Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №380/24687/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24687/25 пров. № А/857/19424/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Боршовського Т.І., Ільчишин Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року (суддя – Кухар Н.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначено),

в адміністративній справі №380/24687/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними наказу та дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.11.2025 №1606-ОС в частині, що стосується продовження дії контракту понад встановлені строки позивачу з 03 січня 2026 року на період дії воєнного стану; 2) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; 3) зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; 4) встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з невідповідністю його висновків обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на помилковість висновку суду першої інстанції, що підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024 застосовується виключно до контрактів, укладених після 18.05.2024, який суперечить як буквальному змісту норми права, так і загальним принципам дії нормативно-правових актів у часі, закріпленим у законодавстві України та правових позиціях Конституційного Суду України і Верховного Суду. Суд першої інстанції, фактично не застосував норми та дійшов протилежного висновку про незастосування нової редакції Закону до правовідносин позивача, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Зауважує апелянт, що контракт позивача укладений під час дії воєнного стану, при тому умова, передбачена підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, виконана у повному обсязі. Правовідносини щодо проходження військової служби скаржника не закінчилися до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року № 3633-ІХ, а отже і не може йти мова про зворотну дію закону в часі. Вважає апелянт, що на день подання рапорту позивач мав право на звільнення із військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

За результатами апеляційного розгляду просить апелянт скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив заперечення щодо її доводів та вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтоване та не підлягає скасуванню у зв`язку з відповідністю висновків суду обставинам справи, повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, вирішене без порушення норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03.01.2023 між ІНФОРМАЦІЯ_2 з одного боку та громадянином України (військовослужбовцем) ОСОБА_1 з іншого боку, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на три роки з 03 січня 2023 року по 02 січня 2026 року (а.с. 13, 36).

04.11.2025 старшим сержантом ОСОБА_1 на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 подано рапорт № 02.5.1/91762/25-Вн про звільнення з військової служби на підставі підпункту “ж” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закону № 2232-XII) у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану та повідомлено про відсутність підстав для звільнення за підпунктом “ж” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (а.с. 20, 39).

18.11.2025 відповідачем скеровано позивачу листа про розгляд рапорту щодо звільнення, у якому зазначено, що в умовах правового режиму воєнного стану укладені контракти про проходження військової служби, строк дії яких сплинув, підлягають автоматичному продовженню понад установлену тривалість до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав. До 18.05.2024 пункт 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII не містив норм, які під час проведення мобілізації та дії воєнного стану передбачали право військовослужбовця на звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Таку норму було прийнято Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” від 11.04.2024 № 3633-ІХ, який набрав чинності та застосовується з 18.05.2024 (а.с.21).

27.11.2025 начальником НОМЕР_3 прикордонного загону винесено наказ №1606-ОС, відповідно до кого продовжено термін дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану старшому сержанту ОСОБА_1 з 03 січня 2026 року (а.с.38).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби та прийняття наказу про продовження дії контракту протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

За змістом частин 1 - 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 6 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч.2 ст.23 Закону №2232-ХІІ, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються, зокрема, такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Частиною 3 статті 23 Закону №2232-ХІІ визначено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період та призначаються на посади, крім осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті. Для військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше двох місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період (крім періоду дії воєнного стану), строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється один рік або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на один рік або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково. Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті.

Згідно частини 4 статті 23 Закону №2232-ХІІ, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки; для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.

Відповідно до пункту 2 частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Отже, в умовах правового режиму воєнного стану, укладені контракти про проходження військової служби, строк дії яких сплинув, підлягають автоматичному продовженню понад установлену тривалість до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Судом встановлено, що станом на дату подання позивачем рапорту - 04.11.2025 року, діяла редакція Закону №2232-ХІІ від 22.09.2025 року, де у підпункті "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 зазначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вказані зміни внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” №3633-ІХ від 11.04.2024 року (далі - Закон №3633-ІХ).

Отже, пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін з моменту укладання позивачем Контракту про проходження військової служби, а саме, доповнений підпунктом “ж”, на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Разом з тим, станом на дату укладення між позивачем та начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 Контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду визначались ч.9 ст.23 Закону №2232-XII (редакції від 29.10.2022 року), п.2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Саме же пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII не містив приписів про звільнення з військової служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009).

Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (п.2 Положення №1115/2009).

Згідно п.3 Положення №1115/2009, у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) у вищому військовому навчальному закладі; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Відповідно до п.15 Положення №1115/2009, прийняття громадян на військову службу за контрактом здійснюється Головою Державної прикордонної служби України та начальниками органів Держприкордонслужби, які мають право видавати накази по особовому складу згідно з повноваженнями, визначеними пунктом 29 цього Положення.

Отже, контракт про проходження військової служби в Держприкордонслужбі це добровільна письмова угода, що укладається між громадянином України та Державою (в особі Головою Державної прикордонної служби України чи начальника органу Держприкордонслужби, який має право видавати накази по особовому складу) для встановлення правових відносин, умов та строків служби.

За загальними правилами у контракті зазначаються предмет, істотні та додаткові умови, строк дії контракту та реквізити сторін. За взаємною домовленістю сторони можуть визначити додаткові умови контракту про проходження військової служби, що не суперечать законодавству та не звужують обсяг прав особи.

З матеріалів справи суд встановив, 03.01.2023 між НОМЕР_3 прикордонним загоном та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на три роки з 03 січня 2023 року по 02 січня 2026 року.

Згідно із пунктом 1 Контракту позивач взяв на себе зобов`язання, зокрема протягом дії цього Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, проходити військову службу на посадах сержантського і старшинського складу на умовах і в порядку, встановлених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, іншими нормативно-правовими актам, що визначають порядок проходження військової служби та цим Контрактом.

Вирішуючи спірні правовідносини, вірно врахував суд першої інстанції, що на момент укладання Контракту від 03.01.2023 чинне законодавство містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, яка на момент укладання Контракту не містила приписів про звільнення з військової служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вказане положення також закріплено у п.1 спірного Контракту від 03.01.2023, з яким погодився позивач під час його укладення і підписання. Умови контракту у встановленому порядку не змінені, отже підлягають застосуванню.

Разом з тим, внесені Законом №3633-ІХ суттєві зміни до Закону №2232-XII, зокрема до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, не скасовують укладений 03.01.2023 року Контракт, не вносить зміни в суттєві та додаткові умови проходження позивачем військової служби та не свідчать про автоматичне скасування домовленостей, досягнутих сторонами до внесення відповідних змін до законодавства, а тому не можуть бути підставою для автоматичного звільнення позивача з військової служби, всупереч умовам Контракту.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту “ж” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а відтак такі дії відповідача є правомірними, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

Такий висновок не спростований доводами апеляційної скарги позивача та зводиться до непогодження із ним.

З огляду на те, що основна вимога задоволенню не підлягає, відсутні і підстави для задоволення похідних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 27.11.2025 №1606-ОС в частині, що стосується продовження позивачу дії контракту понад встановлені строки з 03 січня 2026 року на період дії воєнного стану і зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

Оскільки позов задоволенню не підлягає, відсутні і підстави встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суду.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року в адміністративній справі №380/24687/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказу та дій, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Т. І. Боршовський

Н. В. Ільчишин