Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №308/3777/24 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3777/24

1-кп/308/126/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

потерпілої - ОСОБА_4 ,

представника потерпілої - ОСОБА_5 ,

обвинуваченої - ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області угоду про примирення між потерпілою та обвинуваченою у кримінальному провадженні № 12023071170000875, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.12.2023, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Ужгород Закарпатської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

Третього грудня 2023 року близько 01:31 ОСОБА_6 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна була і могла їх передбачити, тобто діючи з кримінально-протиправною недбалістю, керуючи в стані алкогольного сп`яніння технічно-справним транспортним засобом, а саме легковим автомобілем марки «SAAB» моделі «9-3», д. н. з. НОМЕР_1 , по автомобільній дорозі М-08 - автомобільний шлях міжнародного значення на території України, обхід Ужгорода - контрольно-пропускний пункт «Ужгород», 1-186 км, Ужгородського району Закарпатської області зі сторони КПП «Ужгород» у напрямку населеного пункту Барвінок Ужгородського району Закарпатської області, проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не вибрала безпечну швидкість щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, перед зміною напрямку руху не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надавши перевагу водію автомобіля, який рухався на зустріч, здійснила виїзд на зустрічну смугу руху та допустила зіткнення з автомобілем марки «SEAT» моделі «ІВIZA», д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушила вимоги Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), а саме п. 12.1, згідно з яким під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, п. 10.1, згідно з яким перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та п. 11.3, згідно з яким на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу, внаслідок чого водію транспортного засобу марки «SEAT» моделі «IBIZA», д. н. з. НОМЕР_3 , ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді відкритого внутрішньо-суглобового багатоуламкового перелому надмищелків та мищелка великогомілкової кістки зліва із зміщенням уламків.

Своїми діями ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У ході судового розгляду справи, а саме 29 вересня 2026 року потерпіла ОСОБА_4 та обвинувачена ОСОБА_6 уклали угоду про примирення між потерпілим та обвинуваченим, яку подали суду на затвердження.

Згідно з умовами укладеної угоди, обвинувачена свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнає повністю, у вчиненому щиро розкаюється, повністю відшкодувала потерпілій заподіяну їй шкоду.

Відповідно до вказаної угоди потерпілій ОСОБА_4 відшкодовано спричинену матеріальну і моральну шкоду, у зв`язку із чим між сторонами відбулося примирення і порозуміння, про свідчить відповідна розписка, яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи, що обвинувачена беззастережно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України, враховуючи наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, і з урахуванням особи обвинуваченої, беручи до уваги відсутність обставин, які обтяжують покарання, сторони домовились про призначення обвинуваченій ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.

Роз`яснено наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки умисного невиконання угоди. В угоді зазначені права і обов`язки потерпілої та обвинуваченої щодо укладення угоди.

У судовому засіданні обвинувачена свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, за обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялася, зазначила, що примирилася з потерпілою та уклала з нею угоду про примирення, яку просила суд затвердити.

При цьому обвинувачена вказала, що відмовляється від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини 5 статті 474 КПК України, усвідомлює наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, а саме, обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК України, характер пред`явленого обвинувачення та вид покарання, який до неї буде застосований у результаті затвердження угоди про примирення.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просив затвердити угоду про примирення. Зазначив, що угода укладена з дотриманням встановлених вимог та правил, відповідає матеріалам справи, інтересам сторін та суспільства. Вказав, що ОСОБА_6 повністю визнає свою вину, раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, що вказує на те, що вона не є особою, небезпечною для суспільства. Злочин вчинено обвинуваченою вперше, є нетяжким злочином з необережною формою вини. ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання, розлучена, має на утриманні і вихованні неповнолітнього сина, веде суспільно-правильний спосіб життя, щиро кається у вчиненому, повністю усвідомлює наслідки свого діяння, настання яких не бажала, зробила для себе відповідні висновки, відшкодувала заподіяну потерпілій шкоду та примирилася з нею. Обставини, які б перешкоджали укладенню угоди, відсутні.

Потерпіла у судовому засіданні підтвердила укладення угоди про примирення з обвинуваченою та просила суд її затвердити. Зазначила, що повністю розуміє наслідки її укладення та затвердження, а саме, обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК України та позбавлення права вимагати у подальшому притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності.

Представника потерпілої підтримав позицію потерпілої, зазначив, що угода між сторонами була укладена добровільно, та просив суд затвердити таку.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти затвердження угоди про примирення, посилаючись на те, що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння законодавцем виокремлено в самостійний склад кримінального правопорушення, яке характеризується підвищеною суспільною небезпечністю, а положення ст. 46 КК України виключають можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням з потерпілою. На думку прокурора, у таких кримінальних провадженнях при вирішенні питання про затвердження угоди суд повинен враховувати переважання публічного інтересу, який полягає у належному реагуванні на керування транспортними засобами у стані сп`яніння та забезпеченні превентивної мети покарання. При цьому, прокурор зазначив, що запропоноване угодою покарання має відповідати характеру та ступеню суспільної небезпечності кримінального правопорушення, а також принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, тоді як узгоджене сторонами покарання, на його думку, не забезпечує належного балансу приватного та публічного інтересів.

Заслухавши пояснення обвинуваченої та її захисника, потерпілої та її представника, думку прокурора, дослідивши подану угоду про примирення між потерпілою та обвинуваченою, суд дійшов висновку, що укладена угода підлягає затвердженню з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Відповідно до ч. 5 ст. 469 КПК України, укладення угоди про примирення може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Згідно з ч. 1 ст. 469 КПК України, угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Згідно із ст. 471 КПК України, в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов`язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов`язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 474 КПК України, у разі, якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій та переходить до розгляду угоди.

Як вбачається з наданих матеріалів, дії обвинуваченої ОСОБА_6 обґрунтовано кваліфіковані як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, яке згідно з положеннями статті 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів. Обвинувачена свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, визнала, у вчиненому щиро розкаюється.

Жодним із учасників кримінального провадження факт вчинення ОСОБА_6 нетяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України за обставин, вказаних в обвинувальному акті, не заперечується.

Обставинами, які пом`якшують покарання, згідно з умовами угоди є визнання обвинуваченою своєї провини, її щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків, надання обвинуваченою матеріальної допомоги на лікування потерпілій.

Відповідно до обвинувального акта та угоди про примирення обставини, які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України, щодо ОСОБА_6 відсутні.

Враховуючи повне визнання обвинуваченою своєї вини, а також наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченої, яка до кримінальної відповідальності притягається вперше, характеризується виключно позитивно, має на утриманні неповнолітнього сина, якого виховує та утримує самостійно, беручи до уваги відсутність обставин, які обтяжують покарання, сторони узгодили призначення обвинуваченій ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.

Судом встановлено, що укладення угоди про примирення від 29.09.2026 між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_6 є добровільним, зміст угоди відповідає вимогам КПК України.

Судом роз`яснено в судовому засіданні та з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_6 розуміє права, визначені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

Судом також роз`яснено в судовому засіданні та з`ясовано, що потерпіла ОСОБА_4 розуміє наслідки затвердження угоди про примирення, визначені п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК України.

Перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених ч. 6, 7 ст. 474 КПК України та вважає, що угода про примирення відповідає вимогам передбаченим ст. ст. 471, 473, 474 КПК України.

Щодо поданих прокурором заперечень з приводу неможливості затвердження угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у кримінальних провадженнях щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, з урахуванням положень ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, а тому закон безпосередньо передбачає можливість укладення щодо нього угоди про примирення.

Покликання прокурора на положення ст. 46 КК України як на законодавчу заборону укладення угоди про примирення суд вважає необґрунтованим, так як зазначена норма регулює інший кримінально-правовий інститут, а саме звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. Натомість наслідком затвердження угоди про примирення є ухвалення обвинувального вироку, визнання особи винуватою та призначення їй узгодженого сторонами покарання відповідно до ст. 475 КПК України. Отже, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України та затвердження угоди про примирення є різними за своєю правовою природою способами реалізації інституту примирення, які тягнуть різні правові наслідки. Така правова позиція безпосередньо висловлена Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2026 року в справі № 284/1083/24, провадження № 51-315 км 26.

При цьому суд враховує, що угода про примирення є способом узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту, за якого приватний інтерес потерпілої особи щодо відшкодування завданої шкоди та досягнення примирення узгоджується з публічним інтересом держави у притягненні винної особи до кримінальної відповідальності та застосуванні до неї передбачених законом наслідків. У разі затвердження угоди обвинувачена не звільняється від кримінальної відповідальності, а визнається винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, їй призначається кримінальне покарання, а також настають інші передбачені законом кримінально-правові наслідки. Таким чином, саме по собі укладення угоди про примирення не свідчить про нехтування публічним інтересом чи нівелювання превентивної функції кримінального закону.

Не приймає суд і доводи прокурора щодо того, що узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 34 000,00 грн є надмірно м`яким та фактично прирівнюється до адміністративного стягнення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Така оцінка сама по собі не може бути підставою для відмови у затвердженні угоди, позаяк міра покарання у кримінальному провадженні підлягає оцінці з урахуванням положень КК України, а не шляхом механічного порівняння його розміру з адміністративним стягненням за інше правопорушення. Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за обвинувальним вироком суду, та має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності передбачених цією нормою обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті. При цьому законодавством не встановлено заборони на застосування ст. 69 КК України до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України. Наведене також прямо зазначено Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року в справі № 284/1083/24.

Отже, саме по собі покликання прокурора на підвищену суспільну небезпечність керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а також на невідповідність узгодженого сторонами покарання суспільному інтересу не спростовує передбаченої законом можливості укладення угоди про примирення. За встановлених судом обставин угода відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального закону, укладена сторонами добровільно, містить узгоджене покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а визначена сторонами міра покарання не суперечить вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Таким чином, у межах спеціальної процедури провадження на підставі угоди суд не замінює узгоджену сторонами міру покарання власним баченням покарання, а перевіряє її відповідність вимогам КК та КПК України, зокрема на предмет наявності законних підстав для застосування ст. 69 КК України та відсутності передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови у затвердженні угоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи прокурора щодо неможливості затвердження угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК України з покликанням на ст. 46 КК України, а також щодо невідповідності узгодженого сторонами покарання інтересам суспільства та його надмірної м`якості, є необґрунтованими та не свідчать про наявність передбачених законом підстав для відмови у затвердженні угоди. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 квітня 2026 року в справі № 284/1083/24, провадження № 51-315 км 26.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Враховуючи, що обвинувачена ОСОБА_6 провину свою визнала повністю, щиро розкаялася у вчиненому, висловлює жаль з приводу вчиненого, протягом усього судового провадження демонструвала належну процесуальну поведінку, згідна нести кримінальну відповідальність за вчинене, раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, зробила належні висновки для себе, а також беручи до уваги особу обвинуваченої, яка має на утриманні неповнолітнього сина, якого виховує самостійно, суд вважає перехід сторонами угоди при визначенні виду та міри покарання до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті 1 статті 286-1 Кримінального кодексу України, та узгодження основного покарання у виді штрафу таким, що відповідає вимогам розділу Х Кримінального кодексу України, зокрема, ст. ст. 50, 65, 69 КК України.

Також, санкцією частини 1 статті 286-1 КК України передбачене обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Призначення обвинуваченій обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нею у подальшому кримінальних правопорушень та відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Зважаючи на вказані вище обставини справи та відомості про особу обвинуваченої, дотримання положень частин 1, 2 статті 53 КК України, суд вважає за можливе призначити узгоджене сторонами угоди про примирення покарання у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000,00 грн з позбавленням прав керування транспортним засобом строком на 3 роки.

Приймаючи рішення про затвердження угоди про примирення від 29.09.2025, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 31.03.2016 року (справа № 5-27кс16), а також ухвалі Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 357/13234/24 та постанові від 10.04.2025 у справі № 756/2340/23.

У постанові ККС ВС від 30 квітня 2026 року у справі № 284/1083/24 (провадження № 51-315 км 26) зазначено, що угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують правовий інститут примирення саме до конкретного випадку, чим фактично задовольняється як власні (приватні) інтереси, так і за результатом укладення угоди суспільний (публічний) інтерес.

При цьому публічний інтерес в такому випадку задовольняється шляхом притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, призначення їй узгодженого, але ж покарання, та настання відповідних наслідків кримінально правового характеру (до прикладу настання судимості, призначення більш суворого покарання у разі вчинення нового кримінального правопорушення, або ж призначення покарання із застосуванням положень статей 70, 71 КК, тощо), які є відмінними від тих, які настають у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України.

Тому доводи прокурора про неможливість укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК з покликанням на положення ст. 46 КК є непереконливими та такими, що суперечать точному змісту вимог ч. 3 ст. 469 КПК України.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку , що укладення угоди про примирення, коли потерпіла та обвинувачений досягли згоди, є правомірним та не суперечить інтересам суспільства. Угода забезпечує баланс інтересів сторін угоди та дотримується принципів публічності й диспозитивності.

На переконання суду, зміст угоди про примирення від 29.09.2025, укладеної між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_6 жодним чином не суперечить інтересам суспільства. У ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм ч. 3 ст. 469, п. 7 ст. 474 КПК України.

Цивільний позов в кримінальному провадженні заявлявся, однак, у процесі судового розгляду справи був відкликаний потерпілою у зв`язку з повним відшкодуванням заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди.

Судові витрати за проведення експертиз підлягають стягненню з обвинуваченої.

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.

Арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2024 року в справі № 308/878/24 (провадження 1-кс/308/275/24, 1-кс/308/276/24), належить скасувати.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 394, 395, 475 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

1. Затвердити угоду про примирення, укладену 29.09.2026 між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_6 .

2. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та з врахуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 34 000,00 грн (тридцять чотири тисячі грн 00 коп.) з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.

3. Стягнути з ОСОБА_6 на користь Закарпатського НДЕКЦ МВС процесуальні витрати в загальному розмірі 10 980,56 грн (десять тисяч дев`ятсот вісімдесят грн 56 коп.), зокрема, пов`язані із проведенням:

- інженерно-транспортної експертизи № СЕ19/107-23/12458-ІТ від 06.02.2024 у розмірі 3029,12 гривень;

- інженерно-транспортної експертизи № СЕ19/107-23/12456-ІТ від 05.02.2024 у розмірі 3029,12 гривень;

- інженерно-транспортної експертизи № СЕ19/107-23/12457-ІТ від 01.02.2024 у розмірі 3029,12 гривень;

- інженерно-транспортної експертизи № СЕ19/107-23/12455-ІТ від 28.12.2023 у 1893,20 гривень.

4. Арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2024 року в справі № 308/878/24 (провадження 1-кс/308/275/24, 1-кс/308/276/24), скасувати.

5. Речові докази по справі, а саме:

- транспортний засіб марки «SAAB» моделі «9-3», д.н.з. НОМЕР_1 , який поміщено на спец, майданчик відділу поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Мукачево, вул. Об`їзна, б/н, та свідоцтво про його реєстрацію серії НОМЕР_4 повернути власнику або його уповноваженому представнику;

- транспортний засіб марки «SEAT» моделі «IBIZA», д.н.з. НОМЕР_5 , який поміщено на спец, майданчик відділу поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Мукачево, вул. Об`їзна, б/н, та свідоцтво про його реєстрацію серії НОМЕР_6 повернути власнику або його уповноваженому представнику.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок може бути оскаржений:

- обвинуваченим виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначене покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 статті 474 КПК України,

- потерпілою та її представником виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без її згоди на призначення покарання; нероз`яснення наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК України;

- прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1