Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №720/1105/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Чернівці

справа № 720/1105/26

провадження № 22-ц/822/2105/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачка ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Павлінчук С. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 01 вересня 2011 року Виконавчим комітетом Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, актовий запис № 19.

Позов обґрунтований тим, що сторони тривалий час не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не мають спільного побуту та фактично припинили сімейні відносини.

У шлюбі у сторін народилися троє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач зазначав, що сім`я розпалася, подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливі. На примирення ОСОБА_1 не погоджується.

Короткий зміст клопотання ОСОБА_2 про надання строку для примирення

ОСОБА_2 02 липня 2026 року подала до суду відзив на позовну заяву та клопотання про надання сторонам строку для примирення тривалістю шість місяців.

Відповідачка позовних вимог не визнала.

Зазначила, що 01 вересня 2011 року між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, у якому народилися троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вважає, що шлюб сторін можливо зберегти, а непорозуміння між ними мають тимчасовий характер. Вказала, що бажає примиритися з позивачем та зберегти сім`ю.

Зазначала, що оскільки позивач ініціював розірвання шлюбу, він повинен навести поважні причини неможливості збереження сім`ї, зокрема підтвердити тривале окреме проживання подружжя або вчинення відповідачкою неправомірних дій, однак відповідних доказів до позовної заяви не додано.

Посилаючись на положення статей 111, 112 СК України, статті 12 ЦПК України та роз`яснення, викладені у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ОСОБА_2 просила надати сторонам строк для примирення тривалістю до шести місяців.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року сторонам у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу надано строк для примирення шість місяців.

Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу до закінчення строку примирення.

Ухвала суду мотивована тим, що сторони тривалий час прожили разом, подружні відносини між ними погіршилися останнім часом, однак можливість зберегти шлюб ще не втрачена.

Суд першої інстанції вважав, що збереження шлюбу не суперечитиме інтересам подружжя та їхніх трьох спільних неповнолітніх дітей, оскільки існує ймовірність усунення непорозуміння, яке виникло між сторонами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, не з`ясував усіх обставин справи і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для надання сторонам строку для примирення.

Зазначає, що подружні відносини сторін припинені ще до звернення до суду. Сторони понад рік не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не мають спільного побуту та фактично припинили сімейні відносини.

Вказує, що з дня подання позовної заяви до постановлення оскаржуваної ухвали минуло більше чотирьох місяців, упродовж яких позивач не змінив свого рішення щодо розірвання шлюбу.

Вважає, що суд першої інстанції не встановив конкретних обставин, які свідчили б про реальну можливість примирення сторін, не врахував категоричної позиції позивача щодо неможливості збереження сім`ї та не оцінив співмірності й дієвості шестимісячного строку для примирення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги про небажання позивача зберігати шлюб та незмінність його рішення щодо розірвання шлюбу викладені його представником та не підтверджені належними доказами. Вважає, що позивач, який ініціював розірвання шлюбу, не навів обставин та доказів, які б свідчили про неможливість збереження сім`ї.

ОСОБА_2 посилається на те, що сторони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вважає, що сім`ю можливо зберегти, а надання судом першої інстанції шестимісячного строку для примирення є обґрунтованим. Вказує, що має намір поїхати до позивача для вирішення питання щодо можливості примирення та відновлення подружніх відносин, та наголошує на своєму бажанні примиритися з ним і зберегти сім`ю.

На обґрунтування заперечень посилається на положення статті 12 ЦПК України, статті 111 СК України, пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України».

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до копії повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 01 вересня 2011 року Виконавчим комітетом Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області зареєстровано шлюб, актовий запис № 19. Після державної реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_8 (а. с. 8).

У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а. с. 9, 10, 11).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною сьомою статті 240 ЦПК України передбачено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення подружжя, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до закінчення строку для примирення, визначеного судом.

Наведені норми визначають обов`язок суду зупинити провадження у справі та тривалість такого зупинення у разі, якщо суд надав подружжю строк для примирення. Однак вони не встановлюють обов`язку суду надавати такий строк у кожній справі про розірвання шлюбу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок щодо застосування статті 111 СК України та зазначено, що тлумачення цієї статті свідчить, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/16963/22-ц (провадження № 61-203св23) зазначено, що системний аналіз положень матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об`єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ. Також у цій постанові Верховний Суд зазначив: «Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи клопотання відповідачки про надання строку на примирення, суд апеляційної інстанції повинен був оцінити: строк, який сплинув із моменту пред`явлення позову про розірвання та ухвалення оскаржуваного судового рішення (4 місяці); причини неподання відповідачкою клопотання про надання строку на примирення в суді першої інстанції; вказати на обставини справи, які свідчать про можливість примирення сторін. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що зупинення судом апеляційної інстанції провадження у справі на 6 місяців з метою надання сторонам строку на примирення належно не обґрунтовано, не наведено оцінки співмірності та дієвості застосованого судом заходу для примирення подружжя з урахуванням обставин цієї справи у співвідношенні з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справ».

З наведеного випливає, що суд повинен оцінити:

1) строк, який сплинув із моменту пред`явлення позову про розірвання та ухвалення оскаржуваного судового рішення;

2) наявність клопотання про надання строку на примирення, заявленого стороною в суді першої інстанції;

3) чи є можливість примирення сторін реальною, зокрема з урахуванням заперечень того з подружжя, хто наполягає на розірванні шлюбу

4) співмірність та дієвість відповідного заходу у співвідношенні з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Передбачене частиною першою статті 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (частина п`ята статті 191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.

Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

Вирішуючи клопотання відповідачки про надання строку для примирення, суд першої інстанції мав не лише врахувати тривалість шлюбу сторін, наявність у них трьох дітей та бажання відповідачки зберегти сім`ю, а й перевірити, чи існує реальна можливість примирення подружжя.

У клопотанні відповідачка не зазначила, чи підтримують сторони спілкування, чи ведуть спільне господарство, чи спільно вирішують питання утримання та виховання дітей. Вона також не навела відомостей про конкретні дії, яких вживала для примирення, результати таких дій і ставлення до них позивача. Не зазначила часу та причин виникнення конфлікту і не спростувала доводів позивача про окреме проживання сторін.

Водночас позивач у позовній заяві зазначив, що сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, сімейні відносини між ними припинені та відновлювати їх він не бажає. Його волевиявлення на припинення шлюбу підтверджується зверненням до суду з позовом, заявою від 08 червня 2026 року про підтримання позову.

Однак суд першої інстанції не з`ясував характеру відносин між сторонами, причин і часу виникнення конфлікту, не перевірив твердження відповідачки про тимчасовий характер непорозумінь та не встановив обставин, які давали б підстави очікувати відновлення подружніх відносин. Не отримала належної оцінки й послідовна позиція позивача щодо неможливості примирення.

Суд також не врахував тривалість розгляду справи. Позов подано у квітні 2026 року, клопотання про примирення - 02 липня 2026 року, а оскаржувану ухвалу постановлено 27 серпня 2026 року. Отже, на час постановлення ухвали справа перебувала у провадженні близько чотирьох місяців.

Шість місяців є максимальним, а не обов`язковим строком для примирення. Тому, визначаючи такий строк, суд першої інстанції мав пояснити, які конкретні обставини дають підстави очікувати примирення сторін, чому для цього недостатньо менш тривалого строку та яким чином зупинення провадження на шість місяців узгоджується з вимогою розгляду справи у розумний строк.

Передчасним є й висновок суду першої інстанції про те, що збереження шлюбу не суперечитиме інтересам подружжя та їхніх дітей, оскільки такий висновок може бути зроблений лише в судовому рішенні, яким вирішено спір по суті, а не в ухвалі про надання сторонам строку для примирення та зупинення провадження у справі.

Щодо доводів відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів зазначає, що вони переважно повторюють доводи відзиву на позовну заяву та зводяться до бажання відповідачки зберегти сім`ю, тимчасового характеру непорозумінь між подружжям, наявності у сторін трьох малолітніх дітей і необхідності надання часу для примирення. При цьому, у відзиві не наведено конкретних обставин, які свідчили б про збереження між сторонами сімейних відносин, вчинення ними взаємних дій, спрямованих на примирення, або готовність позивача до їх відновлення. Тому доводи відзиву не спростовують висновків, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вищенаведеного, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення питання про надання сторонам строку для примирення. Оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому її слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

На підставі системного аналізу статті 141, 259, 264, 270 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд у провадженні якого розглядається справа по суті.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18, від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19.

З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на те, що справа апеляційним судом по суті не розглядалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року скасувати.

Направити справу № 720/1105/26 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 02 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА