Рішення від 20 грудня 2020 р. у справі №640/9389/16-ц — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/9389/16-ц

н/п 2/953/26/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Київський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Шаренко С.Л.,

при секретарі Мельник В.В.,

за участю :

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвокат Бієнко С.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представники відповідача адвоката Чипенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання права власності та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати за нею право власності на 60% квартири АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право власності на 60% автомобілю Опель Астра, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрованого 05.12.2008 за ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 30 листопада 2007 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який зареєстрували у Відділі реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції, про що було видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 . Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 .

З вересня 2006 року та до укладення шлюбу, сторони перебували у цивільних відносинах, проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

Оскільки вони не мали спільного житла, то мешкали у матері позивачки, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

В серпні 2007 року стало відомо, що позивачка завагітніла, після чого відповідач зробив позивачці пропозицію укласти шлюб та придбати спільне житло.

Оскільки коштів на придбання житла вони не мали, ними спільно було вирішено придбати квартиру за іпотечним договором та спільно сплачувати за нього кошти.

На перший внесок для іпотеки на житло було внесено кошти в розмірі 5000 грн., які подарувала особисто позивачці її мати.

Позивачка вказує, що договір купівлі-продажу спірної квартири, за яким покупцем значиться відповідач ОСОБА_5 , укладений 22.08.2007 року. Грошові кошти для придбання квартири в розмірі 41 000 доларів США були отриманні по договору кредиту № 834/18-27/35/7 від 22.08.2007.

Таким чином, позивач зазначає, що договір купівлі-продажу було укладено під час спільного мешкання з відповідачем, а частина кредиту за квартиру була сплачена вже під час їхнього шлюбу за спільні кошти.

Крім того, спільно з відповідачем в грудні 2008 року ними придбано автомобіль Опель Астра, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , який також був зареєстрований на ОСОБА_2 .

Тому, оскільки їх спільна донька після розірвання шлюбу мешкає разом з позивачкою, позивач просить визнати за нею 60 % зазначеної квартири та 60% автомобілю.

31.08.2016 відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на 9/25 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . В задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач зазначив, що до офіційного весілля 30.11.2007 року, він тільки зустрічався з позивачкою ОСОБА_1 та перебував на заробітках вахтовим методом у Російській Федерації. На території України він приїжджав десь на місяць кожні 3-4 місяці роботи та жив у своїх друзів або у рідної сестри ОСОБА_6 , тому що на той час не мав власного житла, ніякого спільного господарства з ОСОБА_1 він не вів.

Позивач за зустрічним позовом також зазначив, що рішення суду про встановлення факту спільного проживання не має.

Ніяких суттєвих покращень умов з боку Відповідача не було, квартиру він придбав в нормальному стані для тимчасового проживання, а в подальшому для здачі в оренду, а деякий косметичний ремонт був несуттєвим та виконувався його друзями безкоштовно, за умови їх проживання деякий час у квартирі.

Щодо придбання квартири розташованої за адресою АДРЕСА_3 позивач за зустрічним позовом зазначив, що вказана квартира була ним придбана згідно договору купівлі-продажу від 22.08.2007 року за № 161, право власності зареєстровано за ним від 30.08.2007 року відповідно до витягу №15749214.

Спірна квартира була придбана ним за 303 000 грн., що на 22.08.2007 року за курсом НБУ становила 60 000 доларів США.

Кошти за квартиру ним були сплачені в повному обсязі з 22 по 30.08.2007 року наступним чином: 20 000 доларів США ним сплачено з власних коштів, які ним були зароблені до укладення шлюбу з ОСОБА_1 . Інші кошти ним були залучені на підставі кредитного договору №834/18-27/35/7 від 22.08.2007 року за умовами якого він отримав кошти в сумі 41 000 доларів США (сорок одна тисяча доларів США), з яких 40 000 доларів США пішли на сплату за квартиру по договору купівлі-продажу, а інші кошти на сплату податків та агентської винагороди, оформлення угод та інше.

Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що його матір`ю, ОСОБА_7 , в період з 2010-2011 р.р. було прийнято рішення сплатити та фактично сплачено 28 769, 48 доларів США, тобто 70,17 % тіла кредиту та процентів по тілу, (квитанції про сплату додаються), тобто фактично його мати сплатила кошти за приблизно 12/25 частини спірної кватири та має право вимоги вищевказаних коштів відповідно до ст. 512-519 ЦК України.

Ним були сплачені кошти в сумі 12 230, 52 доларів США, з яких за свої особисті кошти у період з 03 вересня 2007 року по 03 листопада 2007 року 1 613 доларів США (тисячу шістсот тринадцять доларів США), тобто 3,39% тіла та процентів кредиту.

Кошти в сумі 10 500 доларів США були ним отриманні за договором позики від 15.09.2008 року укладеному між ним та його сестрою ОСОБА_6 , яка на той час отримала у його батьків суму 340 000 рублів РФ, що на той час складало приблизно 13 000 доларів США за курсом НБУ. Передача коштів від його батьків була завірена нотаріально.

Тобто близько 26 % кредиту (тіла та процентів), ним було сплачено за кошти взяті у борг, який він також має повернути.

30.09.2016 позивачка за первісним позовом подала до суду заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких зазначила, що своєму зустрічному позові ОСОБА_2 стверджує, що його матір`ю ОСОБА_7 у період з лютого 2010 року по травень (включно) 2011 року сплачено у відділенні Укрсоцбанку м. Рубіжне Луганської області частину кредиту за договором іпотеки на квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_3 . З даним твердженням позивача не погоджується, оскільки в період з лютого 2010 року по травень (включно)2011 рік його мати ОСОБА_8 перебувала на території Російської Федерації, а на копії квитанцій зазначено саме м. Рубіжне Луганської області. Всі оригінали квитанцій про сплати за іпотечним договором ОСОБА_2 забирав на власне зберігання.

Також, ОСОБА_2 наполягає на тому, що частину коштів у розмірі 10500 доларів США на погашення кредиту йому було подаровано його матір`ю та сестрою, про що було складено та нотаріально засвідчено відповідні заяви, копії яких було надано суду, але позивач стверджую, що вищезазначені документи не відносяться до предмету спору, оскільки були складені під час розгляду судової справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9 у 2008 році (який проживав АДРЕСА_4 ).

Разом з тим відповідач зазначає що він не перебував з позивачкою у громадянському шлюбі і спільного господарства між ними не велось. Однак дане твердження не відповідає дійсності , оскільки вже в серпні 2007 року позивачка була вагітна їх спільною з відповідачем дитиною. Того ж часу ними було прийняте спільне рішення зареєструвати шлюб у законному порядку та заради майбутнього сім`ї та дитини спільно придбати квартиру, яка зараз є предметом судового спору.

06.03.2017 відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 надав до суду письмові заперечення проти уточнених позовної заяви, в яких зазначив, що в своїй уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просить суд відступити від принципу рівності подружжя та визнати право власності на 60% спірної квартири, мотивуючи це тим, що нібито відповідач приховав від сім"ї факт отримання коштів.

Про те, про всі фінансові зобов`язання ОСОБА_1 була обізнана, однак легковажно не придавала цьому значення, фактично виплата по кредиту та утримання сім"ї були на відповідачеві. Кошти які, він отримав від своєї сестри ОСОБА_10 , витратив на сплату щомісячних платежів, процентів та комісії по кредиту.

Його сестра давала свідчення в суді та підтвердила факт, що передала йому грошові кошти 10 500 доларів США.

Також відповідач зазначив, що факт того, що його матір`ю сплачено частину кредиту, підтверджується відповідними квитанціями з банку.

При цьому, відповідач зазначив, що він на постійній основі сплачував позивачці аліменти на утримання спільної дитини в розмірі ? від його заробітку.

Тому вважає, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню в повному обсязі.

12.01.2018 від відповідачки за зустрічним позовом до суду надійшли письмові заперечення на зустрічний позов, відповідно до яких зазначила стосовно твердження позивача за зустрічним позовом, що його матір ОСОБА_11 у період з 2010-2011 роки приймала участь у сплаті за іпотечним договором № 834/18-27/35/7 від 22.08.2007 предметом якого була квартира розташована за адресою АДРЕСА_3 , яку вони придбали сумісно з ОСОБА_2 заперечень не має.

Але оскільки в їхній родині виникло скрутне матеріальне становище в зазначений період, вона була вимушена, не зважаючи на те що їхній малолітній дитині було 1,5 роки, вийти достроково з декретної відпустки та працювати. З 2003 року по 2013 рік включно вона працювала в Луганському енергетичному об`єднанні економістом групи розрахунків. ЇЇ заробітна плата цілком дозволяла утримувати їхню з позивачем сім`ю. Позивач на той період не мав постійного доходу, знаходився на її утриманні та її матері, оскільки з 2006 року по 2013 рік вони проживали в м. Кремінна у матері відповідачки за зустрічним позовом, а придбану квартиру змушені були здавати в оренду. Їх спільну малолітню дитину забезпечувала виключно вона.

В період 2010-2011 роки вона звернулась до своєї матері з проханням допомогти їхній родині фінансово, тому що на той час в неї була така можливість, оскільки вона в період з травня 2010 року по вересень 2011 року їздила на заробітки до м. Москва Російської Федерації де працювала нянею. Тому від суми 28769,48 (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят дев`яті) доларів США 48 центів її мати надала третю частину суми.

Щомісячні платежі по іпотечному договору № 834/18-27/35/7 від 22.08.2007 що в сумі становили 12230.52 (дванадцять тисяч двісті тридцять) доларів США 52 центи сплачували сумісно з позивачем.

Щодо займу позивачу грошових коштів в сумі 170 000 (сто сімдесят тисяч) російських рублів його сестрою ОСОБА_10 , зазначила що вказані грошові кошти вже були предметом спору в іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9 , де ОСОБА_10 як позивачка в тій цивільній справі надавала пояснення, що вищезазначені кошти в сумі і 170 000 російських рублів витратила на придбання особистого майна за період її сумісного проживання з ОСОБА_9 .

На підставі зазначеного, просила суд задовольнити її позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі.

09.07.2019 до суду від позивачки за первісним позовом надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивачка зазначила, що у 2006 році вона познайомилася із ОСОБА_2 , який має друзів у м. Кремінне Луганської області, де вона мешкала раніше. З вересня 2006 року вони вступили у фактичні шлюбні стосунки, місцем їхнього проживання був будинок її батьків, оскільки свого житла відповідач у м. Харкові не мав. З літку 2007 року вони стали планувати весілля та плани на майбутнє, зокрема придбання житла.

У серпні місяці позивачка повідомила відповідачу про свою вагітність, і вони стали підбирати двокімнатну квартиру у м. Харкові, з урахуванням майбутньої дитини.

Найпривабливішим варіантом виявилася 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібним Д.І., р.№ 191, вартістю 303 000,00 грн.

До оформлення договору продавець отримав 95 950 грн., це ті гроші, які вони сплатили разом із відповідачем, оскільки вже фактично проживали однією сім`єю.

Залишок суми 207 050 грн. були отримані шляхом укладення 22 серпня 2007 року кредитного договору № 834/18-27/35/7-147 із ПАТ «Укрсоцбанк» і відповідачем.

30 листопада 2007 року вони зареєстрували з відповідачем шлюб.

Таким чином, ними разом сплачено до реєстрації шлюбу 95 950 грн., та 3 внески, спільно, як особами, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу (03.09.2007 р., 05.10.2007 р., 02.11.2007 р.).

А з 5 грудня 2007 року по 14 червня 2011 року (по день остаточного погашення кредиту) вони сплачували кредит спільно, як подружжя, їх співмешкання мало постійний характер, вони були пов`язані спільним побутом та мали взаємних прав та обов`язків один до одного, притаманних подружжю, спільно витрачаючи гроші на сплату кредиту та придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_12 , весь час вагітності позивачка знаходилася у батьків, оскільки потребувала медичного догляду, і пологи були важкими.

Маючи достатній заробіток, позивачка не залишала свою роботу, оскільки це дозволяло їй вносити значний внесок у кредитні платежі.

Відповідач до 2008 року працював вахтовим методом, і після повернення приїздив у м. Кремінне, де вони і проживали.

Після 2008 року відповідач звільнився, і став приватним підприємцем, у зв`язку із чим його прибутки стали не стабільними.

В квартирі проживали орендатори, оскільки треба було також сплачувати і комунальні платежі.

У 2013 році вони прийняли рішення переїхати до міста Харкова, але після тих осіб, що проживали в квартирі, вона потребувала значного ремонту.

Позивачка своїми силами робила ремонт.

28 грудня 2016 року їх шлюб було розірвано Кремінським районним судом Луганської області. Вона не була присутня у судовому засіданні, оскільки проживала в м. Харкові в спірній квартирі вже тривалий час.

Ініціатором розірвання шлюбу був чоловік, який в травні 2016 року залишив сім`ю, перестав надавати будь-яку допомогу на утримання дитини.

В зв`язку з чим, позивачка вимушена була звертатися до суду із позовом про стягнення аліментів.

В червні 2019 року, коли вона з дитиною відвідувала свою мати, відповідач змінив замки на дверях квартири, в якій залишилися усі їхні особисті з дочкою речі, та речі, придбані під час спільного проживання.

Також позивачка зазначила, що з 20 листопада 2003 року вона працювала у Кремінському РЕС на посаді бухгалтера, з 2 листопада 2008 року була переведена у Кремінський РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», з 3 листопада 2008 року переведена на посаду економіста групи з розрахунків, 31 травня 2005 року переведена до Сватівського МЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», з 1 червня 2011 року переведена на посаду економіста групи з розрахунків Кремінської комплексної дільниці. Ці дані підтверждують її участь у сплаті кредиту.

З 1 червня 2013 року вона була переведена у Сватівський РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» на посаду економіста відділу по роботі з юридичними особами.

Крім того, декілька внесків були зроблені ними за рахунок грошей, які були подаровані їм на весілля. Оскільки ми не бажали розтягувати платежі до визначеного у договорі строку, і відповідно до кредитного договору мали право на дострокове погашення кредитного боргу.

Також велику допомогу позивачці надавали її батьки. Її мати ОСОБА_4 , працювала у Управлінні праці та соціального захисту населення у м.Кремінна Луганської області, є ветераном праці, при виході на пенсію отримала 20 місячних окладів, мій батько ОСОБА_13 працював на шахті «Кремінна» гірником понад 10 років, також працював гірником очисного забою на Виробничому об`єднанні (мовою оригіналу) «Северовостокзолото» у Чукотському автономному окрузі.

Також 11 вересня 2008 року її мати ОСОБА_4 продала успадкований від матері житловий будинок з надвірними будівлями, і гроші отримані від продажу передала їм для погашення кредиту.

Первісний внесок у розмірі 50 000 грн., що є еквівалентом 10 000 доларів США на 2007 рік, за квартиру їй допомогли зібрати батьки.

Оскільки квартира потребувала поліпшення, за зароблені позивачкою кошти та кошти, подаровані її батьками, у 2012 році були придбані та встановлені металопластикові вікна та балконний блок, вартістю 10 208,00 грн., у 2013 році в квартирі було замінено електропроводку на суму 6 000 грн., проведено ремонт віконних откосів на суму 2 000 грн., зроблено обшивку балкону пластиком на суму 2 000 грн., відремонтовано ванну кімнату - обліцовка плиткою стін та підлоги, встановлення нового унітазу, ванною, змішувача, заміна стояків та труб на металопластикові, на загальну суму еквівалентну 1 500 доларів США; коридори та кухня була обшита гіпсокартоном, у 2014 році була замінено радіатори водяного опалення на бірадіатори на суму 5 000 грн., у 2015 році встановлені двері на ванну кімнату вартістю 7 000 грн., замінена мойка та змішувач на кухні вартістю 1 400 грн. У проведеному ремонті позивачка приймала участь і власноруч.

Таким чином, позивач вважає, що зазначаючи про те, що квартира є особистим майном відповідача, він не надав жодного допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

В судовому засіданні позивачка та представник позивача за первісним позовом позовні вимоги за первісним позовом підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач та представник відповідача за первісним позовом проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечували в повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом в повному обсязі.

Представник третьої особи управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної підтримки, в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву з проханням слухати справу без його участі.

Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, допитавши свідків приходить до наступного.

Судом встановлено, що 22.02.2007 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 303 000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібним Д.І., та зареєстрованого в реєстрі за № 161 ( т. 1 а.с. 18).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 143269629 від 30.10.2018 вбачається, що права приватної власності на 1/1 на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 61).

Відповідно до матеріалів справи також вбачається, що 30.11.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 укладено шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис № 197 (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції вбачається, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько: ОСОБА_2 , мати: ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 11).

28.12.2016 між сторонами шлюб розірвано, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначила, що відповідач за три місяці до укладення шлюбу придбав спірну квартиру за спільні сумісні кошти, оскільки до укладення шлюбу вони мешкали як чоловік та дружина в цивільному шлюбі.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Як вже встановленому судом, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 303 000 грн. 22.02.2007, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібним Д.І., та зареєстрованого в реєстрі за № 161.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Позивачка за первісним позовом посилається на те, що спірна квартира придбана відповідачем у період їх спільного проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим просить визнати за нею право на частку спірного майна.

Водночас, відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України право спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, виникає лише за умови встановлення факту їх проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.

Саме зазначений факт є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення відповідних майнових прав.

Разом із тим, позивачка не заявила вимог про встановлення факту проживання її та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу, хоча саме на цей факт вона посилається як на підставі виникнення права на спірне майно.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог і не вправі самостійно встановлювати юридичні факти, які не є предметом позову.

За таких обставин, відсутні правові підстави для застосування ст. 74 СК України та вирішення питання про виникнення у сторін права спільної сумісної власності на спірне майно.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб судового захисту не забезпечує відновлення права, на яке вона посилається, оскільки вимога про поділ майна заявлена без попереднього встановлення юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення такого права, а тому є неналежним способом захисту.

Крім того, оскільки спірна квартира була набута відповідачем до реєстрації шлюбу, презумпція спільної сумісної власності подружжя, передбачена ст. 60 СК України, на спірні правовідносини не поширюється. Єдиною можливою правовою підставою для виникнення у позивачки права на спірне майно могло бути положення ст. 74 СК України, однак їх застосування є неможливим без встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Щодо вимоги позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання за нею 60 % права власності на автомобіль Опель Астра, д.н. НОМЕР_1 , який нібито був придбаний подружжям в період перебування у шлюбі, а саме 05.12.2008, суд приходить до висновку, що в задоволенні вказаної вимоги слід також відмовити, оскільки окрім самої вимоги, суду не наданні взагалі будь які докази, що такий автомобіль взагалі був придбаний. Позивач не заявляла ніяких клопотань про витребування таких доказів у відповідача, і сам відповідач за первісним позовом взагалі не надав ніяких пояснень чи доказів стосовно зазначеної вимоги.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання за ним права власності на 9/25 частин двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки він вважає, що його право приватної власності в спірній квартирі складає 9/25, а інша частина 12/25 має право вимагати його матір, суд зазначає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні право приватної власності на 1/1 на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 143269629 від 30.10.2018.

За змістом ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд . Одним із проявів права розпорядження є можливість відчужити належне майно або його частку на користь інших осіб шляхом укладення цивільно-правових правочинів у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Судові рішення не є самостійною підставою набуття права власності іншою особою, якщо законом не передбачено інше.

Таким чином, заявлені вимоги фактично спрямовані не на захист порушеного права, а на зміну складу власників нерухомого майна поза передбаченим законом здійснення власником права розпорядження належним йому майном.

Судове рішення не може підміняти собою цивільно-правові способи розпорядження майном, встановлені законом, а тому заявлений позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не відповідає змісту спірних правовідносин та не підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати не підлягають стягненню зі сторін.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

постановив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання права власності на 60% квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_2 та на 60% автомобілю Опель Астра, 2008 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрованого 05.12.2008 за ОСОБА_2 .

Відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 9/25 частин двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя: С.Л. Шаренко