Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №212/6810/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6199/26 Справа № 212/6810/25 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко Л.І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2026 року, ухвалене суддею Хомченко Л.І. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 10 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пахомов В.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Покровської районної в місті Кривому Розі ради, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 27.08.1993 року уклала договір з виконкомом Жовтневої районної Ради народних депутатів про отримання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва житлового будинку, а 22.01.1999р. ввела в експлуатацію закінчене будівництво житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав. З 1999 року є єдиним власником вищезазначеного домоволодіння.

Приблизно 5 років тому вона надала свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в користування своєму сину ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_2 . У 2023 році помер її син і вони з відповідачкою домовились, що вона протягом шести місяців звільнить її будинок, оскільки в неї є власне житло у м. Кривий Ріг та інших містах України.

Однак станом на 01 червня 2025 року відповідачка не звільнила її будинок продовжує проживати там та наносити їй матеріальну шкоду у вигляді не сплати за спожиті послуги: електроенергію, газ, воду загальна сума перевищує по-над 60000 грн. Крім цього, вона змінила замки в будинок, господарські споруди (гараж, сарай, погріб, літня кухня) та не пускає її до будинку та господарських споруд. Вона неодноразово звертався до відповідачки з пропозицією звільнити будинок, але вона відмовляється і взагалі ігнорує всі її пропозиції та вимоги. Відповідач не визнає її права на даний будинок та вважає, що він нібито належить їй. Разом з відповідачем проживає невідома їй особа , яка також заважає їй користуватися вищезазначеним нерухомим майном. В порядку досудового врегулювання спору вона звернулась до органів Національної поліції України та 25.01.2025р. за її заявою було порушено кримінальне провадження відносно відповідачки за ст. 356 КК України самоправство.

Посилаючись на положення статті 391 Цивільного кодексу України, зазначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тому вона має право звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним їй нерухомим майном з боку відповідача.

У зв`язку з викладеним, просила усунути перешкоди у здійсненні нею ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном, а саме будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного будинку та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2026 року, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 29 травня 2026 року та від 13 липня 2026 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Покровської районної в місті Кривому Розі, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення із будинку задоволений.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном, а саме будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного будинку АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 29 травня 2026 року задоволено заяву представника позивача адвоката Пахомова В.В. про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гудима Т.В., посилаючись на порушення норм процесуального права та не встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції надано неповну оцінку письмовому доказу та помилково встановлено, що адреса фактичного проживання ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей – АДРЕСА_3 . Натомість спеціалістами органу опіки та піклування Покровської районної у місті ради було досліджено умови проживання ОСОБА_2 та її неповнолітніх доньок за адресою: АДРЕСА_1 , що зафіксовано в акті від 28.10.2025р.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам відповідача, щодо наявного в неї та її дітей права на проживання в спірному будинку. З 2013 року вона проживала у спірному будинку разом з чоловіком ОСОБА_3 та їхніми спільними неповнолітніми дітьми та продовжує проживати та з дітьми після смерті чоловіка. Всі роботи з будівництва та ремонту нерухомого майна за вказаною адресою виконувалися її чоловіком та нею. Посилається, що позивачем не надано достатніх доказів, що ОСОБА_4 руйнує будинок та спричиняє йому шкоду. Не надано доказів що відповідачка перешкоджає у користуванні житловим приміщенням позивачці за вказаною адресою.

Відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Учасники справи в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце судового розгляду справи сповіщені належним чином.

Від представника відповідачки адвоката Гудими Т.В. до апеляційного суду надійшла заявва про відкладення судового засідання, в якій заявник просить відкласти судове засідання на іншу дату у зв`язку з її перебуванням за межами України та неможливістю прибуття в судове засідання.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, повторної неявки представника відповідача в судове засідання, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутностіпредставника відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивачаадвоката ОСОБА_5 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 06.12.2024 року.

Між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є сином позивача 15.01.2019 року було укладено шлюбний договір, згідно з п.3 якого майно набуте чоловіком і дружиною до шлюбу, або в період шлюбу, є особистою власністю того із подружжя, на якого оформлено право власності.(а.с 157 т. 1)

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть .

Від шлюбу ОСОБА_2 має неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зареєстровані з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 .

Рішенням виконкому районної у місті ради від 14.11.2025 року №1032 затверджено висновок про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення із будинку відповідно до якого орган опіки та піклування виконкому Покровської місцевої ради вважає за доцільне розв`язання спору щодо нерухомого майна (виселення з будинку) залишити на розсуд суду.

З даного висновку вбачається, що органом опіки встановлено, що неповнолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які мешкають з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 (арк.с.160-161)

Станом на 01.06.2025 року відповідачка не звільнила будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві - власника будинку. (арк.с.15)

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 25.01.2025 року за заявою позивача ОСОБА_1 внесені відомості до ЄРДР за правовою кваліфікацією за ст. 356 КК України, де зазначено короткий зміст обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 24.01.2025 року до ВП№3 Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, поштою надійшла ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду міста кривого Рогу, справа № 212/408/25,1-кс/212/41/25, про зобов`язання внесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_1 щодо самоправних дій з боку ОСОБА_2 . Відомості ,щодо повідомлення про підозру у витязі відсутні (а.с.16 т. 1)

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, бути припиненням дії, що порушує право власності.

Таким чином, на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, яка закріплює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, позивач має право звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним мені нерухомим майном з боку відповідача.

Той факт, що відповідачка порушує правила співжиття робить неможливим для позивача проживання з ними в одному будинку підтверджується поясненнями позивача викладеними у позовній заяві, з яких вбачається, що вона не може потрапити до будинку, оскільки відповідачем змінено замки на вхідних дверях до будинку; витягом з ЄРДР від 25.01.2025 року, з якого вбачається, що позивач звернулась до відділу поліції щодо самоуправних дій відповідача щодо користування спірним будинком; актом звіряння №25-005/522001453549 від.06.01.2025 року та рахунком за електроенергію, з яких вбачається, що заборгованість за спожиті послуги електричної енергії станом на 06.01.2025 року за адресою споживача - АДРЕСА_1 складає 10016,16 гривень (а.с.124-125 т.1); актом від 30.12.2024 року про відключення від енергопостачання споживачів за адресою споживача - АДРЕСА_1 ( а.с.126т. 1).

Вказані обставини відповідачкою належними та допустими доказами не спростовані.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов слід задовольнити, оскільки він знайшов своє підтвердження доказами у судовому засіданні, обґрунтований вимогами діючого законодавства.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідачка ОСОБА_2 не довела обставин, на які посилалася, як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: