Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №484/2916/26 — Миколаївський апеляційний суд

05.10.26

22-ц/812/1987/26

Провадження № 22-ц/812/1987/26 Головуючий суду першої інстанції Медведєва Н. А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/2916/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Медведєвої Н.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі – ТОВ «Кошельок») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка на час розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 29 квітня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_4 на умовах строковості, поворотності та оплатності було укладено кредитний договір № 2621814921-329175 (далі - Договір), шляхом підписання цього Договору відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням одноразового ідентифікатора 9862, який був надісланий позичальнику на її номер телефону.

Відповідно до умов Договору позивач зобов`язався надати відповідачці кредит, а відповідачка зобов`язалася в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісії та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачці кредит у сумі 4 100 грн 00 коп. з початковим строком кредитування 20 днів, дисконтна процентна ставка 2% на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом.

ТОВ «Кошельок» перерахував грошові кошти на картковий рахунок, відповідачка свої зобов`язання за договором не виконала, в зв`язку з чим у неї, утворилась заборгованість, в сумі 7 914 грн 58 коп., з яких: 3 143 грн 20 коп. - заборгованість за сумою кредиту; 4 771 грн 38 коп. - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Кошельок» просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 7 914 грн 58 коп.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 2621814921-329175 від 29 квітня 2021 року в сумі 2 743 грн заборгованості за тілом кредиту, а також стягнуто витрати по сплаті судового збору в сумі 922 грн 72 коп. та витрати на професійну правничу допомогу 3 465 грн 75 коп., всього 7 131 грн 47 коп.

В задоволенні вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт укладення електронного договору та отримання за ним кредитних коштів належним чином підтверджені матеріалами справи. Докази продовження строку дії договору позивачем не надані та в договорі відсутні умови продовження такого договору.

Отже, ТОВ «Кошельок» мало право нараховувати проценти за користування коштами на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України тільки до 18 травня 2021 року. Після 18 травня 2021 року проценти повинні нараховуватись на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідачкою було добровільно сплачена сума 2 997 грн 00 коп. поза межами строку кредитування, а тому сплачену суму слід врахувати в рахунок погашення процентів за кредитом та частину суми тіла кредиту.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, ТОВ «Кошельок» подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ідентифікація відповідачки на вебсайті позивача здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням її особистих даних, договір укладено сторонами в порядку, що відповідає Закону України "Про електронну комерцію". Договір є укладеним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочину, з моменту перерахування кредиту на картку, що зазначила відповідачка.

Доказів протилежного відповідачка не надала.

Відповідно до пункту 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (пункт 3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (пункт 3.8. договору).

Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 110 днів з моменту укладення договору (20 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідачки виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 19 травня 2021 року до 16 серпня 2021 року є погодженим сторонами договору.

Суд першої інстанції через це не з`ясує належним чином обставини і не оцінить докази, які (обставини і докази) пов`язані з настанням строку виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У той же час від правильного визначення такого строку безпосередньо залежить результат розгляду позовних вимог у цій справі.

При цьому позичальниця, яка не повернула кредит до спливу лояльного періоду, ніяким чином не порушила договір, відповідачка продовжила користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони договору. Отже, після спливу лояльного періоду строк користування кредитом за договором був подовжений до 16 серпня 2021 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти.

Сторони у кредитному договорі погодили умови про автопролонгацію, відтак після 18 травня 2021 рок правовідносини щодо продовження строку кредитування регулюються умовами щодо порядку автопролонгації строку кредиту, які мають бути виконані належним чином відповідно до умов договору.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідачки не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 29 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 2621814921-329175 за допомогою вебсайту (https://koshelok.ua/) за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 4 100 грн 00 коп., початковий строк кредитування 20 днів (пункт 2.1 Договору), дисконтна відсотковою ставкою 2% на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом.

Позичальник зобов`язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним.

ОСОБА_1 договір підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором: 9862, який був направлений на її мобільний номер телефону.

Також, ОСОБА_1 підписано електронним підписом додаток № 1 до договору графік розрахунків та паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування.

29 квітня 2021 року о 09:33:45 ТОВ «Кошельок» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 , номер якої надано йому позичальником, кредитні кошти в сумі 4 100 грн 00 коп., що підтверджується повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Тас Лінк».

Таким чином, позивачем надано докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4 100 грн, що не заперечувала позичальниця в своїй заяви від 01 липня 2026 року, поданій через канцелярію суду першої інстанції (а.с. 52).

06 червня 2021 року ОСОБА_1 було добровільно внесено кошти на погашення кредиту в сумі 2 997 грн 00 коп.

Однак, відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів виконані не були.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість за договором про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту № 2621814921-329175 від 29 квітня 2021 року сума заборгованості складає 7 914 грн 58 коп., з яких: 3 143 грн 20 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 771 грн 38 коп. заборгованість за відсотками.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону неповною мірою.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не спростовує факти укладання Договору та отримання від позивача грошей на умовах позики, наявності заборгованості, але не згодна із нарахованими позивачем процентами за користування кредиту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 29 квітня 2021 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальницею за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який належить відповідачці, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у цій справі не оспорюється.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальницею ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

Між тим, суд першої інстанції розраховуючи розмір заборгованості, виходив з того, що відповідачка має повернути заборгованість за Договором у розмірі основного боргу та процентів за користування кредитними коштами за 20 днів, який за Договором вважається лояльним періодом. Від обрахованої суми судом також було з основного боргу відраховано сплачені відповідачкою суми на погашення процентів за межами лояльного періоду.

Натомість позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, який частково стягнув нараховану заборгованість, обмеживши нарахування процентів 20 днями користування кредитними коштами.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу з урахуванням наступного.

Так, у пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом.

Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (пункт 3.7 Договору).

З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (пункт 3.8. Договору).

Аналіз наведених умов Договору свідчить, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 110 днів з моменту укладення Договору (20 днів «лояльного періоду» плюс 90 днів на підставі пунктів 3.6-3.8), по закінченню якого у відповідачки виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення «лояльного періоду». Тобто, строк кредитування з 19 травня 2021 року до 16 серпня 2021 року (90 днів) за Договором є погодженим сторонами.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач необґрунтовано нарахував відповідачці процентів у цей період є помилковим, оскільки суперечить умовам укладеного сторонами Договору.

Ураховуючи викладені вище обставини, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за Договором підлягає зміні.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За такого, оскаржуване рішення суду про часткове задоволенням позовних вимог (стягнення зменшеної ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами та як результат зменшення тіла кредиту (основного боргу) ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів, умов Договору та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, а тому наявні підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення в частині розміру заборгованості за Договором та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості в сумі 7 914.58, з яких: 3 143.20 грн - заборгованість за кредитом; 4 771.38 грн - заборгованість за процентами за користування позиченими коштами.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені повністю, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат: судового збору, витрат на професійну правничу допомог, які поніс позивач та стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги.

За подання позовної заяви ТОВ «Кошельок» сплатило 2 662.40 грн, а за подачу апеляційної скарги 3 993.60 грн судового збору.

За такого, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» підлягає стягненню 6 656 грн судового збору.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Кошельок» також просило суд стягнути з відповідачки витрати за надання професійної правничої допомоги понесені при розгляді справи в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; копію додатку від 20 лютого 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; копію Акту від 10 квітня 2026 року № 1 приймання-передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 10 000 грн за наступні послуги при розгляді справи в суді першої інстанції: оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі правової допомоги) (30 хв – 1 000 грн); збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору ( 1 год. – 2 000 грн); складання позовної заяви (2 год. – 4 000 грн; формування додатків (доказів) до позовної заяви (1 год. – 2 000 грн); відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі (30 хв. – 1 000грн).

ОСОБА_1 в своїй заяві від 02 липня 2026 року заявила про неспівмірність розміру судових витрат понесених позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції.

В питанні критеріїв оцінки розміру таких витрат слід врахувати висновки Великої Палати викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, заперечення відповідачки, складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Крім того, а апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просило суд стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; копію додатку від 20 лютого 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію довіреності сформованої в підсистемі «Електронний суд».

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 4 000 грн за підготовку апеляційної скарги.

Проте, позивачем не наведено конкретного переліку дій, які були виконані адвокатом у межах такої підготовки, та не зазначено, що саме включає в себе підготовка апеляційної скарги, а відтак, який час було витрачено на дії, пов`язані з такою підготовкою.

Більш того, зміст апеляційної скарги фактично дублює зміст позовної заяви, у зв`язку з чим обсяг та характер виконаної адвокатом роботи з її підготовки не дають підстав для висновку про обґрунтованість розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції за написання апеляційної скарги в розмірі 4 000 грн.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що 2 000 грн є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції розміром судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2026 року в частині розміру заборгованості за договором № 2621814921-329175 від 29 квітня 2021 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2621814921-329175 від 29 квітня 2021 року, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 7 914 грн 58 коп. заборгованості за договором № 2621814921-329175 від 29 квітня 2021 року, з яких: 3 143 грн 20 коп. – заборгованість за кредитом, 4 771 грн 38 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також 12 656 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.