Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №473/2016/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2016/26

РІШЕННЯ

іменем України

"02" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Ротар М.М., за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

У квітні 2026 року до суду надійшла вищевказана позовна заява, вимоги якої обґрунтовані тим, що 29.08.2020 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Верона» було укладено кредитний договір №1677217, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Підписуючи договір кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на умовах терміновості, повернення та платності, в національній валюті України – гривні у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування позикою, у розмірі та порядку, встановлених договором. Відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 грн, строком на 29 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,90 % від суми позики в день.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору , виникла заборгованість, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту - 2976,59 грн та простроченої заборгованості за відсотками - 45530,80 грн.

01.12.2023 року між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» було укладено договір факторингу №1-01/12/2023, згідно якого до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1677217 від 29.08.2020 року.

Посилаючись на вищезазначені обставини позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, оскільки ОСОБА_1 своє зобов`язання за договором не виконала.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 29 квітня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

04 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого просила відмовити в задоволенні позову в зв`язку з оплатою заборгованості по кредиту, крім того просила застосувати строк позовної давності, також вказувала на безпідставність нарахування відсотків та штрафів поза межами строку дії договору. Крім того додатково зазначила, що розрахунок заборгованості позивача не відповідає дійсності, оскільки в ньому відсутні проплати, які нею були здійснені в рахунок погашення заборгованості за кредитом та надала квитанції на підтвердження проплат. Щодо судових витрат зазначила, що вони є неспівмірними, оскільки справа не є складною, а позовна заява має переважно шаблонний характер.

28 липня 2026 року від представника позивача Пархомчук С.В. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого зазначив, що відсотки за кредитом нараховано відповідно до умов кредитного договору підписаного сторонами договору, з урахуванням строку кредитного договору та автопролонгації, строк позовної давності не порушено. Просив задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, відповідно до відзиву на позовну заяву просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 06 травня 2026 року відповідач змінила прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

29.08.2020 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Верона» було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217.

Кредитний договір відповідачем ОСОБА_4 було підписано одноразовим ідентифікатором G3925.

Відповідно до п. 1.2. загальний розмір наданого кредиту складає 3 000 грн.

Відповідно до п. 1.3. строк на який надається кредит складає 29 календарних днів з моменту підписання цього договору та перерахування коштів позичальнику, а саме з 29.08.2020 року по 26.09.2020 року включно.

Відповідно до п.1.4. за цим Договором, Процентна ставка за кредитом становить 1.90 % від суми кредиту в день. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму Кредиту, а у разі часткового погашення – на непогашену частину.

Відповідно до п. 9.4. за цим Договором продовження дії договору (пролонгація) можливе за умови, якщо позичальник повністю сплатив нараховані проценти за весь строк користування позикою не пізніше останнього дня строку. Сторони дійшли згоди, що сплата позичальником нарахованих процентів у повному обсязі є його згодою на автоматичну пролонгацію договору на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів без необхідності укладання сторонами додаткової угоди. Кількість таких пролонгацій не обмежена.

01.12.2023 року між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» було укладено договір факторингу №1-01/12/2023, згідно якого до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1677217 від 29.08.2020 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права №1-01/12/2023 від 01 грудня 2023 року ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 48 507,39 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 2 976,59 грн., заборгованості за відсотками 45 530,80 грн..

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту. У свою чергу відповідачкою не доведено того, що вона сплачувала заборгованість за договором позики первісному чи новому кредитору.

Даний висновок суду базується на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16-ц.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Щодо застосування строків позовної давності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Судом було встановлено, що договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 було укладено 29.08.2020 року.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, де зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Закон набрав чинності 02.04.2020 року, тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався, і станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом воєнний стан не був скасований.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Водночас, 04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Вказаний закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Проте, з огляду на те, що з 02.04.2020 року набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023 року, а з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє на усій території України, а договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 було укладено 29.08.2020 року строк позовної давності почався в період дії карантину. Перебіг строку позовної давності припинявся та відновися 04 вересня 2025 року.

З огляду на викладене, а також дату звернення позивача із даним позовом 24.04.2026, строк позовної давності по даній справі позивачем не пропущено.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2020 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Верона» було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217.

Відповідачем ОСОБА_1 не заперечується факт укладення договору та отримання кредитних коштів.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, додаткових пояснень та квитанцій долучених відповідачем ОСОБА_1 стверджує, що вона оплатила заборгованість в рахунок погашення заборгованості перед первісним кредитором в загальному розмірі 3 075,84 грн.

Однак з квитанцій наданих відповідачем не можливо однозначно встановити факт перерахування коштів саме первісному кредитору в рахунок погашення заборгованості по договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 від 29.08.2020 року.

Натомість відповідно до розрахунку заборгованості вбачається сплата відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором в розмір 23,41 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в сумі 45 530,80 грн., суд зазначає наступне.

Представник позивача посилається на п. 9.4.3., п. 9.4.3.1, п. 9.4.2. договору, щодо підтвердження правомірної автопролонгації строку користування кредитом та нарахування підвищеної процентної ставки, що не може бути взяте судом до уваги, оскільки дані пункти та викладені в них обставини не містяться в договорі про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 від 29.08.2020 року.

Натомість договір містить п. 9.4. відповідно до якого продовження дії договору (пролонгація) можливе за умови, якщо позичальник повністю сплатив нараховані проценти за весь строк користування позикою не пізніше останнього дня строку. Сторони дійшли згоди, що сплата позичальником нарахованих процентів у повному обсязі є його згодою на автоматичну пролонгацію договору на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів без необхідності укладання сторонами додаткової угоди. Кількість таких пролонгацій не обмежена.

Відповідно до позовної заяви, розрахунку заборгованості не вбачається виконання основної умови договору для продовження дії договору (пролонгації), а саме відповідач повністю не сплатила нараховані проценти за весь строк користування позикою не пізніше останнього дня строку.

У випадку якщо розрахунок позивачем не здійснено або здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.

При розрахунку заборгованості за відсотками судом береться до уваги договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 від 29.08.2020 року, який укладений між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 . Як було вище зазначено, у вказаному договорі сума позики становить 3 000 грн., проценти за користування кредитом нараховуються за процентною ставкою 1,90 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, строк позики (строк договору) 29 днів (п. 1.3., 1.4. Договору).

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідачем 29.08.2020 року в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту сплачено 23,41 грн., таким чином залишок по заборгованості по тілу кредиту станом на 29.08.2020 р. становив 2 976,59 грн.

Таким чином розмір процентів нарахованих за один день становитиме 56,56 грн. (2 976,59 грн. * 1,90 %), а загальна сума нарахованих відсотків 1 640,24 грн. (56,56 грн. * 29 дні).

В свою чергу нарахування відсотків після закінчення строку дії договору чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, з огляду на викладене, з відповідача на користь позивача належить до стягнення заборгованість за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 від 29.08.2020 року у розмірі 4 616,83 грн., у тому числі заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 976,59 грн., заборгованість за процентами в розмірі 1 640,24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції №1970 від 01 квітня 2026 р. встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Враховуючи вищезазначене, та враховуючи ступінь задоволення позовних вимог (10 %), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 266 грн. 24 коп..

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн., то в цій частині суд виходить з наступного.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копію Договору №09/07/2025 про надання правової допомоги від 09 липня 2025 року з копією Додаткової угоди №1 від 20 січня 2026 року, копію Акту про отримання правової допомоги від 12.05.2026 року, копію Платіжної інструкції № 2793 від 12 травня 2026 року. Згідно наданих документів вартість наданих послуг становить 13 000 грн (зустріч та консультація; складання позовної заяви, інших заяв, клопотань; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції).

Зазначений позивачем розмір вказаних витрат є завищеним, оскільки справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, судова практика у цій категорії справ є усталеною, в зв`язку з чим при підготовці позовної заяви у адвоката була відсутня необхідність досліджувати додаткові норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, витрачати значний час на складання позовної заяви.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Тому, зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково (10%), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 526, 549, 611, 615, 1049, 1054, 1066, 1069 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76-81, 83, 128, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-281 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (місцезнаходження 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, інше, нежитлове приміщення 1008 , код ЄДРПОУ 44002941) заборгованість за про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №1677217 від 29.08.2020 року на загальну суму 4 616,83 грн, з якої 2 976,59 гривень заборгованість за сумою кредиту, 1 640,24 гривень заборгованості за відсотками, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 266,24 гривні та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 500 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя М.М. Ротар