Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №299/5859/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 299/5859/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участі секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Киретів Віктор Васильович, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 березня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Леньо В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Виноградівського відділу ДРАЦС у Берегівському районі, ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним

встановив:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Виноградівського відділу ДРАЦС у Берегівському районі, ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним.

Позов мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , який 17.03.1995 року було розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач виїхав до держави Ізраїлю, однак, повернувся через рік та звернувся з проханням до неї ще раз формально укласти шлюб, оскільки це є необхідним для набуття ним права постійного проживання в Ізраїлі та подальшого оформлення громадянства цієї країни. Як метод впливу висловив позицію, що можливе набуття ним іноземного громадянства буде в майбутньому корисне для їх спільних дітей. При цьому ОСОБА_3 пообіцяв за кілька років самостійно організувати процедуру розірвання шлюбу. З вказаних підстав 26.09.1996 шлюб між колишнім подружжям було укладено повторно.

Однак після отримання свідоцтва про шлюб відповідач одразу виїхав за межі України, встановити з ним контакт у будь-якій формі не було можливим. Таким чином, з моменту укладення повторного шлюбу подружжя спільно не проживало, спільним побутом пов`язане не було, взаємних фінансових, родинних та майнових інтересів не мало.

Позивач стверджує, що шлюб між нею та відповідачем зареєстрований фіктивно на прохання колишнього чоловіка. Шлюб укладався без наміру створення сім`ї, а від так позивач просить визнати цей шлюб недійсним.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 березня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним шлюб, укладений 26 вересня 1996 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів громадянського стану Виноградівської райдержадміністрації Закарпатської області, актовий запис № 119.

Скасовано складений Відділом державної реєстрації актів громадянського стану Виноградівської райдержадміністрації Закарпатської області актовий запис № 119 від 26 вересня 1996 року за фактом укладення шлюбу 26 вересня 1996 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Киретів В.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В своїх доводах посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 повідомив в суді, що він проживав і на даний час проживає разом з своєю дружиною ОСОБА_2 за однією адресою в АДРЕСА_1 , що спростовують доводи позовної заяви.

ОСОБА_2 не підтверджено факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю. Вважає, що позивачкою вчиняються дії для успадкування належного померлому ОСОБА_4 майна. Оскільки померлий ОСОБА_4 одружений не був, дітей не мав, а тому єдиним спадкоємцем є він, як племінник померлого.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вказує, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначаються доводи, які не мають значення для цієї справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Та ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків, що укладений шлюб має ознаки фіктивності, тому визнається недійсним.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки є передчасними через те, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на таке.

Протягом судового розгляду апеляційним судом встановлено, що 21 серпня 1982 р. за актовим записом № 153 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що стверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 12.03.2024 року.

Відповідно до повторного Свідоцтва про розірвання шлюбу від 12.03.2024 р. серія НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що 21.03.1995 року складено відповідний актовий запис № 46 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції у Закарпатській області.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 26.09.1996 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб 26.09.1996 року про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 119 відділом реєстрації актів громадянського стану Виноградівської райдержадміністрації Закарпатської області.

ОСОБА_3 долучено до справи своє " Посвідчення особи . НОМЕР_3 * " яке видано Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 23.07.2007 в м. Кфар-Сава. У додатку, який є невід`ємною частиною посвідчення особи, що видане 24.09.2007 зазначено, що ОСОБА_6 є розлученим та має Ізраїльське громадянство.

Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 25.11.2025р. шлюб між чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що 25.11.2025 року складено відповідний актовий запис № 12 Виноградівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Таке ж Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 25.11.2025р. подала і ОСОБА_2 .

