Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №951/721/26 — Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/721/26

Провадження №2/951/472/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

05 жовтня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Бусько Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 13 329,50 грн, з яких 5300 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 7022,50 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 1007 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 20.01.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 9572549, згідно з умовами якого відповідач отримав 5300 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, комісії, та виконанням інших зобов`язань, що передбачені кредитним договором. Договір укладено в електронній формі, шляхом використання одноразового підпису одноразовим ідентифікатором. Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит на потрібну йому суму, однак відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.

26.07.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» уклали договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулось відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 9572549 від 20.01.2022.

З огляду на вищевикладене, товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 13 329,50 грн та судові витрати.

Суддя Козівського районного суду Тернопільської області своєю ухвалою від 28.08.2026 відкрив провадження у справі № 951/721/26, призначив розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

У судове засідання представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не з`явився, однак подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 викликався до суду в порядку, встановленому ЦПК України, проте в судове засідання повторно не з`явився.

На адресу відповідача направлялась ухвала про відкриття провадження у справі судові повістки про виклик до суду, із зазначенням дат судових засідань. Листи із вказаними документами повернулись до суду з відміткою пошти про їх отримання відповідачем.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі, і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства, зокрема тих, за якими суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, - суд дійшов висновку про заочний розгляд справи за відсутності сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Отже, фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Суд встановив, що 20.01.2022 відповідач підписав анкету-заяву на кредит № 9572549, відповідно до якої відповідач просить надати йому кредит в розмірі 5300 гривень строком на 15 днів з 20.01.2022 до 04.02.2022; сума повернення 8294 гривні 50 копійок; комісія за надання кредиту 1007 гривень 00 копійок, нараховується одноразово за ставкою 19,00% від суми кредиту; проценти за користування кредитом 1987 гривень 50 копійок, нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також вказана анкета-заява містить анкетні дані відповідача, тощо (а.с.15).

20.01.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 9572549 (індивідуальна частина) (далі - Договір). Вказаний договір 20.01.2022 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором V52068, і цей договір містить умови надання кредиту, аналогічні зазначеним у анкеті-заяві на кредит. (а.с.8-14).

При цьому згідно з умовами договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки фіксована. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Також відповідно до умов договору вказаний кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний номер телефону позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту), тощо.

Відповідач також підписав графік платежів (а.с.13), який містить умови надання кредиту та порядок погашення кредиту, і котрий відповідає за змістом умовам, зазначеним у договорі та анкеті-заяві.

З довідки товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» № б/н вбачається, що ОСОБА_1 ідентифікований товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН». Акцепт (договір) підписано позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором V52068, який відправлено на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.21).

На виконання кредитного договору від 20.01.2022 товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» перерахувало кошти в сумі 5300 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 9572549, що підтверджується квитанцією LIQPAY № 3257646 (а.с.22), а також інформацією з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.76-78).

26.07.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» уклали договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулось відступлення права вимоги, зокрема й за кредитним договором № 9572549 від 20.01.2022, що був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та відповідачем.

З витягу із Реєстру боржників до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» передало, а товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняло право вимоги за кредитним договором № 9572549 від 20.01.2022 на суму 13 329,50 грн, з яких: 5300 грн - залишок за тілом кредиту; 7022,50 грн - залишок за відсотками; 1007 грн - залишок за комісією (а.с.33-35, 36).

Невиконання ОСОБА_1 договірних зобов`язань і стало причиною звернення позивача за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Викладене відповідає практиці Верховного Суду (постанова по справі №524/5556/19. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Проте, відповідач в порушення умов договору, який згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим до виконання, в порушення ст. 525 Цивільного кодексу України односторонньо відмовився від своїх зобов`язань за договором позики грошей, порушив свої зобов`язання по поверненню суми позики за цим договором.

Приписами статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк встановлений договором.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), відповідно до ч.2 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Положеннями статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до правової позиції, яка сформульована у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 (справа № 910/1755/19), у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні, саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У постанові від 18.10.2023 у справі № 905/306/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 (справа № 753/20537/18), від 21.07.2021 (справа № 334/6972/17), від 27.09.2021 (справа № 5026/886/2012).

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Зважаючи на викладене, товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Отже, між позивачем та відповідачем відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України склалися зобов`язальні правовідносини з приводу позики грошей, тобто зобов`язання з приводу кредиту, позики.

Станом на день подання позовної заяви до суду відповідач не виконав свої зобов`язання за договором щодо оплати боргу та не повернув позивачу борг за кредитним договором, зокрема за тілом кредиту (основним боргом) в сумі 5300 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині нарахованих процентів, суд зазначає таке.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.23, 24) вбачається, що за період, зокрема з 20.01.2022 по 04.03.2022 було здійснено нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Суд частково не погоджується із зазначеним розрахунком, зважаючи на таке.

Як встановлено умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 5300 грн строком користування на 15 днів, терміном повернення 04.02.2022 зі сплатою процентів за користування кредитом у за процентною ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 1987,50 грн.

У наданому позивачем розрахунку встановлено, що відповідачеві нараховувалися проценти за договором кредиту після 04.02.2022, тобто зазначено, що відбулася пролонгація кредиту.

Порядок та умови пролонгації кредиту передбачені пунктом 2.3. Договору.

Так, відповідно до підпункту 2.3.1. Договору передбачено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі Правил), у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. За наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгація може здійснюватися на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.

Пункт 2.3.2. Договору передбачає, що волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно пункту 6 Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений пунктом 2.3.1.1 договору.

Відповідно до пункту 2.5 договору позичальник зобов`язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту/сплату за продовження строку кредитування одним з способів, зазначених на сайті Товариства miloan.ua. При цьому позичальник самостійно сплачує послуги платіжної системи (фінансового посередника), що здійснює переказ грошових коштів, у відповідності до тарифів останньої. Товариство забезпечує можливість сплати заборгованості через особистий кабінет на сайті miloan.ua, в т.ч. у дні, які відповідно до чинного законодавства України є вихідними, святковими, неробочими. Позичальник має скористатися такою можливістю у випадку якщо на момент здійснення платежу йому недоступні інші способи погашення заборгованості (наприклад у святкові вихідні дні, нічний час, перебування за кордоном, тощо).

Згідно пунктів 2.6-2.8 Договору датою сплати заборгованості по кредиту/сплати продовження строку кредитування вважається дата отримання Товариством грошових коштів/інформаційного повідомлення від платіжної системи, через яку було здійснено переказ коштів, про здійснення відповідного переказу з посиланням на номер кредитного договору/ ідентифікаційний код особи позичальника, за умови, що в подальшому грошову відшкодування за такою операцією надійшло на рахунок Товариства. Усі платежі за кредитним договором повинні здійснюватися позичальником шляхом переказу коштів товариству у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим договором. Для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку товариства.

Отже, умовами договору для пролонгації кредиту необхідно: - пропозиція позикодавця; - визначити строк пролонгації, визначений розділом 6 Правил; сплата боржником комісії за пролонгацію та певної частини заборгованості за Договором.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на підтвердження пролонгації кредиту доказів, які б свідчили про виконання позичальником товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» наведених умов договору про пролонгацію суду не надавало.

Правила, які відповідно до пункту 6.3, 7.1 Договору є невід`ємною частиною Договору, укладеного між сторонами, що діяли на момент укладення договору, до Договору не долучені, письмові докази бухгалтерських документів, які б свідчили про сплату відповідачкою комісії за пролонгацію кредиту та часткову сплату боргу на підтвердження згоди на пролонгацію кредиту матеріали справи не містять.

Отже, у справі відсутні докази, що підтверджують домовленість сторін на пролонгацію кредиту, зокрема, узгодження згоди сторін на пролонгацію кредиту, її строк та виконання дій, що передбачені пунктом 2.5. Договору, а тому суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем пролонгації кредиту.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Таким чином нарахування процентів поза межами 15-денного строку за договором № 9572549 від 20.01.2022, строк 15 днів є порушенням ст. 526 ЦК України та чинної домовленості сторін цього договору.

Відповідно до правової позиці Верховного Суду, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Позовної вимоги за ч. 2 ст. 625 ЦК України у цій справі не заявлено.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18), постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 712/9613/15-ц (провадження № 61-46733св18) вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Відтак суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором в частині процентів у межах 15-денного строку кредитування за ставкою 2,50 % в день, тому суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення процентів підлягають до задоволення в сумі 1987,5 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту розмірі 1007 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, у Договорі містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 1007 грн.

Аналіз умов кредитного договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1007 грн, встановлена в договорі, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивач встановив комісію за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21.04.2021 у справі № 677/1535/15, від 21.07.2021 у справі № 751/4015/15, від 15.12.2021 у справі № 209/789/15, від 12.04.2022 у справі № 640/14229/15 та від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору № 9572549 від 20.01.2022 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1007 грн суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача як позичальника за згаданим договором заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 1007 грн.

Враховуючи наведені вище обставини та законодавство, яке регулює кредитні та зобов`язальні правовідносини, суд вважає, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, і з відповідача слід стягнути на користь позивача 7287,50 грн боргу.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивач належними та допустимими доказами перед судом довів факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому з нього на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 9572549 від 20.01.2022, яка в сукупному розмірі становить 7287,50 грн та складається із 5300 грн заборгованості за тілом кредиту, 1987,50 грн заборгованості за процентами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд задовольнив позов частково, а саме на 7287,50 грн із заявленої вимоги на 13 329,50 грн, тобто на 54,67 % від заявленої майнової вимоги.

Відтак судовий збір, який слід стягнути з відповідача, становить 1455,53 грн (2662,40 грн ? 54,67 % = 1455,53 грн).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду позивач надав, зокрема, Договір № 02/07-2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024, укладений з адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (а.с. 44-47), заявку про надання юридичної допомоги № 557 від 01.07.2026 (а.с.50), та витяг з Акту № 40 про надання юридичної допомоги від 31.07.2026 (а.с.51), відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а позивач прийняв правову допомогу у вигляді надання усної консультації з вивченням документів вартістю 3000,00 грн (2 год.) та складання позовної заяви вартістю 6000,00 грн (2 год.), а також прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням Загальних Зборів №01-12/2005 (а.с. 48-49).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.

Відповідач не заявляв клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність та безпідставність.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 і від 11.11.2020 у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує принцип пропорційності задоволених вимог та керується при вирішенні процесуального питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, окрім положень ст.141 ЦПК України, також правовою позицією, закріпленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Оскільки суд у даній справі заявлені позивачем позовні вимоги визнав обґрунтованими, проте зменшив їх, що мало наслідком часткове задоволення позову, а саме задовольнив на 7287,50 грн із заявленої вимоги на 13 329,50 грн, тобто на 54,67% від заявленої майнової вимоги, тому суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 920 грн 30 коп. (9000 грн ? 54,67% = 4920 грн 30 коп.).

З огляду на викладене, керуючись статтями 509, 512, 513, 514, 516, 525, 526, 551, 599, 611, 612, 629, 1046-1050, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, статтями 2-13, 76-80, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 7287 (сім тисяч двісті вісімдесят сім) грн 50 коп. боргу за кредитним договором.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 1455 (одна тисяча чотириста п`ятдесят п`ять) гривень 53 коп. судових витрат у вигляді судового збору та витрати понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 4920 грн (чотири тисячі дев`ятсот двадцять) грн 30 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Козівським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 05.10.2026.

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», адреса місця знаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м.Київ, індекс 03150, ЄДРПОУ 42640371;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв