Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №293/410/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №293/410/25 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О. М.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) у місті Житомирі

цивільну справу №293/410/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Збаражського О.М. у селищі Черняхові,

у с т а н о в и в :

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість за кредитним договором №7709385 від 03 березня 2024 року в сумі 11 212 грн, яка складається із: 4 000 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 7 012 грн – прострочена заборгованість за процентами та 200 грн – прострочена заборгованість за комісією.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 03 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №7709385, згідно з умов якого, останній отримав кредит у сумі 4 000 грн, зі сплатою процентів за користування та інших платежів і можливих штрафних санкцій. ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти. Натомість відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, кредитних коштів не повернув та процентів за користування кредитом і комісії не сплатив. ТзОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 28 травня 2024 року уклали договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, згідно з умовами якого, ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТзОВ «Мілоан», в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7709385 від 03 березня 2024 року.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд безпідставно визнав недоведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки платіжне доручення від 03 березня 2024 року №124562873 містить необхідні реквізити та підтверджує перерахування ТзОВ «Мілоан» 4 000 грн на банківську картку, зазначену позичальником при укладенні кредитного договору, тоді як відповідач факту надходження цих коштів не спростував. Позивач також не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність переходу до нього права вимоги. При цьому зазначає, що 28 травня 2024 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, на виконання якого сторонами підписаний акт приймання-передачі Реєстру боржників, а наданий витяг із цього Реєстру підтверджує набуття позивачем права вимоги до відповідача на загальну суму 11 212 грн. Неподання повного Реєстру скаржник пояснює необхідністю захисту персональних даних інших боржників. Окрім того, позивач вважає помилковим висновок суду про недоведеність розміру заборгованості, оскільки разом із позовом були надані виписка з особового рахунку та відомість про щоденні нарахування і погашення. Зазначає, що проценти фактично нараховувалися протягом 71 календарного дня та їх нарахування було припинено після відступлення права вимоги.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Частиною четвертою ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст. 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 12 березня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 жовтня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту перерахування й отримання відповідачем кредитних коштів та розміру заборгованості. Надане платіжне доручення не підтверджує належність зазначеної в ньому банківської картки відповідачу, а витяг із Реєстру боржників, виписка з особового рахунку та відомість про нарахування за відсутності первинних бухгалтерських документів не є достатніми доказами виникнення і розміру боргу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 03 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений договір про споживчий кредитний №7709385, відповідно до пункту 1.2 якого, відповідач отримав грошові кошти в сумі 4 000 грн строком на 105 днів із терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 16 червня 2024 року (а.с.11-22).

Відповідно до умов договору про споживчий кредитний позичальником одноразово сплачується комісія за надання кредиту в розмірі 200 грн, яка нараховується за ставкою 5% від суми кредиту.

Проценти за користування кредитом упродовж поточного періоду складають 8 280 грн, які нараховуються за ставкою 2,30% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п.1.3.2 договору про споживчий кредитний, поточний період складає 90 днів, що настає з наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 16 червня 2024 року.

Відповідно до довідки ТзОВ «Мілоан» від 14 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 ідентифікований ТзОВ «Мілоан». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 430864 (а.с.26).

Згідно з платіжним дорученням №1245628773 від 03 березня 2024 року ТзОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 4 000 грн, призначення платежу: кошти згідно з договором №7709385 (а.с.29).

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №7709385 від 03 березня 2024 року, сформованої позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить 11 212 грн, із яких: 4 000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 7 012 грн - прострочена заборгованість за процентами, 200 грн - прострочена заборгованість за комісією (а.с.32).

ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» 28 травня 2024 року уклали договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, відповідно до якого, ТзОВ «Мілоан» передав у повному обсязі, а ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло у повному обсязі право грошової вимоги, що належить кредитору за кредитними договорами, які входять до портфелю заборгованості (а.с.33-42).

Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників від 28 травня 2024 року до договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року, кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кредитора, складений за формою згідно з додатком №1 до договору, кількість боржників 3412 (а.с.43,44-45).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року, сформованого ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором №7709385 від 03 березня 2024 року в загальній сумі 11 212 грн (а.с.47).

Частиною першою ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційних систем, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі Закону).

У ст.3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин третьої, четвертої та шостої ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини дванадцятої ст.11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76,77 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як уже зазначалося вище, на підтвердження укладення договору ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало копію договору про споживчий кредит №7709385 (індивідуальна частина) від 03 березня 2024 року, графік платежів, заяву на отримання кредиту, анкету-заяву на кредит (а.с.11-24,27-28).

У тексті договору про споживчий кредит зазначено, що він укладений в електронній формі та підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Водночас, позивач не надав належних та допустимих доказів надсилання ОСОБА_1 електронного повідомлення з пропозицією укласти електронний договір, вчинення відповідачем дій, які свідчили б про прийняття такої пропозиції, реєстрації та створення ним особистого кабінету, а також проведення його ідентифікації у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Додана до позовної заяви довідка ТзОВ «Мілоан» від 14 жовтня 2024 року про ідентифікацію ОСОБА_1 складена самим первісним кредитором, тоді як інших доказів, які б дозволяли перевірити та підтвердити зазначені в ній обставини, матеріали справи не містять (а.с.26).

На підтвердження перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4 000 грн позивач надав платіжне доручення ТзОВ «Мілоан» №124562873 від 03 березня 2024 року (а.с.29).

Разом із тим, зазначений документ не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про фактичне проведення платежу, а матеріали справи не містять відомостей банку чи інших належних доказів того, що банківська картка № НОМЕР_1 , на яку за твердженням позивача перераховані кошти, належала саме ОСОБА_1 .

При цьому договір про споживчий кредит №7709385 не містить повних реквізитів банківського рахунку відповідача.

Отже, ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало первинних бухгалтерських документів, які б достовірно підтверджували фактичне перерахування ТзОВ «Мілоан» кредитних коштів на рахунок відповідача, а також документів, які давали б можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку ОСОБА_1 . Таких доказів не надано і суду апеляційної інстанції.

При зверненні до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, та зазначив докази на їх підтвердження, але не вказував про наявність доказів, які з поважних причин не можуть бути подані разом із позовом, і не заявляв клопотання про їх витребування.

За таких обставин, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами та відповідно до частини четвертої ст.12 ЦПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням відповідних процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги про те, що платіжне доручення №124562873 є достатнім доказом перерахування відповідачу 4 000 грн кредитних коштів, є неспроможними.

Відсутність заперечень відповідача та неподання ним відзиву не звільняють позивача від передбаченого ст.81 ЦПК України обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Не спростовує висновків суду першої інстанції й посилання скаржника на неможливість самостійно отримати від банку інформацію, що становить банківську таємницю, оскільки саме на позивача покладений обов`язок довести факт виконання первісним кредитором свого зобов`язання з надання кредиту.

При цьому позивач не був позбавлений можливості заявити перед судом відповідне клопотання про витребування доказів.

Покликання в апеляційній скарзі щодо переходу права вимоги за договором №106-МЛ також не впливають на правильність вирішення спору.

Наявність договору відступлення права вимоги та акта приймання-передачі Реєстру боржників сама по собі не підтверджує існування та розміру грошового зобов`язання відповідача, якщо належними доказами не доведено виникнення такого зобов`язання.

Наданий витяг із Реєстру боржників сформований позивачем, не підписаний сторонами договору відступлення та не містить посилань на первинні документи щодо заявленої заборгованості.

Так само складена позивачем виписка з особового рахунку та відомість ТзОВ «Мілоан» про щоденні нарахування і погашення за відсутності первинних документів не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів та не дають можливості достовірно встановити наявність і розмір заборгованості та правильність нарахування процентів.

Укладення електронного кредитного договору саме по собі не підтверджує фактичного надання позичальнику передбачених ним кредитних коштів.

Отже, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факту перерахування та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а відтак і виникнення у нього заборгованості в заявленій до стягнення сумі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позову.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та переважно зводяться до іншої оцінки наданих позивачем доказів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, а тому рішення Черняхівського районного суду Житомирської області залишається без змін, що відповідає положенням ст.375 ЦПК України.

За приписами частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, відсутні.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді