Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №308/15165/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/15165/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів – Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сенич Іван Іванович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року, ухвалене головуючою суддею Зарева Н.І., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 18.11.2019 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, на підставі якого отримав кредит в розмірі 7 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Відповідач не виконав свої зобов`язання, що передбачені умовами Кредитного договору, як своєчасне повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із припиненням здійснення платежів на виконання Кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за Кредитним договором.

22.04.2021 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», уклали Договір факторингу №015-220221, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, останнє набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 .

В подальшому, 21.10.2024, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» уклали Договір факторингу № 20241021/1, згідно якого ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», включно і до ОСОБА_1 за Договором № 266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.11.2019.

Станом на 13.10.2025 у відповідача виникла заборгованість за невиконання умов кредитного договору у розмірі 26 493,23 грн, з яких 7 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 330,00 грн заборгованість за відсотками, 4 163,23 грн інфляційне збільшення.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в розмірі 26 493,23 грн згідно Договору №266926 від 18.11.2019, а також судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» суму заборгованості за кредитним договором №266926 від 18.11.2019 станом на 13.10.2025, в розмірі 18 163,23 грн., з яких 7 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 330,00 грн заборгованість за відсотками, 4 163,23 грн інфляційне збільшення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 1 660,74 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 7 000,00 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сенич І.І., подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На переконання сторони відповідача оскаржуване рішення суду не відповідає нормам процесуального права, ухвалене з порушенням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин справи.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку щодо встановленого факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки позивач не надав банківську виписку з карткового рахунку відповідача, платіжне доручення чи первинні бухгалтерські документи.

Суд також не звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені реєстри боржників, докази передачі права вимоги саме щодо відповідача та підтвердження обсягу переданих прав, а також відсутні докази належного повідомлення відповідача про заміну кредитора.

Розрахунок заборгованості не містить деталізації періодів нарахування, процентної ставки, механізму обчислення та фактичних платежів за кожний місяць. Сума процентів є явно завищеною та неспівмірною із сумою основного боргу.

Позивач не надав обґрунтованого та перевіреного розрахунку інфляційних втрат із зазначенням періодів, індексів інфляції та методики обчислення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то розмір стягнутих витрат є явно завищеним, оскільки справа розглядалася у спрощеному порядку, а тому підстав для стягнення всієї суми немає.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.

Вказує, що відповідачем не спростовано факту видачі кредитних коштів, зокрема не надано виписки з карткового рахунку за період перерахування кредитних коштів.

Водночас, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція Wayforpay, згідно якої кредитні кошти в розмірі 7 000,00 гривень було перераховано 18.11.2019 на вказаний відповідачем картковий рахунок № НОМЕР_1 , яка відповідає нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та відноситься до первинного бухгалтерського документу в електронному вигляді.

Щодо відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивача, то позивачем надано всі належні та допустимі докази, зокрема Витяг з реєстру боржників підписаний ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» про перехід права вимоги по позичальнику ОСОБА_1 по договору №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.11.2019, та квитанцію про розрахунок між Первісним і Проміжним кредиторами по Договору факторингу від 22.02.2021. Також позивач надав Витяг з реєстру боржників підписаний ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» про перехід права вимоги по позичальнику ОСОБА_1 по договору 266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.11.2019 року, та квитанцію про розрахунок між Проміжним і Новим кредиторами по Договору факторингу від 21.10.2024.

Зазначає, що надав належні докази повідомлення відповідача про відступлення прав вимоги та досудову вимогу про погашення заборгованості.

Просить звернути увагу, що в матеріалах справи наявний деталізований розрахунок заборгованості з якого чітко прослідковується нарахування боргу щоденно.

З приводу витрат на професійну правничу допомогу, то такі є обґрунтовані та відповідають критеріям реальності та співмірності, а тому зменшенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 18.11.2019 між ТОВ «Лінеура Україна», (надалі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено Договір №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - Кредитний договір). Укладення Кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Позивача, доступ до якої забезпечувався Відповідачу через Веб-сайт або Мобільний додаток.

Датою укладання Договору є дата одержання Товариством електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти). Дата та час отримання повідомлення фіксується у Договорі позики у розділі (РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН). Зважаючи на вищенаведене, відповідач здійснив всі необхідні дії, спрямовані на укладання Кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний Відповідачем), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 7 000,00 гривень.

На умовах Кредитного договору (розділу 1) Кредитодавець надав Відповідачу грошові кошти в розмірі 7000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредит видавався строком на 30 днів, шляхом перерахування (через послуги переказу) Кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачем, що підтверджується документом отриманим від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ». Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Кредитного договору.

22.02.2021 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», згідно якого останнє набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1

21.10.2024, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» уклали Договір факторингу №20241021/1, згідно якого ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», включно і до ОСОБА_1 , за Договором №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.11.2019, порядковий номер відповідно до реєстру прав вимоги 1.

Станом на 13.10.2025 заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 26 493,23 грн, з яких 7 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 330,00 грн заборгованість за відсотками, 4 163,23 грн інфляційне збільшення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що 18.11.2019 між ТОВ «Лінеура Україна», та ОСОБА_1 укладено Договір №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі, - Договір). Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток.

Факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечується.

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує щодо наявності доказів перерахування йому кредитних коштів у розмірі 7 000,00 гривень, оскільки в матеріалах справи відсутні банківські виписки, первинні бухгалтерські документи, тощо.

Колегія суддів не погоджується за такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідач під час укладення кредитного договору зазначив картковий рахунок на який повинно здійснюватись зарахування кредитних коштів - № НОМЕР_1 (АТ КБ «ПриватБанк»).

Відповідно до платіжної інструкції Wayforpay за Кредитним договором №5937-ВП від 17.09.2025 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 18.11.2019 на суму 7 000,00 гривень, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі WауFогРау - Сгеdіt7-266926-4.

Слід погодитись з доводами відзиву на апеляційну скаргу, що відповідач самостійно зазначив номер платіжної картки на який слід перераховувати кошти, оскільки товариство заздалегідь не знає про наявність чи відсутність у клієнта відкритих банківських рахунків.

Крім цього, надати виписку з карткового рахунку відповідача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» не може, оскільки позивач є небанківською установою та не здійснює відкриття фінансових рахунків фізичним особам, а тільки перераховує кошти на вже наявні/відкриті фінансові рахунки.

Згідно ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України та інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Отримати доступ до банківської виписки з рахунку ОСОБА_1 позивач не може самостійно, оскільки такі відомості становлять банківську таємницю.

Позивачем надано належні та допустимі докази отримання 18.11.2019 відповідачем кредитних коштів у розмірі 7 000,00 гривень від первісного кредитора.

Водночас, ОСОБА_1 на спростування факту переказу йому кредитних коштів не надав виписки з банківського рахунку № НОМЕР_1 , з якої можна відстежити факт неотримання ним кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2026 у справі №755/460/24 висновано, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Саме заперечення відповідачем факту отримання ним кредитних коштів від первісного кредитора не спростовує наданих позивачем доказів, оскільки сторона повинна обґрунтовувати свою позицію та підкріплювати її належними та допустимими доказами, чого стороною відповідача не зроблено.

Також, апеляційний суд враховує конклюдентні дії відповідача щодо часткового погашення відсотків за користування кредитом, що свідчить про його обізнаність з наявністю боргу та додатково спростовує доводи ОСОБА_1 в частині неотримання ним кредитних коштів.

Крім цього, у своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що розрахунок заборгованості не містить деталізації періодів нарахування, процентної ставки, механізму обчислення та фактичних платежів за кожний місяць. Сума процентів є явно завищеною та неспівмірною із сумою основного боргу.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно умов укладеного між сторонами кредитного договору №266926 від 18.11.2019, позика у розмірі 7 000,00 видається на 30 днів.

Акційна процентна ставка становить 1,90 процентів від суми позики за кожен день користування позикою (693,50 процентів річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору (п. 1.3.1. Договору).

У п. 1.3.2. Договору зазначено, що стандартна процента ставка складає 1,90% від суми позики за кожний день користування позикою (693,50 процентів річних).

У разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, таке нарахування здійснюється до дня повернення позики, але не більше ніж до 90-го дня прострочення (п. 3.4.3. Договору).

18.12.2019 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір №303665 до Договору, згідно умов якого сторони погодили між собою продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2. Договору строку користування позикою. Встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів – не пізніше 18.12.2019.

Водночас, у п. 1.3. Додаткового договору №303665 погоджено, що процентна ставка становить 1,60% процентів від суми позики за кожен день користування позикою (584,00 процентів річних) у межах строку повернення позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору.

15.01.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір №446567 до Договору, згідно умов якого сторони погодили між собою продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2. Договору строку користування позикою. Встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів – не пізніше 18.01.2020.

З вищенаведеного вбачається, що первісний Договір укладено на строк з 18.11.2019 по 17.12.2019, Додатковим договором від 18.12.2019 строк користування позикою продовжено на 30 днів та Додатковим договором №446567 від 15.01.2020 встановлено нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 18.01.2020.

З урахуванням п. 3.4.3. Договору нарахування процентів повинно здійснюватись до 16.04.2020.

З наданої позивачем виписки складеної первісним кредитором вбачається, що за період з 18.11.2019 по 18.12.2019 нарахування процентів здійснювалось за ставкою 1,9% від суми кредиту, тобто 133 гривні в день (7 000 х 1,9%), що за 30 днів становить 3 990,00 гривень (133 х 30).

Водночас, відповідачем здійснено три платежі на погашення відсотків за користування кредитними коштами, а саме: 09.12.2019 у сумі 926 гривень; 17.12.2019 у сумі 464 гривень; 18.12.2019 у розмірі 2 600,00 гривень. Разом 3 990 гривень, тобто повністю погашено нараховані відсотки за вищезгаданий 30-денний період.

За період з 19.12.2019 по 17.01.2020 нарахування заборгованості здійснювалося згідно п. 1.3. Додаткового договору №303665, тобто за процентною ставкою 1,6% від суми непогашеного розміру тіла. Тому, за цей період нараховано процентів в сумі 3 360 гривень (7 000 х 1,6% = 112 х 30).

З 15.01.2020 по 14.02.2020 нарахування первісний кредитор мав здійснювати за ставкою 1,6% від суми наданого кредиту, що становить за 30 днів суму 3 360,00 гривень (7 000 х 1,6% = 112 х 30).

Наступний період з 14.02.2020 по 18.04.2020 (64 дні) первісний кредитор нарахував заборгованість згідно п. 1.3.2. Договору у розмірі 8 610,00 гривень (7 000 х 1,9% = 133 х 64).

Таким чином, за період з 18.11.2019 по 18.04.2020 первісний кредитор нарахував заборгованість в розмірі 15 330,00 гривень (8 610 + 3 360 + 3 360).

ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» не здійснювали донарахувань процентів за користування кредитними коштами.

Тож, доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахованих позивачем (первісним кредитором) відсотків за користування кредитними коштами не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

ОСОБА_1 не надав суду контррозрахунок заборгованості з якого можна встановити неправильність нарахованого позивачем боргу, не спростував доводи позивача та не надав докази відсутності в нього обов`язку щодо повернення кредитних коштів та нарахованих процентів.

В той же час, суд першої інстанції задовольнив дану позовну вимогу про стягнення відсотків частково та стягнув відсотки у розмірі 7 000,00 гривень посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача» незважаючи на відсутність зустрічної позовної заяви про захист прав споживачів, визнання незаконним певних пунктів кредитного договору, тощо.

Принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2024 у справі №183/7850/22.

Не зважаючи на те, що нараховані проценти первісним кредитором є законними та відповідають укладеним між сторонами умовам кредитного договору та додаткових договорів, колегія суддів враховуючи принцип заборони повороту до гіршого не може скасувати судове рішення, оскільки в разі повного задоволення позовних вимог буде порушено даний основоположний принцип відомий ще з часів римського права та поставлено відповідача у гірше становище, ніж встановлено оскаржуваним судовим рішенням, а тому слід залишити дане судове рішення в цій частині без змін.

Щодо суми інфляційних втрат позивача нарахованих у розмірі 4 163,23 гривень за період з лютого 2020 року по лютий 2022 року (по 23.02.2022), то позивачем надано обґрунтований помісячний розрахунок заборгованості, який нараховано в законодавчо дозволених строках, тобто до моменту введення мораторію на нарахування з 24.02.2022. Відповідачем не спростовано наданого розрахунку заборгованості та не зазначено в чому саме полягає його незаконність.

Серед іншого, відповідач посилається на відсутність належних та допустимих доказів факту переходу права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко Фінанс», від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф».

Однак, такі доводи апеляційної скарги не знаходять своє обґрунтоване підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

22.02.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №015-220221. Згідно п.1.3. договору факторингу, фактор зобов`язується передати грошові кошти в погодженій відповідно до умов цього Договору сумі в розпорядження клієнта, за плату передбачену цим Договором на умовах, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за зобов`язаннями, що визначені в Реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим Договором за формою згідно з Додатком №2.

19.05.2021 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали Додаткову угоду №02 до Договору Факторингу №015-220221 від 22.02.2021, згідно якої сторони погодили між собою суму фінансування в розмірі 1 760 928,99 гривень та дану суму було сплачено в повному обсязі 25.05.2021, згідно долученої платіжної інструкції №41.

Згідно витягу з акту прийому-прийняття реєстру прав вимог №015-220221, ОСОБА_1 зазначений в ньому під номером 758. Даний витяг підписаний фактором та клієнтом та скріплений мокрими печатками.

21.10.2024 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу №20241021/1, згідно умов якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а клієнт відступає фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до платіжної інструкції №839 від 29.10.2024 ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» сплатило на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» грошові кошти в розмірі 20 814,47 гривень на виконання договору факторингу №20241021/1.

Згідно витягу з Реєстру прав вимог №20241021/1 від 13.10.2025 ОСОБА_1 зазначений під номером 81 та загальна сума заборгованості становить 22 330,00 гривень.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко Фінанс» та від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф».

Відповідачем не спростовано наданих позивачем доказів, не надано докази, які спростовують факт отримання відповідачем права вимоги до ОСОБА_1 згідно Договору №266926 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.11.2019 та не спростовано права позивача вимагати повернення заборгованості.

Щодо посилання відповідача на відсутність повідомлення про відступлення права вимоги за договорами факторингу, то слід зазначити, що наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019.

В матеріалах справи наявне повідомлення позивача в якому товариство повідомляє ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги, однак відсутній доказ направлення такого повідомлення на адресу відповідача. Також це стосується й вимоги про погашення боргу.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи належного повідомлення ОСОБА_1 про уступку права вимоги згідно укладених договорів факторингу не позбавляє позичальника від обов`язку повернення коштів за договором позики та нарахованих процентів. ОСОБА_1 міг погасити заборгованість здійснюючи погашення на рахунки первісного кредитора.

З приводу направлення/ненаправлення вимоги про досудове врегулювання спору/погашення боргу слід зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Велика Палата у вищезгаданій постанові конкретизувала раніше зроблений висновок у постанові ВП ВС від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, та вказала: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Тобто, в разі звернення банку до споживача з вимогою достроково повернути кредитні кошти (за договором про споживчий кредит) необхідно враховувати положення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Якщо відповідне право банку виникло до 10.06.2017, то направлення досудової вимоги було обов`язковим, якщо вже після 10.06.2017, то таке направлення вимоги не є обов`язковим.

Доводи апеляційної скарги в частині не направлення досудової вимоги про погашення боргу не заслуговують на увагу, оскільки кредитний договір укладено між сторонами після 10.06.2017, коли положення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не діяли. Крім цього, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» звернулося до суду із позовом не про дострокове повернення боргу, оскільки строк кредитування закінчився ще у 2021 році.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що розмір стягнутих витрат є явно завищеним, оскільки справа розглядалася у спрощеному порядку, а тому підстав для стягнення всієї суми немає.

Вирішуючи питання витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів керується наступним.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До позовної заяви позивачем долучено наступні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу: Договір про надання професійної правничої допомоги №211090081 від 09.10.2025, розрахунок суми судових витрат, акт №1 приймання-передачі наданих послуг, рахунок №1 від 09.10.2025, платіжна інструкція №2070 від 13.10.2025.

Згідно акту №1 приймання-передачі наданих послуг адвокат Бачинський О.М. оцінив послуги з підготовки позову, в тому числі збирання доказів долучених до позову за Договором позики, підготовку процесуальних заяв до справи, усні консультації з питань застосування чинного законодавства у 7 000,00 гривень.

На переконання колегії суддів, заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 7 000,00 гривень не відповідає критеріям розумності, пропорційності та реальності таких витрат, а також затраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви в даній справі, оскільки справа є типовою та не потребує значних часових затрат на його підготовку.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що адвокат не брав участі в судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції та справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

В той же час, колегія суддів бере до уваги, що адвокатом Бачинським О.М. подано відповідь на відзив в якому адвокат підготував власні детальні контр розрахунки заборгованості та здійснив аналіз чинної судової практики.

Таким чином, на переконання колегії суддів, сума в розмірі 4 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу наданих ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» в суді першої інстанції адвокатом Бачинським О.М., відповідатиме принципам розумності, пропорційності та реальності витрат позивача на професійну правничу допомогу в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області.

Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє часткове підтвердження.

Отже, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року підлягає зміні в частині витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції шляхом зменшення таких із суми 7 000,00 гривень на суму 4 000,00 гривень.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сенич Іван Іванович, задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2026 року, змінити в частині витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції із суми 7 000,00 гривень на суму 4 000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В решті вимог, рішення суду, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: