Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №308/10546/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/10546/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого – Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.,

з участю секретаря судових засідань: Голубєвої Є.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ракущинець Андрій Андрашович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року у складі судді Зареви Н.І., у справі № 308/10546/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , у якій просить зменшити розмір аліментів,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за час перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей, а саме: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2017 року в справі № 308/10250/16-ц шлюб між сторонами розірвано та присуджено стягнення аліментів у розмірі 1/2 частки з усіх заробітків позивача. Після розлучення позивач нової сім`ї не створив, натомість, на його утриманні перебуває мати пенсійного віку, за якою він здійснює догляд, оскільки вона постійно хворіє, потребує стороннього піклування та за висновками медичної документації має низку хронічних захворювань. Зазначав, що догляд за матір`ю супроводжується значними фінансовими витратами на придбання медичних препаратів та відвідування лікарів, а її захворювання з часом прогресують і зумовлюють виникнення супутніх патологій.

Крім того, надумку позивача, матеріальний стан відповідачки покращився, оскільки під час первинного визначення розміру аліментів остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною і не працювала, натомість на час звернення до суду дочці сторін виповнилося 16 років, а сину - 10 років, у зв`язку з чим відповідачка не позбавлена можливості працювати та отримувати самостійний дохід. У зв`язку з наведеними обставинами позивач просив зменшити розмір аліментів з 1/2 до 1/3 частини його заробітку (доходу).

У відзиві на позовну заяву представниця відповідачки повністю заперечила доводи позивача, зазначивши, що посилання на зміну його сімейного стану та утримання матері не підтверджені належними доказами. Зокрема, факт реєстрації за однією адресою не свідчить про зміну сімейного стану та не є підставою для зменшення розміру аліментів; до позову не долучено свідоцтво про народження, яке б підтверджувало родинні зв`язки, пенсійне посвідчення або довідку про відсутність у матері самостійного доходу (пенсії), а також докази несення витрат на її лікування і придбання ліків. Крім того, надана позивачем медична довідка не містить висновку про потребу у сторонньому догляді, а оформлення такого догляду в установленому законом порядку позивачем не здійснювалося. Суттєвого погіршення майнового стану позивача (втрати роботи, інвалідності тощо) не доведено.

Щодо власного матеріального стану відповідачка вказала, що така самостійно виховує дітей, забезпечуючи їхні фізіологічні, соціальні та освітні потреби, оскільки кошти на це є життєво необхідними. Також звернула увагу на наявність у позивача значної заборгованості зі сплати аліментів за розрахунком ВДВС у м. Ужгороді від 26 серпня 2025 року на загальну суму 757 788,48 грн (з урахуванням штрафу та виконавчого збору), наголосивши, що попередні стягнення були мізерними, а сплата значних сум почалася лише у 2025 році у зв`язку з застосуванням обмежень. Сімейний стан відповідачки не змінився, додаткових джерел доходу вона не має, а тому просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач подав письмові пояснення, у яких зазначив, що спільне проживання з матір`ю (1961 року народження) за однією адресою свідчить про те, що вона є членом його сім`ї, оскільки вони пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки. На його думку, законодавство не вимагає обов`язкового офіційного оформлення догляду через уповноважені органи, оскільки піклування про хвору матір пенсійного віку є його природним обов`язком. Дата народження матері підтверджена довідкою, з якої вбачається, що вона досягла 64-річного віку і є пенсіонеркою, а його матеріальне становище реально погіршилося через необхідність витрачати значну частину доходу на її лікування та медикаменти.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просить таке скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом є аналогічними доводам позовної заяви та зводяться до того, що після ухвалення рішення від 20 квітня 2017 року відбулися суттєві зміни його матеріального та сімейного стану, а також стану матеріального забезпечення одержувача аліментів. Зокрема, апелянт наголошує на необхідності здійснення догляду за непрацездатною матір`ю (1961 року народження), яка хворіє та потребує стороннього піклування, що створює додатковий обов`язок з її утримання і суттєво погіршує його майновий стан. Крім того, на відміну від періоду ухвалення попереднього рішення, коли відповідачка перебувала у декретній відпустці, наразі вона працює та отримує самостійний дохід.

Посилаючись на положення ст. 192 СК України та судову практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що зміна матеріального та сімейного стану є самостійною підставою для зменшення розміру аліментів, які судом першої інстанції враховані не були.

У відзиві представниця відповідачки заперечила проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи. Наголошує, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження суттєвого погіршення свого майнового стану чи наявності обґрунтованих підстав для зменшення розміру аліментів відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України (СК України).

Посилаючись на практику Верховного Суду, відповідачка зазначає, що обов`язок доведення погіршення майнового стану з метою зменшення розміру аліментів покладається виключно на позивача, а утримання інших осіб без доведення такого погіршення не може суперечити інтересам дітей. Апеляційна скарга, на думку відповідачки, не містить нових обґрунтованих доводів, які б спростовували законність рішення суду першої інстанції, а тому просила залишити його без змін.

У поданих додаткових письмових поясненнях апелянт повторно наголошує, що суд першої інстанції помилково звузив предмет спору та не надав оцінки суттєвій зміні матеріального стану обох сторін: на відміну від 2017 року, коли відповідачка не працювала (перебувала у декретній відпустці), наразі вона має постійний дохід.

Крім того, апелянт вкотре акцентує увагу на наявність у нього обов`язку утримувати тяжкохвору матір пенсійного віку, яка не має пенсії та потребує постійних витрат на лікування і придбання ліків. Зауважує, що наявність заборгованості за минулі періоди не позбавляє його права на перегляд розміру поточних аліментів. Зазначає, що після утримання 50% його доходу (близько 20 000 грн) суми, що залишаються, недостатньо для власних мінімальних потреб та допомоги матері, при цьому він не ухиляється від утримання дітей і просить встановити справедливий розмір аліментів (1/3 заробітку).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Ракущинець А.А. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представниця ОСОБА_2 – адвокатка Стасьо К.М. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, та просила залишити його без змін.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлена, її інтереси в судовому засіданні представляла адвокатка Стасьо К.М. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку про таке.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

При розгляді справ зазначеної категорії до предмета доказування відносяться обставини, які свідчать про існування змін, що відбулись в матеріальному чи сімейному становищі платника аліментів, і що саме такі зміни вплинули на його здатність сплачувати аліменти в присудженому судовим рішенням розмірі.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів необхідно з`ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти — платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, за наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено і сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2017 у справі № 308/10250/16-ц розірвано. Цим рішенням також стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання їх спільних дітей: а саме, доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 жовтня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 8-11).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі через необхідність утримувати матір пенсійного віку, яка хворіє на хронічні захворювання та не має іншого доходу.

На підтвердження своїх доводів позивач долучив до позовної заяви копію довідки № 111/6 від 24.03.2025, виданої КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», якою підтверджено наявність у громадянки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , низки хронічних захворювань (а.с. 13).

Згідно з довідкою про склад зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб від 04.02.2025 № 521/03.4-21, видану Відділом реєстрації місця проживання Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 04.02.2025 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 12)

Крім того, матеріали справи містять копію свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 від 19.03.1983, у якому в графі «мати» зазначена громадянка ОСОБА_5 (а.с. 44), а також копії фіскальних чеків про придбання в аптеці лікарських препаратів.

Водночас із наданого відповідачкою розрахунку заборгованості по аліментах № 7-53888021 від 26.08.2025, виданого відділом державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), вбачається, що загальна сума заборгованості позивача становить 757 788,48 грн, зокрема: 473 617,80 грн — заборгованість зі сплати аліментів, 236 808,90 грн — штраф за несплату аліментів та 47361,78 грн — виконавчий збір (а.с. 31-32).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту істотного погіршення його майнового стану, зокрема зазначивши, що надана медична довідка не свідчить про потребу в постійному сторонньому догляді, а наявні фіскальні чеки не підтверджують систематичності витрат саме на утримання матері.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Зменшення розміру аліментів є можливим за умови доведеності позивачем об`єктивного погіршення його матеріального становища, яке унеможливлює сплату аліментів у раніше встановленому розмірі.

Сама по собі наявність у платника аліментів обов`язку утримувати матір пенсійного віку та довідки про наявність у неї хронічних захворювань за відсутності переконливих і достатніх доказів понесення значних витрат не може автоматично свідчити про необхідність зменшення розміру аліментів на утримання дітей, оскільки це суперечитиме їхнім інтересам та засадам забезпечення гармонійного розвитку (стаття 182 СК України). Подібний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 та інших.

При цьому матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження майнового стану самої матері, наявності чи відсутності у неї інших осіб, зобов`язаних за законом її утримувати (інших дітей, працездатних родичів), а також доказів понесення позивачем реальних витрат, які б суттєво впливали на його загальну платоспроможність.

Крім того, матеріали справи підтверджують факт тривалого невиконання позивачем обов`язку зі сплати аліментів, у результаті чого утворилася значна заборгованість у розмірі 757 788,48 грн. Посилання апелянта на те, що працевлаштування відповідачки є самостійною підставою для зменшення аліментів, є необґрунтованим, оскільки зміна майнового стану одержувача аліментів сама по собі не нівелює пріоритетності забезпечення належних умов для утримання дітей, особливо з урахуванням наявного боргу за минулі періоди.

Доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і не містять нових обґрунтованих даних, які б свідчили про порушення норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ракущинець Андрій Андрашович, - залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: