Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №279/1401/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/1401/25 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі

цивільну справу №279/1401/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пушкарьова Олексія Олексійовича

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 червня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В. у місті Малині,

у с т а н о в и в:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТзОВ «ФК «ЄАПБ», ТзОВ «Фінансова компанія «ЄАПБ» або позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальній сумі 55 292,30 грн. Так, просило стягнути: за договором №25441-04/2024 від 15 квітня 2024 року в сумі 17 750 грн, яка складається із: 5 000 грн – суми заборгованості за основною сумою боргу; 12 750 грн - заборгованості за процентами; за договором №6948048 від 20 квітня 2024 року в сумі 18 292,50 грн, яка складається із: 3 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням; 8 947,50 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 345 грн - заборгованості за комісією за надання кредиту; 6 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня); за договором №8556582 від 26 квітня 2024 року в сумі 19 249,80 грн, яка складається із: 5 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням; 8 199,80 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 150 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту; 4 900 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Вимоги обґрунтовані тим, що 15 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит №25441-04/2024, за умовами якого ТзОВ «Аванс Кредит» надало грошові кошти в сумі 5 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів і можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Між ТзОВ «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 25 липня 2024 року укладений договір факторингу №25072024, відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №25441-04/2024 від 15 квітня 2024 року. У зв`язку з невиконанням умов договору у відповідача виникла заборгованість за договором №25441-04/2024 у сумі 17 750 грн, яка складається із: 5 000 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу; 12 750 грн – суми заборгованості за процентами.

Окрім того, 20 та 26 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено два кредитних договори №6948048 та №8556582, відповідно до яких ОСОБА_1 отримав кредити, зокрема: за договором №6948048 - 3 000 грн та за договором №8556582 – 5 000 грн. Між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» 28 серпня 2024 року укладений договір факторингу №28082024/2, відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні ТзОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за вказаними вище кредитними договорами. У зв`язку з невиконанням умов цих договорів у ОСОБА_1 виникли заборгованості, зокрема: за договором №6948048 у сумі 18 292,50 грн, яка складається із: 3 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням, 8 947,50 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 345 грн - заборгованості за комісією за надання кредиту, 6 000 грн - суми заборгованості за неустойкою (штраф, пеня); та за договором №8556582 у сумі 19 249,80 грн, яка складається із: 5 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням, 8 199,80 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 150 грн - заборгованості за комісією за надання кредиту, 4 900 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Кредитні договори підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер телефону відповідача. Отже, відповідач отримав кредитні кошти за трьома укладеними в електронній формі кредитними договорами, але своїх зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договорами платежів належним чином не виконав. Після відступлення первісними кредиторами прав вимоги за договорами факторингу ТзОВ «Фінансова компанія «ЄАПБ» набуло статусу нового кредитора та звернулося до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за зазначеними кредитними договорами.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 червня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «ЄАПБ» заборгованість: за кредитним договором №25441-04/2024 від 15 квітня 2024 року в сумі 13 050 грн, із яких: 5 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 8 050 грн - заборгованість за процентами; за кредитним договором №6948048 від 20 квітня 2024 року в сумі 9 165,90 грн, із яких: 3 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 5 820,90 грн - заборгованість за процентами, 345 грн - заборгованість за комісією; за кредитним договором №8556582 від 26 квітня 2024 року в сумі 14 349,80 грн, із яких: 5 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 8 199,80 грн - заборгованість за процентами, 1 150 грн - заборгованість за комісією, а всього заборгованість за договорами в сумі 36 565,70 грн. У решті позову відмовлено та вирішено питання судових витрат.

Відповідач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що у позовній заяві поєднані вимоги, які виникли з різних підстав, підтверджуються різними доказами та не є взаємопов`язаними або похідними одна від одної. Зокрема, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» пред`явило до ОСОБА_1 позовні вимоги, що ґрунтуються на трьох різних договорах, укладених у різний час, на відмінних умовах та з різними кредиторами. Для набуття права грошової вимоги до відповідача, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» уклало два окремі договори факторингу. У зв`язку з тим, що позивач заявив три самостійні майнові вимоги, судовий збір мав бути сплачений за кожну з них відповідно до ставок, визначених Законом України «Про судовий збір». Окрім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а отже, на нього поширюються положення пункту п`ятнадцятого ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також умови договорів про споживчий кредит щодо сплати позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 1 150 грн та 345 грн суперечать вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договорів, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення відповідної заборгованості.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У додаткових поясненнях позивач ТзОВ «ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому покликається на те, що кредитні договори укладенні у 2024 році, тобто після звільнення відповідача ОСОБА_1 із служби в Збройних Силах України у 2023 році. Відтак, положення законодавства щодо захисту військовослужбовців не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Щодо об`єднання кредитних договорів, позивач вказує на те, що об`єднання в одному позові декількох однорідних позовних вимог сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень. Сторони заінтересовані в тому, що всі їх спори були розглянуті одним і тим же судом і одночасно. Щодо твердження відповідача про порушення Закону України «Про захист прав споживачів» позивач стверджує, що зі змісту кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесено не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 19 лютого 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 жовтня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що між відповідачем та первісними кредиторами укладені в електронній формі вказані вище кредитні договори, за умовами яких відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином зобов`язання щодо їх повернення не виконав. Право вимоги за цими договорами на підставі договорів відступлення права вимоги (факторингу) перейшло до ТзОВ «Фінансова компанія «ЄАПБ», а тому позивач набув право вимагати виконання відповідних кредитних зобов`язань. Разом із тим, суд, урахувавши встановлені Законом України «Про споживче кредитування» обмеження максимальної денної процентної ставки, самостійно здійснив перерахунок процентів за договорами №6948048 та №5441-04/2024, визначивши їх у сумах 5 820,90 грн та 8 050 грн відповідно. Крім того, з огляду на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд визнав безпідставним нарахування неустойки під час дії воєнного стану та відмовив у її стягненні. У результаті суд стягнув із відповідача заборгованість за трьома кредитними договорами у загальній сумі 36 565,70 грн, а у задоволенні решти позову відмовив.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що 15 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про надання фінансового кредиту №25441-04/2024. Умовами цього договору та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 120 днів; процентна ставка, процентів річних - 2,50% у день, що становить 912,50% річних; тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом – 15 000 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту - 20 000 грн; реальна річна процентна ставка – 101094,05%; дата повернення кредиту 12 серпня 2024 року (а.с.57-62, 65-67).

Факт переказу коштів позивач підтверджує копією довідки iPay.ua сервіс онлайн платежів №3466_250130164828 від 30 січня 2025 року з якої вбачається, що 15 квітня 2024 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 здійснений платіж на суму 5 000 грн (а.с.68).

У подальшому, за договором факторингу №25072024 від 25 липня 2024 року ТзОВ «Аванс Кредит» відступило за плату ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором (а.с.69-72).

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу від 25 липня 2024 року №25072024 та розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №25441-04/2024 від 15 квітня 2024 року в сумі 17 750 грн, яка складається із: 5 000 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу; 12 750 грн - заборгованості за процентами (а.с.73-74).

Окрім того, 20 та 26 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладені в електронній формі договори про надання фінансового кредиту, зокрема: договір №6948048, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3 000 грн; та договір №8556582, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000 грн;

Умовами договору №6948048 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту - 3 000 грн; строк кредитування - 345 днів; процентна ставка: протягом першого розрахункового періоду 730% річних, протягом решти строку кредитування - 912,50% річних; тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом – 20 797,5 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту – 23 797,50 грн; реальна річна процентна ставка – 175989,27% річних (а.с.28-33, 36-37).

Умовами договору №8556582 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 345 днів; процентна ставка: протягом першого розрахункового періоду 511% річних, протягом решти строку кредитування 511% річних; тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом – 20 449 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту - 23 449 грн; реальна річна процентна ставка – 12720,15% річних (а.с.28-33, 36-37).

Факт переказу коштів позивач підтверджує копіями платіжних доручень №128840890 від 20 квітня 2024 року та №129393822 від 26 квітня 2024 року, з яких убачається, що 20 та 26 квітня 2024 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 здійснені наступні платежі: на суму 3 000 грн та 5 000 грн відповідно (а.с.39,18).

У подальшому за договором факторингу №28082024/2 від 28 серпня 2024 року ТзОВ «Мілоан» відступило за плату ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за зазначеними вище кредитними договорами (а.с.20-22,41-43).

Згідно з реєстрами боржників до договору факторингу від 28 серпня 2024 року №28082024/2, ОСОБА_1 має заборгованість за вказаними кредитними договорами, зокрема: за договором №6948048 від 20 квітня 2024 року в сумі 18 292,50 грн, яка складається із: 3 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням; 8 947,50 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 345 грн - заборгованості за комісією за надання кредиту; 6 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) (а.с.45); за договором №8556582 від 26 квітня 2024 року в сумі 19 249,80 грн, яка складається із: 5 000 грн - суми заборгованості за основним зобов`язанням; 8 199,80 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 150 грн - заборгованості за комісією за надання кредиту; 4 900 грн - суми заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) (а.с.24).

Із викладеного вище можна дійти висновку, що предметом усіх трьох споживчих договорів є кредит (грошові кошти), що надаються для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника.

Згідно з частиною першою ст.188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Позовні вимоги кількох осіб до одного відповідача або вимоги одного позивача до кількох відповідачів можуть бути розглянуті в одному провадженні, якщо вони є однорідними — зокрема тими, що нерозривно пов`язані між собою або залежать від вирішення інших вимог. Об`єднання справ є неможливим, якщо позови не мають спільного предмета.

Одним із ключових висновків Верховного Суду в справі №808/3928/17 від 23 жовтня 2018 року є те, що суд не погодився з позицією апеляційного суду щодо нібито неправомірного об`єднання позивачем кількох майнових вимог в одному позові. Суд зазначив, що розрахунок судового збору за подання апеляційної скарги окремо за кожною майновою вимогою є неправильним.

Згідно з частини шостої ст.188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Відповідно до матеріалів справи такого клопотання не надходило.

Ураховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги щодо об`єднання кредитних договорів є безпідставними для роз`єднання позовних вимог на три окремих провадження.

Частиною першою ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.12-13,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи (ст.76 ЦПК України). Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст.1046, 054 ЦК України обов`язку позичальника повернути кредитні кошти кореспондує обов`язок кредитодавця надати їх позичальнику. Отже, при вирішенні спору про стягнення кредитної заборгованості встановленню підлягає не лише факт укладення кредитного договору, а й факт реального надання позичальнику кредитних коштів у визначеному договором розмірі.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», оскільки суд належним чином не встановив факту виконання первісними кредиторами своїх зобов`язань щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів та набуття позивачем прав грошової вимоги за спірними кредитними договорами.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення кредитних договорів позивач надав їх копії, паспорти споживчих кредитів, графіки платежів та розрахунки заборгованості. Проте сам по собі факт укладення кредитного договору в електронній формі та погодження його умов не підтверджує фактичного перерахування обумовленої договором суми кредиту позичальнику.

Матеріали справи не містять первинних банківських чи інших розрахункових документів — платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок, виписок із рахунку чи платіжної картки, які б підтверджували фактичне перерахування первісними кредиторами кредитних коштів ОСОБА_1 , містили відомості про рахунок або платіжну картку одержувача та давали можливість ідентифікувати відповідача як отримувача цих коштів.

Надані позивачем розрахунки заборгованості є документами, складеними кредиторами, які відображають розрахунок заявленої до стягнення суми, але за відсутності первинних документів про рух коштів самі по собі не підтверджують факту їх надання відповідачу.

Отже, сукупність наданих позивачем доказів не дає можливості достовірно встановити факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договорами №8556582 від 26 квітня 2024 року, №6948048 від 20 квітня 2024 року та №25441-04/2024 від 15 квітня 2024 року, а відтак і виникнення у нього обов`язку повернути саме ті суми кредиту та сплатити відповідні платежі, стягнення яких є предметом цього спору.

Передчасним є й висновок суду першої інстанції про доведеність переходу до ТзОВ «ФК «ЄАПБ» прав первісних кредиторів.

Відповідно до ст.ст.512,514 ЦК України внаслідок відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу.

За змістом ст.1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до боржника.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі №916/2286/16 звертав увагу на необхідність установлення фактичного виконання договору в частині оплати відступленого права вимоги, якщо з умовами такого договору пов`язується перехід відповідного права.

Натомість матеріали справи не містять платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок чи інших розрахункових документів, які підтверджували б здійснення позивачем фінансування первісних кредиторів або оплату вартості відступлених прав вимоги за договорами факторингу.

За таких обставин, самі по собі договори факторингу та реєстри боржників, без доказів виконання умов договорів, з якими пов`язується перехід прав вимоги, не є достатніми для висновку про набуття ТзОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до ОСОБА_1 у заявленому до стягнення обсязі.

При цьому, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві самостійно визначив обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, та докази, якими вони підтверджуються.

Разом із тим, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» не зазначало про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою з поважних причин, не заявляло клопотань про їх витребування та не вживало заходів забезпечення доказів.

Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами та несе ризик наслідків, пов`язаних із невчиненням відповідних процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, не може перебирати на себе обов`язок сторони щодо формування доказової бази та усувати недоліки доказування замість неї.

Отже, ТзОВ «ФК «ЄАПБ» не довело належними, допустимими та достатніми доказами як фактичного надання первісними кредиторами ОСОБА_1 кредитних коштів за кожним зі спірних договорів, так і належного набуття позивачем прав вимоги за відповідними кредитними зобов`язаннями.

За відсутності доказів виникнення кредитної заборгованості та переходу до позивача права її стягнення відсутні правові підстави для стягнення з відповідача як основної суми боргу, так і процентів та інших похідних платежів.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження фактичного перерахування кредитних коштів позивач посилався, зокрема, на довідки сервісу онлайн-платежів iPay.ua та платіжні документи, відповідно до яких грошові кошти перераховувалися на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Водночас матеріали справи не містять відомостей банку-емітента чи інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що зазначена платіжна картка була емітована саме на ім`я ОСОБА_1 та належала йому на час здійснення відповідних операцій.

Отже, надані позивачем довідки платіжного сервісу та платіжні документи підтверджують здійснення операцій із перерахування коштів на платіжний засіб із зазначеними реквізитами, але за відсутності доказів належності такого платіжного засобу відповідачу не дають достатніх підстав для висновку про отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 .

При цьому ТзОВ «ФК «ЄАПБ», будучи професійним учасником ринку фінансових послуг та звертаючись до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості, не заявляло клопотання про витребування у банку-емітента відомостей щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та зарахування на відповідний рахунок спірних кредитних коштів.

Відповідно до частини другої ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. У разі неможливості самостійно надати відповідні докази учасник справи згідно зі ст.84 ЦПК України вправі звернутися до суду з клопотанням про їх витребування.

Позивач таким процесуальним правом не скористався, а тому невикористання ним передбачених процесуальним законом засобів доказування не може мати наслідком перекладення обов`язку доведення факту надання кредитних коштів на відповідача.

За змістом ст.ст.12,81 ЦПК України саме на позивача, який заявляє вимогу про стягнення кредитної заборгованості, покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт надання кредитодавцем коштів та їх отримання конкретним позичальником. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відсутність доказів з боку ОСОБА_1 на підтвердження неотримання ним грошових коштів не може розцінюватися як доказ протилежного — належного виконання кредитодавцями своїх зобов`язань щодо надання йому кредитних коштів.

Такий підхід фактично покладав би на відповідача обов`язок доводити негативну обставину та звільняв би позивача від установленого процесуальним законом обов`язку довести підстави заявлених ним вимог.

За відсутності доказів належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 надані позивачем довідки iPay.ua та платіжні документи у сукупності з іншими матеріалами справи не є достатніми для достовірного встановлення факту отримання саме відповідачем кредитних коштів за спірними кредитними договорами.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, не перевірив належними доказами фактичне перерахування кредитних коштів відповідачу та виконання договорів факторингу, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про часткову обґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст.376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового.

За таких обставин, рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовляється.

Відповідно до положень частини першої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту четвертого частини першої ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір у сумі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пушкарьова Олексія Олексійовича задовольнити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді