Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №210/548/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/548/26

Провадження № 2/210/1095/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 жовтня 2026 року

Суддя Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Сільченко В.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та відповідно до положень колективного договору при наданні щорічної відпустки мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позивачка зазначає, що відповідно до пункту 3.1.15 Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

На думку позивачки, відповідач зазначені положення колективного договору належним чином не виконав та здійснював нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, меншому за передбачений колективним договором.

Як убачається з наданих суду розрахунків та розрахункових листів, позивачці були здійснені відповідні виплати, однак, на її думку, не у повному розмірі.

Зокрема, за 2017 рік позивачці було нараховано 2 105,00 грн, тоді як, за її розрахунком, належало виплатити 3 200,00 грн. Різниця становить 1 095,00 грн.

За 2018 рік фактично нараховано 2 301,25 грн, тоді як належало 3 723,00 грн, у зв`язку з чим недоплата становить 1 421,75 грн.

За 2019 рік фактично нараховано 2 627,50 грн, тоді як належало 4 173,00 грн, різниця становить 1 545,50 грн.

За 2020 рік фактично нараховано 2 627,50 грн, тоді як належало 4 723,00 грн, недоплата становить 2 095,50 грн.

За 2021 рік фактично нараховано 4 540,00 грн, тоді як належало 6 000,00 грн, недоплата становить 1 460,00 грн.

Таким чином, загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до наданого позивачкою розрахунку, становить 7 617,75 грн.

Позивачка вказує, що звернення до відповідача з метою добровільного врегулювання питання не призвело до виплати належних їй коштів, у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, у зв`язку зі зверненням до суду позивачка понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн, які просить стягнути з відповідача.

Згодом представницею позивача була подана заява в якій вона просила суд не стягувати з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, надавши відзив до суду. У своєму відзиві зазначив, що позивач був належним чином обізнаний про суми нарахованої йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, отримавши відповідні розрахункові листи за відповідний місяць надання вказаної допомоги, тому був обізнаним саме в такий момент, що він недотримує суми матеріальної допомоги на оздоровлення за такий період. Отже, враховуючи викладене суд повинен застосувати до позовних вимог строки позовної давності на підставі ст. 233 КЗпП України, оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з пропуском строку, лише у січні 2026 року. Оскільки, виплата матеріальної допомоги як юридичний факт – є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки. Водночас виплата роботодавцем матеріальної допомоги, як факт виконання Колективного договору, не припинилася, у зв`язку із чим з цієї дати до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року. Позивач майже шість років отримувала матеріальну допомогу від відповідача у розумінні Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України" від 06.12.2026 року №1774. Тому твердження про надання ст. 233 КЗпП України зворотної (ретроактивної) дії є – безпідставними (статті 58 Конституції України). Виплата матеріальної допомоги позивачу відбулося з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України" від 06.12.2026 року №1774, а не з дня звернення з позовом до суду.

В даному випадку дії сторін Колективного договору були направлені на виконання Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774 (далі–Закон 1774), внесені зміни у Колективний договір позивачем не оскаржувались та є чинними на теперішній час. Отже, починаючи з 01.01.2017 на виконання вимог Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року, які згідно з висновками Конституційного Суду України не суперечать Основному Закону України, Сторони Колективного договору було зобов`язано внести зміни до діючого Колективного договору та застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб.

На виконання норм Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016, постанови від 31.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ "Укрзалізниця" Ж.Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка, спільної Постанови керівництва регіональної філії "Придніпровська залізниця" і голови Дорожньої профспілкової організації Придністровської залізниці Букреєва О.В. за №П-4-5г від 31.03.2017 сторони Колективного договору, а саме адміністрація структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Батуринська" та первинна профспілкова організація погодились застосувати до діючого Колективного договору структурного підрозділу прийняту 14.04.2017 спільну постанову № ВЧДЕ 2/635 ПК/13 в якій зазначено, що з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати застосовувати розрахункову величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом".Відтак, стягнення з АТ "Укрзалізниця", як сторони колективного договору, сум матеріальної допомоги всупереч імперативним вимогам пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12. 2016 в повній мірі протирічить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та на неї поширювалися положення відповідного колективного договору.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Відповідно до статті 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективним договором встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих та соціально-економічних відносин.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що пунктом 3.1.15 Колективного договору передбачено при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини виплату за письмовою заявою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Таким чином, право позивачки на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення виникло безпосередньо з положень колективного договору, який є обов`язковим для сторін трудових правовідносин.

При цьому суд виходить із того, що якщо колективним договором встановлено конкретний розмір або мінімальну гарантовану величину відповідної виплати, роботодавець не вправі в односторонньому порядку зменшувати її розмір та виплачувати працівникові суму, меншу за встановлену колективним договором.

Судом встановлено, що при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення відповідач застосовував розрахункову величину, яка призвела до виплати позивачці суми меншої, ніж передбачено пунктом 3.1.15 Колективного договору.

Якщо відповідач посилається на зміну розрахункової величини та застосування замість мінімальної заробітної плати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, умови колективного договору, які передбачали виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати, не можуть бути змінені таким чином, щоб це призвело до погіршення становища працівника.

Судом встановлено, що застосування відповідачем іншої розрахункової величини призвело до зменшення розміру матеріальної допомоги, яка мала бути виплачена позивачці відповідно до пункту 3.1.15 Колективного договору.

За таких обставин суд вважає, що при визначенні розміру належної позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню положення пункту 3.1.15 Колективного договору щодо гарантії виплати суми не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги.

Суд перевірив наданий позивачкою розрахунок недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.

За 2017 рік:

3 200,00 грн – 2 105,00 грн = 1 095,00 грн.

За 2018 рік:

3 723,00 грн – 2 301,25 грн = 1 421,75 грн.

За 2019 рік:

4 173,00 грн – 2 627,50 грн = 1 545,50 грн.

За 2020 рік:

4 723,00 грн – 2 627,50 грн = 2 095,50 грн.

За 2021 рік:

6 000,00 грн – 4 540,00 грн = 1 460,00 грн.

Загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги становить: 1 095,00 грн + 1 421,75 грн + 1 545,50 грн + 2 095,50 грн + 1 460,00 грн = 7 617,75 грн.

Наведений розрахунок є арифметично правильним та узгоджується з наданими суду документами щодо розміру фактично проведених виплат.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказані розрахунки є невірними.

Також відповідачем не доведено, що положення пункту 3.1.15 Колективного договору не поширювалися на позивачку або були належним чином змінені чи скасовані у період виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 7 617,75 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі, визначеному відповідно до закону.

Оцінивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, статтями 9, 10, 13, 18, 21, 22, 97 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 7 617 (сім тисяч шістсот сімнадцять) гривень 75 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень — закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Суддя: В. Є. Сільченко