Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №301/2994/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 301/2994/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечаєв Валерій Валерійович, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2025 року, повний текст якого складено 22 серпня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Даруда І.А., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

встановив:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.01.2002 року позивач з відповідачем зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Іршавського райуправління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 06. У подружньому житті у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час є повнолітнім.

Згідно рішення Іршавського районного суду від 04.07.2024 у справі №301/1858/24 шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано.

Протягом 22 років подружнього життя позивач з відповідачем проживали у житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . За цей час сторони капітально відремонтували та перебудували житловий будинок (вставили пластикові вікна, замінили систему опалення, замінили дах та таке інше), встановили нову огорожу, ворота, виклали двір бруківкою. Все це, як стверджує позивач, вони з відповідачем робили за спільні кошти, а також їм матеріально допомагали її батьки. Позивач стверджує, що вона постійно працювала, отримувала заробітну плату, що стверджується копією трудової книжки та довідкою від 22.07.2024, яка видана ТзОВ «БЕБ». Всі зароблені кошти витрачала для покращення житлових умов та побуту сім`ї.

Крім того, сторонами було придбане інше рухоме майно, яке необхідно для проживання сім`ї (меблі, побутова техніка, інші предмети домашнього вжитку). Ці предмети на даний час залишились у власності на користуванні відповідача, так як він не дозволяє їй з сином проживати в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Дане нерухоме майно оформлене на ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті його матері.

Щодо придбаних предметів домашнього вжитку, позивач зазначила, що не зберігала чеки та квитанції, так як не планувала розривати шлюб та ділити з відповідачем майно. Наразі у неї збереглися чеки з магазину «Фокстрот», так як на придбання товару, вона оформляла в даному магазині кредит. 04.10 2020 року у магазині «Фокстрот» вона придбала для їхньої з відповідачем сім`ї холодильник Веко за 9999,30 грн., холодильник Веко за 11900 грн, набір посуду за 799 грн., програмне забезпечення вартістю 1099,90 грн., всього на суму 13798,90 грн., що стверджується відповідними копіями чеків. Також 18.02.2021 року придбала в магазині «Фокстрот» вбудовану посудомийку вартістю 6891 грн.

Також, як стверджує позивач, влітку 2023 року сторони міняли дах на житловому будинку, для чого нею було придбано у ПП Дудинець відповідний будівельний матеріал (блоки, клей, цемент, силікон, металопрофіль, саморізи) на суму 28402 грн.

За час шлюбу позивач з відповідачем за спільний сімейний бюджет у 2022 році придбали автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , котрий 29.09.2022 було зареєстровано у територіальному сервісному центрі МВС № 2146 на ім`я відповідача ОСОБА_1 .

На даний час шлюбні відносини між сторонами припинені, а тому є необхідність у поділі спільного майна подружжя. Хоч вищевказане майно було придбано за час перебування у шлюбі, відповідач категорично відмовився провести його розподіл добровільно та виділити позивачу певну його частку або сплатити грошову компенсацію. На даний час все, що сторони придбали під час шлюбу залишилось у фактичному користуванні відповідача.

Враховуючи наведене ОСОБА_2 просила суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділити спільне майно подружжя шляхом стягнення з відповідача 1/2 частки у праві спільної сумісної власності автомобіля марки "VOLKSWAGEN TOUAREG", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, у розмірі 218 796 грн, залишити відповідачу предмети домашньої обстановки та вжитку та компенсувати 1/2 вартості домашньої обстановки та вжитку (майна) придбаного за час шлюбу, у сумі 15345, 00 грн, залишити у власності відповідача будматеріали матеріал (блоки, клей, цемент, силікон, металопрофіль, саморізи) та стягнути нього компенсацію 1/2 їх вартості, в сумі 14021, 00 грн.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2025 року позов задоволено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві спільної сумісної власності автомобіля марки "VOLKSWAGEN TOUAREG", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, у розмірі 218 796 грн, припинивши на нього право спільної сумісної власності.

Залишено ОСОБА_1 предмети домашньої обстановки та вжитку - холодильник Веко вартістю 9999,30 грн, холодильник Веко вартістю 11900 грн, набір посуду вартістю 799 грн, програмне забезпечення вартістю 1099,90 грн, вбудовану посудомийку вартістю 6891 грн, та компенсувати 1/2 вартості домашньої обстановки та вжитку (майна) придбаного за час шлюбу в розмірі - 15 345, 00 грн ОСОБА_2 .

Залишено у власності відповідача будматеріали матеріал (блоки, клей, цемент, силікон, металопрофіль, саморізи) та стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію 1/2 їх вартості - в розмірі 14 201,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви до суду в розмірі 4 056,40 грн та за витрати за проведення транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/107-25/480-АВ в розмірі 2387,70 грн.

Додатковим рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Захід забезпечення позову, застосований згідно ухвали Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2025 року, у виді накладення арешту із забороною відчуження та розпорядження транспортним засобом марки "VOLKSWAGEN TOUAREG", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який зареєстрований 29.09.2022 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає в АДРЕСА_1 , після набрання даним рішенням законної сили - скасовано.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечаєв В.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: не дослідив джерела походження коштів, за які було придбано автомобіль, хоча відповідач наполягала на його купівлі за особисті кошти та допомогу третіх осіб; не врахував фактичний технічний стан автомобіля, його значний строк експлуатації та необхідність ремонту; не перевірив належність побутових речей і будматеріалів саме до спільного майна подружжя; не розглянув альтернативні способи поділу (наприклад, продаж майна і поділ виручених коштів). Таким чином, рішення постановлене без повного з`ясування усіх істотних обставин, що є підставою для його скасування.

Суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на ч. 1 ст. 60 СК України (майно, набуте у шлюбі, належить подружжю на праві спільної сумісної власності), проте не дослідив обставини фактичного користування цим майном та внеску кожної зі сторін після розірвання шлюбних відносин.

Крім того вказує, що ОСОБА_2 самовільно покинула будинок де вони разом проживали, при цьому забрала з будинку речі, побутову техніку, які належали йому та його батьку. Також відчужила без його згоди автомобіль «Skoda Octavia», придбаного під час шлюбу за 245 875 грн, які залишила у власному розпорядженні.

Апелянт вважає поведінку ОСОБА_2 суперечливою, недобросовісною та несправедливою, з одного боку, вона приховала дохід від продажу транспортного засобу, що належав не лише їй, а й ОСОБА_1 і не виплатила йому частку, а з іншого боку, позивачка прагне стягнути з нього компенсацію за його автомобіль, що фактично означає подвійне отримання вигоди на шкоду інтересам апелянта.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Азарова І.В., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, 26.01.2002 сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Іршавського райуправління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 06.

Згідно рішення Іршавського районного суду від 04.07.2024 року у справі №301/1858/24 шлюбу, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач стверджує, що за час перебування у шлюбі всі зароблені кошти витрачала для покращення житлових умов та побуту сім`ї. Ними спільно було придбано меблі, побутову техніку, інші предмети домашнього вжитку, автомобіль.

Ці предмети на даний час залишились у власності та користуванні відповідача, так як він не дозволяє їй з сином проживати в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Дане нерухоме майно оформлене на ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті його матері.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить і ст. 368 ЦК України.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положеннями статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 у справі № 466/7242/22 зазначав про те, що у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності права власності на майно подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).

Сутність презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21 (провадження № 61-9704св22)).

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

За змістом частин 1, 2 ст. 70 СК України, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

За приписами ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Згідно з пунктами 3, 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Позивачем на підтвердження придбання побутової техніка надано чеки з магазину «Фокстрот». Зокрема: 04.10.2020 у магазині «Фокстрот» вона придбала для їхньої з відповідачем сім`ї холодильник Веко за 9999,30 грн., холодильник Веко за 11900 грн, набір посуду за 799 грн., програмне забезпечення вартістю 1099,90 грн., всього на суму 13798,90 грн., що стверджується відповідними копіями чеків. Також 18.02.2021 року придбала в магазині «Фокстрот» вбудовану посудомийку вартістю 6891 грн., копія чека додається.

Згідно наданої накладної від 10.08.2023, з метою ремонту будинку, в якому позивач з відповідачем проживали, ОСОБА_2 було придбано у ПП ОСОБА_5 відповідний будівельний матеріал (блоки, клей, цемент, силікон, металопрофіль, саморізи) на суму 28402 грн.

Також, за час шлюбу з позивачем ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 придбано автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності останнього на який було зареєстровано у територіальному сервісному центрі МВС № 2146. Вищенаведене стверджується довідкою територіального сервісного центру МВС № 2146 від 29.05.2024.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , пояснив, що він є батьком ОСОБА_2 , наскільки йому відомо, позивачка та відповідач, добре прожили в шлюбі біля 23 років, розірвання якого ніхто не передбачав. Зауважив, що він постійно допомагав своїй доньці ОСОБА_2 та її чоловіку ОСОБА_1 , надавав їм кошти на предмети побуту, допомагав фінансово та фізично у заміні покрівлі даху на будинку де вони проживали, подарував ОСОБА_7 автомобіль "Мерседес", який той згодом продав. Також, пояснив, що ОСОБА_2 з будинку, де вона раніше проживала з відповідачем ОСОБА_1 не встигла нічого забрати, окрім свого одягу. Стосовно спірного автомобіля, свідок ОСОБА_6 пояснив, що після продажу ОСОБА_7 подарованого авто "Мерседес", як йому відомо за 1000 доларів США, відповідач купляв інші автомобілі, після продажу яких придбав спірне авто, більшу частину коштів на придбання якого надав він, а саме кошти в сумі 6000 тис. доларів США.

Свідок ОСОБА_8 під час судового засідання, суду пояснила, що вона є матір`ю позивачки ОСОБА_2 , з відповідачем її донька прожила 23 роки, зауважила, що коли ОСОБА_2 забирала свої речі з будинку ОСОБА_7 , то вона була там присутня, підтвердила покази ОСОБА_6 про те, що остання забрала з будинку тільки свій одяг, також пояснила, що спірний автомобіль був придбаний на кошти тодішнього подружжя з фінансовою допомогою батька позивачки ОСОБА_6 . Крім того, додала, що позивач ОСОБА_2 постійно брала грошові кошти в кредит з метою придбання предметів побуту. Також, свідок зауважила, що вона та її чоловік ОСОБА_6 постійно допомагали позивачці та відповідачу у облаштуванні будинку де під час шлюбу вони спільно проживали, зокрема при облаштуванні подвір`я, надавали частину коштів на бруківку, також при заміні покрівлі даху надавали частину коштів на покрівлю.

Свідок ОСОБА_3 , пояснив, що він є сином позивачки та відповідача у даній справі, зазначив, що при переїзді до батьків матері (позивача у даній справі), з будинку батька, мати забрала лише свій одяг, вся побутова техніка, зокрема два холодильники та посудомийка, також спірний автомобіль залишились у розпорядженні батька (відповідача ОСОБА_1 ). Також, стосовно спірного автомобіля додав, що він теж надавав кошти на купівлю такого в сумі 2000 доларів, які заробив у Чеській Республіці.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою сторін по справі, зазначила, що сторони по справі проживали разом близько 23 - ох років. Батько позивачки постійно у всьому допомагав подружжю, зокрема посадив сад позаду та перед будинком подружжя, при ремонті будинку, вона бачила як ОСОБА_6 (батько позивачки), наносив штукатурку на стіни будинку, також їй відомо, що останній подарував позивачу з відповідачем автомобіль "Мерседес", стосовно спірного автомобіля, зауважила, що їй відомо про те, що син колишнього подружжя надавав на покупку такого 2000 тис. доларів США, та, що батько позивачки теж долучався до покупки такого автомобіля. Також, надала суду свідчення, про те, що бачила коли позивач переїжджала з будинку де спільно проживала з відповідачем, підтвердила, що позивач забрала лише свій одяг.

Свідок ОСОБА_10 - сусідка сторін по справі, надала суду покази аналогічні з показами свідка ОСОБА_9 .. Також додала, що на даний час разом з відповідачем в будинку проживає інша жінка з дітьми, спірним авто користується ОСОБА_1 разом з іншою жінкою.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що ОСОБА_11 довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами, що спірне майно придбано сторонами під час перебування у шлюбі, доказів, які б спростовувала вказане, відповідачем не надано.

А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність заявленого позову та задоволення такого.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечаєв Валерій Валерійович, залишити без задоволення.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: