Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №950/2959/25 — Лебединський районний суд Сумської області

Суд: Лебединський районний суд Сумської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №950/2959/25

Суддя: Косолап В. М.

Справа № 950/2959/25

Провадження № 1-кп/950/87/26

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Лебедині кримінальне провадження № 12024200590000372 за обвинуваченням

ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженець м. Лебедин. Сумської області; громадянин України; одружений; освіта вища; працює КЗ «Лебединська школа мистецтв ім. Б.Р. Гмирі», концертмейстер; зареєстрований: АДРЕСА_1 ; фактично проживає: АДРЕСА_2 )

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

учасники кримінального провадження:

прокурор – ОСОБА_5 ,

захисник – ОСОБА_6 ,

обвинувачений – ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

Суд визнав доведеним, що порушуючи встановлений законодавством порядок призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення у сфері призову та мобілізації, за наступних обставин.

Відповідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на усій території України оголошено воєнний стан, який триває до цього часу.

ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , пройшов військово-лікарську комісію, згідно з довідкою від 25.10.2024 № 1711 визнаний придатним до військової служби.

Встановивши відсутність обставин, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б надавали ОСОБА_4 право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, останнього відібрано для комплектування військової частини НОМЕР_1 .

18.11.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , інструктором ОСОБА_7 , ОСОБА_4 вручено повістку із зазначенням дати та часу прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_4 оголошено зміст повістки, дату та час збору, роз`яснено наслідки ухилення від неявки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до повістки ОСОБА_4 повинен був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 17 год. 00 хв. 19.11.2024 для відправки для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .

Однак, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної 24.02.2022 Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 17 год. 00 хв. 19.11.2024 ОСОБА_4 не прибув.

За встановлених обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

У судовому засіданні ОСОБА_4 винним себе не визнав. Зазначив, що у жовтні 2024 року його було направлено для оновлення даних, він добровільно прибув до ТЦК. Також він усно і письмово повідомив, що не може мати відношення до військової служби за релігійними переконаннями. Він не може здобувати освіту у військовій сфері, не може бути одночасно християнином і воїном. Він звертався із письмовими проханнями замінити військову службу на невійськову альтернативну, при цьому він не ховався і не ухилявся, відвідував усі органи з метою врегулювання всіх питань, пов`язаних з військовою службою. Він мав намір діяти як законослухняний громадянин, однак не може порушити заповіді Бога. З дитинства він відвідує богослужіння Свідків Єгови. У 2017 році був присвячений служителем Свідків Єгови. Свідки Єгови можуть перебувати на військовому обліку, але не можуть проходити військову службу. Вважає неможливим для себе проходити військову службу, оскільки у такому разі буде позбавлений членства в Релігійній організації Свідків Єгови. Такі його переконання ґрунтуються на Біблійних ученнях.

Не зважаючи на позицію обвинуваченого, його вина знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду даного кримінального провадження.

Так, допитаний свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Знає, що обвинувачений перебуває на обліку в другому відділі, придатний до військової служби відповідно до висновку ВЛК. Останній підлягав призову, під підпис йому була вручена повістка, повідомлено про кримінальну відповідальність у випадку неявки. Повістку вручав ОСОБА_9 . Обвинувачений не з`явився, не надав жодних документів, які б підтверджували поважність неявки. У зв`язку із цим було складено рапорт та направлено повідомлення у поліцію. Права на відстрочку у ОСОБА_10 не було.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона виконує обов`язки директора Лебединської школи мистецтв де працює ОСОБА_4 . На відділ культури надійшло повідомлення про необхідність проходження ВЛК. Було видано наказ на підставі якого ОСОБА_4 пройшов медичну комісію. Станом на 18.11.2024 він працював на посаді викладача фортепіано та концертмейстера, на той час він не підпадав під бронювання. У навчальному закладі ОСОБА_4 працює з 2017 року, навчає 9 учнів індивідуально та до 10 осіб концертмейстерських.

Крім того, вина ОСОБА_4 підтверджується фактичними даними, які містяться у наступних письмових доказах:

- тимчасовому посвідченні № НОМЕР_2 від 08.01.2019 про прийняття ОСОБА_4 на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України з відміткою про визнання 25.10.2024 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 придатним до військової служби (т. 1 а.с. 35);

- поіменному списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.11.2024 № 2/7316 з відомостями про ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 36);

- розписці про отримання ОСОБА_4 18.11.2024 о 14 год. 50 хв. повістки про виклик на 17 год. 00 хв. 19.11.2024, яка містить підпис обвинуваченого. Також розписка містить попередження про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (т. 1 а.с. 37);

- довідці військово-лікарської комісії від 25.10.2024 № 1711, яку ОСОБА_4 отримав особисто 18.11.2024, відповідно до якої він визнаний придатним до військової служби (т. 1 а.с. 38);

Як встановлено судом, ОСОБА_4 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії, отримав повістку про необхідність явки до ТЦК з метою відправки до військової частини для проходження військової служби, однак за викликом не з`явився, чим умисно ухилився від проходження військової служби.

Заперечуючи вину у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_4 зазначав, що не мав наміру ухилятися від публічного обов`язку, однак в силу релігійних переконань позбавлений можливості проходити військову службу. З указаного приводу обвинувачений звертався до відповідних державних органів з проханням замінити військову службу на альтернативну невійськову, однак йому було відмовлено.

На підтвердження викладеного ОСОБА_4 надав наступні докази:

- копію довідки від 11.09.2025 № 9654 Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови України» про те, що ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови України (т. 1 а.с. 54);

- копію заяви, адресованої начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну військового обов`язку під час мобілізації альтернативною (невійськовою) службою (т. 1 а.с. 55-56);

- копію заяви, адресованої Лебединській міській раді про заміну військового обов`язку під час мобілізації альтернативною (невійськовою) службою (т. 1 а.с. 57-58);

- копію заяви, адресованої начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 про небажання проходити військову службу за релігійними переконаннями (т. 1 а.с. 59);

- копію заяви, адресованої Сумській районній державній адміністрації про заміну військового обов`язку під час мобілізації альтернативною (невійськовою) службою (т. 1 а.с. 60-61);

- копію листа Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови України» від 06.12.2024 № 18492 про належність ОСОБА_4 до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні (т. 1 а.с. 62).

Також свідок захисту ОСОБА_12 суду пояснив, що знає ОСОБА_4 як члена Релігійної громади Свідків Єгови м. Лебедина. Його релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу, тому він подавав заяви про заміну військової служби на альтернативну. Усі Свідки Єгови не можуть бути військовими. Він двічі на тиждень спілкується з ОСОБА_4 , вони разом проповідують.

Свідок ОСОБА_13 суду повідомив, що добре знає ОСОБА_10 , останній звертався до ТЦК та міської ради із заявами у яких просив замінити військову службу на альтернативну. Часто зустрічаються з ним на богослужіннях, останній з 2017 року є Свідком Єгови. Він є священнослужителем релігійної громади з 2025 року. Він приймає активну участь у проповідницькій діяльності, регулярно відвідує богослужіння. Як священнослужитель він любов`ю і щирим серцем виконує свої обов`язки: виступає на богослужіннях, готує і виступає з промовами, здійснює пасторську працю.

Аналізуючи обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд зазначає наступне.

Відповідальність за ст. 336 КК України настає в тому числі за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти своєї мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

З 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Військова служба за мобілізацією є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку рф. Мобілізація є необхідним та невідкладним заходом для запобігання та протидії збройному нападу агресора.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Наведені норми як міжнародного права так і національного законодавства закріплюють повагу до права на свободу світогляду і віросповідання, що виражається у різних формах. Однак таке право може бути обмежене законом в інтересах безпеки, охорони публічного порядку, захисту прав і свобод тощо.

Конституційний Суд у рішенні від 27.12.2022 № 4-р/2022 вказав, що Конституція України та міжнародні стандарти у сфері свободи релігії захищають право мати, приймати та полишати релігію (forum internum), а також право сповідувати релігію як індивідуально, так і колективно (forum externum).

Внутрішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання (релігії) (forum internum) є абсолютним правом, що жодним чином не підлягає обмеженню. Водночас держава має право обмежити зовнішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання (релігії) (forum externum).

Виходячи зі змісту ст. 35 Конституції України держава, гарантуючи зазначене право на свободу світогляду і віросповідання (релігії), зобов`язана створити умови для реалізації цього права, а саме: забезпечити свободу світогляду і віросповідання (релігії) та можливість сповідувати релігію; запобігти посяганням на цю свободу третіми особами; не посягати на цю свободу самостійно.

Крім того, держава має право застосувати заходи, що обмежують право на свободу світогляду і віросповідання (релігії), зокрема, з міркувань громадського порядку (частина друга статті 35 Конституції України), право на свободу об`єднання в громадські організації з міркувань, зокрема, національної безпеки (частина перша статті 36 Конституції України).

Таким чином право на світогляд і віросповідання не є абсолютним та може бути піддано необхідним та пропорційним обмеженням, визначеним законом.

У постанові від 27.10.2025 у справі № 573/838/24 об`єднана палата Касаційного кримінального суд Верховного Суду зазначила, що національне законодавство в частині регулювання можливості сумлінного відмовника проходити альтернативну службу в разі призову на строкову військову службу відповідає критеріям доступності і чіткості. Натомість у період мобілізації така можливість не передбачена.

Неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю, що може характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація.

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Загалом об`єднана палата дійшла висновку, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Указану позицію також підтримала Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про прийняття до розгляду кримінального провадження з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (ухвали від 19.01.2026 у справі № 459/2030/24, від 17.06.2026 у справі № 676/2395/25).

У межах даної справи судом встановлено, що ОСОБА_4 відкрито та послідовно заявив про свої релігійні переконання, які привели його до Релігійного об`єднання Свідків Єгови, та у зв`язку із цим неможливість проходити військову службу.

І хоча деякі події Біблійних оповідань (зокрема події в Гетсиманському саду), в контексті судового розгляду, свідомо витлумачені обвинуваченим на свою користь, суд залишає такі в межах особистих переконань ОСОБА_4 .

З урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, суд вважає, що відмова ОСОБА_4 від призову на військову службу під час мобілізації з огляду на його релігійні переконання, враховуючи відсутність можливості такої під час воєнного стану, входить до об`єктивної сторони та утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Досліджені судом докази, в тому числі показання свідків, підтверджують фактичні обставини справи, узгоджуються між собою, та в їх сукупності доводять у повному обсязі вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

На підтвердження своєї позиції ОСОБА_4 також посилався на рішення Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27.10.2009; «Адян та інші проти Вірменії» (Adyan and Others v. Armenia) від 12.10.2017; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17.10.2019.

Однак, висновки у таких справах не можна вважати застосовними у даному кримінальному провадженні, оскільки права обвинуваченого на сумлінну відмову від проходження військової служби під час мобілізації обмежено за особливих обставин – агресивної війни проти держави яка має забезпечити дотримання прав і свобод своїх громадян, в тому числі шляхом застосування зброї та залучення військ, за умови триваючої мобілізації та повсякденного наступу і загострення ситуації не тільки на лінії бойового зіткнення, а і далеко від її меж – фактично на усій території країни.

У той же час наведені рішення Європейського суду ухвалені у справах осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від призову на строкову військову службу і така відмова не була обтяжена обстановкою масштабного військового вторгнення.

Захисник ОСОБА_4 також просила визнати недопустимим доказом довідку ВЛК від 25.10.2024 № 1711 оскільки така не містить статті, графи розкладу хвороб, а тому відсутні підстави вважати достовірним висновок про придатність обвинуваченого до військової служби. Також довідка не містить підписів членів ВЛК окрім голови та секретаря комісії.

Суд зазначає, що підстави вважати довідку ВЛК від 25.10.2024 № 1711 про придатність ОСОБА_4 до військової служби недопустимим доказом відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 зазначила, що невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.

Імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

При цьому захисником не обґрунтовано, які саме права та свободи ОСОБА_4 було порушено при ухваленні рішення про його придатність до військової служби.

Суд зазначає, що відсутність у довідці статті та графи розкладу хвороб, які є підставами для визнання ОСОБА_4 придатним до військової служби, не свідчить про недопустимість такого доказу, оскільки може свідчити лише про недоліки оформлення самого документа.

Таку довідку ОСОБА_4 отримав особисто 18.11.2024.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до п. 72 такого Порядку, рішення щодо придатності резервіста та військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та Севастопольському міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Однак, з моменту ознайомлення з довідкою ВЛК ОСОБА_4 не оскаржував таку з огляду на відсутність в ній статті та графи розкладу хвороб або інші недоліки, в тому числі самого медичного огляду.

Крім того, наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Додатком № 4 до Положення є довідка військово-лікарської комісії. Станом на 25.10.2024, наявна у матеріалах кримінального провадження довідка № 1711 відповідала за формою та змістом такому додатку, в тому числі не передбачала підписів членів комісії.

При призначенні покарання, на підставі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, є нетяжким злочином.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він офіційно працевлаштований, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем роботи характеризується позитивно.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання судом не встановлено.

Частиною 2 ст. 61 Конституції України визначено принцип індивідуалізації покарання. З урахуванням положень ст. 65 КК України суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи таке покарання.

Призначене покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути співмірним злочину. Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Враховуючи особу обвинуваченого, вчинення ним нетяжкого кримінального правопорушення вперше, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі на мінімально передбачений строк 3 роки.

Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_4 офіційно працює, позитивно характеризується за місцем роботи, в ході судового розгляду підтвердив глибину своїх переконань та відданість Біблійному віровченню, зважаючи на його статус присвяченого охрещеного служителя Релігійного об`єднання Свідків Єгови України, а з 2025 року – старійшини (єпископа) збору, суд доходить висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, та його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти такий орган про зміну місця проживання та роботи.

Речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, встановивши йому іспитовий строк 1 (один) рік.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_4 обов`язок: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувати.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_14

Оригінал: reyestr.court.gov.ua