Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №522/18635/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5589/26

Справа № 522/18635/25

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2026 року, постановленого під головуванням судді Косіциної В.В., повний текст рішення складений 06 лютого 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, в якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на її користь моральну шкоду у розмірі 350 000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що відносно неї було незаконно та безпідставно складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГР №143758.

ОСОБА_1 зазнала порушень своїх прав та інтересів з боку працівників патрульної поліції, в тому числі, від Чухна В.О. та Ніточкіної І.О. під час виконання ними своїх службових обов`язків.

ОСОБА_1 звернулася до зазначених співробітників патрульної поліції з заявою щодо конфліктної ситуації, внаслідок якої з її чоловіка та неї невідомими особами було викрадено особисті речі, а саме золоті прикраси. Однак, належної реакції з боку співробітників патрульної поліції не послідувало та її звернення було проігноровано. Позивачка висловила свою думку про некомпетентність дій співробітників патрульної поліції, після чого до неї було безпідставно застосовані заходи фізичного впливу.

17 липня 2024 року старшим лейтенантом поліції - Ніточкіною І.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №143758 щодо ОСОБА_1 . З його змісту вбачається, що 01 липня 2024 року о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, висловлювалася нецензурною лайкою, чіплялася до форменого одягу, на законну вимогу працівника УПП в Одеській області - Чухно В.О. не реагувала.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року у справі №522/12482/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Позивачка вважає, що внаслідок протиправних дій співробітників патрульної поліції, зокрема Чухна В.О. та Ніточкіною І.О. , які виразилися у незаконному затриманні та безпідставному складанні протоколу про нібито вчинення нею адміністративного правопорушення, що супроводжувалося словесними образами та приниженням її гідності, було грубо порушено її право на свободу, особисту недоторканість, що спричинило їй не лише фізичний, а й моральний біль, що завдано шкоди її психічному та емоційному стану та негативно вплинуло на умови її повсякденного життя.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали суду від 16 лютого 2026 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями у розмірі 2000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам незаконного затримання та застосування фізичної сили, не дослідив обставини заподіяння тілесних ушкоджень, не врахував публічний характер події та її наслідки, результатів службового розслідування, факту відсутності складу адміністративного правопорушення та не забезпечив всебічності та повноти дослідження доказів.

Також апелянт просила стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, Державна казначейська служба, в особі представника - Печорської А.О., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, звернувши увагу, що Казначейство є неналежним відповідачем у справі, оскільки позовна заява подана на незаконні дії посадових осіб УПП в Одеській області.

У відзиві на апеляційну скаргу, Департамент патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції, в особі представника - Нагнибіди О.М. просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що обставини зазначені апелянтом в апеляційній скарзі не відповідають дійсності, є необґрунтованими, суперечать чинному законодавству та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В судове засідання, призначене на 29 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 188, 189, 189 зв.б., 190, 190 зв.б., 204).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом в якості обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що відносно неї було незаконно та безпідставно складено протокол про адміністративне правопорушення, внаслідок чого що вона зазнала порушень своїх прав та інтересів з боку працівників патрульної поліції, в тому числі, від Чухна В.О. та Ніточкіної І.О. під час виконання ними своїх службових обов`язків. Також зазначала, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

17 липня 2024 року старшим лейтенантом поліції - Ніточкіною І.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №143758 щодо ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 01 липня 2024 року о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, висловлювалася нецензурною лайкою, чіплялася до форменого одягу, на законну вимогу працівника УПП в Одеській області - Чухно В.О. не реагувала.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року у справі №522/12482/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведений факт протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, проте вжиття працівниками поліції заходів адміністративного затримання ОСОБА_1 було не виправданим, оскільки, справу про адміністративне правопорушення було закрито, що в свою чергу призвело до безпідставного обмеження свободи позивача, що стало підставою для відшкодування шкоди у розмірі 2000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

На уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладено обов`язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.

Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником події тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановлені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Судом вірно зазначено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року у справі №522/12482/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення суд виходив із того, що зібраних органами поліції доказів недостатньо для визнання ОСОБА_1 винної в інкримінованому їй правопорушенні.

При цьому, будь-які висновки про те, що протокол про адміністративне правопорушення було складено з порушенням чинного законодавства судом у постанові - відсутні. Так, у постанові не встановлено того, що особа яка складала протокол не мала повноважень його складати, не встановлено невідповідності змісту протоколу нормам чинного законодавства тощо.

Зазначені обставини не були підтверджені позивачем також під час розгляду справи.

З відповіді Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області від 01 серпня 2025 року вбачається, що до Управління надійшов запит щодо події, яка мала місце 01.07.2024 року за участі працівників правоохоронних органів та громадянок ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . На підставі наказів УПП в Одеській області ДПП від 09.07.2024 року №490 та від 23.07.2024 року №515 за відомостями, які викладені у зверненні проводилося службове розслідування, за результатами якого в діях сержанта поліції Чухна В.О. та старшого лейтенанта поліції Ніточкіної І.О. було встановлено дисциплінарний проступок, у зв`язку з чим були вжиті заходи дисциплінарного впливу.

Суд надав належну оцінку даної відповіді, яка лише підтверджує факт притягнення вказаних працівників поліції до дисциплінарної відповідальності. Водночас у відповіді відсутня конкретизація обставин дисциплінарного проступку, зокрема не зазначено, у чому саме полягало порушення службової дисципліни та чи було воно пов`язане з складанням протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивачки, її затримання та або ж вчинення працівниками поліції будь-яких інших дій.

За вказаних обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведений факт протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності, а тому, підстави для відшкодування шкоди відсутні.

При цьому, судом для відшкодування шкоди були взяті до уваги посилання позивачки на те, що працівниками департаменту було здійснено її незаконне затримання, під час якого до позивачки було застосовано фізичний вплив, унаслідок чого було фактично порушено її права, незаконно та свавільно обмежено свободу, що спричинило фізичний та моральний біль, принизило честь, гідність та ділову репутацію позивачки.

Судом встановлено, що 01 липня 2025 року лейтенантом поліції Ніточкіною І.О. було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне затримання серії ОД №015174 у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 185, для припинення адміністративного правопорушення.

Протоколом про адміністративне затримання зафіксовано факт доставлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у службове приміщення 01.07.2024 року о 18 год. 30 хв. та звільнення її о 19 год. 00 хв. 01.07.2024 року, тобто тривалість затримання склала 30 хвилин.

В розумінні КУПАП адміністративним затриманням є допоміжний захід адміністративного припинення загального призначення (захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення), який полягає у тимчасовому обмеженні свободи пересування і місцезнаходження і застосовується в разі, коли інші заходи адміністративного припинення неефективні для забезпечення належного виконання провадження в справі про адміністративне правопорушення і забезпечення притягнення правопорушника до відповідальності. Адміністративне затримання можливе лише в разі вчинення адміністративного правопорушення.

Строк адміністративного затримання не може бути більшим за три години, у виняткових випадках цей термін може бути подовжено до трьох діб за вчинення певних чітко визначених правопорушень. Цей термін обчислюється з моменту доставлення правопорушника до органу, уповноваженого провадити адміністративне затримання.

Згідно з ст. 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

Адміністративне затримання провадиться:

1) органами внутрішніх справ (Національною поліцією) - при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні насильства в сім`ї, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог поліцейського, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п`яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 (справа № 1-28/2011):

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 лютого 2010 року у справі «Гарькавий проти України» зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи.

Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Одним із засобів обмеження права на свободу та особисту недоторканність людини є адміністративне затримання, яке є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається, зокрема, адміністративне затримання особи.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року N 12-рп/2003).

На законодавчому рівні зміст поняття «затримання» як адміністративно-процесуального заходу не розкрито, однак аналіз положень пункту 5 частини першої статті 11 Закону дає підстави вважати, що під затриманням законодавець розуміє не лише обмеження свободи особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, щодо якої обрано запобіжний захід взяття під варту, обвинуваченої особи (тобто кримінально-процесуальні заходи), але й адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (тобто адміністративно-процесуальний захід).

Про те, що в результаті затримання обмежується право індивіда на свободу, йдеться також у міжнародних актах, а саме: Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув`язненню у будь-якій формі, затвердженому Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року, за яким слово «затримана особа» означає будь-яку особу, позбавлену особистої свободи не в результаті засудження за вчинення правопорушення; Правилах Організації Об`єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийнятих Резолюцією 45/113 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року, згідно з якими «позбавлення свободи» означає будь-яку форму затримання чи тюремного ув`язнення будь-якої особи чи її поміщення в державну чи приватну виправну установу; Правилах застосування тримання під вартою, умов, у яких воно відбувається, і запровадження гарантій від зловживань, наданих Рекомендацією REC (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи від 27 вересня 2006 року, які застосовуються до всіх осіб, що підозрюються у вчиненні правопорушення, та в яких, зокрема, йдеться про те, що «тримання під вартою» визначене таким чином, щоб виключити будь-який період утримання під вартою поліції або іншого правоохоронця під час первинного короткого позбавлення свободи ними або будь-ким іншим, уповноваженим застосувати такий захід (наприклад, за правом громадянського арешту) для мети допиту до пред`явлення обвинувачення, а також будь-яке продовження такого затримання, дозволене судовим органом.

З аналізу положень наведених міжнародних актів не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення».

Слова «затримувати», «тримати» означають залишати, утримувати кого-, що-небудь на якийсь час у певному місці, положенні.

Отже, є підстави для висновку, що внаслідок адміністративного затримання відбувається короткострокове позбавлення людини свободи, право на яке передбачено у статті 29 Конституції України.

Характерною особливістю затримання як адміністративно-процесуального заходу, так і тимчасового кримінально-процесуального заходу є те, що вони застосовуються уповноваженими особами без вмотивованого рішення суду.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним.

Таким чином адміністративне затримання можливо лише в разі вчинення адміністративного правопорушення.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу та особисту недоторканість має найважливіше значення в демократичному суспільстві, кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Судом вірно зазначено про те, що в даному випадку вжиття посадовими особами патрульної поліції заходів адміністративного припинення не було виправданим; факт адміністративного затримання з урахуванням психологічних властивостей звичайної людини є достатнім свідченням фізичних та психологічних страждань позивача, які позбавили його відчуття психологічного благополуччя, емоційного комфорту та викликали негативні почуття: безпідставність звинувачень, власну безправність, приниження тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що з урахуванням того, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП була закрита постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року у справі № 522/12482/24 у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, існують підстави вважати, що вжиття заходів адміністративного затримання не було виправданим.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення було допущене порушення відносно позивачки та таких доказів від ОСОБА_1 до суду надано не було.

З урахуванням того, що вжиття працівниками поліції заходів адміністративного затримання в даному конкретному випадку було не виправданим, оскільки, справу про адміністративне правопорушення було закрито, що в свою чергу призвело до безпідставного обмеження свободи позивача, беручи до уваги період затримання, відсутність доказів на підтвердження завдання фізичної шкоди або будь-яких інших грубих порушень під час здійснення такого затримання, а також відсутність глибоких душевних страждань, суд першої інстанції на законних підставах визнав, що 2000 грн. є тією сумою, яка у повній мірі відшкодує завдану шкоду, є розумною, виваженою та справедливою.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями у розмірі 2000 грн.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам незаконного затримання та застосування фізичної сили, не дослідив обставини заподіяння тілесних ушкоджень, не врахував публічний характер події та її наслідки, результатів службового розслідування, факту відсутності складу адміністративного правопорушення та не забезпечив всебічності та повноти дослідження доказів, колегія суддів залишає без задоволення, за відсутністю належних доказів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями у заявленому позивачем розмірі.

Доводи про те, що суд без належного мотивування, визнав суму компенсації у розмірі 2000 грн., однак у тексті рішення зазначена сума 10000 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сума у розмірі 10000 грн. у рішенні суду була зазначена помилково, про що свідчить ухвала суду від 10 лютого 2026 року про виправлення описки та суд стягуючи моральну шкоду у розмірі 2000 грн. посилався на те, що саме такий розмір є тією сумою, яка у повній мірі відшкодує завдану шкоду, є розумною, виваженою та справедливою.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ С.М. Сегеда