Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №758/10193/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10193/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Левицької Я.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, закриття провадження у справі,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом про скасування постанови серії ЕНА № 7316141 від 05.06.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 КУпАП, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 05.06.2026 року приблизно о 09 годині йому як адвокату зателефонував клієнт, ОСОБА_2 , та повідомив, що його зупинили працівники поліції за адресою: м. Київ, вул. Героїв Енергетиків, 16 (водоканал), і підозрюють у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. На шляху до свого клієнта по телефону попросив можливість поспілкуватись з поліцейськими і повідомив, що найближчим часом прибуде до клієнта, на що поліцейський відповів, що враховуючи, що він не бачить оригінал договору між адвокатом та клієнтом він не буде зупиняти розгляд справи. Приблизно о 9 год 25 хв. позивач приїхав до зазначеної адреси і побачив, що поліцейські почали застосовувати заходи примусу до його клієнта, на що позивач моментально попросив призупинити порушення його прав, та надати можливість надати правову допомогу. Поліцейський (Єгор) одразу поставив ногу під колесо мого авто, та сказав, що спочатку позивач сплачує штраф за не вірне паркування, а потім буде надавати правову допомогу, коли надасть паперовий договір та він позивача як захисника не допускає. Проте зазначена вимога суперечила чинному законодавству, а саме ч. 2. ст. 27 Закону України «Про адвокатуру» де зазначено про те, що якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Позивач вважає постанову протиправною, оскільки зупинку він здійснив у стані крайньої необхідності (стаття 18 КУпАП) з метою припинення порушення прав клієнта, а тому не підлягає адміністративній відповідальності (стаття 17 КУпАП). Крім того, інспектор, не завершивши розгляд справи щодо ОСОБА_3 , без оголошення перерви розпочав розгляд справи щодо позивача, що не передбачено КУпАП. Також позивачу не було забезпечено право на правову допомогу, а у постанові відсутні відомості про технічний засіб фіксації та про замір відстані, тоді як, на думку позивача, належним доказом порушення підпункту «и» пункту 15.9 Правил дорожнього руху є виключно замір відстані на місці вчинення правопорушення. Позивач наголошує, що сама по собі постанова не є доказом вчинення правопорушення, а тягар доказування правомірності рішення покладено на суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою судді від 29.06.2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

07.07.2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що 05.06.2026 року о 09 год 17 хв позивач, керуючи транспортним засобом Lexus RX 330, номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Героїв Енергетиків (Електротехнічна), 16, здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 м від виїзду (у місці виїзду) з прилеглої території, чим порушив підпункт «и» пункту 15.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, за що на нього накладено штраф у розмірі 340 грн.

На думку відповідача, обставини надання позивачем правничої допомоги іншій особі не стосуються предмета спору, стан крайньої необхідності позивачем не доведено, оскільки намір надати правову допомогу не свідчить про наявність безпосередньої небезпеки, яку не можна було усунути іншими засобами. Також відповідач посилається на те, що КУпАП не забороняє посадовій особі розглядати різні справи одночасно за умови дотримання процесуальних прав осіб. Відповідач наголошує, що транспортний засіб позивача перебував безпосередньо у місці виїзду з прилеглої території, а тому вимірювання відстані не вимагалось, оскільки спір стосується не відстані, а факту зупинки в самому місці виїзду. На підтвердження правомірності постанови відповідач долучив відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських.

07.07.2026 року позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач фактично змінив фабулу правопорушення: у постанові встановлено зупинку ближче 10 м від виїзду, що потребує встановлення відстані, тоді як у відзиві відповідач стверджує про зупинку безпосередньо у місці виїзду. Позивач також зауважив, що відеозаписи не згадані в постанові, не досліджувались посадовою особою під час розгляду справи та не надавались йому для ознайомлення, що обидва файли містять відмітку про початок запису о 09:03 та завершення о 09:18, тоді як їх фактична тривалість становить близько 45 хвилин, що матеріали справи не містять схеми місця події, даних про межі та ширину виїзду, що відповідач не спростував доводів про ненадання можливості скористатися правовою допомогою та не перевірив можливості застосування статей 17, 18, 22 КУпАП.

14.07.2026 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що наведення у відзиві правової аргументації щодо непотрібності вимірювання не є зміною фактичних обставин справи, а право подати докази суду випливає з частини другої статті 77 КАС України. Також зазначено, що доводи позивача щодо недопустимості відеозаписів ґрунтуються на припущеннях, а відсутність посилання на відеозапис у постанові сама по собі не свідчить про його недопустимість.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

05.06.2026 року інспектором 1 взводу 2 роти 3 батальйону полку № 2 Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Гульком Анатолієм Вікторовичем винесено постанову серії ЕНА № 7316141 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою 05.06.2026 року о 09 год 17 хв за адресою: м. Київ, вул. Героїв Енергетиків (Електротехнічна), 16, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Lexus RX 330, номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території, чим порушив вимоги підпункту «и» пункту 15.9 ПДР. За вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Судом безпосередньо досліджено подані відповідачем відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських (файли «ГУЛЬКО export-4zjth.mp4» та «ЛИСАК export-014kq.mp4») та установлено такі обставини: автомобіль Lexus RX 330, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача зупинився безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Героїв Енергетиків (Електротехнічна), 16, позаду транспортного засобу іншої особи,, щодо якого працівниками поліції на той час здійснювалось провадження у справі про адміністративне правопорушення. Розташування автомобіля позивача безпосередньо на повороті - місці виїзду з прилеглої території чітко відображене на відеозаписах, зафіксоване разом з оточуючою обстановкою та нерухомими орієнтирами і не потребує додаткового встановлення шляхом вимірювань. Після того як працівники поліції повідомили позивача про те, що його буде притягнуто до адміністративної відповідальності, позивач заявив про готовність переставити транспортний засіб і в подальшому перемістив його в інше місце, де зупинка не заборонена. Вимірювання відстані від транспортного засобу позивача до виїзду з прилеглої території працівниками поліції не проводилось. При цьому відповідач цієї обставини не заперечує, посилаючись на відсутність такої потреби за обставин цієї справи. Позивач є адвокатом, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями ордера та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, і прибув за вказаною адресою у зв`язку з наданням правничої допомоги ОСОБА_3. Ці обставини сторонами не заперечуються.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Положеннями п. 8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша і друга статті 178).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ч. 2, ч. 4 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 1 статті 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних, на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу положень ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до підпунктом «и» пункту 15.9 ПДР установлено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини і не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них (п. 1.10 ПДР).

Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП порушення, зокрема, правил зупинки та стоянки тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В оскаржуваній постанові обставини правопорушення описані як здійснення зупинки транспортного засобу ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території, без окремого зазначення про зупинку безпосередньо в місці такого виїзду.

Водночас установлена судом обставина - розташування транспортного засобу позивача безпосередньо в межах виїзду з прилеглої території - за межі описаної в постанові фабули не виходить, а є її окремим випадком: відстань між транспортним засобом, що перебуває в межах виїзду, і самим виїздом є меншою за 10 метрів. Така обставина не змінює ані правової кваліфікації діяння за підпунктом «и» пункту 15.9 ПДР і частиною першою статті 122 КУпАП, ані виду та розміру накладеного стягнення, не погіршує становища позивача і не обмежує його права на захист. З огляду на викладене доводи позивача про «зміну фабули» правопорушення під час судового розгляду суд відхиляє.

Суд ураховує правову позицію Верховного Суду, згідно з якою належним доказом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді порушення правил зупинки, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення (постанови від 08 лютого 2018 року у справі № 760/3696/16-а, від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а, від 04 вересня 2019 року у справі № 211/4619/16-а). Разом з тим наведені висновки сформульовані за інших фактичних обставин: у відповідних справах відстань від транспортного засобу до відповідного об`єкта була спірною, а наявні відеозаписи або відображали лише процесуальну послідовність винесення постанови, або не давали змоги встановити розташування автомобіля на місцевості. Замір відстані є способом усунення сумніву щодо величини відстані, проте він не може вважатися єдиним допустимим доказом тоді, коли транспортний засіб зупинено безпосередньо в межах виїзду: у такому разі відстань до виїзду фактично відсутня, а предметом доказування є не її величина, а саме місце розташування транспортного засобу, яке може бути встановлене іншими засобами доказування, передбаченими статтею 251 КУпАП.

У цій справі дослідженими судом відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських достовірно підтверджено, що автомобіль позивача зупинено безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, позаду транспортного засобу ОСОБА_2. Зазначені відеозаписи є доказом у розумінні статті 251 КУпАП та статті 72 КАС України, отримані в межах повноважень, передбачених статтями 31 і 40 Закону України «Про Національну поліцію», узгоджуються з викладеними в постанові обставинами щодо місця, часу та транспортного засобу і за своїм змістом дають змогу встановити розташування автомобіля відносно виїзду без проведення вимірювань.

Доводи позивача про те, що відеозаписи не можуть братися до уваги, оскільки подані відповідачем лише разом із відзивом, суд оцінює критично, оскільки обов`язок доведення правомірності рішення, покладений на суб`єкта владних повноважень частиною другою статті 77 КАС України та реалізується, зокрема, шляхом подання до суду доказів. Відеозаписи створені портативними відеореєстраторами безпосередньо під час події, а не після винесення постанови, а тому їх подання до суду не є формуванням доказової бази після прийняття оскаржуваного рішення.

Також суд критично оцінює доводи позивача щодо невідповідності зазначеного на записах часу їх фактичній тривалості. Позивач не конкретизував, у чому саме полягає така невідповідність, не вказав фрагментів, які, на його думку, свідчать про переривання чи монтаж запису, і не заявив клопотання про призначення експертизи або витребування вихідних файлів у порядку статей 80, 102 КАС України. Технічні особливості вивантаження файлу самі по собі не свідчать про втручання в його зміст, а зафіксовані на записах обставини узгоджуються з іншими матеріалами справи та з поясненнями самого позивача щодо місця і часу подій.

Відсутність в оскаржуваній постанові відомостей про технічний засіб, яким здійснювався відеозапис, суд визнає недоліком її оформлення. Водночас за обставин цієї справи такий недолік не є достатньою підставою для скасування постанови, оскільки він не вплинув на правильність висновку по суті: подані записи ідентифіковані як записи портативних відеореєстраторів поліцейських, які безпосередньо здійснювали провадження, позивач не заперечує обставин своєї присутності на місці події, а наявність самої події правопорушення підтверджується сукупністю досліджених доказів. Формальне відступлення від вимог до змісту постанови, яке не перешкодило повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи і не обмежило права особи на захист, не свідчить про протиправність такого рішення.

Окремо суд зважає на поведінку самого позивача, оскільки після повідомлення працівниками поліції про притягнення до адміністративної відповідальності він заявив про готовність переставити транспортний засіб і у подальшому перемістив його в інше місце. Ця обставина об`єктивно підтверджує як очевидність для позивача того, що автомобіль розташований у місці виїзду з порушенням, так і наявність у нього реальної можливості зупинитися в іншому, дозволеному місці.

Склад правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, охоплює як умисну, так і необережну форму вини (статті 10, 11 КУпАП). Позивач як водій зобов`язаний знати й неухильно виконувати вимоги ПДР, у тому числі самостійно обирати місце зупинки з дотриманням обмежень, установлених пунктом 15.9 ПДР. Зупинка транспортного засобу позивача не була вимушеною у розумінні пункту 1.10 ПДР і не була зумовлена вимогою працівників поліції. Позивач за власним рішенням прибув за вказаною адресою та самостійно обрав місце зупинки, зупинивши автомобіль на ділянці повороту до прилеглої території, тобто безпосередньо в місці виїзду, за відсутності будь-яких обставин, які б унеможливлювали інший вибір. Протиправність зупинки в такому місці була для позивача очевидною, що підтверджується і його наступними діями з переміщення автомобіля. За таких умов позивач усвідомлював протиправний характер своєї дії та свідомо її вчинив, обравши зручність розташування транспортного засобу поблизу місця надання правничої допомоги, а отже його вина у вчиненні правопорушення є доведеною.

Доводи позивача про те, що мотивом його дій було виконання професійних обов`язків адвоката, наявності вини не спростовують. Статус адвоката та мета надання правничої допомоги не належать до обставин, які виключають протиправність діяння, і не звільняють особу від обов`язків учасника дорожнього руху.

Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на стан крайньої необхідності.

Так, статтею 18 КУпАП визначено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Здійснення щодо ОСОБА_3 провадження у справі про адміністративне правопорушення саме по собі не свідчить про наявність небезпеки у розумінні статті 18 КУпАП. Крім того, матеріалами справи спростовується й умова неможливості усунення відповідної ситуації іншими засобами. Зупинка позивача не була вимушеною, оскільки ніхто не зупиняв його транспортний засіб, і позивач самостійно обрав місце зупинки, маючи об`єктивну можливість зупинитися в дозволеному місці поблизу та в такий самий спосіб надати правничу допомогу клієнту. Посилання позивача на застосування поліцейськими заходів примусу відносно його клієнта ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження. Отже, мета, якої прагнув досягти позивач, була досяжною без порушення ПДР, а тому підстави для застосування статей 17 і 18 КУпАП відсутні. Посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 545/3654/16-а суд не вважає релевантним, оскільки викладені в ній висновки ґрунтуються на інших фактичних обставинах.

Також суд відхиляє доводи позивача про неприпустимість розгляду посадовою особою двох справ про адміністративні правопорушення без оголошення перерви, оскільки КУпАП не містить заборони розглядати кілька справ, пов`язаних з однією подією, за умови, що щодо кожної особи дотримано вимог статей 268, 279 і 280 КУпАП, а результати розгляду оформлено окремими постановами, що й мало місце у цій справі.

Щодо права на правову допомогу суд ураховує, що згідно зі статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, а ігнорування посадовою особою заявленого клопотання про реалізацію цього права є порушенням порядку розгляду справи (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 524/9827/16-а).

Відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських достовірно підтверджено, що позивач під час розгляду справи щодо нього самого неодноразово заявляв клопотання про відкладення розгляду для залучення захисника, на що працівники поліції надавали йому можливість реалізувати таке право, а відтак підстав вважати порушеним право позивача, передбачене статтею 268 КУпАП, судом не встановлено.

Підстав для застосування статті 22 КУпАП суд не вбачає. Заборона зупинки в місці виїзду з прилеглої території спрямована на забезпечення безпеки дорожнього руху та безперешкодного руху транспортних засобів, а зупинка безпосередньо в місці виїзду об`єктивно створює перешкоди для інших учасників дорожнього руху. Крім того, звільнення від відповідальності за малозначністю є правом, а не обов`язком органу (посадової особи) чи суду, а застосоване стягнення відповідає санкції частини першої статті 122 КУпАП і є пропорційним характеру вчиненого діяння.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваної постанови: факт зупинки транспортного засобу позивача безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території підтверджений відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських, діяння правильно кваліфіковано за частиною першою статті 122 КУпАП, стягнення накладено уповноваженою посадовою особою в межах компетенції, визначеної статтею 222 КУпАП, та в розмірі, встановленому санкцією відповідної норми. Обставин, які виключають адміністративну відповідальність позивача, не встановлено.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін на підставі пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, враховуючи відмову у задоволенні вимог позивача, а також відсутність клопотання відповідача про стягнення на його користь судових витрат, такі зі сторін не стягуються.

Керуючись ст. 247, 251, 252, 280, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 73, 74, 77, 139, 241, 242, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, закриття провадження у справі - залишити без задоволення.

Постанову серії ЕНА № 7316141 від 05.06.2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3.

Суддя Я.К. Левицька