Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №212/799/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10150/26 Справа № 212/799/26 Суддя у 1-й інстанції - Феняк О. Р. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/799/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 30 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Феняком О.Р. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 30 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» про визнання боргу безпідставним та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона з 21 травня 2025 року є наймачем даного житлового приміщення за ордером № 10 від 21 травня 2025 року, виданим виконкомом Покровської районної у місті ради, рішенням Криворізької міської ради від 28 серпня 2025 року № 3512 «Про прийняття від умерлої спадщини до комунальної власності» та Договором найму житлового приміщення № 40 від 21 травня 2025 року.

22 серпня 2025 року позивачка разом зі своїми дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала зазначене житлове приміщення у власність шляхом приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 22 серпня 2025 року, виданим виконкомом Покровської районної у місті ради.

На момент набуття нею квартири у користування на особових рахунках надавачів комунальних послуг, відкритих за адресою цієї квартири обліковувалась заборгованість за період користування комунальними послугами попередніх власників квартири.

Так, на її особовому рахунку № НОМЕР_2 в ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ», станом на 21 травня 2025 року, обліковувалась заборгованість в сумі 8 586 грн 72 коп.

Позивачка звернулась із заявою до ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» з проханням списати з особового рахунку суму заборгованості, що утворена за період проживання в квартирі попередніх користувачів приміщення. У відповідь позивачка отримала лист, яким їй фактично було відмовлено у списанні з особового рахунку такої заборгованості. У відповіді № 531 від 25 листопада 2025 року ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» пояснило, що будинок АДРЕСА_1 Речмидила вийшов з обслуговування та управління ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» 19 грудня 2020 року та у зв`язку з припиненням договірних відносин щодо управління зазначеним будинком, Товариство не здійснює нарахування чи облік послуг за адресою на поточну дату. Більше того, Товариство не має технічного доступу та повноважень для внесення змін (редагування), у тому числі коригування заборгованості чи закриття особових рахунків, у системі «ЄМАСКР НОВА -КОМ» по даному будинку. Враховуючи викладене, у Товариства відсутні правові підстави та технічні можливості для задоволення вимоги щодо списання заборгованості. Рекомендовано звернутися з питанням щодо переоформлення рахунку до поточного управителя будинку, а саме ОСББ « Ракітіна 15».

Після звернення позивачки до ОСББ «Ракітіна 15» з проханням виключити з особового рахунку суму заборгованості, що виникла перед цим ОСББ за той час, коли воно виконувало функції управителя будинку, - ця заборгованість була виключена добровільно і без звернення до суду.

На підставі наведенного вище позивачка просила суд визнати борг в сумі 8 586 грн 72 коп, що нарахований ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» по особовому рахунку № НОМЕР_2 споживача ОСОБА_1 за споживання послуг з утримання будинку та території, управління багато поверхневого будинку за адресою АДРЕСА_2 , безпідставним та зобов`язати ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість попереднього власника в сумі 8 586 грн 72 коп.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 30 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення відповідачем прав позивачки, про те, що позивач не є стороною щодо спірного боргу, а тому не має права вимагати визнання боргу безпідставним, про те, що відповідач не має технічної можливості списати заборгованість та про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Апелянт зазначає, що відповідач по справі не надав одного доказу на обґрунтування того, що в нього, як у попереднього постачальника комунальних послуг, за яким обліковується заборгованість на особовому рахунку за домоволодінням, відсутня технічна можливість здійснення списання боргу, що виник за період надання ним послуг.

Також зазначає, що її вимога, як нового власника приміщення, визнати борг попереднього власника безпідставним та зобов`язання списати суму боргу з особового рахунку є належним способом захисту порушеного права, по підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Крім того апелянт посилається на те, що саме ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» є належним відповідачем у справі, оскільки ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ», яке нарахувало відповідну суму заборгованості та веде її облік на особовому рахунку, має обов`язок виконати вимоги щодо списання такої заборгованості

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу позивачки - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, відповідно до ордеру № 10 від 21 травня 2025 року, виданого виконкомом Покровської районної у місті ради, договором найму житлового приміщення № 40 від 21 травня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було заселено до житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право власності № 58 від 22 серпня 2025 року та витягів з Державного реєстру речових прав квартира за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у спільній приватній частковій власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частці 1/3 на кожну особу.

У відповіді на звернення № 531 від 25 листопада 2025 року «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» зазначає таке: «По-перше згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов зобов`язання Кодексу договору та вимог цього інших актів цивільного законодавства. Чинне законодавство України зокрема Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та Цивільний кодекс України, не передбачає механізму списання заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги на підставі заяви нового наймача або власника житлового приміщення Заборгованість, що утворилася за попередні періоди, є активом підприємства та підлягає стягненню 3 осіб які фактично споживали послуги у відповідний період або їх правонаступників у встановленому законом порядку. По-друге, Інформуємо Вас, що будинок АДРЕСА_1 Речмидила вийшов з обслуговування та управління ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» 19 грудня 2020 року у зв`язку з припиненням договірних відносин щодо управління зазначеним будинком, наше Товариство не здійснює нарахування чи облік послуг за Вашою адресою на поточну дату. Більше того, Товариство технічного доступу та не має повноважень для внесення змін (редагування), у тому числі коригування заборгованості чи закриття особових рахунків, у системі «ЄМАСКР НОВА-КОМ по даному будинку. Враховуючи викладене, у Товариства відсутні правові підстави та технічні можливості для задоволення Вашої вимоги щодо списання заборгованості. Рекомендуємо Вам звернутися з питанням щодо переоформлення особового рахунку до поточного управителя Вашого будинку.».

Звертаючись до суду з позовом про визнання боргу безпідставним та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, позивач посилалась на те, що на момент набуття нею квартири у користування на особових рахунках надавачів комунальних послуг, відкритих за адресою цієї квартири, зокрема надавача комунальних послуг ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» по особовому рахунку № НОМЕР_2 , обліковувалась заборгованість за період користування комунальними послугами попередніх власників квартири.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що фактичне право позивача не порушується і не оспорюється, позивач не довела факту порушення її суб`єктивного права саме відповідачем, враховуючи, що ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» не є управителем будинку з 19 грудня 2020 року; не нараховує жодних зобов`язань позивачу; не пред`являє до позивача жодних вимог та не має технічної можливості виконати вимогу позивача про виключення з обліку по особовому рахунку за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованості попереднього власника.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право в т.ч. на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про захист прав споживачів» правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг) затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені правила не можуть суперечити законодавчим актам.

А згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; ціну продукції визначено неналежним чином; документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно п. 1,6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач комунальних послуг має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Отже, за змістом вказаної норми п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не має сплачувати заборгованість по сплаті комунальних послуг, які йому фактично не надавались.

Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про право власності № 58 від 22 серпня 2025 року та витягів з Державного реєстру речових прав квартира за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у спільній приватній частковій власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частці 1/3 на кожну особу.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов`язкам співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов`язків попереднього власника як співвласника.

Тлумачення наведеної норми права у системному зв`язку з вище наведеними нормами надає можливість дійти висновку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов`язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.

Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов`язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов`язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку власника квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.

Аналогічний правовий висновок був висловлений у постановах КЦС Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-604св20), та від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61 - 20547св19).

Як вбачається із матеріалів справи, на особовому рахунку № НОМЕР_2 в ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ», за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Корнія Речмидила 15/13, станом на 21 травня 2025 року, обліковувалась заборгованість в сумі 8 586 грн 72 коп.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про право власності № 58 від 22 серпня 2025 року та витягів з Державного реєстру речових прав квартира за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у спільній приватній частковій власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частці 1/3 на кожну особу, та тільки з чого часу фактично стала споживачем послуг, що, на даний момент, надаються ОСББ «Ракітіна 15», а тому саме з цього часу у позивачки виник обов`язок утримання майна, зокрема сплати вартості послуг наданих комунальними установами.

Таким чином, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати.

Щодо вирішення питання про належний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364 цс 19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84 гс 20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53 цс 21), вирішуючи справу хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається Верховним Судом, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за умови визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом, є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54).

У пункті 58 вказаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника про зобов`язання кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір), може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про зобов`язання виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість попереднього власника в сумі 8 586 грн 72 коп, є належним способом захисту порушенного права позивачки.

При цьому колегія суддів вважає, що вимога позивачки про визнання боргу в сумі 8 586 грн 72 коп, що нарахований ТОВ «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» по особовому рахунку № НОМЕР_2 споживача ОСОБА_1 за споживання послуг з утримання будинку та території, управління багато поверхневого будинку за адресою АДРЕСА_2 , безпідставним не є належним способом порушенного, на думку позивачки права, оскільки вказаний борг було нараховано попереднім власникам вказаної квартири та у суду відсутні підставі вважати, що борг був нарахований безпідставно.

Враховуючи, що заборгованість попереднього власника за послуги управління багатоквартиним будинком у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на даний час належить позивачу, виникла до 22 серпня 2025 року, тобто до набуття права власності на квартиру позивачем та її дітьми, колегія суддів вважає, що заборгованість з управління багатоквартиним будинком не має рахуватися як заборгованість ОСОБА_1 .

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» з 19 грудня 2020 року не є управителем будинку АДРЕСА_1 , тобто не є суб`єктом, що надає послуги з управління цим будинком чи веде облік заборгованості за такі послуги. Поточним управителем будинку є ОСББ «Ракітіна 15», яке самостійно здійснює нарахування та облік плати за утримання будинку. Саме воно є суб`єктом, до якого повинні бути адресовані будь-які вимоги щодо обліку заборгованості за послугами з управління цим будинком.

При цьому, як вбачається із інформації про суми, нараховані до сплати комунальними та іншими службами міста станом на 01 травня 2025 року, облік заборгованості за управління багатоквартирним будинком наразі здійснює ОСББ «Ракітіна 15» за особовим рахунком НОМЕР_3 , за яким обліковується борг ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» в розмірі 8 586,72 грн, отже посилання ОСББ «Ракітіна 15» про неможливість списання останнім вказаного боргу, що обліковується за особовим рахунком НОМЕР_3 , колегія суддів вважає безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)).

На підставі наведено вище колегія суддів погоджується з висноком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «КК «ДОМ.КОМ», як до неналежного відповідача.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення слід змінити, виключивши з мотивувальної частини цього рішення висновок про те, що фактичне право позивача не порушується і не оспорюється.

В іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зазначена зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення у даному випадку не є підставою для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 30 червня 2026 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок про те, що фактичне право позивача не порушується і не оспорюється.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: