Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №297/1112/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ГАЛ Л. Л., за участю секретаря Геревич Т.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5 000 гривень щомісячно на дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Позов мотивовано тим, що 29 жовтня 2011 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено актовий запис №?127.

Від шлюбу сторони мають одну малолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає разом із позивачем та перебуває на її повному утриманні й вихованні.

Попри тривале подружнє життя, сторони не змогли створити міцну сім`ю. Вони мають різні характери та погляди на сімейне життя і ведення спільного господарства, що призводило до постійних суперечок та непорозумінь. Останнім часом їхні відносини остаточно зіпсувалися, вони втратили почуття довіри та поваги один до одного, неодноразові спроби налагодити стосунки результату не дали.

Сторони не проживають як чоловік та дружина, спільного господарства не ведуть, а шлюб існує лише формально. Подальше сумісне життя та збереження сім`ї позивач вважає неможливим і недоцільним, оскільки це суперечить її інтересам та інтересам дитини.

Крім того, відповідач добровільно не бере участі в утриманні сина, не надає матеріальної допомоги. З огляду на зростання дитини витрати на її утримання та виховання збільшуються, однак доходів позивача недостатньо. Водночас відповідач офіційно не працює, проте має стабільний щомісячний неофіційний заробіток.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 08.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 22-23).

Представником відповідача – адвокатом Мензаком Ю.Ю. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач усвідомлює, що не може змусити дружину його кохати та перебувати з ним у шлюбі, тому не заперечує проти його розірвання. При цьому сторони мають спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Однак відповідач заперечує проти стягнення аліментів, посилаючись на те, що для забезпечення гідного життя дитини та позивача він, у тому числі в рахунок аліментів, подарував їй житловий будинок у АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку в с. Мочола. Як стало відомо відповідачу, позивач продала зазначений будинок за 180?000 доларів США. Між сторонами було обумовлено, що у зв`язку з даруванням цих об`єктів нерухомості позивач не матиме жодних майнових претензій до відповідача, у тому числі щодо сплати аліментів. Відповідач наголошує, що обидва об`єкти належали йому на праві особистої приватної власності та не були об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому вимога про стягнення аліментів є необґрунтованою.

Так, хоча спеціальний договір між сторонами не укладено, фактично відповідач вважав, що вони домовилися про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею нерухомого майна.

Крім того, не відповідає дійсності твердження про наявність у відповідача стабільного щомісячного неофіційного заробітку, оскільки він нещодавно потрапив у серйозну дорожньо-транспортну пригоду, зазнав тяжких тілесних ушкоджень і наразі працювати не може.

У зв`язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів (а.с. 27-29).

05 жовтня 2026 року представник відповідача – адвокат Мензак Ю.Ю. подав до суду клопотання про примирення, мотивуючи його тим, що відповідач ОСОБА_2 переглянув своє ставлення до розірвання шлюбу. Після певної паузи у сімейному житті він усвідомив дійсну цінність шлюбу та висловив бажання відновити спільне життя з позивачем.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Водночас надання сторонам строку для примирення не є безумовним обов`язком суду та має здійснюватися з урахуванням фактичних взаємин подружжя, їхнього волевиявлення та конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначала про фактичне припинення шлюбних відносин, відсутність спільного господарства, втрату довіри та взаємної поваги, а також про неможливість і недоцільність подальшого спільного життя та збереження шлюбу. Будь-яких даних про зміну зазначеної позиції позивача матеріали справи не містять.

При цьому, у поданому 01 червня 2026 року відзиві ОСОБА_2 не заперечував щодо розірвання шлюбу, зазначивши, що усвідомлює неможливість змусити позивача перебувати з ним у шлюбі.

Таким чином, відповідач був обізнаний про позицію позивача щодо припинення шлюбу та мав достатній проміжок часу для вжиття заходів до примирення з нею, якщо дійсно мав намір відновити сімейні відносини.

Так, клопотання про примирення подано лише 05 жовтня 2026 року, тобто після спливу майже п`яти місяців з моменту відкриття провадження у справі та безпосередньо на стадії вирішення справи по суті.

При цьому доказів того, що позивач погоджується на примирення, бажає відновити шлюбні відносини або виявляє відповідне волевиявлення, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що надання строку для примирення сприятиме фактичному відновленню сімейних відносин, оскільки таке примирення не ґрунтується на взаємному волевиявленні обох сторін.

У зв`язку з наведеним, клопотання представника відповідача про надання строку для примирення задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 CК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

З матеріалів справи встановлено, що подружні відносини між сторонами фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть, довіра та повага між ними відсутні.

Отже, подальше спільне життя подружжя та збереження сім`ї є неможливими й суперечать інтересам сторін.

За таких обставин вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу слід задовольнити.

Судом також встановлено, що сторони мають малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 18-20).

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей і непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати; наявність майна та майнових прав, у тому числі майнових прав на нерухоме та рухоме майно, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

З 01 січня 2026 року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 512 гривень, а мінімальний гарантований розмір аліментів становить 1 756 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд виходить із необхідності забезпечення належного рівня матеріального утримання дитини, враховує її вік, повсякденні потреби, а також обов`язок обох батьків брати участь у таких витратах.

Разом з тим суд не може погодитися з доводами відповідача про припинення його обов`язку щодо утримання дитини у зв`язку з передачею позивачу нерухомого майна.

Згідно зі ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) . Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Отже, законом встановлено спеціальний порядок припинення права на аліменти у зв`язку з передачею нерухомого майна, який передбачає укладення відповідного договору, отримання дозволу органу опіки та піклування та його нотаріальне посвідчення.

У даній справі такого договору між сторонами не укладено, що відповідач фактично визнає у поданому відзиві.

Посилання відповідача на те, що сторони фактично домовилися про передачу нерухомого майна в рахунок майбутніх аліментних платежів, саме по собі не може бути підставою для припинення права дитини на аліменти, оскільки така домовленість не оформлена у встановленій законом формі.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що у договорах дарування нерухомого майна зазначено, що таке майно передається саме в рахунок аліментів на утримання дитини, а також що сторони уклали передбачений ст. 190 СК України договір про припинення права на аліменти.

Сам факт передачі нерухомого майна у власність позивача не звільняє відповідача від передбаченого законом обов`язку утримувати свою дитину.

При цьому суд враховує, що передача відповідачем нерухомого майна позивачу може свідчити про наявність між сторонами певних майнових домовленостей, однак не є належним доказом припинення аліментного обов`язку відповідача щодо дитини.

Посилання відповідача на те, що позивач у подальшому продала житловий будинок, також не змінює правової природи аліментного обов`язку та не підтверджує припинення права дитини на аліменти у порядку, встановленому ст. 190 СК України.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд також враховує, що позивач просить стягувати з відповідача аліменти у розмірі 5 000 гривень щомісячно, однак належних та достатніх доказів того, що матеріальне становище відповідача дозволяє йому безперешкодно сплачувати аліменти саме у такому розмірі, матеріали справи не містять.

Зокрема, позивачем не надано належних доказів розміру доходів відповідача, наявності у нього стабільного щомісячного заробітку чи інших регулярних доходів у розмірі, який би обґрунтовував можливість сплати 5 000 гривень щомісячно.

Водночас твердження відповідача про відсутність у нього можливості працювати у зв`язку з отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями також підлягає оцінці судом при визначенні його матеріального становища.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги вік дитини, її потреби, обов`язок обох батьків щодо її утримання, відсутність достатніх доказів можливості відповідача сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі 5 000 гривень, а також з метою забезпечення балансу інтересів дитини та платника аліментів, суд вважає необхідним визначити розмір аліментів у сумі 3 600 гривень щомісячно.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112, 180-184, 190, 191, 192 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 29 жовтня 2011 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області за актовим записом № 127, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканцем АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканкою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 – розірвати.

Після розірвання шлюбу повернути позивачу ОСОБА_1 дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) гривень щомісячно, починаючи з 15 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Лайош ГАЛ