Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №337/3291/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.09.2026

ЄУН 337/3291/26

№2/337/2541/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», місце знаходження: м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, до ОСОБА_1 , місце реєстрації як ВПО: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

21.05.2026 ТОВ «Таліон Плюс» (далі – позивач) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідачка), який мотивує тим, що 14.02.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – первісний кредитор) та відповідачкою було укладено кредитний договір №250226972, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 15000,00грн., які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, інші платежі в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 45715,38грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 14997,56грн., заборгованості за процентами – 30718,82грн. Наразі право власності вимагати стягнення заборгованості з відповідача належить позивачу як новому кредитору на підставі відповідного договору факторингу.

Просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн., витрати на правничу допомогу в сумі 5000грн.

Ухвалою суду від 28.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про те, чи відкривалась на ім`я відповідачки ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 та чи здійснювались зарахування на цю картку грошових коштів в загальній сумі 15000,00грн за період з 14.02.2025 до 29.04.2025.

Витребувані документи надійшли до суду 22.06.2026.

13.07.2026 від відповідачки ОСОБА_1 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги не визнала повністю, пославшись на те, що позивач не надав доказів укладання електронного договору з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, підписання нею договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Наявні в справ паперові копії електронного договору не можуть вважатися електронними документами. У зв`язку з чим просить витребувати оригінал вказаного договору. Оскільки вона не укладала цього договору, то відповідно не погоджувала процентну ставку, неустойку та інші кабальні умови кредитування. Вказане свідчить про неукладеність договору. Крім того, позивачем не надані докази перерахування на належну саме їй платіжну картку грошових коштів, якими є первинні бухгалтерські документи. Поданий розрахунок таким документом не є. Також в справі відсутні докази переходу прав вимоги до нового кредитору. Наданий витяг з реєстру прав вимоги не оформлений належним чином, докази сплати коштів за договором факторингу відсутні. Нарахований розмір процентів 30718,82грн. є явно завищеним і не відповідає засадам справедливості та розумності, не співрозмірним із сумою кредиту, тому просить його зменшити. Також просить врахувати життєві конкретні обставини, які призвели до виникнення заборгованості, - виховання дитини з інвалідністю, яка потребує постійних витрат на лікування, реабілітацію, забезпечення освітніх та побутових потреб, що істотно звужує її фінансові можливості та обумовлює неможливість своєчасного повного виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Просить в позові відмовити. При вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу також врахувати відсутність доказів здійснення позивачем таких витрат саме в цій справі.

У відзиві на позов відповідачка одночасно заявила клопотання про витребування у позивача оригіналу кредитного договору з усіма додатками, сертифікату ЕЦП/КЕП щодо підписання договору обома сторонами на підставі ч.5 ст.100 ЦПК України.

Оцінивши доводи відповідачки, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання про витребування оригіналів доказів, оскільки, по-перше, сторони самостійно визначають обсяг доказів, які подаються суду, і суд оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. По-друге, відповідачка не аргументувала належним чином, які саме обставини викликають сумнів у достовірності інформації та відповідності наявних в справі електронних документів їх оригіналам, що відповідно до ст.100 ЦПК України є підставою для їх витребування судом.

Крім того, суд враховує, що в силу приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. У випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія (постанови Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20).

У даній справі позовну заяву та додані до неї документи позивачем подано через підсистему «Електронний суд» в електронному вигляді та скріплено кваліфікованим електронним підписом. Відтак, наявний в справі електронний примірник кредитного договору вважається його оригіналом. Цей договір створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний сторонами електронним підписом, в т.ч. відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

14.07.2026 від представника позивача Дорошенко О.В. надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав повністю заявлені позовні вимоги, доводи відповідачки вважає безпідставними, просив позов задовольнити. Зокрема, зазначив, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням норм чинного законодавства. Відповідачка при укладанні договору була ідентифіковані через систему BankID НБУ. Одноразовий ідентифікатор для підписання договору було направлено на номер мобільного телефону відповідачки, який було вказано нею особисто в заявці на отримання кредиту. Позивачем додані до позовної заяви докази на підтвердження факту укладання кредитного договору, перерахування кредитних коштів, а також переходу прав вимоги до нового кредитора. Кредитні кошти були перераховані на платіжну картку, зазначену в договорі, належність якої відповідачці підтверджена випискою з АТ КБ «ПриватБанк». Проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору. Крім того, відповідачка частково здійснювала повернення кредиту та сплату інших платежів, на підтвердження чого позивач надає додаткові письмові докази, чим фактично визнала свій борг. Доводи відповідачки про несправедливість розміру витрат на правничу допомогу також є недоведеними та безпідставними. Просив позов задовольнити повністю.

15.07.2026 від представника позивача Дорошенко О.В. надійшло клопотання про долучення додаткових письмових доказів на спростування заперечень відповідачки щодо недоведеності переходу прав вимоги за договором факторингу, а саме, копії повного реєстру прав вимоги, який через великий обсяг не вдалось завантажити разом з відповіддю на відзив.

Представник позивача в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просила позов задовольнити повністю.

Відповідачка в судове засідання не прибула за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Враховуючи вимоги ст.43, ч.1 ст.223 ЦПК України, відповідно до яких участь у судових засіданнях є правом учасників судового процесу; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а також те, що сторони в цій справі скористалися правом на подачу заяв по суті, з метою виконання завдань цивільного судочинства та своєчасного вирішення спору, економії процесуального часу, за відсутності будь-яких об`єктивних підстав для відкладення судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу приписів ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010).

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 14.02.2025 договір кредитної лінії №250226972 (далі - кредитний договір).

Цей договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачем – електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом в даному випадку не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

Відповідно до п.2 вказаного договору кредит надається в сумі 3000,00грн. з можливість позичальника отримати в кредит додаткові грошові кошти шляхом укладання додаткових угод. Надання таких траншів збільшує загальний розмір кредиту.

Судом встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свої зобов`язання за кредитним договором та перерахував 14.02.2025 грошові кошти в сумі 3000,00грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка емітована в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідачки та була зазначена нею в заявці на отримання кредиту.

В подальшому 19.02.2025, 03.04.2025 та 29.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору, згідно з якими остання отримала в кредит додаткові грошові кошти (транші) відповідно в сумі 5000,00грн., 4000,00грн., 3000,00грн, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту склав 15000,00грн.

Вказані додаткові угоди до кредитного договору також укладені через ІТС первісного кредитора, підписані позичальником/відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим вони є чинними і обов`язковими для виконання.

Грошові кошти за вказаними додатковими угодами були перераховані на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_2 , яка емітована в АТ КБ «ПриватБанк».

За умовами кредитного договору сторони погодили загальний строк кредитування до 16.03.2030 з можливістю дострокового повного повернення кредиту після закінчення дисконтного періоду – 30 днів, тобто до 16.03.2025. Крім того, сторонами було погоджено право кредитора ініціювати дострокове повернення кредиту та інших платежів у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць (п.7.1-7.3, 9.1.1.7, 11.1 договору).

Згідно з п.3.1-3.3 кредитного договору позичальнику надається дисконтний період кредитування – 30 днів, протягом якого він може отримати черговий транш в рамках кредитної лінії та частково повернути кредит. Дисконтний період може бути продовжений позичальником шляхом здійснення оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших платежів, строк оплати яких настав. Для здійснення першої пролонгації позичальнику необхідно сплатити за перші 30 днів дисконтного періоду проценти в сумі 180,00грн та комісію за надання кредиту в сумі 180,00грн. Про суму нарахованих процентів та комісії при оформленні другої та інших пролонгацій позичальник повідомляється через особистий кабінет. Кількість продовжень дисконтного періоду необмежена. У разі, якщо дисконтний період закінчвися, позичальник може повернутись до в дисктонтний період, якщо протягом тридцяти днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих процентів та інших платежів, строк сплати яких настав. Всі продовжені дисконтні періоду дорівнюють 30 днів.

Відповідно до п.7.4 кредитного договору проценти, нараховані протягом дисконтного періоду (в т.ч. продовженого, поновленого), сплачуються позичальником не пізніше останнього дня дисконтного періоду, після закінчення дисктонтного пероіду – щоденно.

Відповідно до п.8.3 кредитного договору базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми кредиту.

Комісія за надання першого траншу становить 180,00грн. У випадку видачі наступних траншів комісія за надання додаткових коштів нараховується у день видачі такого траншу (п.8.4,8.5 договору).

Згідно з п.8.7 кредитного договору за умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту та суми нарахованої та несплаченої комісії за видачу кредиту протягом 6 календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування, кредитор зобовьязаний зменшити зобовьязання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом таким чином:

- за період з 14.02.2025 до 16.03.2025 застосовується дисконтна процентна ставка -0,20% в день від суми кредиту,

-у разі, якщо позичальник вчинить описані в п.3.2 договору дії з пролонгації дисконтного періоду, на період після 16.03.2025 застосовується індивідуальна процентна ставка 0,98% в день від суми кредиту.

Разом з тим, відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, зокрема, затримала сплату процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, у зв`язку з чим кредитор в силу положень п.9.1.1.7 кредитного договору предъявив відповідачці вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату всієї суми заборгованості, що грунтується на вимогах ч.2 ст.1050 ЦК України, ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що відповідне повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору та необхідність оплати всієї суми заборгованості було направлено попереднім кредитором ТОВ «Таліон плюс» на електронну адресу позичальника/відповідачки 11.02.2026 і відповідно остання повинна була виконати вказані вимоги в строк до 11.03.2026. Однак таких дій не вчинила, у звьязку з чим позивач як кредитор має право вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку.

Право вимагати з відповідачки стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором наразі належить позивачу ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу №МВ-ТП/53 від 16.09.2025 (з невід`ємними додатками, в т.ч. реєстром прав вимоги б/н від 16.09.2025), укладеним з первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка послалась на те, що позивач не довів факту укладання та підписання нею кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та розміру заборгованості.

Разом з тим, такі доводи відповідачки об`єктивно та достовірно спростовуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами – заявкою на отримання кредиту, довідкою щодо дій позичальника в ІТС кредитора, паспортом споживчого кредиту, кредитним договором, додатковими угодами до цього договору, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Порядком укладання фінансовою компанією договорів у вигляді електронного документу, платіжними дорученнями на перерахування кредитних коштів, листом ТОВ «ПрофітГід» про успішність переказу коштів, листом АТ КБ «ПриватБанк» про належність платіжної картки відповідачці та випискою з банківського рахунку про зарахування на цю карту грошових коштів, договором факторингу (з додатками), повідомленням про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості, розрахунками заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достовірними доказами.

На спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідачка не подала жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є її процесуальним обов`язком. Зокрема, доказів того, що вказані у договорі персональні дані їй не належать, відповідачкою суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договору виключає підстави вважати, що без їх погодження відповідачкою договір був би укладений і вона могла би отримати кредитні кошти. Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та платіжною карткою, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідачка у відзиві на позов не вказувала.

При цьому, за розрахунком заборгованості відповідачка здійснювала оплату коштів за вказаним кредитним договором (усього на суму 17266,00грн), що розцінюється як вчинення конклюдентних дій щодо визнання факту укладення кредитного договору, його умов та боргу. Отже, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічна позиція підтримується усталеної судовою практикою, в т.ч. постановами Верховного Суду.

Крім того, посилаючись у відзиві на позов на недоведеність факту укладання кредитного договору, відповідачка одночасно вказує на несправедливість розміру нарахованих процентів за кредитним договором. Разом з тим, одночасне посилання на неукладеність договору та несправедливість його умов є юридично взаємовиключним, оскільки неукладений договір не створює жодних зобов`язань, а оскаржувати розмір процентів як несправедливий логічно лише тоді, коли сам факт укладення договору визнається.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за кредитним договором є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 45715,38грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 14997,56грн., заборгованості за процентами – 30718,82грн.

Заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується відповідними розрахунками, наданими позивачем. При цьому, суд зауважує, що у цій справі як первісний кредитор, так і позивач як нові кредитори не є банківськими установами, мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття особового рахунку клієнта, у зв`язку з чим надання первинних бухгалтерських документів, які є обов`язковими для банківських установ, є неможливим, тому надані позивачем розрахунки заборгованості, складені уповноваженими особами попередніх кредиторів, суд вважає належними та допустимими доказами заборгованості та її розміру.

Так, за аналізом вказаних розрахунків розмір заборгованості фактично визначений позивачем станом на 11.02.2026, тобто на момент предьявлення відповідачці вимоги про дострокове повернення кредиту і в подальшому не змінювався.

При цьому, з розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», встановлено, що станом на 16.09.2025 (на момент відступлення прав вимоги ТОВ «Таліон Плюс») загальний розмір заборгованості відповідачки за вказаним кредитним договором становив 31462,12грн, з яких заборгованість за тілом кредиту – 14997,56грн., заборгованість за процентами – 16464,56грн.

За цим розрахунком нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось первісним кредитором протягом першого дистконтного періоду (30 днів) таким чином: - з 14.02.2025 до 18.02.2025 в розмірі 0,2% від суми кредиту 3000,00грн або 6,00грн в день, - з 19.02.2025 до 16.03.2025 в розмірі 02,2% від суми кредиту 8000,00грн або 16,00грн в день.

Крім того, 18.02.2025 у звьязку з отриманням другого траншу в розмірі 5000,00грн нарахована комісія за надання кредиту 300,00грн.