Згідно листа ТзОВ «Джентерм Україна» від 03.03.2026р. за №80/01-08 вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 працював у ТзОВ «Джентерм Україна» в період з 19.03.2008 р. (наказ 534-о від 19.03.2008 р.) по 25.06.2025 р. (наказ 219-о від 25.06.2025 р.). Звільнився з роботи згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпПУ з посади техніка-технолога з електроніки 5-го розряду. Під час оформлення на роботу ОСОБА_3 надав документи гр-на України. Відповідно до відмітки у паспорті встановлено, що на момент прийняття на роботу перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

За приписами статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей не правового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 (провадження № 61-558св18) та від 23 січня 2020 року у справі № 521/9042/15 (провадження № 61-28513св18) зроблено висновок, що «окреме проживання подружжя та не проведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним)».

Крім того, за відсутності належних і допустимих доказів у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання спадкового майна, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц (провадження № 61-12414св18)).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Апеляційний суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За обставинами справи ОСОБА_2 вважає шлюб, який було укладено 26.09.1996 року за актовим записом № 119 з ОСОБА_3 фіктивним, оскільки такий було укладено на прохання останнього для врегулювання ним своїх міграційних питань з подальшим оформленням громадянства держави Ізраїль.

У своїх вимогах ОСОБА_2 стверджувала про те, що фактично не мала наміру створити з ОСОБА_3 сім`ю та набути прав і обов`язків подружжя, оскільки з 1995 року проживала з ОСОБА_4 .

Формальність укладення повторного шлюбу з ОСОБА_3 позивачка пов`язує з тим, що відповідачу необхідно було це для набуття права на проживання в державі Ізраїль і набуття ним в подальшому громадянства цієї країни, що в майбутньому буде корисним для їх спільних дітей. А також з тим, що ОСОБА_3 пообіцяв за кілька років здійснити процедуру розірвання цього фіктивного шлюбу. Даючи пояснення в судовому засіданні 26.01.2024 р. ОСОБА_2 суду пояснила, що ОСОБА_3 приїхавши в Україну у 1996 році та попросив її щоб знову уклали шлюб для того, щоб мав можливість приїжджати до дітей.

Проте, такі твердження позивачки на думку колегії суддів є недостатніми, щоб їх вважати об`єктивними.

Як слідує з долученого ОСОБА_3 до матеріалів справи " Посвідчення особи . НОМЕР_3 * ", таке видано Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль лише 23.07.2007 в м. Кфар-Сава.

Зазначене є свідченням тієї обставини, що лише через 11 років ОСОБА_3 отримав посвідчення особи громадянина держави Ізраїль, а тому даний факт не узгоджується з твердженням ОСОБА_2 , що шлюб від 26.09.1996 року за актовим записом № 119 було укладено формально для досягнення ОСОБА_3 своїх цілей.

ОСОБА_2 посилалась також і на те, що на підтвердження обставин фіктивності укладеного з ОСОБА_3 шлюбу свідчить «Свідоцтво таїнства подружжя» від 25.09.2007 року де вона з ОСОБА_4 пройшли таїнство вінчання у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Проте, згідно приписів Сімейного Кодексу України, процедура церковного таїнства вінчання не відноситься до тих обставин, які б свідчили про укладення шлюбу. А тим більше, новий шлюб може бути укладено, лише після того як було припинено попередній шлюб, що був укладений 26.09.1996 року за актовим записом № 119.

Колегія суддів звертає увагу також на ту обставину, що даючи пояснення в судовому засіданні 26.01.2024 р. ОСОБА_3 суду пояснив, що реєстрацію місця свого проживання має за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 в одній квартирі з позивачкою. Безпосередньо ОСОБА_2 місцем своєї реєстрації має адресу: АДРЕСА_1 . Зазначене спростовує твердження позивачки, що не проживала з ОСОБА_3 .

В спростування тієї обставини, що ОСОБА_3 проживав у державі Ізраїль, а тому не проживав з ОСОБА_2 свідчить лист ТзОВ «Джентерм Україна» від 03.03.2026р. за №80/01-08 з якого вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 працював у ТзОВ «Джентерм Україна» в період з 19.03.2008 р. (наказ 534-о від 19.03.2008 р.) по 25.06.2025 р. (наказ 219-о від 25.06.2025 р.). Звільнився з роботи згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпПУ з посади техніка-технолога з електроніки 5-го розряду. Відповідно до відмітки у паспорті встановлено, що на момент прийняття на роботу перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .

Доцільним буде зазначити, що дії сторін не узгоджуються з їх поясненнями, які давали як у суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції. Зокрема, ОСОБА_2 не змогла надати колегії суддів логічні пояснення з приводу того, що коли вважати, що вона проживала разом з ОСОБА_4 та мала на меті укласти з ним шлюб то всупереч цьому, чого повторно 26.09.1996 року за актовим записом № 119 укладає шлюб з ОСОБА_3 . Якщо вважала, що повторний шлюб є фіктивним, то тоді, які поважні чи непереборні обставини перешкоджали їй звернутись у суд з позовом про визнання такого шлюбу недійсним, а звернулась у суд тільки 31.08.2023 року вже після того як ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 .

Зазначене на думку колегії суддів є підтвердженням того, що за обставинами справи доводи ОСОБА_2 на підтвердження факту фіктивності повторного шлюбу з ОСОБА_3 є неспроможними. Тобто, обставини на які посилається позивачка не є доведеними, так-як такі не є ствердними і не спростовують наведених колегією суддів доводів.

В підтвердження даного твердження колегії суддів свідчить також той факт, що Свідоцтвами про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 і НОМЕР_8 від 25.11.2025р., які видано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 доводиться та обставина, що шлюб між чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що 25.11.2025 року складено відповідний актовий запис № 12 Виноградівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Також Верховний Суд у справі № 285/720/16-ц дійшов висновку, що окреме проживання подружжя та не проведення святкової церемонії укладання шлюбу, а також наявність будь-яких фінансових зобов`язань сторін самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним). А припинення сімейних стосунків та наявні конфлікти, які виникають між подружжям, є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним.

Наряду з цим, колегія суддів зазначає, що доводи стосовно проживання чи не проживання ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_4 не перебувають в прямій залежності від підстав за яких шлюб може вважатись фіктивним. Тож, суд такі вважає неналежними.

Зважуючи на те, що доказів того, що реєстрація шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відбулася без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, в матеріалах справи немає, тому позовні вимоги не знайшли свого підтвердження.

Наявні в матеріалах справи покази свідків, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі мають значення при вирішенні позову про визнання спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, а тим більше, що дані свідки не давали свідчень з приводу правових підстав, які б слугували підставами для визнання шлюбу фіктивним.

У ході судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_3 в поданих заявах визнавав пред`явлений до нього позов.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

За обставинами справи третя особа ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини за своїм дядьком ОСОБА_4 , який одружений не був та власних дітей не мав. За поданою заявою відкрита спадкова справа.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на його житловий будинок та квартиру.

Окрім цього, у провадженні апеляційного суду перебуває цивільна справа №299/8524/23 за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та рішення суду першої інстанції від 10.02.2025 року даний позов задоволено. У даній справі ОСОБА_1 значиться як третя особа.

Той факт, що ОСОБА_3 визнав позов у переглядаємій справі, є свідченням того, що останній в такий спосіб сприяє ОСОБА_2 як матері його дітей отримати певні майнові права на нерухоме майно, якими є житловий будинок та квартира. Отже, зазначене вказує на те, що таке визнання позову не є для нього добровільним та неупередженими. А крім цього, дана обставина безпосередньо впливає на права ОСОБА_1 , який подав заяву про прийняття спадщини за своїм дядьком ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що його батько ОСОБА_8 помер раніше за дядька.

За наведених обставин, колегія суддів не може прийняти визнання ОСОБА_3 позову у даній справі, оскільки таке визнання порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував наведених мотивів та дійшов хибного висновку про задоволення позову. Тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову в позові. За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Беручи до уваги те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 гривень.

Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Киретів Віктор Васильович, задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду від 03 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Виноградівського відділу ДРАЦС у Берегівському районі, ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 судові витрати у розмірі 1816,80 гривень, судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: