Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №214/9485/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9303/26 Справа № 214/9485/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/9485/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Криворізька центральна окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Пахомов Валентин Валентинович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 05 червня 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року Криворізька центральна окружна прокуратура звернулась до суду з позовом, в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0309 га за адресою: АДРЕСА_1 , для здійснення підприємницької діяльності. Зазначене підтверджується матеріалами кримінальних проваджень № 12020040750001402 від 18 жовтня 2020 року та № 42020041750000013 від 14 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року у справі № 214/5191/21.

Так, вказаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, діючи всупереч вимогам ст.ст. 112, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу їй у власність чи надання у користування земельної ділянки, в порушення ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» ст. 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п. 1.12 Розділу 5 Правил безпеки систем газопостачання України, п. п. 4-5 гл. 4 та п. 4.3, п. 4.16 Розділу 3 Кодексу газорозподільних систем, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», п. 15.5 Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27 червня 2008 року № 190, постанови Кабінету міністрів України №1747 від 16 листопада 2002 року «Про затвердження правил охорони магістральних трубопроводів», достовірно знаючи про відсутність у неї права власності або користування на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011, яка розташована на АДРЕСА_2 , що належить Криворізькій міській раді, самовільно зайняла земельні ділянки загальною площею 0,0093 га та 0,0087 га шляхом розміщення на них прибудови до багатоквартирного житлового будинку загальною площею 0,0309 га, в тому числі, за межами відведеної земельної ділянки (на землях міської ради, не наданих у власність або користування) площею 0,0093 га та металевої споруди загальною площею 0,0246 га, в тому числі, за межами відведеної земельної ділянки (на землях міської ради, не наданих у власність або користування) площею 0,0087 га для здійснення підприємницької діяльності в охоронних зонах та за відсутності вчиненого правочину щодо неї та державної реєстрації, чим порушила вимоги статі ст. ст. 112, 116, 122-126 Земельного кодексу України щодо обмеження у використанні земельних ділянок в охоронних зонах.

Встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 липня 2022 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , площею 931 кв.м. Однак, на підставі Свідоцтва про право власності від 30 серпня 2003 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , площею 299,8 кв.м. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2006 року (справа № 2-2325) за ОСОБА_1 було визнано право власності на прибудову загальною площею 359,8 кв.м. та приміщення складу тари площею 37,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно загальною площею 659,6 кв.м. та склад площею 37,6 кв.м. Між тим, державним реєстратором Волос О.В. 20 липня 2022 року було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та змінено площу нерухомого майна до 931 кв.м. Підставою для внесення змін щодо площі нерухомого майна був технічний паспорт серія та номер: TI01:5831-2536-2435-8494, яким встановлено фактичну площу нерухомого майна - 931 кв.м. Однак, в силу вимог ст.ст. 331, 332 ЦК України, п. 77 Постанови Кабінету міністрів Украхни № 1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» технічний паспорт не є правовстановлюючим документом та сам по собі не може бути підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно більшої площі. Збільшення площі об`єкта нерухомості може відбутися виключно на підставі документів, що підтверджують прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. За відсутності таких документів будівництво вважається самовільним.

Крім цього, листом за вих. №7-04/26-17/287 від 23 серпня 2024 року Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю Виконкому Криворізької міської ради повідомлено, що в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https ://е-construction.gov.ua/) відсутня інформація щодо документів, які дають право на виконання будівельних робіт та підтверджують готовність до експлуатації об`єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, Державна інспекція архітектури та містобудування України листом за вих. № 5089/10/13-24 від 22 серпня 2024 року повідомила, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині за параметрами «адреса об`єкта будівництва: АДРЕСА_2 »; «кадастрові номери: 1211000000:06:041:0081; 12110000000:06:041:0082» та «замовник ОСОБА_1 » інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

Разом з тим, прокуратурою було отримано фотознімки місцевості за вказаною вище адресою, додані до листа Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства за вих. № 2878-4-04.01-2024 від 29 серпня 2024 року, згідно з якими станом на 19 серпня 2003 року, 05 серпня 2010 року та 13 березня 2011 року вказана вище прибудова до приміщення № 120 по АДРЕСА_3 , була відсутня і тільки на знімках датованих 2012 роком та далі спірна прибудова з`являється.

Таким чином, указані факти, в їх сукупності, свідчать про самочинний характер будівництва та самовільне зайняття земельної ділянки під спірною забудовою та тим самим установлено факт самовільного тривалого зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної форми власності площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 , шляхом розміщення на ній нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

На підставі наведенного вище, позивач просив суд зобов`язати відповідача звільнити та повернути Криворізькій міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0309 га, яка прилягає до земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перебудови приміщення АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2613830012060) згідно з поверхневим планом приміщення № 120 по АДРЕСА_2 , виконаним КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» станом на 23 травня 2007 року, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64264760 від 22 липня 2022 року, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно площею 931 кв.м., що включає в себе самочинно збудовану прибудову.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити та повернути Криворізькій міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0309 га, яка прилягає до земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перебудови приміщення АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2613830012060) згідно з поверхневим планом приміщення №120 по АДРЕСА_2 , виконаним КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» станом на 23 травня 2007 року.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64264760 від 22 липня 2022 року, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно площею 931 кв.м., що включає в себе самочинно збудовану прибудову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір у розмірі 4844 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі представник відповідача не погоджується з рішенням суду першої інстанції, тому просить його скасувати та позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Криворізької міської ради залишити без розгляду через відсутність підстав для представництва. У разі відмови у залишенні без розгляду позовної заяви просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити ділянку шляхом перебудови та скасування державної реєстрації прав відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції вдався до однобічного розгляду справи, повністю проігнорувавши та не давши жодної правової оцінки письмовим доказам, наданим стороною захисту. До матеріалів справи захистом було долучено оригінали та копії квитанцій (платіжних доручень), які свідчать про те, що ОСОБА_1 протягом усього періоду користування земельною ділянкою регулярно та в повному обсязі вносила плату за землю (оренду/податок) на відповідні рахунки місцевого бюджету м. Кривого Рогу. Бюджет міста безперешкодно приймав ці кошти. Відповідно до принципу «естоппель» (заборона суперечливої поведінки) та сталої практики ЄСПЛ, державні органи (в особі міської ради) не можуть протягом багатьох років отримувати від особи плату за користування майном/землею, тим самим визнаючи такий стан речей, а потім заявляти про «самовільне й безкоштовне захоплення». Суд взагалі виключив ці докази з мотивувальної частини, що свідчить про порушення правил всебічного дослідження доказів.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність у Криворізької центральної окружної прокуратури підстав для представництва інтересів держави в особі Криворізької міської ради. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Як вбачається з матеріалів справи, Криворізька міська рада виявила повну процесуальну та матеріальну пасивність: нею не виносилося жодних рішень, вимог або приписів на ім`я ОСОБА_1 , вона не звернулася самостійно з позовом до суду, ба більше - її представники не з`явилися в жодне судове засідання суду першої інстанції та не надали жодного документа чи пояснення з питань, зазначених в позові. Невідповідь ради на листи прокуратури у 2024 році не є безумовним доказом бездіяльності. Прокурор не мав права повністю підміняти собою легітимний орган місцевого самоврядування, який свідомо обрав пасивну поведінку. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18), у разі відсутності підстав для представництва позов прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Суд першої інстанції поклав в основу рішення твердження прокурора про «доведеність самовільного зайняття» на підставі ухвали Саксаганського районного суду від 09.04.2024 року про закриття справи № 214/5191/21 у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України).

У мотивувальній частині суд аналізує норми щодо знесення самочинного будівництва. Проте в резолютивній частині раптово зобов`язує відповідача провести перебудову відповідно до технічного плану КБТІ 2007 року. Знесення і перебудова - це абсолютно різні правові та технічні категорії. Суд не зазначив, яким чином, на підставі якого проєкту чи експертного висновку має відбуватися «перебудова» капітальних конструкцій (вбудовано-прибудованого тренажерного залу) у 9-поверховому житловому будинку, і чи не призведе такий демонтаж до руйнування всього будинку. Рішення є апріорі невиконуваним та декларативним.

Суд визнав ключовим доказом «космічні фотознімки» від Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 29.08.2024 р. Дані знімки не є документами землевпорядного проєктування, не містять кадастрових меж ділянки, не сертифіковані для визначення точних лінійних контурів на місцевості. Без проведення судової земельно-технічної експертизи встановлювати за ними факт «накладання» чи «захоплення» площі 0,0309 га є порушенням ст.ст. 78, 79 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.

Суд безпідставно кваліфікував позов як негаторний (ст. 391 ЦК), заявивши, що строк давності не застосовується. Оскільки на ділянці зведений капітальний об`єкт, власник (міськрада) повністю позбавлений володіння цією частиною землі. Такий позов за своєю правовою природою є віндикаційним (витребуванням з чужого незаконного володіння), на який поширюється загальний строк у 3 роки (ст. 257 ЦК). Навіть у розрізі ст. 376 ЦК вимоги про знесення/перебудову обмежені 3-річним строком (позиція ВП ВС). Кримінальне провадження було відкрито ще у 2020 році, параметри будівлі відомі з 2012 року. Прокурор звернувся до суду лише наприкінці 2024 року, суттєво пропустивши позовну давність, що є окремою підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Від Криворізької центральної окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Пахомова В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурорів Стороженко С.І. та ОСОБА_2 , які, кожен окремо, запреречував проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2003 року за ОСОБА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради «Про видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна» від 13 серпня 2003 року № 368, зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме вбудоване в перший поверх житлового будинку нежитлове приміщення, загальною площею 299,8 кв.м.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2006 року (справа № 2-2325), яке 14 серпня 2006 року набрало законної сили, за ОСОБА_1 було визнано право власності на прибудову загальною площею 359,8 кв.м. та приміщення складу тари площею 37,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно загальною площею 659,6 кв.м. та склад площею 37,6 кв.м.

Відповідно до технічного паспорту № ТІ01:5831-2536-2435-8494, виготовленого 08 липня 2022 року ФОП ОСОБА_3 за замовленням ОСОБА_4 , та витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації ЄДЕССБ, загальна площа нежитлового приміщення та складу тари літ. «Б» зазначено як 931 кв.м.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 390883381 від 14 серпня 2024 року, державним реєстратором Волос О.В. 20 липня 2022 року було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - нежитлового приміщення та складу тари літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , а саме змінено та зазначено площу нерухомого майна як «931 кв.м.». Документами для внесення зазначених змін вказано: рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 2-2325 від 03 серпня 2006 року; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2003 року, видане Виконавчим комітетом Криворізької міської ради; Акт від 08 липня 2022 року, виданий інженером з ІНМ ОСОБА_3 ; технічний паспорт №ТІ01:5831-2536-2435-8494 від 19 липня 2022 року, виданий ЄДЕССБ.

При цьому, листом за вих. №7-04/26-17/287 від 23 серпня 2024 року Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю Виконкому Криворізької міської ради повідомлено, що в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https ://е-construction.gov.ua/) відсутня інформація щодо документів, які дають право на виконання будівельних робіт та підтверджують готовність до експлуатації об`єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, Державна інспекція архітектури та містобудування України листом за вих. № 5089/10/13-24 від 22 серпня 2024 року повідомила, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині за параметрами «адреса об`єкта будівництва: АДРЕСА_2 »; «кадастрові номери: 1211000000:06:041:0081; 12110000000:06:041:0082» та «замовник ОСОБА_1 » інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

В матеріалах справи містяться отримані прокуратурою фотознімки місцевості за вказаною вище адресою, додані до листа Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства за вих. № 2878-4-04.01-2024 від 29 серпня 2024 року, згідно з якими станом на 19 серпня 2003 року, 05 серпня 2010 року та 13 березня 2011 року вказана вище прибудова до приміщення № 120 по АДРЕСА_3 , була відсутня і тільки на знімках датованих 2012 роком та далі спірна прибудова з`являється.

Згідно протоколу огляду місцевості здійсненого прокурором Криворізької центральної окружної прокуратури в рамках кримінального провадження № 42023042080000161 встановлено, що об`єктом огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011, на якій розміщено багатоквартирний 9-типоверховий будинок АДРЕСА_2 . Також на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що прибудоване до вказаного житлового будинку. Прибудова побудована та обшита металевими панелями чорного кольору. У прибудові знаходиться тренажерна зала. До вказаного протоколу огляду долучено роздруківки фотокарток місцевості здійснених при огляді ділянки.

Із ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року вбачається, що в провадженні вказаного суду перебувало об`єднане кримінальне провадження № 12020040750001402 від 18 жовтня 2020 року та № 42020041750000013 від 14 лютого 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за ознаками самовільного зайняття земельних ділянок, вчинене щодо земель в охоронних зонах, зокрема земельної ділянки площею 0,0309 га за адресою: АДРЕСА_1 , провадження за яким цією ж ухвалою було закрито на підставі ст. 49 КК України, звільнивши ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію, позивач посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку комунальної форми власності під спірною забудовою площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 , шляхом розміщення на ній нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011 без правовстановлюючих документів, що є обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки. При цьому, розташування самочинно збудованого нерухомого майна на зазначеній земельній ділянці, є перешкодою територіальній громаді міста реалізувати всі правомочності власника землі.

Колегія суддів не погоджується з таким висноком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статями 124-126 ЗК України передбачено, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовникам будівництва надана можливість здійснювати реконструкцію об`єкта будівництва за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, у разі якщо така реконструкція здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію, позивач посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку комунальної форми власності під спірною забудовою площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 , шляхом розміщення на ній нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Що стосується вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64264760 від 22 липня 2022 року, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно площею 931 кв.м., що включає в себе самочинно збудовану прибудову, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджуєтся, що підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 931 кв.м., що прибудовано до приміщення АДРЕСА_4 зазначено рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 2-2325 від 03 серпня 2006 року; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2003 року, видане Виконавчим комітетом Криворізької міської ради; Акт від 08 липня 2022 року, виданий інженером з ІНМ ОСОБА_3 ; технічний паспорт №ТІ01:5831-2536-2435-8494 від 19 липня 2022 року, виданий ЄДЕССБ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 6.30- 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13).

Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 та від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17).

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічні правові висновки викладено в пунктах 111 - 113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2024 року у cправі № 904/994/22.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64264760 від 22 липня 2022 року, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно площею 931 кв.м., що включає в себе самочинно збудовану прибудову, не є ефективним способом захисту прав власника землі, оскільки задоволення відповідних позовних вимог не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті».

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2025 року у справі 947/17325/20 зазначив, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, припинення права власності є неналежним способом захисту.

Таким чином, у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту прав власника земельної ділянки колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64264760 від 22 липня 2022 року, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно площею 931 кв.м., що включає в себе самочинно збудовану прибудовузадоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити та повернути Криворізькій міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0309 га, яка прилягає до земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:041:0011 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перебудови приміщення АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2613830012060) згідно з поверхневим планом приміщення №120 по АДРЕСА_2 , виконаним КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» станом на 23 травня 2007 року, колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року по справі № 916/1174/22.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів. Положення ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Так, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено, що «98. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

99. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

104. За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

107. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об`єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об`єкт, споруджений на цій ділянці.

109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)."

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження №14-91цс20) у пункті 107 звернула увагу на те, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об`єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об`єкт, споруджений на цій ділянці.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що вирішення вимоги, зокрема, про повернення власникові земельної ділянки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61) і від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.5, 8.18), не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, споруджений на частині цієї ділянки (пункт 125.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Разом з цим, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Право територіальної громади на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка самовільно зайнята фізичними особами, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.

Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четвертастатті 12 ЦПК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ усправі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Критеріями сумісності заходу втручання у правонамирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання нанаціональному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Звертаючись до суду з позовною заявою про зов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку прокурор посилався на суспільний інтерес та на те, що правопорушеннями відповідачки зачіпаються інтереси значного числа громадян та інтереси держави.

Так, відповідно до ст. 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Із матеріалів справи слідує, що у відповідачки виникло право власності на нерухомість, яке зареєстроване відповідно до законодавства.

Так, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2006 року (справа № 2-2325), яке 14 серпня 2006 року набрало законної сили, за ОСОБА_1 було визнано право власності на прибудову загальною площею 359,8 кв.м. та приміщення складу тари площею 37,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому з вказаного періоду часу відповідачка вільно та відкрито користувалась належним їй на праві приватної власности майном.

Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останньою не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, на переконання колегії суддів, не може бути підставою для обмеження права відповідачки, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою

Зобов`язання відповідачки в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням її права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в процесі розгляду даної справи, ні прокурором, ні Криворізькою міською радою, так і не надано стверджуючих пояснень із посиланням на відповідні докази, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16).

При цьому колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Кривому Розі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до відповідачки.

В справі, що переглядається, власник земельної ділянки - Криворізька міська рада, взагалі не пред`являє до відповідачки будь-яких вимог, виявила повну процесуальну та матеріальну пасивність: Криворізькою міською радою не виносилося жодних рішень, вимог або приписів на ім`я ОСОБА_1 , вона не звернулася самостійно з позовом до суду, при цьому представник Криворізької міської ради в жодне судове засідання суду першої інстанції не з`явився та не надав жодного документа чи пояснення з питань, зазначених в позові.

Крім того, представник Криворізької міської ради повторно не з`явився і на виклик до суду апеляційної інстанції, що підтверджує пасивну поведінку власника спірної земельної ділянки та неможливість твердження про порушення права Криворізької міської ради, як власника земельної ділянки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що прокурор не мав права повністю підміняти собою легітимний орган місцевого самоврядування, який свідомо обрав пасивну поведінку.

Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що до матеріалів справи стороною відповідача було долучено оригінали та копії квитанцій (платіжних доручень), які свідчать про те, що ОСОБА_1 протягом усього періоду користування земельною ділянкою регулярно та в повному обсязі вносила плату за землю (оренду/податок) на відповідні рахунки місцевого бюджету м. Кривого Рогу (том 1 а.с.177-182). Бюджет міста безперешкодно приймав ці кошти. Відповідно до принципу «естоппель» (заборона суперечливої поведінки) та сталої практики ЄСПЛ, державні органи (в особі міської ради) не можуть протягом багатьох років отримувати від особи плату за користування майном/землею, тим самим визнаючи такий стан речей, а потім заявляти про «самовільне й безкоштовне захоплення», що свідчить про відсутність порушенного права власника земельної ділянки.

Окрім наведених вище обставин колегія суддів вважає звернути увагу на те, що суд визнав ключовим доказом «космічні фотознімки» від Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 29 серпня 2024 року, однак вказані знімки не є документами землевпорядного проєктування, не містять кадастрових меж ділянки, не сертифіковані для визначення точних лінійних контурів на місцевості. Без навяності в матеріалах справи відповідного віинсоку експерта встановлення факту «накладання» чи «захоплення» відповідачкою площі 0,0309 га буде порушенням норм ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не врахував, що для вирішення питання про знесення самочинного будівництва за позовом органу державної влади або органу місцевого самоврядування необхідно відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог Криворізької центральної окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2026 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Криворізької центральної окружної прокуратури, в інтересах держави, в особі Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.

Скасування заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року

Стягнути з Криворізької центральної окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7 264 (сім тисяч двісті шістдесят чотири) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді