Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №183/8434/24 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/8434/24

№ 2/183/1550/26

05 жовтня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Самарівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та обґрунтування позову

У серпні 2024 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточненої редакції позовної заяви, просить визнати за позивачкою право власності на житловий будинок, загальною площею 16,5 кв.м., житловою площею 5,2 кв.м. з надвірними побудовами та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у порядку набувальної давності; витребувати на користь позивачки з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 вищезазначений житловий будинок з господарськими побудовами та спорудами.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з літа 1982 року вона разом з чоловіком ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , почали користуватись житловим будинком АДРЕСА_1 . Будинок належав сусідці позивачки ОСОБА_2 , яка влітку 1982 року виїхала до Росії без наміру повертатися, тому запропонувала позивачці доглядати за будинком та дозволила користуватися земельною ділянкою, на якій він розташований. Знаючи достовірно про те, що ОСОБА_2 не повернеться до будинку, позивачка з чоловіком вирішили об`єднати їхнє подвір`я в одне ціле з подвір`ям ОСОБА_2 , тому звернулися до виконкому Новомосковської міської ради з приводу присвоєння нової адреси. У подальшому рішенням Новомосковської міської ради ОСОБА_6 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,0375 га за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, позивачка з чоловіком впродовж багатьох років добросовісно і відкрито володіли спірним будинком, здійснювали необхідний догляд за будинком та прибудинковою територією, встановили паркан. Позивачка добросовісно заволоділа домоволодінням на підставі усної домовленості із ОСОБА_2 , виготовила технічний паспорт та технічну документацію на майно та з 1982 року відкрито і безперервно володіє цим майном.

Заочним рішенням суду від 14.06.2016 у справі №183/2196/16 право власності на спірний будинок було визнано за ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/3 частці за кожним. Вказане рішення було скасовано, проте під час апеляційного розгляду житловий будинок відчужено на користь ОСОБА_5 . Вважає, що відповідачка ОСОБА_5 є недобросовісним набувачем спірного житлового будинку. Тому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю та витребувати будинок з надвірними побудовами та спорудами з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 .

Процесуальні дії суду та рух справи

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04 листопада 2024 року.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 квітня 2026 року.

Позиції учасників справи та їхніх представників

04.11.2024 від відповідачки ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник – адвокат Щербина С.В., подано відзив у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що спірний житловий будинок належав матері ОСОБА_3 – ОСОБА_8 . Після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняли троє осіб – чоловік та дві доньки. Спадкодавиця ОСОБА_7 набула права власності на житловий будинок на підставі договору, укладеного на товарній біржі, тому нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, а спадкоємці були змушені звертатися до суду. Рішенням суду від 14.06.2016 право власності було визнано за ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 . Рішення суду набрало законної сили і було чинним до 24.04.2024. Спірний будинок було відчужено до скасування заочного рішення суду, тому ОСОБА_5 придбала його на законних підставах. Зазначає, що 17.07.2017 чоловік позивачки ОСОБА_6 вже звертався з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірний будинок за набувальною давністю. Рішенням суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у позові ОСОБА_6 було відмовлено.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Козинець Р.М. у судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні за змістом викладеним у позові обставинам, та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Щербина С.В. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову.

Від відповідача - Самарівської міської ради Дніпропетровської області надійшла заява за підписом в.о. міського голови про розгляд справи без участі представника міської ради за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися.

Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наданих доказів

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Як убачається із досліджених судом матеріалів інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння, 04 серпня 1976 року між Новомосковським міськвиконкомом, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_9 (продавець), та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_10 (покупець), укладено договір купівлі-продажу. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 придбала жилий саманний будинок, жилою площею 10,0 кв.м, з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначений договір купівлі-продажу 04 серпня 1976 року посвідчено державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Микитась Е.О. та зареєстровано в реєстрі за № 3163. Право власності зареєстровано в Новомосковському інвентарному бюро 06 серпня 1976 року.

04 серпня 1998 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) укладено угоду купівлі-продажу нерухомості. За умовами вказаної угоди продавець продала, а покупець придбала об`єкт нерухомості: житловий будинок загальною площею 16,5 кв.м, житловою площею 5,2 кв.м, огорожу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказану угоду зареєстровано Товарною біржею «Українська» за реєстраційним номером № 000139 від 04 серпня 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року у справі № 183/2196/16 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 1/3 частині домоволодіння за кожним на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 16,5 кв.м, житловою площею 5,2 кв.м.

29 червня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності (по 1/3 частці) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 963774412119) за ОСОБА_7 (номер запису 15252316), ОСОБА_4 (номер запису 15252288) та ОСОБА_3 (номер запису 15252334) на підставі зазначеного рішення суду від 14 червня 2016 року.

Під час апеляційного перегляду заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року у справі № 183/2196/16, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 . Вказана ухвала мотивована тим, що 19 листопада 2019 року (тобто під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено на користь ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим право власності на спірне майно було зареєстровано за нею.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 183/2196/16 апеляційну скаргу Новомосковської міської ради Дніпропетровської області задоволено, заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовлено.

Ухвалюючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угода купівлі-продажу від 04 серпня 1998 року, укладена на Українській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , нотаріально посвідчена не була.

Щодо володіння позивачкою спірним домоволодінням

З 1976 року місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ; позивачка з 22.11.1964 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України та копією свідоцтва про смерть (т.1 а.с.7,71).

Позивачкою надано звідний оціночний акт по домоволодінню, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виданому на ім`я ОСОБА_2 (т.1 а.с.8-13).

26.12.2013 за замовленням ОСОБА_6 суб`єктом господарювання ОСОБА_11 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14-17).

Рішенням Виконавчого комітету Новомосковської міської ради №133 від 26.03.2014 присвоєно адресу будинку ОСОБА_6 : АДРЕСА_3 (т.1 а.с.32).

Рішенням Новомосковської міської ради №1115 від 05.09.2014 ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою (т.1 а.с.69)

На підставі рішення Новомосковської міської ради від 05.09.2014 №1115 за замовленням ОСОБА_6 ТОВ «Дніпроземсервіс» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, для реєстрації прав оренди на земельну ділянку площею 0,0375, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18-49).

Як убачається з витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 1211900000:03:006:0191 за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить до земель комунальної власності (т.1 а.с.65).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року у справі № 183/3344/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про зобов`язання повернути житловий будинок та визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_3 .

Указаним судовим рішенням, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для цієї справи, встановлено, що ОСОБА_6 з самого початку було відомо про наявність законного власника будинку - ОСОБА_2 , яка лише дозволила йому та його сім`ї користуватися присадибною ділянкою та доглядати за будинком на період її тимчасової відсутності. Суди дійшли висновку про відсутність добросовісності володіння, оскільки особа, яка знає про існування власника та користується майном з його дозволу, є титульним володільцем (користувачем), а не добросовісним давнісним володільцем у розумінні статті 344 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25.06.2019 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі №183/3344/17.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Новомосковськ Дніпропетровської області (т.1 а.с.72).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що вона є сусідкою позивачки та мешкає за адресою: АДРЕСА_5 . Свідок зазначила, що родина Сніжковських тривалий час обробляла город та користувалася територією біля будинку АДРЕСА_1 , оскільки власниця будинку ОСОБА_2 виїхала до російської федерації ще у 1982 році та просила позивачку доглядати за подвір`ям. Зі слів позивачки свідку відомо, що у 2014 році вони намагалися приватизувати земельну ділянку, проте їм це не вдалося, бо територія була віднесена до паркової зони. У 2016 році між домоволодіннями позивачки та ОСОБА_2 з`явився паркан, позивачка повідомила, що у будинку АДРЕСА_1 з`явилися нові власники.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , надав аналогічні показання щодо того, що позивачка ОСОБА_1 та її покійний чоловік ОСОБА_6 упродовж багатьох років доглядали за територією біля будинку АДРЕСА_1 та використовували її під город. У 1980-х р. ОСОБА_14 поїхала у росію та більше не поверталася.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , суд приймає їх як належні та допустимі докази щодо факту фактичного користування позивачкою та її чоловіком прибудинковою територією спірного будинку, однак свідки не підтвердили факт користування житловим будинком.

Допитана в судовому засіданні як свідок позивачка ОСОБА_1 показала, що у 1982 році сусідка ОСОБА_2 , виїжджаючи до росії, особисто попросила її доглядати за будинком та городом. Позивачка разом із чоловіком прибирала сміття, встановила забір, доглядала та ремонтувала будинок (глиняний будинок розвалювався, ремонтували стіни, дах, вікна), вирощувала квіти та овочі. Користувалися світлом у будинку, сплачували рахунки за електроенергію та страховку за будинок. Оскільки подвір`я були суміжними, вони об`єднали їх в один двір. У 2014 році, зрозумівши, що ОСОБА_2 вже не повернеться, вона з чоловіком звернулася до міської ради щодо оформлення документів, де їм повідомили про належність ділянки до зеленої зони та запропонували оформити оренду, після чого було виготовлено технічний паспорт та кадастровий номер на чоловіка. З ОСОБА_2 з 1982 року вона більше не спілкувалася, домовленостей про компенсацію витрат на догляд не було, стосунки були добросусідськими. Свідок зазначила, що у 2016 році невідомі особи прибрали їхню сітку-рабицю та поставили власний паркан. Позивачка наголосила, що вони з чоловіком працею та власними коштами утримували майно протягом багатьох років, а відповідачка ОСОБА_5 є підставною особою.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Вказані правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23 зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Застосовуючи вказані норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Аналізом матеріалів справи та допитом позивачки ОСОБА_1 як свідка встановлено, що у 1982 році початкове заволодіння спірним житловим будинком АДРЕСА_1 відбулося за проханням та з дозволу його законного власника - ОСОБА_2 , яка, виїжджаючи до російської федерації, особисто попросила позивачку доглядати за будинком та прибудинковою територією.

Указана обставина свідчить про те, що позивачка та її чоловік ОСОБА_6 з самого початку знали про існування законного власника ОСОБА_2 та заволоділи майном не як власним, а на підставі домовленості про догляд за майном, тобто як титульні володільці (користувачі з дозволу власника).

У силу наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, володіння майном за наявності дозволу чи прохання власника про догляд виключає як ознаку добросовісності заволодіння, так і ознаку безтитульності володіння, що унеможливлює виникнення права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України, незалежно від тривалості користування цим майном.

Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року у справі № 183/3344/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову чоловіка позивачки - ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на цей самий житловий будинок. Наведені судові рішення набрали законної сили, а встановлені ними обставини щодо відсутності добросовісності заволодіння спірним будинком ОСОБА_6 (оскільки він достовірно знав про належність майна ОСОБА_2 , а самі по собі відкритість і безперервність користування не створюють підстав для ст. 344 ЦК України) мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи та повторному доказуванню не підлягають.

Факт смерті чоловіка позивачки ОСОБА_6 06 березня 2021 року сам по собі не змінює правової природи володіння позивачкою спірним майном та не створює для неї нових чи самостійних підстав для набуття права власності за набувальною давністю.

Надані позивачкою письмові докази (технічний паспорт, рішення виконкому міської ради про присвоєння адреси, рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проект землеустрою та витяг з ДЗК) підтверджують лише вчинення дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності, проте не спростовують фактів відсутності добросовісності та наявності титульного користування будинком.

Показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтверджують лише факт користування позивачкою прибудинковою територією під город, однак не підтверджують користування безпосередньо житловим будинком та не спростовують встановлених судом обставин безпідставності позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 .

За змістом статей 387, 396 ЦК України право на витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) належить виключно власникові майна або особі, яка має законне (титульне) речове право на чуже майно.

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність у позивачки ОСОБА_1 як права власності (зокрема за набувальною давністю), так і будь-якого іншого законного речового права на житловий будинок АДРЕСА_1 , вимога про витребування майна з володіння ОСОБА_5 є похідною від вимоги про визнання права власності, а відтак задоволенню не підлягає.

Аргументи представника позивачки про недобросовісність відповідача ОСОБА_5 суд відхиляє, оскільки питання про добросовісність чи недобросовісність набувача майна підлягає дослідженню лише за наявності у позивача права на звернення з віндикаційним позовом (наявності права власності чи іншого речового права), чого у цій справі судом не встановлено.

Оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Судові витрати, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, покладаються на позивачку.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Самарівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивачку ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Самарівська міська рада Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34359199, адреса: 51200, Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14.

Повне судове рішення складено і підписано 05 жовтня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.