Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №213/1170/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9179/26 Справа № 213/1170/26 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/1170/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ніколенко Максим Євгенович, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 05 чеврня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2026 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 серпня 2016 року відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, але відповідач зобов`язання за договором не виконав, своєчасно не надавав банку кошти для погашення заборгованості. Станом на 16 березня 2026 року має заборгованість у загальному розмірі 13 611,43 грн, яку позивач разом з судовими витратами просить стягнути на свою користь.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 серпня 2016 року станом на 16 березня 2026 року у розмірі 13 611 грн 43 коп, яка складається із: 8 920,71 грн - заборгованості за кредитом, 4 690,72 грн - заборгованості по відсоткам. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 2 662 грн 40 коп на відшкодування сплаченого судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ніколенко М.Є., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки судом першої інстанції не враховано того, що сторонами не було погоджено умови кредитування, оскільки Тарифи та Паспорт споживчого кредитування не містять підпису відповідача. Крім того відповідач по справі не надавав своєї згоди на збільшення кредитного ліміту. Просить застосувати строки позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 серпня2016 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», відповідно до якої він згоден з тим, що дана заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, зобов`язується виконувати вимоги вказаних Умов та Правил, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті А-Банку www.a-bank.com.ua.

Згідно довідки за картами відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 , строком дії до жовтня місяця 2027 року; № НОМЕР_2 , строком дії до вересня місяця 2021 року; № НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2024 року; № НОМЕР_4 , строком дії до серпня місяця 2026 року.

Відповідно до довідки за лімітами АТ «Акцент-банк» ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на суму 4 500 грн; в період з 15 серпня 2016 року по 16 березня 2026 року постійно відбувалась зміна кредитного ліміту, найбільший кредитний ліміт було вставлено в розмірі 48 000 грн, найменший – 4 500 грн.

З розрахунку заборгованості, який надано позивачем, станом на 16 березня 2026 року відповідач має заборгованість в розмірі 13 611,43 грн, яка складається з: 8 920,71 грн- заборгованість за тілом кредиту; 4 690,72 грн - заборгованість по нарахованими відсотками.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт укладення між сторонами кредитного договору доведений належними та допустимими доказами. З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 13 611,43 грн.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір,умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює банком (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви від 15 серпня 2016 року, яка підписана ОСОБА_1 ; розрахунок заборгованості за договором б/н від 15 серпня 2016 року; копію витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк»; довідку за лімітами за період з 15 серпня 2016 року по 16 березня 2026 року, довідку за картками, виписки по рахунку по картці за період з 15 серпня 2016 року по 16 березня 2026 року.

При цьому, Витяг з умов та правил надання банківських послугу АТ «Акцент-Банк» розміщеного на сайті https://а-bank.com.ua/termsв розділі «Умови та правила» та Витяг з Умов та правил надання банківських послугу АТ «Акцент -Банк» розміщеного на сайті https://а-bank.com.ua/termsв розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою, не підписані ОСОБА_1 , матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування.

У анкеті-заяві від 15 серпня 2016 року, яка підписана ОСОБА_1 , відсутні умови щодо сплати відсотків за користування кредитом, а саме: їх розмір і порядок нарахування, тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення відсотків.

Колегія суддів вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://а-bank.com.ua/ terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві погодженої домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяги з Умов та правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують обставин, викладених в позовній заяві.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, відсутні підстави вважати, що АТ «Акцент-Банк» і ОСОБА_1 обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина другастатті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не можуть бути визнані належними і достатніми доказами на підтвердження обставин погодження сторонами умов кредитування, саме щодо сплати відсотків за користування кредитом.

З огляду на викладене, апеляційний суд визнає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог у частині стягнення із відповідача нарахованих відсотків.

Перевіряючи обґрунтованість вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 8 920,71 грн, апеляційний суд виходить з наступного.

Випискою про рух коштів по картці за період з 15 серпня 2016 року по 16 березня 2026 року підтверджується, що відповідач користувався кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, здійснював платежі, розраховувався в магазинах, а також поповнював картку.

Разом з тим, з наданих виписок по картці вбачається, що позивач з кредитної картки відповідача пороводив списання відсотків, які ним нараховувались без погодження з відповідачем та розмір списаних позивачем, без належних правових підстав, відсотків перевищує розмір визначеної позивачем заборгованості за кредитом.

Колегія суддів вважає, що стягнення таких сум банком здійснено без правових підстав. Суд першої інстанції на ці обставини не звернув увагу та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом (тіло кредиту).

Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування строку позовної давності за поданою відповідачем заявою колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно правового висновку викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

В данному випадку відсутні підстави для відмови в задоволені позовних вимог позивача у зв`язку із пропуском строків позовної давності, оскільки в задоволенні повову слід відмовити з тих підстав, що позивачем по справі не доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог про відмову в задоволенні позовних вимог.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Відповідач по справі, як особа з інвалідністю другої групи, звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, тому судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 грн підлягає стягненню з АТ «А-Банк» на користь Держави.

Крім того матеріалами справи встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Ніколенко М.Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надав: договір про надання правничої допомоги від 01 травня 2026 року № 1/01/05; акт прийому-прийняття наданих послуг від 01 травня 2026 року та платіжну інструкцію, відповідно до яких в суді першої інстнції відповідачем було сплачено 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023року у справі № 686/31892/19.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн є завищеними.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з Банку на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ніколенко Максим Євгенович, задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь Держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яноста три) грн 60 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: