Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №290/445/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 290/445/26 Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В.

Категорія 40 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П. В.,

суддів Григорусь Н. Й., Панкеєвої В. А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06.07.2026

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

08.05.2026 ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до Романівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредитної лінії (Надійний) № 6585569 від 24.08.2025 у загальній сумі 22 202,80 грн, з яких: 4 734,61 грн - заборгованість за тілом кредиту (основним боргом), 3 868,19 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 13 600 грн - заборгованість за неустойкою. Також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.08.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладено договір кредитної лінії (Надійний) № 6585569, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 706705, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 6 800 грн, строком на 350 днів (до 08.08.2026). У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору у ОСОБА_1 утворилася зазначена заборгованість. На підставі договору факторингу № 18/03/26 від 18.03.2026 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) право вимоги за кредитним договором № 6585569.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

06.07.2026 Романівський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовив.

Рішення мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу та одержання нею вимоги про дострокове повернення кредитних коштів у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» та пунктами 6.13–6.13.1 кредитного договору, а у відсутність такої вимоги у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ТОВ «ФК «ЄАПБ», не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 08.08.2026 подало до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник позивача просила скасувати рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована посиланнями на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Представник позивача вказує, що суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору та здійснення позичальником часткових платежів, помилково відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вимога про стягнення простроченої заборгованості за відсотками, строк сплати якої вже настав за умовами договору, не є вимогою про дострокове повернення кредиту й не вимагає попереднього надсилання вимоги у порядку частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що факт надання кредитних коштів підтверджений листом ТОВ «Європейська платіжна система» від 22.04.2026, а часткова сплата позичальником коштів у загальній сумі 7 707,59 грн є беззаперечним підтвердженням укладення договору, отримання кредитних коштів та визнання боргу. Ні позивач, ні первісний кредитор не є банківськими установами та не мають доступу до банківської виписки, захищеної банківською таємницею.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт стверджує, що позивач не нараховував жодних додаткових штрафних санкцій, а відповідач не спростувала розрахунок заборгованості та не надала власного.

До апеляційної скарги апелянт долучив нові документи: лист-вимогу про повернення кредиту від 01.02.2026 та підтвердження її направлення ОСОБА_1 , які в суді першої інстанції не подавалися.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надійшов, що відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14.08.2026 апеляційну скаргу залишено без руху – надано строк для сплати недоплаченої суми судового збору.

Ухвалою від 20.08.2026 продовжено процесуальний строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 31.08.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 31.08.2026 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

24.08.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (Надійний) № 6585569, підписаний сторонами шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, ідентифікатор позичальника - 706705. Одноразовий ідентифікатор міститься на відповідній сторінці кредитного договору та підтверджує добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаного договору в електронній формі.

За умовами п. 2.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язався перерахувати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 6 800 грн на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 на погоджений умовами договору строк, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти й комісію відповідно до умов договору. Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2, строк кредитування - 350 днів, дата надання кредиту - 24.08.2025, дата повернення кредиту - 08.08.2026; за п.2.3.1, денна процентна ставка - 0,95%; відповідно до пунктів 2.2.3–2.2.5, період сплати мінімального обов`язкового платежу - 25 календарних днів, кількість мінімальних обов`язкових платежів - 13, дата першого обов`язкового платежу - 17.09.2025; у дату повернення кредиту позичальник повертає кредитодавцю останній мінімальний обов`язковий платіж, до складу якого входить сума отриманого кредиту та фактично нараховані проценти (п. 2.9).

18.03.2026 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) і ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) укладено договір факторингу № 18/03/26, відповідно до умов якого клієнт передав факторові права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників № 1 та витягу з реєстру боржників № 1 за договором факторингу № 18/03/26, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 6585569 до ОСОБА_1 в сумі 22 202,80 грн, з яких: 4 734,61 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 868,19 грн - заборгованість за відсотками, 13 600 грн - неустойка.

Позиція, мотиви та висновки апеляційного суду

За приписами ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права Позивач оскаржив судове рішення в повному обсязі. Тому суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд зазначає, що долучені апелянтом до апеляційної скарги лист-вимога про повернення кредиту від 01.02.2026 без зазначення адресата та підтвердження її направлення ОСОБА_1 , подані до суду апеляційної інстанції вперше. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЄАПБ» не наведено жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали поданню зазначених документів до суду першої інстанції, а такі обставини зі змісту матеріалів справи не вбачаються. З огляду на викладене, зазначені нові докази судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду, а справа перевіряється виходячи з доказової бази, наявної у суді першої інстанції.

Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини 1–5 статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися у письмовій, у тому числі електронній, формі, а правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом частин 3, 4, 6, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною, а електронний договір, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1411.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. У разі неспростування цієї презумпції всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц вказала, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договоом.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі, відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне у майбутньому.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначає Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, який набрав чинності 10 червня 2017 року та поширюється на спірні правовідносини, що виникли з кредитного договору, укладеного 24 серпня 2025 року для задоволення особистих потреб позичальника - фізичної особи.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначила, що, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити, на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство, яке регулює відносини споживчого кредитування, зокрема положення про обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Отже, починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за договором про споживчий кредит має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття). За ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ОСОБА_1 електронного кредитного договору. У вказаному кредитному договорі сторони погодили всі його істотні умови; договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину і є обов`язковим для виконання сторонами. Правомірним є також перехід прав вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № 18/03/26 від 18.03.2026, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників № 1 від 18.03.2026

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Пунктами 2.2.4, 2.2.5 кредитного договору № 6585569 визначено, що строк сплати мінімального обов`язкового платежу становить 25 календарних днів; усі проценти за користування кредитом, нараховані за відповідний 25-денний розрахунковий період, підлягають сплаті в останній день цього строку; дата першого обов`язкового платежу - 17.09.2025. Відтак, відсотки за кожен розрахунковий 25-денний період є самостійним грошовим зобов`язанням позичальника, строк виконання якого настає у визначену договором дату незалежно від настання строку повернення всієї суми кредиту.

Матеріали справи підтверджують, що після 06.11.2025 ОСОБА_1 припинила виконання будь-яких зобов`язань за кредитним договором. Відповідно, нараховані за подальші розрахункові 25-денні періоди відсотки залишалися несплаченими у строки, встановлені договором, і набули характеру простроченої заборгованості. Згідно з розрахунком, складеним ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і переданим ТОВ «ФК «ЄАПБ» у рамках договору факторингу, прострочена заборгованість ОСОБА_1 за відсотками за кредитним договором № 6585569 станом на 18.03.2026 (дату переходу прав вимоги) склала 3 868,19 грн.

Апеляційний суд виходить із того, що вимога про стягнення прострочених відсотків, строк сплати яких настав відповідно до встановленого кредитним договором графіка, є самостійним і незалежним від права кредитора вимагати дострокового повернення кредиту правом позивача. Порядок, передбачений ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» (надіслання позичальнику вимоги з наданням 30-денного строку для усунення порушення), регулює виключно право кредитора вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, тобто право достроково припинити строкове зобов`язання зі сплати тіла кредиту. Вказаний порядок не є обов`язковою передумовою для стягнення вже прострочених платіжних зобов`язань, обов`язок виконання яких виник і став обов`язковим для позичальника відповідно до умов кредитного договору в установлені ним строки.

Аналогічна за змістом позиція про обов`язок суду стягнути суму, яка доведена та щодо якої у суду немає сумніву, навіть якщо підстав для дострокового стягнення не встановлено, сформульована Верховним Судом у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16.

Суд першої інстанції безпідставно поширив вимогу щодо попереднього надіслання вимоги у порядку частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» на весь позов у цілому, не розмежувавши вимогу про дострокове повернення суми кредиту (яка дійсно обумовлена надісланням такої вимоги) та вимогу про стягнення вже прострочених, строкових платіжних зобов`язань за відсотками.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.09.2026 у справі №758/7615/23.

За таких обставин, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та дійшов висновків, які не повною мірою відповідають обставинам справи у розумінні п. 3 тієї самої норми.

Оцінюючи докази у їх сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 89 ЦПК України, з урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що позивачем доведено наявність у відповідача простроченої заборгованості за відсотками за кредитним договором № 6585569 у розмірі 3 868,19 грн, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ». У цій частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту

Відповідно до пункту 2.9 кредитного договору № 6585569, у дату повернення кредиту (08.08.2026) позичальник повертає кредитодавцю останній мінімальний обов`язковий платіж, до складу якого входить сума отриманого кредиту та фактично нараховані проценти. Тобто залишок тіла кредиту підлягав поверненню у кінці строку кредитування.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом у травні 2026 року - до настання дати повернення кредиту (08.08.2026). Пунктами 6.13–6.13.1 кредитного договору та частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку залишку тіла кредиту, строк виплати якого ще не настав, обумовлено обов`язковим надісланням позичальнику відповідної вимоги та наданням 30-денного строку для усунення порушень. Звернення до суду з позовом не замінює зазначений досудовий порядок, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Матеріали справи, з урахуванням неприйняття нових доказів апелянта, не містять належних та допустимих доказів направлення позичальнику та отримання нею вимоги про дострокове повернення кредиту у встановленому законом та договором порядку. За таких обставин у ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми тіла кредиту, а у позивача - право на дострокове стягнення цієї суми.

Схожі висновки щодо застосування частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 та від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності задоволення позову у частині стягнення тіла кредиту є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. У цій частині рішення суду першої інстанції є правильним.

Щодо стягнення неустойки

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 13 600,00 грн, нарахованої за умовами пункту 9.7 кредитного договору № 6585569 у зв`язку з простроченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Апеляційний суд, виходячи з повноважень, визначених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, застосовує до спірних правовідносин норми матеріального права в їх правильному тлумаченні та зазначає таке.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Кредитний договір № 6585569 укладено 24.08.2025 - у період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, і чинного на день розгляду справи. Отже, неустойка у розмірі 13 600 грн, нарахована ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, підлягає списанню кредитодавцем (фактором) і не може бути стягнута в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення неустойки, виклавши лише процесуальні мотиви (відсутність вимоги про дострокове повернення). Водночас із підстав, визначених пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, наведений висновок про відмову у цій частині є правильним по суті, хоча і з відмінним нормативним обґрунтуванням.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності задоволення позову у частині стягнення неустойки є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Отже, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності та взаємозв`язку відповідно до статті 89 ЦПК України, визначивши правовідносини, що виникли між сторонами, та норми права, які підлягають застосуванню, апеляційний суд висновує про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором № 6585569 від 24.08.2025.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на правильність вирішення спору по суті не впливають.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК Україн, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає частковому задоволенню: рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог (в частині стягнення відсотків); в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частин першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом позовні вимоги задоволено у розмірі 3 868,19 грн, що становить 17,42% від загальної ціни позову (3 868,19 грн ? 22 202,80 грн ? 100).

ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило судовий збір: за подання позовної заяви - 2 662,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3 993,60 грн, що відповідає ставкам, визначеним підпунктами 1, 6 пункту 1 частини другої та частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на часткове задоволення позову та апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню 463,85 грн (2 662,40 грн ? 3 868,19 грн / 22 202,80 грн) судового збору за подання позовної заяви та 695,77 грн (3 993,60 грн ? 3 868,19 грн / 22 202,80 грн) судового збору за подання апеляційної скарги, а всього - 1 159,62 грн.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06.07.2026 у справі № 290/445/26 – скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження: вул. Лісова, 2, м. Бровари, Київська область; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 35625014) заборгованість за відсотками за договором кредитної лінії (Надійний) № 6585569 від 24 серпня 2025 року у розмірі 3 868 (три тисячі вісімсот шістдесят вісім) гривень 19 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 35625014) судовий збір у сумі 1 159 (одна тисяча сто п`ятдесят дев`ять) гривень 62 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2026.

Судді

П. В. Миколайчук Н. Й. Григорусь В. А. Панкеєва