Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №1304/10809/12 — Галицький районний суд м. Львова

Справа № 1304/10809/12

Провадження №1-в/461/71/26

П О С Т А Н О В А

05.10.2026 року місто Львів

Галицький районний суду міста Львова, у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна,

встановив:

ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна, у кримінальній справі №1304/10809/12.

У межах кримінальної справи № 139-1219, порушеної 01.03.2005 слідчим СУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_6 , в ході досудового розслідування було накладено арешт на нерухоме майно, зокрема ОСОБА_5 . Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 470792187 від 01.04.2026 та № 465830581 від 26.02.2026), станом на сьогодні в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна значиться таке обтяження: реєстраційний номер обтяження 8144424; зареєстровано 03.11.2008 о 16:03:19 Першою львівською державною нотаріальною конторою (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 6); підстава обтяження - кримінальна справа 139-1219 від 01.03.2005, слідчий ОСОБА_6 ; об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно; власники - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; заявник - Слідче управління ГУМВС України у Львівській області.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2013 у справі № 1304/10809/12 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 255 ч.1, ст. 191 ч.5, ст. 27, ст. 28, ст. 209 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 366 КК України, разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді 4 років 6 місяців 24 днів позбавлення волі; на підставі ч.2 ст.338 КПК України 1960 р. в строк відбуття покарання зараховано час перебування під вартою з 26.02.2006 по 21.09.2010, у зв`язку з чим ОСОБА_5 визнано таким, що повністю відбув призначене покарання; запобіжний захід (підписку про невиїзд) після набрання вироком законної сили скасовано. Додаткових покарань, зокрема конфіскації майна, суд не призначив. Разом з тим, вироком у повному обсязі задоволено цивільний позов на загальну суму 15 539 841,18 грн, який підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та інших засуджених на користь держави в особі кількох державних податкових інспекцій м. Львова та Львівської області. У мотивувальній частині вироку суд зазначив, що органами досудового слідства «вжиті належні заходи по забезпеченню відшкодування збитків (зокрема, накладені відповідні арешти на майно підсудних)», що і було одним з мотивів незастосування конфіскації майна.

Аналогічний арешт майна ОСОБА_5 вже був скасований цим самим судом у 2014 році. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 26.05.2014 у справі № 461/3770/14-к (провадження № 1-в/461/78/14) за заявою ОСОБА_14 суд скасував арешт, накладений постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_15 від 08.12.2008, а саме на майно обвинуваченого ОСОБА_5 — конкретно визначений перелік об`єктів нерухомості (квартири на АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; гараж № НОМЕР_1 на АДРЕСА_5 ; житловий будинок у АДРЕСА_6 ).

Судимість ОСОБА_5 погашена, кримінально-правові наслідки вироку вичерпані. Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (№ ФОВМ-006648248) станом на 29.07.2026 відомості про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості, а також про розшук — відсутні.

Відповіді органів досудового розслідування не підтверджують потреби у збереженні арешту. На адвокатські запити ГУНП у Львівській області надало відповіді від 15.05.2026 (№163274-2026) та від 25.06.2026 (№216325-2026), в яких лише підтверджено факт порушення кримінальної справи № 139-1219 та скерування її 06.07.2009 з обвинувальним висновком до суду. Жодної інформації про чинність чи підстави збереження арешту, зареєстрованого за № 8144424, надано не було у зв`язку з відсутністю матеріалів справи в органах досудового розслідування.

Виконавче провадження за цивільним позовом, задоволеним вироком у справі № 1304/10809/12, вже давно закрите і не поновлювалося. Згідно відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області від 02.03.2026 № 3383, на виконанні перебували виконавчі провадження № 39913932 (стягнення 7 959 531,49 грн на користь ДПІ у Галицькому районі м. Львова) та № 39912478 (стягнення 1 603 766 грн на користь ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), обидва — за виконавчим листом № 1304/10809/12, виданим 17.09.2013 Галицьким районним судом м. Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та інших засуджених. Обидва провадження відкрито 24.09.2013, приєднано до зведеного виконавчого провадження № 40236448 14.10.2013, а 26.05.2014 повернуто стягувачам на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Строк повторного пред`явлення виконавчих документів визначено до 26.05.2015 і він використаний не був. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14.04.2026 у справі № 461/2327/26 (провадження № 4-с/461/8/26, суддя ОСОБА_16 ) за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність державного виконавця ці обставини встановлено судом безпосередньо:

«строк пред`явлення до виконання виконавчих листів № 1304/10809/12, виданих 17 вересня 2013 року Галицьким районним судом м. Львова, сплив 25 травня 2015 року та не був поновлений судом».

За даними АСВП, жодне з наявних виконавчих проваджень щодо ОСОБА_5 не стосується виконання цих виконавчих листів. Суд визнав, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном», і зобов`язав Відділ примусового виконання рішень зняти обтяження № 3095573 (спеціальний розділ) — арешт, накладений постановою державного виконавця від 24.10.2013 № 40236448 саме в межах примусового виконання цього самого цивільного позову.

Тлумачення змісту статті 261 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності та «методу чесного читання», свідчить, що у частині першій статті 261 ЦПК України передбачено загальне правило для всіх судових рішень, які постановляються у формі ухвали. Ухвала суду набирає законної сили за правилами, передбаченими для рішення суду (стаття 273 ЦПК України), тільки в тому випадку, коли для конкретного виду ухвал це прямо передбачено процесуальним законом (статті 460, 479, 480, 487 ЦПК України). Можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця значення не має і на момент набрання ухвалою законної сили не впливає, а ухвала Галицького районного суду м. Львова від 14.04.2026 у справі №461/2327/26 набрала законної сили за правилами статті 261 ЦПК України з моменту її постановлення, незалежно від того, чи подавалася на неї апеляційна скарга.

Таким чином, той самий суд уже встановив і підтвердив ухвалою від 14.04.2026 наступне:

-виконання цивільного позову, задоволеного вироком у справі № 1304/10809/12, у примусовому порядку не здійснюється і не здійснювалося щонайменше з 2014 року;

-строк пред`явлення виконавчих документів до виконання остаточно сплив 25.05.2015 і поновленню не підлягає;

-подальше збереження за таких обставин будь-якого арешту майна боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном.

Ці висновки повністю усувають єдину можливу підставу для збереження арешту № 8144424 — забезпечення виконання цивільного позову, оскільки саме виконання рішення за позовом є неможливим і жодним компетентним органом не здійснюється.

Відповідно до п. 9 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, запобіжні заходи, арешт майна та інші заходи, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом (20.11.2012), продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто за правилами КПК України 1960 р.

За статтею 409 КПК України (1960 р.), питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Оскільки вирок Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2013 у справі № 1304/10809/12 не містить прямого рішення щодо подальшої долі арешту, зареєстрованого за № 8144424, це питання підлягає вирішенню саме цим судом.

Про можливість подання клопотань про скасування арешту майна після ухвалення вироку роз`яснено в постанові № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», де зазначено, що власник майна має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються його прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Таким чином, захисник в інтересах засудженого має право на звернення до суду, який ухвалив вирок, для вирішення питання про скасування арешту майна.

Збереження кримінального арешту на майно ОСОБА_5 протягом понад 17 (сімнадцяти) років після його накладення та понад 12 (дванадцяти) років після набрання вироком законної сили є невиправданим та непропорційним обмеженням права власності.

Оскаржуваний арешт є суто формальним та позбавленим будь-якого реального змісту. Виконавче провадження було завершено ще у 2014 році, у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Отже, сам державний виконавець офіційно констатував, що ОСОБА_5 не має майна, на яке могло б бути звернено стягнення. За таких обставин арешт фактично накладено не на конкретне майно, а лише на прізвище, ім`я та по батькові особи, тобто є записом у реєстрі, що обтяжує виключно ідентифікаційні дані ОСОБА_5 , а не реальні об`єкти нерухомості. Подібний “арешт на ПІБ” не виконує жодної з функцій для яких арешт майна передбачений законом (забезпечення виконання рішення, запобігання відчуженню активів тощо), однак водночас створює для ОСОБА_5 реальні правові перешкоди, зокрема ускладнює вчинення будь-яких правочинів щодо майна, яке він може набути у майбутньому, та завдає йому шкоди у вигляді порушення репутації та ділового імені. Збереження такого запису за відсутності будь-якого правового обґрунтування є очевидно непропорційним заходом, що суперечить засаді верховенства права. Підстави, які зумовили накладення арешту в 2008 році, на цей час відпали. Так, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 остаточно завершене понад 13 років тому, додаткового покарання у виді конфіскації майна не призначено, судимість погашена, більш конкретний і пізніше накладений арешт на майно ОСОБА_5 в межах тієї самої справи № 139-1219 вже визнаний судом таким, що підлягає скасуванню (постанова від 26.05.2014), а примусове виконання рішення за цивільним позовом, для забезпечення якого й накладався арешт, є неможливим, оскільки строк пред`явлення виконавчих документів остаточно сплив 25.05.2015 і не поновлювався, що прямо підтверджено ухвалою цього самого суду від 14.04.2026 у справі № 461/2327/26, якою з тих самих підстав уже скасовано пов`язане обтяження №3095573.

За таких обставин подальше збереження недиференційованого арешту на все нерухоме майно ОСОБА_5 , накладеного понад 17 років тому, не відповідає меті цього заходу забезпечення кримінального провадження та є невиправданим і непропорційним втручанням у право заявника мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України та статтею 321 Цивільного кодексу України.

Відтак, заявник просить суд скасувати арешт (заборону відчуження нерухомого майна) з реєстраційним номером 8144424, зареєстрований 03.11.2008 Першою львівською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на все нерухоме майно ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ), накладений у межах кримінальної справи № 139-1219 від 01.03.2005.

В ході розгляду справи заявник – адвокат ОСОБА_4 , клопотання підтримав з мотивів наведених у ньому та додаткових письмових поясненнях наданих суду.

Прокурор ОСОБА_3 в ході розгляду справи проти задоволення клопотання не заперечив.

Інші учасники провадження (засуджені та прокурор) в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду повідомлялась належним чином.

Заслухавши доводи заявника та прокурора, дослідивши матеріали клопотання та кримінального провадження №139-1219, суд приходить до наступних висновків, виходячи з наведених нижче мотивів.

Відповідно до п. 9 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно ст. 126 КПК України (1960 р.), забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 р., постановляючи вирок, суд повинен вирішити, серед іншого, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна

Положеннями статті 335 КПК України в редакції 1960 р. визначено, що в резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені, зокрема, рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Згідно статтею 409 КПК України (1960 р.), питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Питання приведення у відповідність із новим законом, який звільняє від покарання або пом`якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується ухвалою суду за місцем відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв`язку з хворобою, відповідно до статті 408 цього Кодексу, вирішуються суддею районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

Відповідно до статті 411 КПК України 1960 р., суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна

В ході розгляду клопотання встановлено наступне.

У межах кримінальної справи № 139-1219, порушеної 01.03.2005 слідчим СУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_6 , в ході досудового розслідування, було накладено арешт на нерухоме майно обвинувачених, зокрема ОСОБА_5 .

Таке обтяження застосовано на підставі заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна від 29.10.2008, поданої слідчим управлінням ГУМВС України у Львівській області, в якій підставою обтяження зазначено кримінальну справу № 139-1219 від 01.03.2005 (слідчий ОСОБА_6 ), об`єктом обтяження — все нерухоме майно, а власником — ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), яка міститься на арк. 228 в томі 94 матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№470792187 від 01.04.2026 та № 465830581 від 26.02.2026), на даний час в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявне наступне обтяження:

реєстраційний номер обтяження 8144424; зареєстровано 03.11.2008 о 16:03:19 Першою львівською державною нотаріальною конторою (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 6); підстава обтяження - кримінальна справа 139-1219 від 01.03.2005, слідчий ОСОБА_6 ; об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно; власники - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; заявник - Слідче управління ГУМВС України у Львівській області.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2013 у справі № 1304/10809/12 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 255 ч.1, ст. 191 ч.5, ст. 27, ст. 28, ст. 209 ч.3, ст. 205 ч.2, ст. 366 КК України, разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді 4 років 6 місяців 24 днів позбавлення волі. На підставі ч.2 ст.338 КПК України 1960 р., в строк відбуття покарання ОСОБА_5 зараховано час перебування під вартою з 26.02.2006 по 21.09.2010, у зв`язку з чим його визнано таким, що повністю відбув призначене покарання. Запобіжний захід ОСОБА_5 (підписку про невиїзд) після набрання вироком законної сили скасовано. Додаткових покарань, зокрема конфіскації майна, ОСОБА_5 суд не призначив.

Цим же вироком у повному обсязі задоволено цивільний позов на загальну суму 15 539 841,18 грн, який підлягав солідарному стягненню з ОСОБА_5 та інших засуджених на користь держави в особі відповідних державних податкових інспекцій м. Львова та Львівської області.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 26.05.2014 у справі № 461/3770/14-к (провадження № 1-в/461/78/14) за заявою ОСОБА_14 суд скасував арешт, накладений постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_15 від 08.12.2008, а саме на майно обвинуваченого ОСОБА_5 , за визначеним переліком об`єктів нерухомості (квартири на АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; гараж № НОМЕР_1 на АДРЕСА_5 ; житловий будинок у АДРЕСА_6 ).

Судимість ОСОБА_5 погашена, кримінально-правові наслідки вироку вичерпані. Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (№ ФОВМ-006648248) станом на 29.07.2026 відомості про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості, а також про розшук — відсутні.

На адвокатські запити заявника ГУНП у Львівській області надало відповіді від 15.05.2026 (№163274-2026) та від 25.06.2026 (№216325-2026), в яких підтверджено факт порушення кримінальної справи № 139-1219 та скерування її 06.07.2009 з обвинувальним висновком на розгляд до суду. Жодної інформації про чинність чи підстави збереження арешту, зареєстрованого за № 8144424, заявнику надано не було, у зв`язку з відсутністю матеріалів справи в органах досудового розслідування.

Виконавче провадження за цивільним позовом, задоволеним вироком у справі № 1304/10809/12, закрите і не поновлювалося. Згідно відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області від 02.03.2026 № 3383, на виконанні відповідного підрозділу ДВС перебували виконавчі провадження № 39913932 (стягнення 7 959 531,49 грн на користь ДПІ у Галицькому районі м. Львова) та № 39912478 (стягнення 1 603 766 грн на користь ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), обидва — за виконавчим листом № 1304/10809/12, виданим 17.09.2013 Галицьким районним судом м. Львова про солідарне стягнення грошових коштів з ОСОБА_5 та інших засуджених. Обидва провадження відкрито 24.09.2013, приєднано до зведеного виконавчого провадження № 40236448 14.10.2013, а 26.05.2014 повернуто стягувачам на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Строк повторного пред`явлення виконавчих документів визначено до 26.05.2015 і він поновлений не був.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14.04.2026 у справі №461/2327/26 (провадження № 4-с/461/8/26, суддя ОСОБА_16 ) за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність державного виконавця, серед іншого, встановлено наступне:

«строк пред`явлення до виконання виконавчих листів № 1304/10809/12, виданих 17 вересня 2013 року Галицьким районним судом м. Львова, сплив 25 травня 2015 року та не був поновлений судом».

За наданими суду даними АСВП, жодне з наявних виконавчих проваджень щодо ОСОБА_5 не стосується виконання наведених вище виконавчих листів.

Ухвала Галицького районного суду м. Львова від 14.04.2026 у справі №461/2327/26 набрала законної сили.

Таким чином, суд встановив ухвалою від 14.04.2026 наступне:

-виконання цивільного позову, задоволеного вироком у справі № 1304/10809/12, у примусовому порядку не здійснюється і не здійснювалося щонайменше з 2014 року;

-строк пред`явлення виконавчих документів до виконання сплив 25.05.2015 і поновленню не підлягає;

-подальше збереження за таких обставин будь-якого арешту майна боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2013 у справі № 1304/10809/12 не містить рішення щодо подальшої долі арешту, зареєстрованого за № 8144424, а тому це питання підлягає вирішенню саме цим судом, з дотриманням вищенаведених положень кримінального процесуального закону.

Суд погоджується з доводами заявника про те, що збереження кримінального арешту на майно ОСОБА_5 протягом понад 17 (сімнадцяти) років після його накладення та понад 12 (дванадцяти) років після набрання вироком законної сили є невиправданим та непропорційним обмеженням права власності.

Крім того, судом враховуються наступні положення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого – вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.

У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.

Володілець майна ініціюючи перед судом питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.

Об`єктом судового контролю, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.

У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.

Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.

В ході розгляду клопотання даних про те, що арештоване майно має незаконне походження не здобуто.

Крім того, суд враховує висновки наведені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 953/12593/21 (провадження № 61-16928св23), в якій сформульовано правову позицію про те, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено вирок.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20 (провадження № 61-9289св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 272/469/21 (провадження № 61-14219св21).

Суд також виходить з наступних міркувань.

У кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим.

Для визначення пропорційності відповідного заходу (арешту майна) необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід розслідування та провадження у справі, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, ухвалені органами влади у цьому зв`язку.

Арешт майна є одним із заходів, який обмежує можливість боржника відчужувати майно для забезпечення виконання рішення суду. Водночас такий захід не може існувати самостійно без зв`язку з виконавчим провадженням. застосування арешту майна як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право власності є непорушним, а обмеження у його здійсненні можливе лише у випадках і порядку, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду вже сформовано правову позицію, відповідно до якої тривале збереження арешту майна боржника за відсутності виконавчого провадження та майнових вимог з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2026 року, справа № 932/5808/25, провадження № 61-233св26).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що подальше обмеження власника у праві володіння та розпорядження майном, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання.

Керуючись п. 9 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України (2012 року), ст. 409, 411 КПК України (1960 р.), Конституцією України,

постановив:

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт (заборону відчуження нерухомого майна) з реєстраційним номером 8144424, зареєстрований 03.11.2008 Першою львівською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на все нерухоме майно ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ), накладений у межах кримінальної справи № 139-1219 від 01.03.2005.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, може бути подана протягом п`ятнадцяти діб з моменту її проголошення через Галицький районний суд міста Львова.

Головуючий суддя ОСОБА_1