Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №134/1267/26 — Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1267/26

2/134/759/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 вересня 2026 року с-ще Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

у складі: головуючої судді Кантонистої О.О.

за участю секретаря судового засідання Балух О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Крижопіль в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

13 липня 2026 року до Крижопільського районного суду Вінницької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (далі – ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 березня 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» (далі – ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП») та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 134018, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів. За користування кредитними коштами договором передбачено сплату процентів у розмірі 0,72 % на добу. Кредит надавався у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківську платіжну картку, зазначену відповідачем.

Позивач зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту і сплати процентів належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 20 лютого 2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 7 620,80 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 2 620,80 грн - заборгованість за процентами; 1 000,00 грн - заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 кредитного договору.

19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого первісний кредитор передав новому кредитору права вимоги до боржників за кредитними договорами. Згідно з реєстром боржників від 19 грудня 2025 року до вказаного договору факторингу до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» перейшло, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року.

Посилаючись на те, що відповідач заборгованість у добровільному порядку не погасив, а ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитним договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року в загальному розмірі 7 620,80 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді Крижопільського районного суду від 14 липня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

31 серпня 2026 року від представника позивача – адвоката Пархомчука С.В. через систему «Електронний суд» надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій він просив стягнути з відповідача на користь позивача 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат послався на акт про отримання правової допомоги, договір про надання правової допомоги, опис наданих послуг та рахунок. Зазначив, що вказані витрати фактично понесені позивачем та підлягають відшкодуванню відповідачем у повному обсязі.

Ухвалою Крижопільського районного суду від 07 вересня 2026 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з першою неявкою відповідача.

У судове засідання, призначене на 30 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У позовній заяві представник позивача – адвокат Пархомчук С.В. просив розглянути справу за відсутності сторони позивача, зазначивши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у порядку, визначеному п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, причини його неявки суду невідомі.

У встановлений судом строк відповідач не подав відзив на позов, тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Крижопільського районного суду від 30 вересня 2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 30 березня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 134018, який позичальник підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL1881.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» зобов`язалося надати ОСОБА_1 фінансовий кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів, до 27 червня 2025 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. За користування кредитом встановлено фіксовану процентну ставку у розмірі 262,8 % річних, що становить 0,72 % на добу, з періодичністю сплати процентів кожні 14 днів. Кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну банківську картку, зазначену відповідачем.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення, клієнт сплачує товариству 25 % від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом строку дії договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за договором.

Додатком № 1 від 30 березня 2025 року до кредитного договору № 134018 сторони погодили графік розрахунків та загальну вартість кредиту. Згідно з графіком сума кредиту становить 4 000,00 грн, строк кредитування – 90 днів, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,72 % на добу, а також передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 000,00 грн. Загальні витрати споживача за кредитом визначені у розмірі 3 592,00 грн.

Відповідно до довідки про ідентифікацію, складеної ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», ОСОБА_1 з метою укладення договору № 134018 від 30 березня 2025 року пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Акцепт пропозиції здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора «KL1881», направленого 30 березня 2025 року на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем.

Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу, відповідно до якої 30 березня 2025 року о 18:34 на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк», перераховано 4 000,00 грн із призначенням платежу: видача кредиту 134018.

Судом також встановлено, що 19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» (клієнт) та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу № 19122025/2, за умовами якого клієнт зобов`язався відступити фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі прав вимог, а фактор – прийняти такі права вимоги та здійснити їх фінансування. Відповідно до п. 4.1 договору право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року на загальну суму 7 620,80 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 1 000,00 грн - заборгованість за комісією; 2 620,80 грн - заборгованість за процентами.

На підтвердження виконання умов договору факторингу позивачем надано платіжні інструкції № 182 від 19 грудня 2025 року, № 211 від 22 січня 2026 року та № 235 від 18 лютого 2026 року, відповідно до яких ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» перерахувало на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» грошові кошти з призначенням платежу «Оплата послуг згідно договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 р.».

Щодо правонаступництва за зобов`язаннями

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як встановлено судом, 19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 19122025/2, за умовами якого первісний кредитор відступив фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідному Реєстрі прав вимог.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» передано право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року.

Виконання фактором своїх зобов`язань за договором факторингу підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується перехід до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

Відповідно до частин першої та третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 610, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а його невиконання або виконання з порушенням визначених зобов`язанням умов є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до частини першої статті 1049, частин першої, другої статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві отримані кошти у строк та в порядку, встановлених договором, і сплатити проценти за користування ними.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладення договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 цього Закону електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, зокрема, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Як установлено судом, 30 березня 2025 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» кредитний договір № 134018 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора KL1881.

За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів, до 27 червня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу.

Факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід», відповідно до якої 30 березня 2025 року на зазначену відповідачем платіжну картку перераховано 4 000,00 грн.

Доказів повернення відповідачем отриманих кредитних коштів матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи встановлений факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та відсутність доказів їх повернення, вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 4 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за процентами

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як установлено судом, умовами кредитного договору № 134018 від 30 березня 2025 року сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу та строк кредитування 90 днів, до 27 червня 2025 року. Відповідно до Додатка № 1 до кредитного договору загальна сума процентів за користування кредитом протягом погодженого сторонами строку становить 2 592,00 грн.

Разом із тим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами у розмірі 2 620,80 грн.

Окремого розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач суду не надав. Надана позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором № 134018 містить лише відомості про кінцевий розмір заборгованості станом на 20 лютого 2026 року, зокрема про заборгованість за процентами в сумі 2 620,80 грн, однак не містить відомостей про періоди, дати та суми нарахування процентів, а також самого розрахунку, який давав би можливість суду перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми процентів.

Більше того, зазначений у виписці розмір процентної заборгованості не відповідає погодженому сторонами графіку розрахунків, наведеному в Додатку № 1 до кредитного договору.

Виходячи із суми кредиту 4 000,00 грн, установленої договором процентної ставки 0,72 % на добу та строку кредитування 90 днів, розмір процентів за погоджений сторонами строк становить 2 592,00 грн (4 000,00 грн х 0,72 % х 90 днів).

Натомість заявлена позивачем сума 2 620,80 грн відповідає нарахуванню процентів за 91 день користування кредитом. Жодного обґрунтування нарахування процентів за межами погодженого сторонами 90-денного строку кредитування позивач не навів, відповідного розрахунку та інших доказів на підтвердження правомірності такого нарахування суду не надав.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами підлягають задоволенню в розмірі 2 592,00 грн, який відповідає умовам кредитного договору та погодженому сторонами графіку розрахунків.

У задоволенні вимог про стягнення процентів у решті суми (28,80 грн) слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Щодо стягнення 1 000,00 грн заборгованості за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Отже, закон допускає встановлення плати за додаткові та супутні послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас установлення плати за дії, які не є послугою, суперечить положенням закону.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення, клієнт сплачує товариству 25 % від суми фінансового кредиту, що становить 1 000,00 грн.

При цьому умовами договору не конкретизовано, що саме входить до обслуговування кредитної заборгованості, які саме інформація та довідки надаються споживачу, в якому обсязі та з якою періодичністю, а також чи не включені до такого обслуговування послуги, які відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» повинні надаватися безоплатно.

Відсутність конкретного переліку та умов надання таких послуг унеможливлює встановлення того, за які саме послуги у відповідача виник обов`язок зі сплати заявлених позивачем 1 000,00 грн.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували фактичне надання відповідачу будь-яких послуг, передбачених пунктом 1.4 кредитного договору.

За таких обставин, оскільки умовами кредитного договору не визначено конкретного переліку платних послуг, за які встановлено плату в розмірі 25 % від суми кредиту, а доказів фактичного надання відповідачу таких послуг позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1 000,00 грн заборгованості за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн, невиконання останнім зобов`язань щодо їх повернення, а також перехід до позивача права вимоги за цим договором.

Враховуючи умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки та погодженого сторонами 90-денного строку кредитування, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн заборгованості за кредитом та 2 592,00 грн заборгованості за процентами, а всього 6 592,00 грн, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

У решті позовних вимог суд відмовляє за їх безпідставністю та недоведеністю.

При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 09/04/2026 від 09 квітня 2026 року, укладений між ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» та Адвокатським бюро «Пархомчук та Партнери», відповідно до якого вартість правової допомоги визначається виходячи з фактично затраченого адвокатом часу із розрахунку 3 000,00 грн за одну годину роботи та підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до акта про отримання правової допомоги від 25 серпня 2026 року адвокатом Пархомчуком С.В. надано позивачу правову допомогу загальною вартістю 15 500,00 грн, а саме: зустріч та консультація щодо перспектив судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» та відповідачем ОСОБА_1 , – 0,5 години, вартістю 1 500,00 грн; складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг та аналіз судової практики – 3 години, вартістю 9 000,00 грн; інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу судової справи – 1,5 години, вартістю 4 500,00 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції – 500,00 грн. Загальна тривалість надання правової допомоги становить 5 годин, а її загальна вартість – 15 500,00 грн.

Факт оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується платіжною інструкцією № 5118 від 25 серпня 2026 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» перерахувало АБ «ПАРХОМЧУК ТА ПАРТНЕРИ» 15 500,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за правничу допомогу згідно рахунку 25.08.2026-112 від 25.08.2026 року згідно Договору про надання правової допомоги від 09.04.2026 року».

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц).

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 року у справі № 910/7032/17).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23).

Так, у питанні щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд неодноразово наголошував, що зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності таких витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до суду не подавав.

Разом з тим Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України, а не у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.

Суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та непропорційним до предмета спору, оскільки ця справа незначної складності, ціна позову становить 7 620,80 грн, а судова практика щодо вирішення спорів про стягнення кредитної заборгованості є сталою та передбачуваною. Зазначені в акті послуги, як зустріч та консультація щодо перспектив судового врегулювання кредитної заборгованості, підготовка доказів (додатків до позовної заяви), моніторинг та аналіз судової практики, моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу справи, мають переважно організаційний та аналітичний характер, є складовими підготовки позовної заяви та інших процесуальних документів і не потребували значних витрат часу.

З огляду на викладене, враховуючи критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, ціну позову, складність справи та обсяг фактично наданої правничої допомоги, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500,00 грн не відповідають зазначеним критеріям. Сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та пропорційності і підлягає розподілу між сторонами, суд визначає 4 000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 7 620,80 грн, а підлягає задоволенню в сумі 6 592,00 грн, що становить 86,50 % (6 592,00 х 100 : 7 620,80). Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 302,98 грн судового збору (2 662,40 х 86,50 %) та 3 460,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (4 000,00 х 86,50 %), а всього 5 762,98 грн судових витрат.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 134018 від 30 березня 2025 року в розмірі 6 592,00 грн (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні 00 копійок), з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 2 592,00 грн - заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» 5 762,98 грн (п`ять тисяч сімсот шістдесят дві гривні 98 копійок) судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, м. Київ, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя