Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №757/45281/21-ц — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/45281/21-ц

пр. 2-1586/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Соколова О. М.,

при секретарі - Птащуку Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/45281/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та просить: стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 1 232 006,07 грн.: 455 732,95 грн. процентів в розмірі облікової ставки Національного банку України за користування грошовими коштами в сумі 623 712,46 грн в період часу з 17.09.2015 року по 11.02.2020 року; 300 616,85 грн. інфляційного збільшення суми 623 712,46 грн в період часу з 17.09.2015 року по 11.02.2020 року; 14 278,90 доларів США процентів із розрахунку 11,5 % річних за користування грошовими коштами в сумі 28 327,03 долари США в період часу з 25.09.2015 року по 11.02.2020 року, що за курсом НБУ на 10.08.2021 року 26,8011 грн. за долар США становлять 382 690,23 грн.; 29,78 доларів США процентів із розрахунку 11,5 % річних за користування грошовими коштами в сумі 59,19 доларів США в період часу з 28.09.2015 року по 11.02.2020 року, що за курсом НБУ на 10.08.2021 року 26,8011 грн за долар США становлять 798,13 грн.; 3 438,96 доларів США на відшкодування збитків внаслідок безпідставного зберігання АТ КБ «ПриватБанк» коштів в сумі 611 676,88 грн в національній валюті в період часу з 25.09.2015 року по 11.02.2020 року через девальвацію національної валюти, що за курсом НБУ на 10.08.2021 року 26,8011 грн за долар США становлять 92 167,91 грн. Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч гривень) грн. 00 коп. Судові витрати у справі покласти на АТ КБ «ПриватБанк» (код за ЄДРПОУ 14360570).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що у період з 01.03.2006 року по 30.04.2015 року працював у ПАТ КБ «ПриватБанк» та пов`язаних із ним юридичних особах, у тому числі на керівних посадах у сфері управління будівельними проектами. У лютому 2012 року керівництвом ПАТ КБ «ПриватБанк» йому було надано можливість придбати на умовах розстрочки квартиру та паркінг у житловому комплексі «DUET» у м. Дніпрі. 01.03.2012 року між позивачем та ТОВ «КУА «ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ» було укладено попередній договір купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2(3), а 03.03.2012 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № DNVK-015-AHS про виплату відсотків на кошти, розміщені як покриття за акредитивом. Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було сплачено загалом 548 628,13 грн. У подальшому до попереднього договору вносилися зміни щодо графіка платежів, строку укладення основного договору, номера та площі квартири. Згідно з наведеними позивачем обставинами, після введення будинку в експлуатацію квартирі присвоєно АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що за погодженням із керівництвом ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «КУА «Фінансовий Капітал» та забудовником здійснив за власний рахунок оздоблення та облаштування квартири, вартість яких, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 грудня 2017 року № 820/09-17, становила 1 887 674,40 грн., та у 2014 році вселився до квартири разом із дружиною. Позивач вказує, що у лютому 2015 року між ним та особою з керівництва ПАТ КБ «ПриватБанк» виникла конфліктна ситуація, після чого, за його твердженням, було надано вказівку щодо його звільнення та позбавлення майна. У подальшому, як стверджує позивач, його дружину було виселено з квартири, припинено надання комунальних послуг, змінено замки, а належне йому майно залишилося у квартирі. Позивач також зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з нього 2 109 868,35 грн матеріальної шкоди. Рішенням суду першої інстанції від 27 серпня 2015 року позов було частково задоволено та стягнуто з позивача 1 231 931,72 грн та судові витрати. На виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження, у межах якого з позивача фактично стягнуто грошові кошти, з яких 1 235 389,34 грн перераховано на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». У подальшому, рішення судів у зазначеній справі були скасовані, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, а питання щодо повороту виконання рішення вирішено на користь позивача. При цьому кошти у сумі 1 235 389,34 грн були повернуті позивачу лише 11 лютого 2020 року. Крім того, позивач зазначає, що 02.06.2016 року квартиру АДРЕСА_1 , було відчужено на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Крючковою Т.В., після чого квартира разом із майном позивача була виставлена на продаж через ДП «СЕТАМ». Позивач вважає, що внаслідок таких дій був позбавлений житла та належного йому майна. Позивач зазначає, що у зв`язку з наведеними обставинами він та його дружина 13.05.2020 року повторно придбали зазначену квартиру на електронних торгах за 3 007 780 грн, для чого були залучені позикові кошти. Посилаючись на те, що АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно користувалося належними йому грошовими коштами, позивач просить стягнути проценти за користування грошовими коштами, інфляційні втрати та збитки, пов`язані з девальвацією національної валюти. Загальний розмір майнових вимог позивач визначає у сумі 1 232 006,07 грн. Крім того, позивач посилається на завдання йому моральної шкоди внаслідок, як він зазначає, неправомірного притягнення до відповідальності, безпідставного отримання та користування відповідачем його коштами, позбавлення його та його родини житла, а також заволодіння належним йому майном, та просить стягнути з відповідача 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу від 25.08.2021 року було розподілено судді Соколову О. М.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.09.2021 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі.

14.12.2022 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що 01.03.2012 між ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2(3), відповідно до умов якого позивач зобов`язався внести грошові кошти у розмірі 32 515 доларів США у формі безвідкличного покритого документарного акредитиву, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк». 03.03.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № DNVK-015-AHS про виплату відсотків на кошти, розміщені як покриття за акредитивом, строк дії якого додатковою угодою № 1 було продовжено до 20.07.2018 року. Відповідач зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» не є стороною попереднього договору купівлі-продажу від 01.03.2012, а тому не уповноважений вирішувати питання щодо виконання зобов`язань його сторонами. Посилався на те, що акредитив є відокремленим від договору, на якому він базується, а банки, які беруть участь у здійсненні операцій за акредитивами, не несуть зобов`язань за таким договором. Також представник відповідача зазначив, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2015 у справі № 201/10712/15-ц з ОСОБА_1 було стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти, на виконання якого 16.09.2015 до банку надійшла платіжна вимога державного виконавця. За твердженням відповідача, виконавче провадження було закінчено 28.09.2015 у зв`язку з фактичним виконанням рішення. При цьому рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2015 в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.10.2015, а ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2019 заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення було задоволено. Відповідач заперечував проти доводів позивача щодо безпідставного списання коштів, зазначаючи, що їх списання з рахунку ОСОБА_1 здійснювалося не банком самостійно, а на підставі платіжних вимог державного виконавця. При цьому 15.08.2018 року позивачу було сплачено 872,68 доларів США за договором від 03.03.2012, а 16.08.2018 рахунок № 26222050000284 було закрито. Щодо нарахування відсотків за акредитивом представник відповідача зазначив, що позивач помилково вважає, що банк має сплатити йому відсотки за весь період фактичного перебування коштів на рахунку після їх списання на виконання рішення суду до моменту їх повернення. На думку відповідача, після виконання рішення суду у банку були відсутні підстави для нарахування таких відсотків. Крім того, відповідач заперечив проти застосування позивачем процентної ставки 11,5 % за період після 20.07.2018, оскільки строк дії акредитиву був встановлений до 20.07.2018 року. Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» не прострочував виконання зобов`язань за договором № DNVK-015-AHS та не здійснював дій, які б свідчили про прострочення грошового зобов`язання перед позивачем. У зв`язку з цим, на думку відповідача, правові підстави для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України відсутні. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення відсотків та інфляційних втрат, посилаючись на те, що позивач звертався до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», який у подальшому було залишено без розгляду. При цьому відповідач зазначив, що таке звернення, на його думку, не перериває перебігу позовної давності. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди представник відповідача зазначив, що позивачем не доведено протиправності дій АТ КБ «ПриватБанк», причинного зв`язку між діями банку та завданою, на думку позивача, моральною шкодою, а також самого факту заподіяння такої шкоди. Відповідач послався на те, що кошти були списані на підставі платіжних вимог державного виконавця, а тому банк не здійснював самостійного безпідставного списання коштів з рахунків позивача. Також відповідач заперечив проти доводів позивача щодо позбавлення його житла, зазначивши, що АТ КБ «ПриватБанк» не був стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2012 та не мав перед позивачем зобов`язань за цим договором. При цьому відповідач послався на судові рішення у справах № 201/13718/15-ц та № 201/8818/15-ц, якими, за його твердженням, було встановлено відсутність у позивача правових підстав для користування спірним майном. З огляду на викладене, представник відповідача просив поновити строк на подання відзиву, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю та застосувати до вимог про стягнення відсотків та інфляційних втрат строк позовної давності.

10.05.2023 року представник позивача в системі «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що заперечення відповідача щодо правомірності списання коштів з рахунків ОСОБА_1 суперечать фактичним обставинам справи та наданим позивачем доказам. Посилався на те, що кошти позивача були стягнуті на користь АТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2015 року у справі № 201/10712/15-ц, яке на момент виконання не набрало законної сили, оскільки позивачем було подано апеляційну скаргу та 18.09.2015 року відкрито апеляційне провадження. Зазначив, що на виконання вказаного рішення з рахунків позивача було стягнуто грошові кошти, з яких 1 235 389,34 грн. були перераховані на користь АТ КБ «ПриватБанк». При цьому рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2015 року в подальшому було скасовано, а у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2019 року допущено поворот виконання рішення та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідні грошові кошти. Як зазначив представник позивача, фактично кошти у сумі 1 235 389,34 грн надійшли на рахунок ОСОБА_1 лише 11.02.2020 року. Посилаючись на наведені обставини, представник позивача вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» у період з 17.09.2015 року по 11.02.2020 року безпідставно володіло та користувалося належними позивачу грошовими коштами, у зв`язку з чим просив стягнути відповідні проценти та збитки. Зазначив, що між сторонами 03.03.2012 року було укладено договір № DNVK-015-AHS про виплату відсотків на кошти, розміщені як покриття за акредитивом, відповідно до якого проценти нараховуються із розрахунку 11,5 % річних за строк фактичного знаходження грошових коштів на рахунку. У зв`язку з цим представник позивача навів розрахунок процентів за користування коштами, списаними з покриття акредитиву, у розмірі 14 278,90 доларів США та 29,78 доларів США. Крім того, представник позивача заперечив проти доводів відповідача про пропуск строку позовної давності, зазначивши, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах, на його думку, починається з 11.02.2020 року - дати фактичного повернення позивачу грошових коштів. Посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, просив стягнути інфляційні втрати, які, за його розрахунком, становлять 300 616,85 грн., нараховані на суму 623 712,46 грн. за період з 17.09.2015 року по 11.02.2020 року. Також представник позивача зазначив, що відповідач безпідставно вважає відсутніми підстави для відшкодування моральної шкоди. Посилався на те, що внаслідок дій працівників АТ КБ «ПриватБанк», які, на думку позивача, полягали у неправомірному отриманні та тривалому утриманні його грошових коштів, позбавленні його та членів його сім`ї житла, а також заволодінні майном, що знаходилося у квартирі, йому було завдано моральної шкоди. Зазначив, що для захисту своїх прав він був змушений брати участь у численних судових спорах, залучати адвокатів та нести відповідні витрати. Розмір моральної шкоди позивач визначив у сумі 150 000 грн. У зв`язку з наведеним у відповіді на відзив представник позивача просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 455 732,95 грн. процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України за користування грошовими коштами в сумі 623 712,46 грн. за період з 17.09.2015 року по 11.02.2020 року; 300 616,85 грн. інфляційних втрат; 14 278,90 доларів США та 29,78 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву; 3 438,96 доларів США збитків унаслідок зберігання відповідачем коштів у національній валюті через її девальвацію, а також 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2024 року закрите підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, та застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення процентів та інфляційних втрат.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «Фінансовий Капітал» укладено попередній договір купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2(3), за умовами якого вартість квартири визначено у сумі, еквівалентній 130 059,94 доларів США.

На виконання умов договору позивач здійснив оплату вартості квартири, у тому числі шляхом відкриття у ПАТ КБ «ПриватБанк» безвідкличного покритого документарного акредитиву.

У подальшому між позивачем та банком укладено договір № DNVK-015-AHS від 03 березня 2012 року, умовами якого, зокрема, передбачено нарахування процентів на кошти покриття акредитиву за ставкою 11,5 % річних.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 1 231 931,72 грн матеріальної шкоди та 3 654,00 грн судових витрат, на виконання якого було відкрито виконавче провадження № 48706256.

У межах зазначеного виконавчого провадження з рахунків позивача на користь банку стягнуто 1 235 389,34 грн, у тому числі кошти валютного покриття акредитиву.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року допущено поворот виконання скасованого судового рішення та стягнуто з банку відповідні кошти.

11 лютого 2020 року позивачу повернуто 1 235 389,34 грн, стягнуті на користь банку в межах виконавчого провадження.

Судом також встановлено, що 13 травня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали спірну квартиру на електронних торгах ДП «СЕТАМ» за 3 007 780,00 грн.

Позивач, посилаючись на безпідставне утримання відповідачем належних йому коштів у період після скасування судового рішення до їх фактичного повернення, просить стягнути 92 167,91 грн збитків, завданих зміною валютного курсу, 455 732,95 грн процентів за користування грошовими коштами у гривні, 300 616,85 грн інфляційних втрат, 14 278,90 доларів США та 29,78 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву, а також 150 000,00 грн моральної шкоди.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та, зокрема, просить застосувати наслідки спливу позовної давності.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частин першої та третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовної вимоги про стягнення 92 167,91 грн збитків, завданих зміною валютного курсу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Частиною другою цієї статті передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною першою статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Як убачається з пунктів 4.4-4.6 попереднього договору купівлі-продажу, кошти, що сплачувалися через акредитив, остаточно визначалися у національній валюті на день виконання акредитиву, а конвертація доларів США у гривню здійснювалася банком на день виконання акредитиву.

Отже, сторони визначили вартість квартири з використанням доларового еквівалента, однак безпосереднє виконання відповідного грошового зобов`язання погодили у гривнях із конвертацією на день виконання акредитиву.

За таких обставин поверненню підлягала фактично сплачена у гривнях сума, а не її валютний еквівалент, визначений за курсом, який діяв на дату повернення коштів.

Заявлена позивачем сума 92 167,91 грн фактично є різницею між повернутою йому гривневою сумою та її валютним еквівалентом, визначеним за іншим, наступним за часом валютним курсом.

Саме по собі коливання курсу іноземної валюти після виконання грошового зобов`язання не свідчить про завдання збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку з порушенням її права, а також доходи, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим порушенням збитки, розмір яких доказується кредитором.

Позивачем не доведено наявності у нього збитків у заявленому розмірі та причинного зв`язку між діями відповідача і зазначеною різницею у валютному еквіваленті.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про стягнення 92 167,91 грн збитків, завданих зміною валютного курсу, слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення 455 732,95 грн процентів за користування грошовими коштами суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Згідно зі статтею 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування коштів на рахунок клієнта або їх безпідставного списання банком банк зобов`язаний сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки.

Як установлено судом, після скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року правова підстава для утримання відповідачем отриманих від позивача коштів відпала. При цьому фактичне повернення коштів відбулося лише 11 лютого 2020 року.

Отже, протягом зазначеного періоду відповідач фактично утримував кошти позивача.

Позивачем заявлено до стягнення 455 732,95 грн процентів за період з 17 вересня 2015 року по 11 лютого 2020 року виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого на суму 623 712,46 грн застосовано розмір облікової ставки Національного банку України, що діяв у відповідні періоди. Загальна сума нарахувань за подвійною обліковою ставкою становить 911 465,91 грн, а заявлена до стягнення сума визначена у розмірі половини зазначеної суми - 455 732,95 грн.

За результатами перевірки судом установлено, що наведений розрахунок відповідає визначеному позивачем періоду та застосованим ставкам, а його арифметичний результат становить 455 732,95 грн.

Відповідачем контррозрахунку зазначеної суми не надано.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 455 732,95 грн процентів за користування грошовими коштами підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 300 616,85 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Судом установлено, що кошти, стягнуті з позивача на користь відповідача, повернуто лише 11 лютого 2020 року.

Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 17 вересня 2015 року по 11 лютого 2020 року виходячи із суми 623 712,46 грн.

Судом перевірено наведений розрахунок та встановлено, що застосовані у ньому індекси інфляції та арифметичне визначення суми відповідають наведеній позивачем методиці розрахунку, а розмір інфляційних втрат становить 300 616,85 грн.

Відповідачем належного контррозрахунку не надано.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 300 616,85 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 14 278,90 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, а їх розмір встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом А 11 договору № DNVK-015-AHS від 03 березня 2012 року передбачено нарахування та сплату банком процентів у розмірі 11,5 % річних на суму перерахованого клієнтом покриття за акредитивом за весь строк фактичного знаходження грошових коштів на відповідному рахунку.

Отже, умовами договору прямо передбачено право позивача на отримання процентів за час фактичного знаходження коштів покриття акредитиву на відповідному рахунку.

Судом установлено, що 25 вересня 2015 року з валютного акредитиву було списано 28 327,03 доларів США.

Позивачем на зазначену суму нараховано проценти за період до 11 лютого 2020 року виходячи зі ставки 11,5 % річних за формулою:

28 327,03 ? 11,5 % ? 1601 день / 365 / 100 = 14 278,90 доларів США.

Перевіривши наведений розрахунок, суд установив його відповідність умовам договору, визначеній процентній ставці, сумі коштів та періоду нарахування.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 14 278,90 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 29,78 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву суд зазначає наступне.

Судом установлено, що 28 вересня 2015 року було списано кошти покриття акредитиву у сумі 59,19 доларів США.

Відповідно до пункту А 11 договору № DNVK-015-AHS від 03 березня 2012 року на зазначену суму підлягають нарахуванню проценти у розмірі 11,5 % річних за весь строк фактичного знаходження коштів на відповідному рахунку.

Позивачем заявлено до стягнення 29,78 доларів США процентів за період з 28 вересня 2015 року по 11 лютого 2020 року.

Судом перевірено наведений позивачем розрахунок.

При цьому у розрахунку позивач зазначив формулу: 28 327,03 ? 11,5 % ? 1598 : 365 : 100, у той час як відповідно до встановлених судом обставин сума списаних 28 вересня 2015 року коштів покриття акредитиву становить 59,19 доларів США. Отже, зазначена у розрахунку сума 28 327,03 доларів США не відповідає сумі коштів, щодо якої заявлено вимогу про стягнення процентів.

За період з 28 вересня 2015 року по 11 лютого 2020 року включно становить 1598 календарних днів.

Виходячи із суми 59,19 доларів США, процентної ставки 11,5 % річних та зазначеного періоду, розмір процентів становить:

59,19 ? 11,5 % ? 1598 : 365 = 29,80 доларів США.

Таким чином, наведений позивачем розрахунок процентів у сумі 29,78 доларів США не відповідає арифметичному розрахунку виходячи із встановленої судом суми коштів та визначеної договором процентної ставки. Водночас позивачем заявлено до стягнення меншу суму процентів, ніж та, яка визначається за наведеними вище вихідними даними.

З огляду на те, що суд не може присудити більше, ніж просить позивач, позовна вимога про стягнення 29,78 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з порушенням її майнових прав.

Судом установлено, що внаслідок стягнення коштів на виконання судового рішення, яке в подальшому було скасовано, позивач був позбавлений можливості користуватися належними йому коштами протягом тривалого часу та був змушений звертатися за судовим захистом для їх повернення.

Зазначені обставини свідчать про наявність у позивача певних душевних переживань, пов`язаних із тривалим порушенням його майнових прав.

Водночас заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн суд вважає таким, що не відповідає характеру встановленого порушення та обсягу доведених негативних наслідків.

Враховуючи характер та тривалість порушення, обставини його виникнення, необхідність звернення позивача за судовим захистом, а також вимоги розумності та справедливості, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У цій справі кошти, стягнуті на користь банку на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, повернуто позивачу 11 лютого 2020 року.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у серпні 2021 року, тобто до спливу загального трирічного строку позовної давності.

За таких обставин підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У задоволенні вимоги про стягнення 92 167,91 грн збитків, завданих зміною валютного курсу, слід відмовити.

З відповідача на користь позивача підлягають стягненню 455 732,95 грн процентів за користування грошовими коштами, 300 616,85 грн інфляційних втрат, 14 278,90 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву, 29,78 доларів США процентів за користування коштами покриття акредитиву а також 50 000,00 грн моральної шкоди.

Питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

З матеріалів справи убачається, що при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 13 620,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено позовні вимоги на загальну суму 1 382 006,07 грн, з яких 1 232 006,07 грн становлять майнові вимоги та 150 000,00 грн - вимога про відшкодування моральної шкоди.

Судом позовні вимоги задоволено на загальну суму 1 189 838,16 грн, що становить 86,095 % від загального розміру заявлених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 11 726,14 грн (13 620,00 грн ? 86,095 %).

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 22, 23, 256, 257, 261, 524, 533, 536, 623, 625, 1073 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 : 455 732 (чотириста п`ятдесят п`ять тисяч сімсот тридцять дві) гривні 95 копійок процентів за користування грошовими коштами; 300 616 (триста тисяч шістсот шістнадцять) гривень 85 копійок інфляційних втрат; 14 278 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят вісім) доларів США 90 центів процентів за користування коштами покриття акредитиву; 29 (двадцять дев`ять) доларів США 78 центів процентів за користування коштами покриття акредитиву; 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди; 11 726 (одинадцять тисяч сімсот двадцять шість) гривень 14 копійок судового збору.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Соколов