Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №336/12555/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/12555/25

Номер провадження: 1-кп/336/797/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025082210000738 від 19.11.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, який має середню спеціальну освіту, який проходить військову службу на посаді командира взводу протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, одруженого, який не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 призначено на посаду командира взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено до 03 лютого 2026 року.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до положень ст. 3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Згідно із ст. 2 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка набрала чинності до України 11 вересня 1997 року, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Положеннями ст.ст. 3, 27 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави захищати життя людини.

Відповідно до ст. 281 Цивільного кодексу України фізична особа має невід`ємне право на життя, а також не може бути позбавлена життя.

Однак, незважаючи на наведені вимоги чинного законодавства України, військовослужбовець ОСОБА_4 , діючи умисно, наніс тяжкі тілесні ушкодження за наступних обставин.

18 листопада 2025 року, приблизно о 20 годині 00 хвилин, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось за можливе, перебуваючи у приміщенні житлового будинку АДРЕСА_2 , маючи умисел, направлений на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс кулаками обох рук в область голови та тулуба військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні тілесні ушкодження:

- не менше 2 ударів кулаками обох рук по обличчю, внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травм у вигляді струсу головного мозку, саден м`яких тканин голови та обличчя перелому нижньої щелепи в ділянці тіла праворуч та кута ліворуч, перелом стінок гайморової пазухи праворуч, які кваліфікуються як тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості;

- не менше 4 ударів кулаками обох рук в область передньої частини тулубу, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді: травми тулубу у вигляді саден передньої поверхні грудної клітки ліворуч, розриву селезінки накопиченням у черевній порожнині до 1000 мл крові, які кваліфікують як тяжкі тілесні ушкодження.

Обвинувачений у судовому засіданні визнав свою вину у вчиненні вказаного злочину, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини вчинення ним кримінального правопорушення. Зокрема, пояснив, що із потерпілим стався конфлікт на ґрунті неприязних стосунків. В ході конфлікту завдав потерпілому численні тілесні ушкодження. Жалкує з приводу скоєного та щиро кається. Вважав, що судом йому заборонено спілкуватися із потерпілим тому вибачення особисто не приносив, але вибачається в залі суду. Він сплатив потерпілому 500 тис. гривень в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Потерпілий в судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справу у передбаченому порядку. Відповідно до вимог ст. 325 КПК України судовий розгляд кримінального провадження проведено за його відсутності.

Керуючись ч. 3 ст. 349 КПК України, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням протоколів огляду місця події від 19.11.2025, протоколу огляду мобільного телефону від 19.11.2025 дослідженням висновків судово-біологічної експертизи, судово-медичних експертиз, зокрема №2481п, якою встановлено наявність у потерпілого ряду тілесних ушкоджень - середньою тяжкості та тяжких, протоколів слідчих експериментів від 10.12.2025 за участю свідка ОСОБА_7 та обвинуваченого, відомостей, що характеризують особу обвинуваченого, а також певних документів, що впливають на вирішення питання судових витрат, долю речових доказів та цивільного позову.

Інші докази щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, при з`ясуванні обставин справи не досліджувалися. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники провадження ці обставини, чи добровільна їх позиція, а також роз`яснив наслідки дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України та переконався в правильності усвідомлення ними цих наслідків.

Аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний та послідовний характер, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в ході судового розгляду кримінального провадження доведена в повному об`ємі, його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

ОСОБА_4 раніше не був судимим, має міцні соціальні зв`язки, проходить військову службу, де характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій, неодноразово нагороджувався грамотами, відзнаками, зокрема відзнакою Міністра оборону України «За поранення».

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого можливе при застосуванні до нього покарання у вигляді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.1 ст. 121 КК України.

Враховуючи позицію потерпілого, що викладена у письмовій заяві від 23.09.2026, стосовно можливості призначення покарання з випробуванням, повне відшкодування ОСОБА_4 заподіяної потерпілому шкоди, продовження проходження обвинуваченим військової служби під час повномасштабної агресії рф, суд вважає за можливе та необхідне звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням строком на два роки із покладанням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Згідно із ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

19 листопада 2025 року обвинувачений був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2025 обвинуваченому обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

13 січня 2026 року ОСОБА_4 звільнений з під-варти у зв`язку із внесенням застави відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2026.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Потерпілим заявлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в розмірі 500 тис. гривень. Потерпілий отримав відшкодування в повному розмірі, що підтверджується розпискою від 23.09.2026. Відповідно до заяви від 23.09.2026 потерпілий відмовляється від позову, в зв`язку із чим просить залишити позов без розгляду.

За наведеного, керуючись ч. 3 ст. 161 КПК України, зв`язку із відмовою потерпілого від позову, суд залишає цивільний позов ОСОБА_6 без розгляду, оскільки прийняття рішення про закриття провадження в частині цивільного позову КПК України не передбачено, але разом із тим ч. 3 ст. 129 КПК України у певних випадках надає суду право залишити позов без розгляду, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 18.10.2022 у справі № 753/6486/21.

Витрати на проведення судово-біологічної експертизи № КСЕ-19/108-25/26821-БД у розмірі 12 794,02 грн., відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 349, 373-376, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням строком на два роки, поклавши на нього передбачені ч. 1 ст 76 КК України обов`язки, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк тримання під вартою з 19 листопада 2025 року по 13 січня 2026 року включно.

До набрання вироку законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судово-біологічної експертизи № КСЕ-19/108-25/26821-БД у розмірі 12 794,02 гривень.

Повернути заставодавцю ОСОБА_8 заставу в розмірі 192 540 гривень, що внесена на підставі платіжної інструкції на переказ готівки № 45-12К від 13 січня 2026 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Речові докази:

- шарф-трубу зеленого кольору з дерева при вході до домоволодіння; ложку з нашаруванням РБК з підвіконня на кухні в будинку; змив РБК та контроль до нього з підлоги спальної кімнати № 2; змив РБК та контроль до нього з підлоги спальної кімнати № 2; чорно-білу куртку з нашаруванням РБК - знищити, знявши арешт;

- кофту камуфльовану, штани камуфльовані, пару берців, мобільний телефон «Samsung Galaxy А54 5G», imei 1: НОМЕР_2 , imei 2: НОМЕР_3 , сім-карти: НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , в чохлі, чорного кольору повернути обвинуваченому ОСОБА_4 як власнику, знявши арешт.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення, особам, які не були присутні при проголошенні вироку, його копія не пізніше наступного дня направити поштою.

Суддя ОСОБА_1