Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №725/8465/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/8465/26

Номер провадження 2/725/2265/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року.Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Заяц Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» (м. Київ, пров. Киянівський, буд. 3/7, офіс 110) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Чернівецького районного суду міста Чернівців із позовом.

Посилався на те, що 22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРФІНАНС» та ОСОБА_1 було підписано Договір про надання фінансового кредиту № ЧН04-00805.

Кредитор свої зобов`язання за Договором кредиту виконав та надав Позичальнику грошові кошти в розмірі 15000грн., зі сплатою 17% від суми наданого кредиту за кожен/кожні 30 днів користування, строком на 12 періодів по 30 днів, а саме з 22 лютого 2022 року по 17 лютого 2023 року. Натомість відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

09.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальність «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОР-ФІНАНС» було укладено Договір Факторингу, на підставі якого останнім було передано Позивачу право вимоги, в тому числі право грошової вимоги за Договором про надання фінансового кредиту № ЧН04-00805від 22.02.2022.

Станом на 20.07.2026 у відповідача виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 36 083,80 грн., що складається: простроченої суми заборгованості по кредиту – 15000 грн.; простроченої суми заборгованості по процентам – 21,083.80 грн.

Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, просив стягнути із нього на користь позивача заборгованість у розмірі 36 083,80 грн., а також понесені судові витрати за подання позовної заяви до суду.

Справа слухалась у відсутність представника позивача, який в судове засідання не з`явився. У прохальній частині позову просив розглядати справу у його відсутність, позов підтримав та просив його задовольнити.

30.09.2026 відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, де зазначив, що позов визнає частково, не заперечує факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів. Однак вважає, що у позивача відсутні підстави стягувати із нього проценти за користування кредитом, так як він період строку кредитування був військовослужбовцем ЗСУ.

Більше того, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 7100грн. є необґрунтованими та не відповідповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. Просив позов задовольнити частково та розглянути справу у його відсутність.

У зв`язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № ЧН04-00805 (а.с.13-17).

Відповідно до умов Договору, погодженими сторонами, Позичальнику надано кредит у розмірі – 15000грн., зі сплатою 17% від суми наданого кредиту за кожен/кожні 30 днів користування, строком на 12 періодів по 30 днів, а саме з 22 лютого 2022 року по 17 лютого 2023 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши вказаний кредитний договір, погодився з умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Таким чином, слід вважати, що відповідач особисто, підписавши Кредитний договір, був обізнаний з його умовами, що виключає можливість їх неоднозначного трактування.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Втім таких доказів відповідачем суду не надано.

Отже, суд вважає доведеним факт укладання вказаного кредитного договору між ТОВ «Вендор-Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що ТОВ «Вендор-Фінанс» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 15000,00грн.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 не заперечував отримання кредитних коштів у розмірі 15000грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання вказаного вище кредитного договору між позивачем та відповідачем, що і підтвердив останній у своїй заяві.

Разом з тим, ОСОБА_1 належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав.

Так, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 083,80 грн., що складається: простроченої суми заборгованості по кредиту – 15000 грн.; простроченої суми заборгованості по процентам – 21,083.80 грн. (а.с.11).

09.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальність «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОР-ФІНАНС» було укладено Договір Факторингу №1-09Ф, на підставі якого останнім було передано Позивачу право вимоги, в тому числі право грошової вимоги за Договором про надання фінансового кредиту № ЧН04-00805від 22.02.2022 (а.с.21-25).

Відповідно до Реєстру боржників №1 від 09.09.2022 до Договору факторингу №1-09Ф від 09.09.2022, ТОВ ««КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № ЧН04-00805від 22.02.2022 у розмірі 36 083,80 грн., що складається: простроченої суми заборгованості по кредиту – 15000 грн.; простроченої суми заборгованості по процентам – 21,083.80 грн. (а.с.26).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем доведено факт набуття права вимоги до відповідача за вказаними вище кредитним договором.

Поряд із цим судом встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не було здійснено нарахування жодних штрафних санкцій.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідач неналежно виконує взяті зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню основна сума боргу (тіло кредиту) у розмірі 15000грн.

Отже, установивши, що фактично отримані та використані позичальником кошти за кредитним договором в добровільному порядку первісному кредитору чи позивачу не повернуті, докази, які б свідчили протилежне не надано, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами, виходячи з наступного:

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.15 ст.14 вказаного Закону, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Відповідно до Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого у встановленому порядку Верховною Радою, в Україні оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим настав особливий період, який, відповідно дозакону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», припиняється тільки згідно рішення Президента про демобілізацію із внесенням такого указу на затвердження Верховною Радою України. На цей час відповідних рішень про демобілізацію з березня 2014 року Президентом України не приймалося. Отже, в Україні з 17 березня 2014 року по даний час настав і діє особливий період відповідно дозакону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно нараховування штрафних санкцій, пені або процентів за користування кредитом військовослужбовцям, резервістам та військовозобов`язаним з 17 березня 2014 року по даний час є протиправним.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитними коштами були нараховані первісним позивачем у межах строку дії кредитного договору, а саме за період з 22.02.2022 по 17.02.2023.

Відповідно до розділу ІІ статті3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового Управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, які мають право видавати довідки, що підтверджують факт перебування на військовій службі у Збройних Силах України.

Як вбачається із копії військового квитка, ОСОБА_1 04 лютого 2015 року був мобілізований на підставі Указу Президента України №15 по мобілізації. 07.08.2023 ОСОБА_1 звільнений з військової служби.

Таким чином, у період виконання умов кредитного договору відповідач мав статус військовослужбовця та на нього поширювалися пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Отже, установивши, що фактично отримані та використані позичальником кошти за кредитним договором №ЧН04-00805 в добровільному порядку первісному кредитору чи позивачу не повернуті, докази, які б свідчили протилежне не надано, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору та витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне:

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 01.04.2026між ТОВ «Кредити Готівкою» та Адвокатським об`єднанням «Правовий курс» було укладено договір про надання правничої допомоги №010426.

Відповідно до Акту приймання – передачі від 20.08.2026, адвокатським об`єднанням було надано позивачу ТОВ «Кредити Готівкою» послуги з правничої допомоги по даній цивільній справі на загальну суму в 7100грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем судових витрат, що спростовує доводи відповідача у цій частині.

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також клопотання відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі, зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин, обсяг та обґрунтованість підготовлених позивачем документів, їх значення для розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати у розмірі 1500грн.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1106,75грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» (04053, м. Київ, пров. Киянівський, буд. 3/7, офіс 110; ЄДРПОУ: 42971405) суму заборгованості за кредитним договором № ЧН04-00805 від 22.02.2022 у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч)грн., а також судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1106 (одна тисяча сто шість)грн. 75коп. та 1500 (одна тисяча п`ятсот)грн. витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.