16.03.2025 позичальником/відповідачкою було сплачено 910,00грн, з яких зараховано на погашення процентів 480,00грн, комісії – 430,00грн., у звьязку з чим дисконтний період було продовжено ще на 30 днів (до 15.04.2025).

З 17.03.2025 до 02.04.2025 нарахування процентів здійснювалось за ставкою 0,98% від суми кредиту 8000,00грн або 78,40грн в день, з 03.04.2025 до 28.04.2025 – за ставкою 0,98% від суми кредиту 12000,00грн або 117,59грн в день.

Крім того, 03.04.2025 у звьязку з отриманням третього траншу в розмірі 4000,00грн нарахована комісія за надання кредиту 240,00грн.

15.04.2025 позичальником/відповідачкою було сплачено 3063,00грн, з яких зараховано на погашення тіла кредиту – 0,60грн, процентів – 2822,40грн, комісії – 240,00грн., у звьязку з яим дисконтний період було продовжено на 30 днів (до 15.05.2025).

З 29.04.2025 до 16.09.2025 нарахування процентів здійснювалось за ставкою 0,98% від суми кредиту 14997,40грн або 146,98грн в день.

Крім того, 29.04.2025 у звьязку з отриманням четвертого траншу в розмірі 3000,00грн нарахована комісія за надання кредиту 180,00грн.

За період з 29.04.2025 до 16.09.2025 позичальник/відповідачка здійснила оплати: 15.05.2025 в сумі 4179,00грн. (тіло кредиту – 0,90нпе, проценти – 3998,10грн, комісія 180,00грн), 14.06.2025 – 4410,00грн (тіло кредиту – 0,30грн, проценти – 4409,70грн.), 16.07.2025 – 4704,00грн.(тіло кредиту – 0,64грн, проценти – 4703,36грн), чим продовжувала дисконтні періоди на 30 днів кожного разу, останній раз до 16.08.2025.

Після цього будь-яких оплат на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачка не здійснювала.

Згідно з розрахунком позивача як нового кредитора нарахування процентів за користування кредитом в період з 17.09.2025 до 10.02.2026 здійснювалось за ставкою 0,98% від суми кредиту 14997,40грн або 146,98грн в день.

Отже, оцінивши вищевказані обставини, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснено кредиторами в межах погодженого в кредитному договорі строку кредитування, а також у визначеному договором порядку та розмірі, що узгоджується з приписами ст.631,1048 ЦК України, відповідно до яких сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, зокрема, щодо нарахування та сплати процентів за користування позикою, лише протягом строку дії такого договору, і є правомірним.

Доводи відповідачки щодо несправедливості та завищеності розміру нарахованих процентів суд відхиляє як безпідставні.

Слід зазначити, що ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. Зокрема, п.5 визначено, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма не стосується вимог щодо нарахування процентів за користування кредитом, право на які має кредитор в силу ст.1048,1054,1056-1 ЦК України та умов кредитного договору. Проценти за користування кредитом не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

В даному випадку розмір процентів за користування кредитом було визначено сторонами договору за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України, відповідні умови договору є чіткими, однозначними і підстав для їх тлумачення на користь споживача немає. Вимог про визнання умов кредитного договору щодо визнання розміру процентів за користування кредитом недійсними відповідачка не заявляла. Жодних обставин, які б вказували на те, що умови кредитного договору щодо розміру процентів є несправедливими, їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача/відповідачки, останньою не доведено і судом не встановлено.

Посилання відповідачки на скрутне матеріальне становище в даному випадку не звільняє її від виконання добровільно взятих зобовьязань за кредитним договором, а за відповідним клопотанням та за належного доведення може бути підставою для розстрочки/відстрочки виконання рішення суду про стягнення грошових коштів в порядку ст.435 ЦПК України.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що визначена позивачем заборгованість підлягає стягненню з відповідачки в повному обсязі, у зв`язку з чим позов ТОВ «Таліон Плюс» слід задовольнити повністю.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Крім того, відповідно до ст.137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00грн., здійснення яких підтверджується належними та допустимими доказами - договором про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, додатковою угодою до нього №3204 від 14.04.2026, актом прийому-передачі наданих послуг б/н від 14.04.2026, платіжною інструкцією №258 від 14.04.2026. Визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову.

Керуючись ст.15,16,526,530,549,610,627,629,633,634,638,1049,1054,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», ЄДРПОУ 39700642, місце знаходження: м.Чернігів, вул.Жабинського, буд.13, заборгованість за кредитним договором №250226972 від 14.02.2025 в загальному розмірі 45715,38грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн., витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00грн., усього 53377,78грн (п`ятдесят три тисячі триста сімдесят сім гривень 78 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.09.2026.

Суддя Н.А. Мурашова