Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №607/27082/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/27082/25 пров. № А/857/18119/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання: Василюк В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2026 року (суддя Дзюбановський Ю.І., ухвалене в м. Тернополі, повний текст складено 13 лютого 2026 року) у справі № 607/27082/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 17.09.2025 №1/475 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності шляхом накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення №1/475 від 18.09.2025.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2026 року у справі № 607/27082/25 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/475 від 18 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що 16 вересня 2025 року, приблизно о 17 годині, до будинку, в якому проживає ОСОБА_1 , на службовому автомобілі приїхали двоє працівників поліції. У цей час ОСОБА_1 перебував на власному подвір`ї та займався ремонтом огорожі. Працівники поліції повідомили, що прибули для відібрання пояснень у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, яке, за їх словами, мало місце близько двох років тому. На це ОСОБА_1 пояснив, що зазначене правопорушення було давно, штраф сплачений у повному обсязі, автомобіля на даний час він не має, транспортними засобами не керує, водійське посвідчення не поновлював, оскільки це складна процедура і йому це наразі не потрібно. Працівники поліції відповіли дослівно, що їм «це все відомо» і що «все правильно», однак пояснили, що тоді з нього нібито не було відібрано пояснень, а тому вони прийшли зробити це зараз. Далі працівники поліції повідомили, що не мають із собою відповідних бланків для оформлення пояснень, у зв`язку з чим запропонували ОСОБА_1 проїхати разом із ними до відділу поліції, де він зможе написати пояснення, після чого, зі слів поліцейських, його «відразу ж відвезуть назад додому». З огляду на таку пропозицію ОСОБА_1 висловив сумнів та запропонував працівникам поліції зайти до будинку і написати пояснення за столом, однак ті повторили, що «бланків немає» і наполягали саме на поїздці до відділу поліції. Після наполегливих переконань з боку працівників поліції ОСОБА_1 погодився поїхати разом із ними, розраховуючи, що йдеться виключно про формальне відібрання пояснень. Проте фактично його було доставлено не до відділу поліції, як йому повідомляли, а до приміщення ТЦК та СП у місті Бережани. Усвідомивши, що його ввели в оману щодо реальної мети поїздки, ОСОБА_1 зателефонував за номером «102» та повідомив про неправдиві дії працівників поліції. Лише після цього щодо нього було складено адміністративний протокол за частиною третьою статті 210 КУпАП. Зазначає, що суд першої інстанції фактично ототожнив сам по собі факт «непроходження військово-лікарської комісії» з наявністю адміністративного правопорушення, не встановивши жодного з обов`язкових елементів події такого правопорушення. При цьому в самому рішенні суд зазначив, що направлення на проходження військово-лікарської комісії видається відповідно до встановленої процедури та підлягає врученню військовозобов`язаному, однак жодних доказів дотримання такої процедури у цій справі судом не встановлено. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач був належним чином викликаний на проходження військово-лікарської комісії, що йому вручалося направлення або повістка, що виклик здійснювався у конкретно визначені дату, час і місце, а також що мала місце зафіксована відмова від отримання направлення чи від проходження медичного огляду. Не складено жодного акта відмови, не зазначено жодного свідка, відсутні матеріали фото- чи відеофіксації.

В судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 16 вересня 2025 року №489/2025, громадянин ОСОБА_1 16 вересня 2025 року у супроводі працівників Національної поліції прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час звіряння військово-облікових документів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов військово-лікарську комісію. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 здійснив порушення, яке вчинене в особливий період, чим порушив вимоги п. 5 ч. 10 Про військовий обов`язок і військову службу», п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за що передбачено відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Під час складання протоколу ОСОБА_1 від надання пояснень відмовився, про що поставив підпис.

На підставі вказаного протоколу, постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/475 від 17.09.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

ОСОБА_1 не погодившись з оскаржуваною постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/475 від 17.09.2025 звернувся в суд з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зробив висновок, що непроходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії було вірно кваліфіковано як дії, які містять склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а відтак, у задоволенні позову відмовив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У розумінні ст. 1 Закону № 389-УІІІ, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно із Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної позивачем постанови, та продовжують існувати на час розгляду справи № 607/27082/25).

Відтак, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року, частиною третьою якого передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487, або Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному прослідувати до районного (міського) ТЦК для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560). Пунктами 68-80 цього Порядку визначено процедуру проходження медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 74 Порядку № 560, резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Як визначено ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Так, питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення) відповідно до якого, військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби. Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів. Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Також, обов`язок проходити медичний огляд підтверджений частиною 6 статті 39-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, проходять у встановленому порядку обов`язковий медичний огляд.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач був належним чином викликаний на проходження військово-лікарської комісії, що йому вручалося направлення або повістка, що виклик здійснювався у конкретно визначені дату, час і місце, а також що мала місце зафіксована відмова від отримання направлення чи від проходження медичного огляду.

Також, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано акта відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, не зазначено свідків, відсутні матеріали фото- чи відеофіксації.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 241, 243, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2026 року у справі № 607/27082/25 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №1/475 від 18.09.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 01.10.2026