Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №295/9346/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/9346/25 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

судді: Григорусь Н.Й., Бондар О.О.,

розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) у місті Житомирі

цивільну справу №295/9346/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Томашевську Оксану Анатоліївну,

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 вересня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Полонця С.М. у місті Житомирі,

у с т а н о в и в :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ТзОВ «ФК «ЄАПБ» або позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за п`яти кредитними договорами у загальній сумі 74 149,55 грн. Так, просило стягнути: за договором позики №03238-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 23 700 грн, зі яких: 5 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 700 грн - сума заборгованості за процентами, 10 000 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями; за договором позики №03230-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 16 500 грн, із яких: 3 500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 000 грн - сума заборгованості за процентами; 7 000 грн – сума заборгованості за штрафними санкціями; за договором позики №03237-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 11 700 грн, із яких: 2 500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 200 грн - сума заборгованості за процентами, 5 000 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями; за договором позики №8145583 від 02 серпня 2024 року в сумі 6 400 грн, із яких: 6 400 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; за договором позики №1415369 від 03 серпня 2024 року в сумі 15 849,55 грн, із яких: 4 996,71 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 652,84 - сума заборгованості за процентами; 4 200 – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 03 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено три кредитні договори: №03238-08/2024, №03230-08/2024, №03237-08/2024, відповідно до яких ОСОБА_1 отримала кредити, зокрема: за договором № 03238-08/2024 - 5 000 грн; за договором №03230-08/2024 - 3 500 грн; та за договором №03237-08/2024 – 2 500 грн. Між ТзОВ «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 24 грудня 2024 року укладений договір факторингу №24122024, відповідно до умов якого, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні ТзОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за вказаними вище кредитними договорами. У зв`язку з невиконанням умов цих договорів у ОСОБА_1 виникла заборгованість, зокрема: за договором №03238-08/2024 у сумі 23 700 грн, що складається з: 5 000 грн — заборгованості за основним боргом; 8 700 грн — заборгованості за процентами; 10 000 грн — штрафних санкцій; за договором №03230-08/2024 у сумі 15 300 грн, що складається з: 3 500 грн — заборгованості за основним боргом; 6 000 грн — заборгованості за процентами; 5 800 грн — штрафних санкцій; за договором №03237-08/2024 у сумі 11 700 грн, що складається з: 2 500 грн — заборгованості за основним боргом; 4 200 грн — заборгованості за процентами; 5 000 грн — штрафні санкцій. Крім того, 02 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір №8145583, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 6 400 грн. 24 квітня 2025 року між ТзОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу №24042025, відповідно до умов якого, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8145583 від 02 серпня 2024 року. В зв`язку з невиконанням умов договору у відповідача виникла заборгованість у сумі 15 400 грн, що складається з: 6 400 грн — заборгованості за основним боргом; 9 000 грн — заборгованості за процентами. Також 03 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір №1415369, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 4 996,71 грн. 27 листопада 2024 року між ТзОВ «Незалежні Фінанси» та позивачем укладений договір факторингу №27112024/1, відповідно до умов якого, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №1415369 від 03 серпня 2024 року. У зв`язку з невиконанням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість у сумі 15 849,55 грн, яка згідно з наведеним у позові розрахунком, складається з: 4 996,71 грн — заборгованості за основним боргом; 6 652,84 грн — заборгованості за процентами; 4 200грн — штрафних санкцій. Кредитні договори підписані електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який надісланий на номер телефону відповідача. Отже, відповідач отримала кредитні кошти за п`ятьма укладеними в електронній формі кредитними договорами, але своїх зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договорами платежів належним чином не виконала. Після відступлення первісними кредиторами прав вимоги за договорами факторингу ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло статусу нового кредитора та звернулося до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за зазначеними кредитними договорами.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 08 вересня 2025 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за договором про надання фінансового кредиту №03238-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 23 700 грн, за договором про надання фінансового кредиту №03230-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 16 500 грн, за договором про надання фінансового кредиту №03237-08/2024 від 03 серпня 2024 року в сумі 11 700 грн, за договором про надання споживчого кредиту №8145583 від 02 серпня 2024 року в розмірі 6 400 грн; за договором про споживчий кредит №1415369 від 03 серпня 2024 року в сумі 15 849,55 грн, а всього в сумі 74 149,55 грн. Вирішено питання судових витрат.

Відповідач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через представника – адвоката Томашевську О.А. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції не перевірив фактичного отримання нею ( ОСОБА_1 ) кредитних коштів та належності їй банківської картки, на яку вони нібито перераховувалися, а щодо кредитного договору №1415369 позивач взагалі не надав доказів перерахування коштів і детального розрахунку заборгованості. До матеріалів позову доданий документ щодо кредитного договору іншої особи, чому суд оцінки не надав. Також вважає неправомірним нарахування процентів за денною ставкою 1,5%, посилаючись на частину п`яту ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» та стверджуючи, що максимальна денна процентна ставка за укладеними у серпні 2024 року договорами не могла перевищувати 1%. На думку скаржника, відповідні умови договорів є нікчемними, а суд першої інстанції не перевірив правильності та періоду нарахування процентів.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст. 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 19 лютого 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 жовтня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що між відповідачем та первісними кредиторами укладені в електронній формі п`ять кредитних договорів, за якими їй надані кредитні кошти, а права вимоги за цими договорами в подальшому на підставі договорів факторингу перейшли до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Суд визнав електронні кредитні договори належними доказами виникнення кредитних правовідносин та зазначив, що доказів їх розірвання, визнання недійсними чи неотримання кредитних коштів відповідач не надала. Установивши, що відповідач належним чином зобов`язань за кредитними договорами не виконала, а надані позивачем докази підтверджують наявність заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення 74 149,55 грн, урахувавши також, що відповідач не подала відзиву та не оспорила розмір заборгованості і правильність розрахунків позивача.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що 03 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладені в електронній формі договори про надання фінансового кредиту, зокрема: договір №03238-08/2024, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 грн; договір №03230-08/2024, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 500 грн; договір №03237-08/2024, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 2 500 грн.

Вказані договори укладені строком на 120 днів до 30 листопада 2024 року зі сплатою процентів за користування кредитом (а.с.9-11,19-21,29-31).

Умовами договору №03238-08/2024 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 120 днів; денна процентна ставка - 1,50%; тип процентної ставки – фіксована (а.с.13-14).

Умовами договору №03230-08/2024 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту – 3 5000 грн; строк кредитування - 120 днів; денна процентна ставка - 1,50%; тип процентної ставки - фіксована (а.с.23-24).

Умовами договору №03237-08/2024 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту – 2 500 грн; строк кредитування - 120 днів; денна процентна ставка - 1,50%; тип процентної ставки - фіксована (а.с.33-34).

Факт переказу коштів позивач підтверджує копіями довідок iPay.ua сервіс онлайн платежів №3466_250423101228, №3466_250423101227, №3466_250423101228 від 23 квітня 2025 року, з яких вбачається, що 03 серпня 2024 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 здійснені наступні платежі: на суму відповідно 5 000 грн, 3 500 грн та 2 500 грн (а.с.15,25,36).

У подальшому, за договором факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року ТзОВ «Аванс Кредит» відступило за плату ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за зазначеними вище кредитними договорами (а.с.40-42).

Згідно з реєстрів боржників до договору факторингу від 24 грудня 2024 року №24122024 ОСОБА_1 має заборгованість за вказаними кредитними договорами, зокрема: за договором №03238-08/2024 у сумі 23 700 грн, із яких: 5 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 700 грн - сума заборгованості за процентами; 10 000 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с.45); за договором №03230-08/2024 у сумі 16 500 грн, із яких: 3 500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 000 грн - сума заборгованості за процентами; 7 000 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с.46); за договором №03237-08/2024 в сумі 11 700 грн, із яких: 2 500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 200 грн - сума заборгованості за процентами; 5 000 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с.47).

Окрім того, 02 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі договір про надання споживчого кредиту №8145583, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом кожні 30 днів (а.с.50-59).

Умовами договору №8145583 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту – 8 000 грн; строк кредитування - 360 днів; стандартна процентна ставка - 549% річних (1,50% у день); знижена процентна ставка – 3,65% річних (0,01% у день); тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом – 43 200 грн; загальні витрати за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 39 624 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом – 51 200 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 47 624 грн; реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом – 9089,90%; реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 3243,21% (а.с.61-62).

Факт переказу коштів позивач підтверджував копією довідки ТзОВ «Пейтек» №20250429-9-2 від 29 квітня 20224 року, з якої вбачається, що 02 серпня 2024 року здійснений платіж на суму 8 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.63).

За договором факторингу №24042025 від 24 квітня 2025 року ТзОВ «Авентус Україна» відступило за плату ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за зазначеним вище кредитним договором (а.с.64-66).

Згідно з реєстру боржників до договору факторингу від 24 квітня 2025 року №24042025 ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем в сумі 6 400 грн, із яких: 6 400 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (а.с.69).

03 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту №1415369 та того ж дня між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» укладений в електронній формі договір про споживчий кредит №1415369, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5 000 грн строком на 345 днів зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії (а.с.85, 78-83).

Умовами договору №1415369 та паспортом споживчого кредиту визначено: тип кредиту – кредит; сума/ліміт кредиту – 5 000 грн; строк кредитування – 345 днів; тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом – 18 256,5 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту – 23 256,5 грн; реальна річна процентна ставка – 4977,82% (а.с.86-87).

Факт переказу коштів, позивач підтверджує копією платіжного доручення №37483657 від 03 серпня 2024 року на суму 5 000 грн (а.с.90).

За договором факторингу №27112024/1 від 27 листопада 2024 року ТзОВ «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» відступило за плату ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором (а.с.95-97).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу від 27 листопада 2024 року №27112024/1 ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у сумі 15 849,55 грн, із яких: 4 996,71 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 6 652,84 грн - сума заборгованості за процентами за користуванням кредитом; 4 200 грн - неустойка (штраф, пеня) (а.с.100).

Частиною першою ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.204,207,526,639,1054,1055 ЦК України та ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

За ст.ст.512,514,516 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент їх переходу, а згода боржника на таку заміну, якщо інше не встановлено договором або законом, не вимагається.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа першого цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За приписами ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом частини третьої ст.12, частини першої ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст.76 ЦПК України).

У частині другій ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Із аналізу частини шостої ст.81 ЦПК України випливає, що доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 виснувала, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою ст.10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12,81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за спірними кредитними договорами зроблений без повного та всебічного дослідження доказів і не відповідає встановленим у справі обставинам.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивача покладався обов`язок довести не лише факт укладення кредитних договорів, а й виконання первісними кредиторами своїх зобов`язань за ними, тобто фактичне надання кредитних коштів саме відповідачеві.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження перерахування кредитних коштів позивач посилався, зокрема, на довідки ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТзОВ «Пейтек», відповідно до яких кошти перераховувалися на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Водночас матеріали справи не містять відомостей банку-емітента або інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що зазначена платіжна картка була емітована саме на ім`я ОСОБА_1 та належала їй на час здійснення відповідних операцій.

За таких обставин самі по собі довідки платіжних сервісів засвідчують здійснення операцій із перерахування коштів на платіжний засіб із відповідними реквізитами, але за відсутності доказів належності цього платіжного засобу відповідачу не дають достатніх підстав для висновку про отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 .

При цьому позивач, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг та звертаючись до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості, не заявляв клопотання про витребування у банку-емітента інформації щодо належності картки № НОМЕР_1 відповідачу та зарахування на відповідний рахунок спірних кредитних коштів.

Відповідно до ст.ст.83-84 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом із позовною заявою, а в разі неможливості самостійного їх отримання має право звернутися до суду з клопотанням про їх витребування.

Невикористання позивачем передбачених процесуальним законом засобів доказування не може мати наслідком перекладення відповідного доказового обов`язку на відповідача.

Отже, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність наданих відповідачем доказів неотримання грошових коштів підтверджує виконання кредитодавцями своїх зобов`язань за кредитними договорами.

Такий підхід фактично покладає на відповідача обов`язок довести негативну обставину — неотримання нею кредитних коштів, тоді як відповідно до загальних правил доказування саме позивач повинен довести факт надання кредиту особі, з якої він просить стягнути відповідну заборгованість.

Неподання ОСОБА_1 відзиву на позов також не може розцінюватися як визнання нею обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не звільняє позивача від установленого ст.81 ЦПК України обов`язку довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, якими обґрунтований позов.

Верховний Суд також звертає увагу на необхідність належної перевірки доказів у спорах щодо електронного мікрокредитування та неприпустимість висновку про доведеність отримання кредитних коштів лише з тієї обставини, що відповідач не спростував їх отримання.

Зокрема, у постанові КЦС ВС від 04 лютого 2026 року в справі №758/14925/23 наголошено на необхідності дослідження доказів, якими кредитор підтверджує як укладення електронного договору, так і фактичне перерахування коштів позичальнику.

Банківські виписки з рахунку позичальника, відповідно до усталеного підходу Верховного Суду, можуть бути належними та допустимими доказами руху коштів на конкретному банківському рахунку та підтверджувати проведені за ним операції.

Проте таких доказів щодо рахунку ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Наведені обставини залишилися поза належною оцінкою суду першої інстанції, який обмежився посиланням на наявність кредитних договорів та відсутність заперечень відповідача, не встановивши належними доказами фактичного виконання первісними кредиторами свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність фактичного отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежну оцінку судом першої інстанції наданих позивачем доказів знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не врахував, належним чином не визначив обставини, які входять до предмета доказування, не надав належної оцінки достатності доказів фактичного надання кредитних коштів відповідачу та дійшов передчасного висновку про доведеність заявленого позову.

Сам факт укладення кредитного договору в електронній формі підтверджує виникнення між сторонами відповідних договірних правовідносин, але не є безумовним доказом виконання кредитодавцем свого обов`язку з фактичного надання позичальнику грошових коштів у заявленому розмірі.

Натомість для задоволення вимоги про стягнення кредитної заборгованості позивач повинен довести сукупність юридично значущих обставин, зокрема укладення відповідного договору, фактичне надання кредитних коштів саме відповідачу, виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення, невиконання такого обов`язку та розмір існуючої заборгованості.

У цій справі належних та достатніх доказів фактичного отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за спірними кредитними договорами позивачем не надано.

Наявні у справі відомості про перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 не підтверджують самі по собі, що отримувачем цих коштів була саме ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять відомостей банку-емітента про відкриття відповідного рахунку та емісію зазначеної платіжної картки на ім`я відповідача.

Позивач не подав такого доказу разом із позовною заявою, не повідомляв суд першої інстанції про об`єктивну неможливість його самостійного отримання та не звертався з клопотанням про витребування відповідних відомостей у банківської установи в порядку ст.84 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, не вправі усувати недоліки доказової діяльності позивача шляхом збирання замість нього доказів, які останній мав подати на підтвердження підстав заявленого ним позову.

Змагальність цивільного процесу передбачає, що кожна сторона несе ризик наслідків невчинення нею процесуальних дій.

Тому недоведеність позивачем факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу не може бути усунена припущенням про належність їй картки лише через те, що ОСОБА_1 не подала доказів протилежного.

Доказування відповідно до частини шостої ст.81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом із тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

За таких обставин, надані позивачем докази у своїй сукупності не дають можливості достовірно встановити факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а отже й виникнення у неї обов`язку повернути саме ті суми, стягнення яких є предметом цього спору.

Колегія суддів також вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що відповідач не надала доказів розірвання або визнання недійсними кредитних договорів, у тому числі з підстав неотримання грошових коштів.

Предметом доказування у цій справі є не дійсність кредитних договорів як така, а наявність передбачених законом та договорами підстав для стягнення з відповідача заявленої кредитором заборгованості, а тому відсутність рішення про недійсність кредитного договору не доводить факту передачі кредитодавцем грошових коштів конкретному позичальнику.

Не може бути підставою для задоволення позову й неподання відповідачем відзиву та неспростування нею розрахунку заборгованості, оскільки пасивна процесуальна поведінка відповідача не звільняє позивача від доказування підстав своїх вимог та не надає недоведеним обставинам статусу встановлених.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував правила розподілу тягаря доказування, фактично поклавши на ОСОБА_1 обов`язок довести неотримання кредитних коштів, тоді як саме ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» мало довести факт їх надання відповідачеві.

Оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджений, похідні вимоги про стягнення процентів, штрафних санкцій та іншої заборгованості за такими кредитами також не можуть бути задоволеними.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_1 74 149,55 грн заборгованості не відповідає обставинам справи та зроблений із порушенням норм процесуального права щодо доказування й оцінки доказів.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Із огляду на викладене, рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08 вересня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовляється.

Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів звертає увагу на наступне

Так, у мотивувальній частині апеляційної скарги представник відповідача адвокат Томашевська О.А. зазначила про понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Разом із тим, на підтвердження факту понесення таких витрат, їх розміру та обсягу наданої правничої допомоги до суду апеляційної інстанції жодних доказів не подано.

Відповідно до частини восьмої ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки представником відповідача доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не подано, підстав для вирішення питання про їх розподіл на цей час немає, а тому суд апеляційної інстанції питання про стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу не вирішує.

Відповідно до положень частини першої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту четвертого частини першої ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати у сумі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Томашевську Оксану Анатоліївну, задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді