Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №136/1214/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1214/26

провадження № 2/136/613/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у спрощеному позовному провадженні, цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (далі - позивач) звернулося до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник), обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10.08.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» було укладено Договір №3696408272-427554, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачем електронним підписом, на офіційному веб-сайті ТОВ «КОШЕЛЬОК» https://koshelok.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Договір разом із правилами надання кредитів (надалі Правила) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов Договору ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 2000,00 грн.; початковий строк кредитування становить 20 днів; дисконтна відсоткова ставка становить 2% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. п. 3.7. договору; базова процентна ставка 2.15% на добу за початковий строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7. Договору, базова процентна ставка становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п.3.5.п.3.6.п.3.7.п.3.8. Договору. Позивач, виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши кредит відповідачу на банківську картку, однак відповідач не виконав свої зобов`язання за Договором не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду за Договором утворилась заборгованість у розмірі 6820,00 грн, яка складається з: заборгованість за сумою кредиту - 2000,00 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою 4820,00 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 12.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву. Витребувано у АТ КБ інформацію, яка становить банківську таємницю.

Сторони не заперечували проти розгляду справи в спрощеному провадженні.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, 10.08.2021 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 укладений Договір №3696408272-427554 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі -Договір позики), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

За умовами п. 1.1 Договору позики, кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі 2000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п.1.2. Договору позики, тип кредиту споживчий кредит.

Кредит надається строком на 20 (двадцять діб) днів, («Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (п.2.1 Договору позики).

Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом (п. 2.2.Договору).

За умовами п.2.3 Договору позики позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного у п.2.1 цього Договору.

За п. 4.1.1. Договору позики, Позичальник зобов`язаний вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок»». Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких знаходиться на сайті Кредитодавця: https://koshelok.net. (п. 9.4. Договору позики).

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , ТОВ «ТАС ЛІНК» надано повідомлення, згідно якого 10.08.2021 р. через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування коштів клієнту на карту № НОМЕР_1 в сумі 2000,00 грн, опис замовлення видача кредитних коштів, договір займу №3696408272-427554.

Крім того, факт отримання кредитних коштів у сумі 2000,00 грн підтверджується витребуваною із АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з детального розрахунку заборгованості за Договором позики №3696408272-427554 від 10.08.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за період з 10.08.2021 року по 27.11.2021 року становить 6820,00 грн, з яких: 2000,00 грн - тіло кредиту, 4820,00 грн - відсотки.

Як визначено в ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони сплату процентів за користування Кредитом у розмірі 2.15% від суми Кредиту погодили у Графіку розрахунків, що є невід`ємною частиною Договору №3696408272-427554 від 10.08.2021 року.

З доданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків на загальну суму 4820,00 грн здійснювалося за період з 10.08.2021 року по 27.11.2021 року, а саме: з 10.08.2021 року по 29.08.2021 року нарахування проводилося по процентній ставці 2,15% (по 43,00 грн), а з 30.08.2021 року по 27.11.2021 року по процентній ставці 2,2% (по 44 грн) в день.

Разом з тим, суд не погоджується з розміром нарахованих первісним кредитором відсотків після закінчення строку кредитування, який становить 20 днів, виходячи з наступного.

Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 2000 грн. Кредит надається строком на 20 днів (п. 1.1, 2.1 договору). Згідно графіку розрахунків, який є додатком № 1 до договору, зазначено дату повернення кредиту (платежу) 29.08.2021 року, проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 2.15% та загальну вартість кредиту 2860,00 грн.

Згідно п. 3.6.-3.8. договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Разом з тим, відповідно до п.2.2. Договору, сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав.

Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 20 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами.

При цьому, позивач не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 20 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 3.6 договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Посилання позивача в позові на положення пункту 3.8 договору, яким визначено відповідну процентну ставку 2,00 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту, якщо після закінчення лояльного періоду позичальник продовжує користуватися кредитними коштами - суд вважає необгрунтованими.

Крім того, згідно п. 3.10 договору у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Кредитодавець має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі 2-х% від залишку суми Кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за Кредитом.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Як виснував Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит; суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Так, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Тлумачення змісту вказаних умов договору в дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача .

Зі змісту вищевказаних положень Договору від 10.08.2021 року вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 - припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року в справі № 753/8945/19).

Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов`язана з наданням фінансових послуг і яка є правонаступником особи, яка підготувала проєкт договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.

Як встановлено судом, сторонами у договорі погоджено строк користування кредитом 20 днів та плату за користування кредитом у межах вказаного строку.

Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Миколаївського апеляційного суду від 21.05.2026 року у справі №644/9480/25.

Отже, виходячи з умов договору та тієї обставини, що доказів пролонгація строку кредиту за ініціативою ОСОБА_1 до матеріалів справи не додано, останній день нарахування процентів становить 29.08.2021 року.

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги невиконання відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «КОШЕЛЬОК» по несплаченим процентам складає 860,00 грн (2000 грн х 2,15% х 20 днів).

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за Договором позики №3696408272-427554 від 10.08.2021 року у загальній сумі 2860,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 2000,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами 860,00 грн.

У решті вимог позивача слід відмовити за необґрунтованістю.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано, договір про надання правової допомоги від 12.02.2025 та витяг з Акту № 1 про надання правової допомоги від 10.04.2026 року, де обсяг наданих послуг адвокатом становить 10000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 35 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до Витягу з акту №1 про надання правової допомоги від 27.02.2026 року, адвокатським об`єднанням було надано юридичну допомогу: 1.Оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі правової

допомоги) (витрачено 30 хв.) – 1000,00 грн; 2. збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору. (витрачено 1 година) – 2000,00 грн; 3. складання позовної заяви (витрачено 2 години) 4000, 00 грн; 4. формування додатків (доказів) до позовної заяви,(для суду та відповідачу) (витрачено 1 година) – 2000,00 грн; 5. відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі (витрачено 30 хвилин) -1000,00грн.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, суд дійшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з відповідача на користь ТОВ «Кошельок» варто стягнути 2000 грн. судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., ціна позову становила 6820,00 грн., позов задоволено на суму 2860,00 грн., тобто на 41,93% (2860,00 х100%:6820,00), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1116,34 грн. (2662,40 х41,93%) судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 141, 260, ЦПК України, ст.ст. 525, 612, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір у сумі 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн 34 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8А, ідентифікаційний код 40842831);

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя Дмитро КРИВЕНКО