Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №278/3106/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3106/25 Головуючий у 1-й інст. Шакалов А. В.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Коломієць О.С.,

розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) у місті Житомирі

цивільну справу №278/3106/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор»

на заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Шакалова А.В. у селищі Романові,

у с т а н о в и в :

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі - ТзОВ «Новий Колектор» або позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість за кредитним договором №19.04.2019-100000066 від 19 квітня 2019 року в сумі 10 680 грн, яка складається із: 6 000 грн – заборгованості за тілом кредиту, 1 680 грн –заборгованість за процентами та 3 000 грн – штрафу.

Вимоги обґрунтовані тим, що 19 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №19.04.2019-100000066 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною договору. Відповідно до умов договору, ТзОВ «Споживчий центр» надало відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн строком на 14 днів зі сплатою процентів у сумі 1 680 грн, що становить 28% у процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка). Між ТзОВ «Споживчий Центр» та ТзОВ «Новий Колектор» 29 лютого 2024 року укладений договір факторингу №290224-11, згідно з умовами якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідача. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на дату подачі позову утворилася заборгованість у сумі 10 680 грн, із яких: 6 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 1 680 грн - сума заборгованості за процентами, 3 000 грн сума заборгованості за штрафом.

Заочним рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТзОВ «Новий Колектор» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що матеріалами справи належним чином підтверджено укладення між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем кредитного договору №19.04.2019-100000066 від 19 квітня 2019 року в електронній формі шляхом акцепту оферти та його підписання одноразовим ідентифікатором «747L6», що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується квитанцією Fondy №142215311 про перерахування коштів на зазначений позичальником картковий рахунок, а розмір заборгованості — наданим позивачем розрахунком. При цьому відповідач не надав банківської виписки чи інших доказів, які б спростовували факт отримання кредитних коштів та наявність заборгованості. Висновок суду першої інстанції про недоведеність переходу до ТОВ «Новий колектор» права вимоги через відсутність доказів оплати за договором факторингу є помилковим. Відповідно до пункту 2.4 договору факторингу №290221-11 від 29 лютого 2024 року, право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі переліку, який наявний у матеріалах справи, а не з моменту здійснення оплати за договором факторингу. На переконання скаржника, ненадання платіжного документа про сплату фактором ціни відступлення не свідчить про відсутність переходу права вимоги, оскільки питання взаєморозрахунків між сторонами договору факторингу не входить до предмета доказування у спорі з боржником. Договір факторингу недійсним не визнаний, а тому суд мав виходити з презумпції правомірності правочину, встановленої ст.204 ЦК України. Крім того, вважає, що якщо суд мав сумніви щодо виконання договору факторингу, він мав можливість сприяти встановленню обставин справи та вирішити питання щодо витребування відповідних доказів. Натомість суд першої інстанції поклав на позивача, на думку скаржника, надмірно високий стандарт доказування.

Відповідач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 09 квітня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 жовтня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що хоча факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та наявність заборгованості встановлено, але ТзОВ «Новий колектор» не довело належними та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора ТзОВ «Споживчий центр». Так, у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують оплату за договором факторингу, що суд визнав необхідним доказом набуття позивачем права вимоги до відповідача, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявкою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про укладення кредитного договору №19.04.2019-100000066, відповідно до умов якого позичальнику надається кредит у сумі 6 000 грн на строк 14 календарних днів із дати отримання, зі сплатою процентів у розмірі 28%, що становить 1 680 грн. Вказана заявка підписана відповідачем ОСОБА_1 із використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «747L6» (а.с.17).

Відповідно до документу Fondy за призначенням №19.04.2019-100000066 ТзОВ «Споживчий центр» 19 квітня 2019 року здійснило переказ коштів на суму 6 000 грн на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с.16). Також долучено картку субконто за договором 23.01.2020-100002074 (а.с.9).

Між ТзОВ «Споживчий центр» та ТзОВ «Новий колектор» 29 лютого 2024 року був укладений договір факторингу №290224-11, згідно з яким, первісний кредитор зобов`язався передати новому кредитору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобов`язався їх прийняти (а.с.12-15).

До договору долучений акт приймання-передачі переліку №1 від 29 лютого 2024 року та перелік №1 реєстру боржників, де зазначено, що відповідач ОСОБА_1 має борг за договором №19.04.2019-100000066 від 19 квітня 2019 року в сумі 10 680 грн (а.с.10,24-25).

Також додано довідку ТзОВ «Новий колектор» про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, згідно з якою, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №19.04.2019-100000066 від 19 квітня 2019 року станом на 20 червня 2025 року становить 10 680 грн, яка складається з: 6 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 1 680 грн заборгованості за процентами, заборгованість за штрафом 3 000 грн (а.с.11).

Частиною першою ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закону).

У ст.3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин третьої, четвертої та шостої ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини дванадцятої ст.11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст.626 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За положеннями ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку в конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року в справі №906/1174/18.

Відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст.517 ЦК України).

Відповідно до ст.519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17 виснував, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем договір факторингу та акт приймання-передачі переліку є достатніми доказами переходу до ТзОВ «Новий колектор» права вимоги за кредитним договором.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на ТзОВ «Новий колектор», яке звернулося до суду з позовом як новий кредитор, покладений обов`язок довести належними, допустимими та достатніми доказами факт набуття ним права вимоги до відповідача.

Як уже зазначалося вище, 29 лютого 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ТзОВ «Новий колектор» укладений договір факторингу №290224-11, а відповідно до переліку №1 до цього договору зазначено про передачу позивачу права вимоги до відповідача у сумі 10 680 грн.

Разом із тим, Верховний Суд послідовно виходить із того, що для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати суду докази переходу такого права від первісного до нового кредитора.

Належними доказами набуття права вимоги за кредитним договором є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови наявності в ньому відомостей про відповідний кредитний договір, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17 та від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012.

Зазначений підхід не є поодиноким, а є усталеним у судовій практиці та підтверджений новітньою практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Так, у постанові від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12 Верховний Суд знову зазначив, що заінтересована сторона повинна надати докази переходу права вимоги, а до належних доказів набуття права вимоги належать не лише відповідний договір і реєстр прав вимоги, але й докази оплати за договором.

Аналогічний висновок Верховний Суд повторив у постанові від 11 вересня 2024 року в справі №2-1196/11, де суд зазначив, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012).

Такий самий правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2024 року в справі №172/209/24: для підтвердження набуття права вимоги мають бути надані належно оформлений договір, реєстр переданих вимог із даними конкретного кредитного договору та докази оплати за договором.

Окрім того, відповідно до правової природи факторингу, визначеної ст.1077 ЦК України, фактор передає або зобов`язується передати клієнтові грошові кошти за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги.

Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошували, що метою договору факторингу є саме отримання клієнтом фінансування за рахунок відступлення права вимоги, а відступлення вимоги в межах факторингу має оплатний характер.

Зокрема, відповідний підхід викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі №909/968/16 та від 16 березня 2021 року в справі №906/1174/18.

Отже, саме по собі посилання скаржника на пункт 2.4 договору факторингу, відповідно до якого право вимоги вважається відступленим із моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі Переліку, не усуває обов`язку позивача довести належними та допустимими доказами фактичне набуття ним права вимоги, на якому ґрунтується заявлений позов.

При цьому матеріали справи не містять платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок чи інших розрахункових документів, які підтверджували б здійснення ТзОВ «Новий колектор» фінансування ТзОВ «Споживчий центр» або оплату вартості відступленого права вимоги за договором факторингу №290224-11 від 29 лютого 2024 року.

Саме відсутність таких доказів стала підставою для висновку суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що питання розрахунків між фактором та клієнтом взагалі не входить до предмета доказування у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не узгоджуються із наведеними правовими висновками Верховного Суду щодо сукупності доказів, якими новий кредитор має підтвердити набуття права вимоги.

Не спростовує таких висновків і посилання позивача на презумпцію правомірності правочину, передбачену ст.204 ЦК України. Правомірність договору факторингу та доведеність фактичного переходу до конкретної особи права вимоги за конкретним кредитним зобов`язанням є різними обставинами.

Те, що договір факторингу не визнаний недійсним, саме по собі не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести обставини, на яких ґрунтується його право вимагати виконання зобов`язання від боржника.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав за власною ініціативою витребувати докази оплати за договором факторингу.

В силу ст.ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності, а суд не може перебирати на себе обов`язок сторони щодо доказування обставин, на яких ґрунтуються її вимоги. Ризик наслідків невчинення відповідних процесуальних дій несе сторона, на яку покладено обов`язок доказування.

Підсумовуючи викладене, позивач ТзОВ «Новий колектор» не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту набуття права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять повної сукупності доказів переходу такого права, зокрема документів, які підтверджують оплату за договором факторингу.

Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту переходу до нього права вимоги до відповідача та відмова у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 10 680 грн є обґрунтованими, а покликання ТзОВ «Новий Колектор» з цього приводу в його апеляційній скарзі є неспроможними, а тому висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для залишення заочного рішення суду першої інстанції без змін.

За приписами частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовляється, то підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, відсутні.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» залишити без задоволення.

Заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Судді