2026 суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів у тому обсязі та з тими вихідними даними, які зазначив сам позивач (ст. 84 ЦПК України), зокрема з маскованим номером платіжної картки. Банк повідомив, що за такими відомостями не може ідентифікувати особу, однак позивач з повторним клопотанням про витребування доказів із зазначенням уточнених даних до суду не звертався. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, а з власної ініціативи суд може збирати докази лише у визначених законом випадках, до яких ця справа не належить. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). Повторне витребування доказів також не є необхідним, оскільки обставина, для підтвердження якої вони витребовувалися, визнана відповідачкою і відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Перехід до позивача права грошової вимоги до відповідачки за цим договором підтверджений договором відступлення прав вимоги № 50-МЛ від 25.08.2020, актом приймання-передачі Реєстру боржників, витягом з Реєстру боржників та платіжною інструкцією про оплату відступлених прав. Відповідно до ст. 512, 514, 516 ЦК України позивач набув права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Обсяг заявлених вимог не перевищує обсягу відступлених прав. Відповідачка перехід права вимоги не оспорювала.

Відповідачка у визначений договором строк - до 05.06.2020 - кредит не повернула, проценти і комісію не сплатила, чим порушила зобов`язання за договором (ст. 526, 530, 610, 1054 ЦК України).

Щодо застосування Закону України «Про споживче кредитування»

Договір укладено на строк 29 днів, тобто на строк до одного місяця, а тому відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на 07.05.2020) цей Закон на нього не поширюється, що відображено і в п. 9.4 договору. Винятком є п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, який у редакції від 29.05.2020 (Закон України від 13.05.2020 № 591-IX), чинній у період прострочення, прямо поширений і на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 Закону, та застосування якого сторони не могли виключити своєю домовленістю (абзац другий ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Посилання відповідачки на ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка обмежує максимальний розмір денної процентної ставки 1 %, суд відхиляє. Крім того, що цей Закон на спірний договір не поширюється, тому що зазначену норму запроваджено Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023, тобто після укладення договору і після спливу строку кредитування. Як виснував Верховний Суд у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, правила про максимальний розмір денної процентної ставки за загальним правилом застосовуються до договорів про споживчий кредит, укладених з 24.12.2023, а на договори, вчинені раніше, - лише у разі продовження строку кредитування після цієї дати, чого у цій справі немає.

Щодо тіла кредиту, процентів у межах строку кредитування та комісії

Заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 000,00 грн відповідачка визнала, а тому вона підлягає стягненню.

Проценти в розмірі 6 380,00 грн нараховані за період з 08.05.2020 по 05.06.2020, тобто в межах строку кредитування, за погодженою сторонами фіксованою ставкою 2,00 % на день (11 000,00 ? 2 % ? 29 днів = 6 380,00 грн). Цей розмір процентів прямо визначений у п. 1.5.2 договору та в Графіку розрахунків і є складовою погодженої сторонами орієнтовної загальної вартості кредиту в сумі 18 480,00 грн. Комісія за надання кредиту в розмірі 1 100,00 грн передбачена п. 1.5.1 договору і Графіком розрахунків; окремих заперечень щодо неї відповідачка не навела. Договір в цій частині недійсним не визнавався і є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 204, 627, 629 ЦК України).

Доводи відповідачки про необхідність тлумачення умов договору на її користь щодо цих сум суд не приймає. Умови про розмір процентів у межах строку кредитування та про комісію викладені чітко, однозначно, підтверджені розрахунком у самому договорі і в Графіку розрахунків, а тому підстав для застосування ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо них немає.

Посилання відповідачки на несправедливість умови про розмір процентів також не може бути підставою для їх зменшення в цій справі. Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Отже, цей наслідок настає лише на підставі рішення суду про визнання умови недійсною чи про зміну договору. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а правочин (його умова), недійсність якого законом прямо не встановлена, може бути визнаний недійсним судом за вимогою сторони або іншої заінтересованої особи (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 виснувала, що за відсутності імперативної норми, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом і дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору, правовими способами коригування процентів з урахуванням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є оспорюваність умови чи договору, зміна договору та тлумачення його умов. Без позовної вимоги споживача суд може застосувати лише тлумачення нечітких або двозначних умов договору. Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну такого договору суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, тобто у разі, якщо споживач не пред`явив таких позовних вимог, суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом. Це відповідає і засаді диспозитивності, за якою суд розглядає справу в межах заявлених вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідачка мала право пред`явити зустрічний позов (ч. 1 ст. 193 ЦПК України), проте вимог про визнання недійсною умови договору щодо розміру процентів чи про зміну договору не заявляла. На несправедливість цих умов вона посилалася лише як на заперечення проти позову. За таких обставин суд не вправі оцінювати справедливість погодженої сторонами процентної ставки 2,00 % на день і зменшувати на цій підставі розмір процентів, нарахованих у межах строку кредитування.

Щодо процентів у розмірі 33 000,00 грн за період з 06.06.2020 по 04.08.2020

Ці проценти нараховані за стандартною (базовою) ставкою 5,00 % на день за 60 днів після 05.06.2020.

З`ясовуючи, чи входить цей період у строк кредитування, суд виходить із буквального значення умов договору та їх співставлення між собою (ч. 3 ст. 213, ч. 1 ст. 637 ЦК України). Строк кредиту визначено в 29 днів (п. 1.3), а термін повернення кредиту і сплати процентів - 05.06.2020 (п. 1.4); саме в цих межах сторони розрахували проценти, загальні витрати за кредитом, його орієнтовну загальну вартість і Графік розрахунків. Умова п. 7.1 про дію договору до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань стосується строку дії договору, а не строку кредитування, і сама передбачає, що повне виконання зобов`язань має відбутися не пізніше 05.06.2020 (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12). Продовження строку користування кредитом п. 2.3 договору пов`язує з волевиявленням позичальника, яке підтверджується здійсненням відповідного платежу, а такого платежу відповідачка не здійснювала. Нарешті, п. 2.2.3 договору сам визначає користування кредитом після 05.06.2020 як таке, що відбувається «всупереч умовам цього Договору» і «в період прострочення Позичальника». Отже, строк кредитування сплив 05.06.2020, а період з 06.06.2020 по 04.08.2020 є періодом прострочення.

За таких обставин нараховані за цей період проценти не підлягають стягненню незалежно від їх правової кваліфікації.

Якщо розглядати їх як проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), то право кредитодавця нараховувати такі проценти припинилося після спливу строку кредитування 05.06.2020 (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 910/4518/16). Умова п. 2.2.3 договору про можливість нарахування процентів у період прострочення «за вибором Позикодавця» як процентів за користування кредитом цього не змінює, оскільки на період після прострочення кредит боржнику не надається, і домовленість про сплату процентів за цей період за своєю правовою природою є домовленістю про сплату процентів на підставі ст. 625 ЦК України (п. 97, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16).

Навіть якщо розглядати їх як проценти за прострочення грошового зобов`язання, встановлені договором відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, то від їх сплати відповідачка звільнена в силу закону. Прострочення допущене нею з 06.06.2020 по 04.08.2020, тобто в період дії карантину, встановленого з 12.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції від 29.05.2020 (Закон України від 13.05.2020 № 591-IX), чинній у період прострочення, споживач у такому разі звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення, у тому числі від платежів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова Верховного Суду від 03.06.2026 у справі № 757/8409/22-ц). Цей пункт прямо поширюється на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 Закону, тобто і на спірний договір, укладений на строк до одного місяця.

Крім того, цим же пунктом заборонено збільшення процентної ставки за користування кредитом у разі невиконання зобов`язань у період карантину з причин, інших ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, тобто інших ніж зміна змінюваної процентної ставки. Процентна ставка за договором є фіксованою (п. 1.5.2), а її збільшення з 2,00 % до 5,00 % на день за п. 2.2.3 договору зумовлене саме неповерненням кредиту у встановлений строк. Тому нарахування процентів за ставкою 5,00 % на день у цей період суперечить і зазначеній забороні.

Те, що відповідачка не посилалася на п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», не перешкоджає його застосуванню. Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Оскільки у стягненні цих процентів відмовлено з наведених підстав, суд не вбачає потреби в тлумаченні п. 2.2.3 договору на користь споживача, про що просила відповідачка.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1149487 від 07.05.2020 у розмірі 18 480,00 грн, з яких: тіло кредиту - 11 000,00 грн, проценти за користування кредитом - 6 380,00 грн, комісія за надання кредиту - 1 100,00 грн. У стягненні процентів у розмірі 33 000,00 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (18 480,00 грн із заявлених 51 480,00 грн, що становить 35,8974 відсотка), відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто 955,73 грн (2 662,40 ? 18 480,00 : 51 480,00).

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

На підтвердження цих витрат позивач надав копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, копію ордера, копію акта наданих послуг № Д/24201 від 14.04.2026 та детальний опис наданих послуг, відповідно до яких Адвокатським об`єднанням «Апологет» надано позивачу послуги загальною тривалістю 6 год 30 хв на суму 8 000,00 грн. Відповідачка просила зменшити ці витрати до 2 500,00 грн як неспівмірні ізі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18 та від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити розмір таких витрат з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінюючи клопотання відповідачки, суд враховує, що справа є малозначною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, позовна заява є типовою для спорів цієї категорії, не потребувала дослідження значного обсягу документів, а представник позивача участі в судових засіданнях не брав. За таких обставин заявлена сума 8 000,00 грн є неспівмірною ізі складністю справи та обсягом наданих послуг, а клопотання відповідачки про її зменшення є обґрунтованим. Суд визнає співмірними витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, ці витрати підлягають стягненню з відповідачки пропорційно до розміру задоволених вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України), тобто у розмірі 897,44 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1149487 від 07 травня 2020 року у розмірі 18 480 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 955 (дев`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 73 копійки та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 897 (вісімсот дев`яносто сім) гривень 44 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, реквізити: IBAN № НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк».

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 02 жовтня 2026 року. Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя В.В. Орловський