Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №289/161/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 289/161/26 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В.

Категорія 38 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Миколайчука П. В.,

суддів – Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10.07.2026

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

24.02.2026 ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до Радомишльського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 284703696 від 09.07.2021 у загальному розмірі 76 848,20 грн та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.07.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 284703696 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором № MNV3BB34, відправленого на номер телефону НОМЕР_1 та введеного 09.07.2021 о 23:40:10.

Кредитні кошти в загальній сумі 22 000,00 грн перераховані відповідачу траншами: 09.07.2021 - 5 500,00 грн, 10.07.2021 - 4 500,00 грн, 11.07.2021 - 2 500,00 грн та 2 300,00 грн, 13.07.2021 - 2 500,00 грн та 4 700,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 .

Також позивач посилався на те, що право вимоги за кредитним договором на підставі договорів факторингу та відповідних реєстрів прав вимоги послідовно перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

10 липня 2026 року Радомишльський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 284703696 від 09 липня 2021 року у розмірі 76 848,20 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання ним обов`язку щодо їх повернення. Оскільки відповідач відзиву не подав та жодних доказів не надав, суд задовольнив позов у повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та 06 серпня 2026 року подав до Житомирського апеляційного суду через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС «Електронний суд» апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та порушив норми матеріального і процесуального права.

Відповідач зазначає, що у межах строку нарахування відсотків за кредитним договором № 284703696 від 09.07.2021 діяв карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Посилаючись на пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 751/6006/21, скаржник стверджує, що позичальник у разі прострочення зобов`язань у цей період звільняється від обов`язку сплатити неустойку, штраф, пеню.

Крім того, відповідач посилається на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (введений Законом № 2120-IX від 15.03.2022), за яким у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, та від обов`язку сплати неустойки, а нараховані включно з 24 лютого 2022 року штрафні платежі підлягають списанню.

Скаржник також вказує на завищені процентні ставки за кредитним договором та можливість зменшення неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

26.08.2026 представник ТОВ «ФК «ЕЙС» надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Позивач посилається на те, що факт укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів, розмір заборгованості та правонаступництво підтверджуються належними доказами, наводить детальний розрахунок заборгованості за видами процентних ставок та посилається на практику апеляційних судів у подібних справах.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу залишено без руху – надано строк для сплати судового збору.

Ухвалою суду від 20.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору – продовжено процесуальний строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 26.08.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

Після проведення підготовчих дій ухвалою від 26.08.2026 року призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

09 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 284703696, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором № MNV3BB34 (відправлено 09.07.2021 о 23:39:38, введено 09.07.2021 о 23:40:10).

Відповідно до пункту 1.1 Договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту 22 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти за його користування відповідно до умов Договору. Відповідно до пункту 1.3 Договору кредитодавець надав перший транш у сумі 5 500 грн в день укладення Договору.

Відповідно до пункту 1.7 Договору кредитна лінія надається строком на 28 (двадцять вісім) днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), тобто з 09.07.2021 до 06.08.2021 включно.

Пунктом 1.8 Договору передбачено, що строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Пунктом 1.9.1 Договору встановлено, що виключно на період строку, визначеного пунктом 1.7, нарахування процентів здійснюється щоденно за дисконтною ставкою 219,00 % річних (0,60 % на день від суми кредиту).

Пунктами 1.9.3 та 1.12.2 Договору встановлено наслідки користування кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку пункту 1.8: умови нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною ставками скасовуються і застосовуються правила нарахування за базовою процентною ставкою 620,50 % річних (1,70% на день) ретроактивно від дати надання кредиту; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду нараховується 839,50% річних (2,30% на день).

Згідно з платіжними дорученнями ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ кредитних коштів ОСОБА_1 у загальній сумі 22 000 грн: 09.07.2021 - 5 500,00 грн, 10.07.2021 - 4 500,00 грн, 11.07.2021 - 2 500,00 грн та 2 300,00 грн, 13.07.2021 - 2 500,00 грн та 4 700,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», підписаного директором ОСОБА_2 , нарахування процентів протягом дисконтного періоду здійснювалось за ставкою 0,60% на день. Станом на 06.08.2021 (останній день дисконтного періоду) загальна сума до сплати становила 25 465,60 грн, з яких 22 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3 465,60 грн - нараховані проценти за дисконтною ставкою протягом 28-денного строку.

09 серпня 2021 року (останній день тридобового пільгового строку відповідно до пункту 3.4 Договору) відповідач здійснив оплату у розмірі 5,00 грн, яка відповідно до черговості, встановленої пунктом 3.10 Договору, зарахована в рахунок погашення нарахованих процентів. Після зарахування цього платежу баланс становив 25 460,60 грн (тіло 22 000 грн + проценти 3 460,60 грн). Зазначена оплата не покрила всієї суми нарахованих протягом дисконтного періоду процентів (3 465,60 грн), а тому підстав для продовження дисконтного періоду в порядку пункту 1.8 Договору не виникло.

10 серпня 2021 року кредитодавець здійснив донарахування у розмірі 8 377,60 грн на підставі пункту 1.9.3 Договору (ретроактивне застосування базової ставки 1,70 % на день з дати надання кредиту). З 11.08.2021 щоденно нараховувалось по 506 грн (22 000 ? 2,30% відповідно до пункту 1.12.2 Договору), що тривало до 03.11.2021.

Право вимоги за кредитним договором на підставі договорів факторингу та реєстрів прав вимоги перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС» (а.с. 63–94). Доказів повернення відповідачем отриманих у позику коштів у повному обсязі матеріали справи не містять.

Позиція, мотиви та висновки апеляційного суду

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з огляду на таке.

Відповідно до частини 1–5 статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, однак внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та ненадання належної оцінки розрахунку заборгованості дійшов помилкового висновку про стягнення процентів у заявленому позивачем розмірі.

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися у письмовій, у тому числі електронній, формі, а правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом частин 3, 4, 6, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною, а електронний договір, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1411.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. У разі неспростування цієї презумпції всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц вказала, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Згідно з частиною першою статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне у майбутньому.

Суд першої інстанції правильно встановив факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Договору кредитної лінії № 284703696 від 09.07.2021 в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора № MNV3BB34, що підтверджено довідкою щодо дій позичальника в ІТС первісного кредитора, заявкою на отримання кредиту, паспортом споживчого кредиту та платіжними дорученнями. Зазначений договір недійсним не визнано.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції про підтверджений факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у загальній сумі 22 000 грн та про належний перехід до ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за кредитним договором № 284703696 від 09.07.2021, що підтверджується договорами факторингу й реєстрами прав вимоги (а.с. 63–94).

Разом з тим апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.7 Договору, строк кредитування становив 28 (двадцять вісім) днів від дати отримання кредиту, а саме до 06.08.2021 включно.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, активував функцію продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця, чи що сторони погодили зміну кінцевої дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Заявляючи вимогу про стягнення процентів у сумі 54 848,20 грн, ТОВ «ФК «ЕЙС» обчислило їх із застосуванням базової процентної ставки 620,50% річних (1,70% на день) ретроактивно від дати надання кредиту та підвищеної ставки 839,50% річних (2,30% на день) після закінчення дисконтного періоду відповідно до пунктів 1.9.3 та 1.12.2 Договору.

Проте проценти за користування кредитом як плата за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц сформулювала висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 уточнено, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України у розмірі, визначеному законом або договором.

З урахуванням зазначених висновків Верховного Суду проценти за користування кредитом у цій справі потрібно обчислювати лише за період з 09.07.2021 до 06.08.2021 включно, тобто в межах 28-денного строку кредитування, погодженого сторонами.

При цьому необхідно враховувати, що відповідно до розрахунку заборгованості 09.08.2021 відповідач сплатив 5,00 грн у рахунок погашення нарахованих процентів відповідно до черговості, встановленої пунктом 3.10 Договору. Заборгованість відповідача за процентами за користування кредитом у межах погодженого сторонами 28-денного строку кредитування (до 06.08.2021) з урахуванням зазначеної оплати становить 3 460,60 грн (3 465,60 ? 5,00), що відповідає розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 284703696 від 09.07.2021 у загальному розмірі 25 460,60 грн, з яких: 22 000 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 3 460,60 грн - прострочена заборгованість за процентами. У задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих після 06.08.2021, слід відмовити.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу до позивача права вимоги, однак неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення розміру процентів, апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідності висновків суду обставинам справи підлягають відхиленню з мотивів, викладених вище. Докази, надані позивачем, підтверджують укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та перехід права вимоги. Відповідач у суді першої інстанції відзиву на позовну заяву не подав та жодних доказів на спростування позовних вимог не надав.

Доводи апеляційної скарги про звільнення від відповідальності у зв`язку з карантином COVID-19 на підставі пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України апеляційний суд відхиляє. Пункт 15 поширюється виключно на неустойку (штраф, пеню) - заходи відповідальності за прострочення, а не на проценти за користування кредитом, визначені договором та частиною першою статті 1048 ЦК України. Звільнення від неустойки не звільняє позичальника від обов`язку сплатити договірні проценти. Зазначений довід є необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо звільнення від відповідальності в період воєнного стану на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (введеного Законом № 2120-IX від 15.03.2022) апеляційний суд відхиляє. Відповідно до матеріалів справи нарахування заборгованості за кредитним договором № 284703696 здійснювалося виключно за період 09.07.2021–03.11.2021, тобто повністю до введення воєнного стану в Україні (24.02.2022). Закон № 2120-IX від 15.03.2022, яким введено пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, набрав чинності після закінчення строку нарахування заборгованості, пред`явленої до стягнення у цій справі. Положення цього пункту щодо списання платежів, нарахованих «включно з 24 лютого 2022 року», не поширюються на зобов`язання, строк виконання яких закінчився та нарахування за якими завершилися до початку дії воєнного стану. Зазначений довід є необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо завищених процентних ставок та необхідності зменшення неустойки відповідно до статті 551 ЦК України апеляційний суд відхиляє. Стаття 551 ЦК України встановлює підстави для зменшення неустойки, тоді як стягувані суми є процентами за Договором, а не неустойкою (штрафом, пенею). Підписавши паспорт споживчого кредиту та Договір, відповідач підтвердив ознайомлення з усіма умовами кредитування, у тому числі з порядком та розміром нарахування процентів. Зазначений довід є необґрунтованим.

Доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу щодо укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів і переходу права вимоги, апеляційний суд бере до уваги, однак окремої оцінки їм не надає, оскільки вони охоплюються мотивами, викладеними вище.

Доводи позивача про правомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування на підставі того, що пунктом 1.9.3 Договору прострочення позичальника визначено сторонами як відкладальну обставину для зобов`язань по сплаті процентів за базовою ставкою, а пунктом 4.3 Договору проценти після 90-го дня від дати закінчення дисконтного періоду визначено як проценти у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд оцінює критично.

Користування кредитними коштами не може одночасно вважатися правомірним і неправомірним. Після спливу строку кредитування право позичальника на користування кредитом припиняється, а тому нарахування процентів за користування кредитом не може ґрунтуватися на положеннях договору про плату за правомірне користування кредитними коштами.

Водночас положення Договору, на які посилається позивач, є взаємно суперечливими, оскільки одночасно визначають такі проценти як наслідок настання відкладальної обставини, що продовжує строк дії Договору в частині нарахування процентів, однак не в частині правомірного користування кредитом. В подальшому позивач посилається на нарахування цих процентів як на узгоджену сторонами міру відповідальності, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, за своєю правовою природою спірні проценти, нараховані після закінчення строку кредитування у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, фактично є мірою відповідальності за таке порушення незалежно від визначеної сторонами назви чи способу їх розрахунку. З огляду на те, що весь спірний період нарахування (09.07.2021–03.11.2021) передує введенню в Україні воєнного стану, підстави для застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до цих зобов`язань відсутні. Вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення 28-денного договірного строку кредитування, задоволенню не підлягають.

Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, що може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу до позивача права вимоги, однак помилково визначив розмір процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну резолютивної частини рішення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі ТОВ «ФК «ЕЙС» заявило позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 76 848,20 грн, сплатило судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2 662,40 грн та заявило до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн.

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, та зменшено її з 76 848,20 грн до 25 460,60 грн, тобто позов задоволено на 33,13%.

Тому судові витрати позивача у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір у сумі 882,08 грн (2 662,40 ? 33,13%), витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 319,17 грн (7 000,00 ? 33,13%), а в загальному розмірі 3 201,25 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 2 670,48 грн (3 993,60 ? 66,87%).

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на те, що сума судових витрат, яку зобов`язаний відшкодувати відповідач (3 201,25 грн), перевищує суму судових витрат, яку зобов`язаний відшкодувати позивач (2 670,48 грн), з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» потрібно стягнути 530,77 грн різниці у стягнутих витратах (3 201,25 ? 2 670,48).

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10.07.2026 у справі № 289/161/26 - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за кредитним договором № 284703696 від 09.07.2021 у розмірі 25 460 (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят) гривень 60 копійок, з яких: 22 000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 3 460,60 грн - прострочена заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 530 (п`ятсот тридцять) гривень 77 копійок судових витрат.

В іншій частині рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10.07.2026 у справі № 289/161/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, встановлених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук Н.Й. Григорусь В.А. Панкеєва