Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №520/430/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 01 жовтня 2026 р.

Справа: №520/430/25

Суддя: Макаренко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. Справа № 520/430/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., по справі № 520/430/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204750018051 від 29.12.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності на підставі ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ “Про державну службу”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням довідок Височанської селищної ради від 26.10.2023 року №46 та від 12.06.2024 року №26 з 18 жовтня 2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 18 жовтня 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням всіх складових заробітної плати, зазначених у довідках Височанської селищної ради від 26.10.2023 року №46 та від 12.06.2024 року №26 з 18 жовтня 2023 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 520/430/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі № 520/430/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахування довідок Височанської селищної ради від 26.10.2023 року №46 та від 12.06.2024 року №26 з 18 жовтня 2023 року;

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Апелянт посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2018 у справі №735/939/17 про те, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби. Також апелянт вважає, що справа № 520/430/25 відповідає ознакам зразкової справи №822/524/18.

Скаржник вказує, що є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК від 18.10.2023 серії 12 ААГ № 310107, виданою 18 жовтня 2023 року, має стаж на посаді державної служби більше 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, з урахуванням довідки при призначенні та розрахунку розміру пенсії відповідно до Закону №3723-XII з 18.10.2023 року.

Скаржник вказує, що його період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015 відповідач повинен був зарахувати до стажу державної служби.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 18.10.2023 року позивачу надано статус особи з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААГ № 310107, виданої 18 жовтня 2023 року.

З 14.08.1995 року по 06.11.2015 позивач проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ України.

На адвокатський запит від 20.10.2023 року було отримано з Харківського національного університету внутрішніх справ витяг з послужного списку позивача.

Станом на 01.05.2016 рік трудовий стаж позивача на державній службі становить 20 років 2 місяці 22 дні, що підтверджується витягом з послужного списку та записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивача.

Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 є наступні відомості про трудову діяльність позивача: з 14.08.1995 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 11.12.2015 року по 04.12.2016 рік перебував на обліку в Харківському міському центрі зайнятості, з 13.09.2018 року по 31.01.2019 року працював в Покотилівській селищній раді на посаді юриста ради на підставі строкового трудового договору, з 01.02.2019 року по 31.12.2020 року проходив службу в Покотилівській селищній раді на посаді юриста ради, з 04.01.2021 року по 28.02.2023 рік проходив службу в органах місцевого самоврядування на посаді заступника Височанського селищного голови в Височанській селищній раді.

Станом на 28.02.2023 року загальний трудовий стаж позивача складав: в органах внутрішніх справ 20 років 2 місяці 22 дні, перебування на обліку в Харківському міському центрі зайнятості 11 місяців 27 днів , в Покотилівській селищній раді 2 роки 3 місяці 18 днів , та в Височанській селищній раді 1 рік 5 місяців 8 днів (разом 24 роки 11 місяців 13 днів).

Станом на 28.02.2023 року стаж державної служби позивача складав: в ОВС 20 років 2 місяці 22 дні, в Покотилівській селищній раді 1 рік 11 місяців, в Височанській селищній раді 1 рік 5 місяців 8 днів (разом 23 роки 6 місяців).

З 04.01.2021 року по 28.02.2023 року позивач перебував на посаді заступника Височанського селищного голови.

Згідно з п.2 ст. 46 Закону України від 10.12.2015 №889 "Про державну службу" до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Звільнений з посади заступника Височанського селищного голови позивач був 28.02.2023 року за скороченням штату, з цього часу по час встановлення інвалідності 18.10.2023 рік та звернення з заявою на призначення пенсії ніде не працював та не працює.

З Височанської селищної ради позивачем була отримана довідка про складові заробітної плати ОСОБА_1 з часу призначення на посаду заступника Височанського селищного голови по день звільнення, для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби (форма довідки затверджена постановою правління Пенсійного фонду України 17 січня 2017 року № 3).

03.11.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення спеціальної пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Разом із заявою позивач надав копії відповідних документів згідно необхідного переліку.

В зазначеній заяві позивач просив призначити та здійснити нарахування й виплату йому з 18 жовтня 2023 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 26.10.2023 року, зарахувати стаж державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .

28.11.2023 року позивач отримав відмову, яка відображена в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.11.2023 року за № 32933-36796/Г-03/8-2000/2 на свою заяву від 03.11.2023 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Підставою для відмови Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вказало: «З 01.05.2016 р. призначення пенсій по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ не передбачено».

Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило зарахувати до страхового стажу позивача роботи: - період служби в органах внутрішніх справ згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.2011 року з 01.01.2004 по 06.11.2015, оскільки відсутня довідка про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, копію витягу про проходження служби № 2/89 від 18.04.2023 року не прийнято до розгляду, оскільки сканкопію документу про стаж надано не з оригіналу документу; - період отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.2011 року з 11.05.2016 по 04.12.2016, оскільки відсутні індивідуальні відомості на застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рекомендувало позивачу звернутись повторно з заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з надходженням додаткових документів.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області своїм рішенням № 204750018051 від 20.12.2024 призначило позивачу пенсію з 18.10.2023 року по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважаючи, що пенсійним органом не прийнято рішення за результатами розгляду заяви від 03.11.2023 року, а надано відповідь листом, звернувся до суду з позовом, в якому просив суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 про призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», та прийняти відповідне рішення.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 10 червня 2024 року по справі № 520/4102/24, яке було залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 року, позовна заява ОСОБА_1 була задоволена.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

06.12.2024 року позивач звернувся з заявою до відповідача про добровільне виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 520/4102/24 додавши до заяви: довідку про складові заробітної плати Височанської селищної ради від 26.10.2023 року, копію трудової книжки, копію послужного списку, копію довідки МВС про нараховану заробітню платню, виконавчий лист по справі № 520/4102/24.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 520/4102/24 відповідач 29.12.2024 року прийняв рішення №204750018051.

Рішенням відділу перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204750018051 від 29.12.2024 року відмовлено позивачу в переході з пенсії згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності як держслужбовцю згідно ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ в зв`язку з відсутністю правових підстав, так як не набув права на призначення пенсії згідно правил Закону України "Про державну службу", зокрема в зв`язку з відсутністю правових підстав призначення пенсії згідно ст.37 Закону України "Про державну службу" по інвалідності та констатовано, що посада заступника селищного голови, спеціаліста-юриста селищної ради не віднесена до посад державної служби, відповідно до Закону України № 889-VІІІ "Про державну службу", тобто заявник не обіймав останню посаду державної служби в державному органі.

Крім того, відповідач не зарахував до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015 року.

Позивач вважає, що рішення №204750018051 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.12.2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та незаконим, а тому звернувуся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи місцевого самоврядування не мають права на призначення пенсії відповідно до пп. 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, пенсія таким особам призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд першої інстанції вказав, що період служби в органах внутрішніх справ не зарахований до стажу державної служби з 01.07.2000 по 06.11.2015, оскільки у ГУ ПФУ в Харківській області відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (далі – Закон №889-VIII).

Закон №889-VIII набрав чинності 01.05.2016.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723 (далі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п.п.10 і 12 цього розділу, якими передбачено право державних службовців, за певних умов, на призначення пенсії, зокрема, по інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ, пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Отже, зазначеними нормами встановлено умови призначення особам пенсії по інвалідності згідно із Законом №3723-ХІІ, зокрема, пенсія по інвалідності згідно із даним Законом призначається особам, які визнані інвалідами I або II групи під час перебування на державній службі, та мають стаж державної служби не менше 10 років, та особам - інвалідам I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності за умови наявності у таких осіб не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на посадах державної служби.

Як встановлено з матеріалів справи, 18.10.2023 року позивачу надано статус особи з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААГ № 310107, виданою 18 жовтня 2023 року.

Із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 слідує, що з 05.01.2021 по 28.02.2023 позивач працював на посаді заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади, з часу звільнення по час встановлення інвалідності не працював та не працює, що не заперечується сторонами у справі.

Таким чином, позивач отримав статус особи з інвалідністю II групи 18.10.2023, тобто після звільнення з посади заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади.

У даному контексті колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

При цьому, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII).

Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону №889-VIII, дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

За приписами частини 1, 2 статті 6 Закону №889-VIII, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Встановлюються такі категорії посад державної служби:

1) категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади:

Керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників;

керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України;

Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств;

керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників;

керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників;

керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників;

2) категорія "Б" - посади:

керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів;

3) категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

Отже, зазначені вище посади відносяться до категорій посад державних службовців.

Інших категорій посад державних службовців, ніж ті, що зазначені вище, Закон №889-VIII не містить.

У свою чергу, згідно зі статтею 5 Закону України №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», селищні Ради включені в систему органів місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 було затверджено Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців, яким посади працівників місцевих рад та їх виконавчих комітетів були віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

При цьому, 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493 (далі – Закон № 2493), відповідно до частини 2 Розділу VII якого дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких на момент набрання чинності цим Законом було віднесено до відповідних категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг з додержанням вимог цього Закону.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2493, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до статті 3 Закону № 2493, посадами в органах місцевого самоврядування є виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

За приписами статті 14 Закону № 2493, в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, п`ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост.

Із наведеного слідує, що Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено нові категорії посад, а саме категорії посад в органах місцевого самоврядування, які відрізняються від посад, закріплених Законом України «Про державну службу».

Отже, особи, які працюють в органах місцевого самоврядування після 04 липня 2001 року, не є державними службовцями, зокрема, заступники міських (міст районного значення), сільських, селищних голів.

Відповідно, такі посади в органах місцевого самоврядування не віднесені до категорій посад державних службовців.

При цьому, згідно зі статтею 46 Закону №889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, за приписами пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. № 229, стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” (далі - Закон).

До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”;

Отже, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 13.05.2021 у справі № 623/198/17 та від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17.

Також Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Законом №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", зараховується до стажу державної служби.

При цьому, хоча стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування і зараховується до стажу державної служби, але посади в органах місцевого самоврядування не відносяться до категорій посад державної служби у відповідності до Закону України «Про державну службу» та не є посадами державної служби в розумінні Закону України «Про державну службу».

З 13.09.2018 по 31.01.2019 позивач працював на посаді спеціаліста-юриста Покотилівської селищної Ради, з 01.02.2019 по 31.12.2020 - на тій же посаді, звільнений у зв`язку з переходом на виборну посаду, з 05.01.2021 по 28.02.2023 - заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

Позивач був звільнений з посади заступника Височанського селищного голови 28.02.2023, з цього часу по час встановлення інвалідності 18.10.2023 рік та звернення з заявою на призначення пенсії не працював та не працює, що не заперечується сторонами у справі.

03.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою, зокрема, про призначення спеціальної пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 26.10.2023 року.

28.11.2023 року позивач отримав відмову, яка була відображена в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.11.2023 року за № 32933-36796/Г-03/8-2000/2 на свою заяву від 03.11.2023 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області своїм рішенням № 204750018051 від 20.12.2024 призначило позивачу пенсію з 18.10.2023 року по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У подальшому, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 у справі № 520/4102/24, яке було залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 року, було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

У рішенні вказано, що з 01.05.2016 призначення пенсій по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ не передбачено.

В оскаржуваному рішенні також зазначено, зокрема, що посада заступника селищного голови, спеціаліста-юриста селищної ради не віднесена до посад державної служби, відповідно до Закону України № 889-VІІІ "Про державну службу", тобто заявник не обіймав останню посаду державної служби в державному органі.

Враховуючи те, що позивачу встановлено інвалідність ІІ групи 18.10.2023 після звільнення з посади заступника селищного голови 28.02.2023, а 03.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності за Законом України «Про державну службу», відповідно позивач безпосередньо перед таким зверненням не працював на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Із урахуванням зазначеного вище нормативно-правового регулювання, колегія суддів доходить висновку, що позивач не має права на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця згідно з Законом України «Про державну службу», оскільки безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії по інвалідності (03.11.2023) згідно із частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ, не працював на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Доводи позивача про те, що перед зверненням за призначенням пенсії він працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Отже, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнаня протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204750018051 від 29.12.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності на підставі ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ “Про державну службу”, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням довідок Височанської селищної ради від 26.10.2023 року №46 та від 12.06.2024 року №26 з 18 жовтня 2023 року.

У зв`язку з цим, задоволенню не підлягають і похідні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 18 жовтня 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням всіх складових заробітної плати, зазначених у довідках Височанської селищної ради від 26.10.2023 року №46 та від 12.06.2024 року №26 з 18 жовтня 2023 року.

Крім цього, колегія суддів відхиляє посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2018 у справі №735/939/17 про те, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби, оскільки він не спростовує положень частини 9 статті 37, якою встановлено умови призначення особам пенсії по інвалідності згідно із Законом №3723-ХІІ, зокрема, особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, за умови наявності не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що справа № 520/430/25 відповідає ознакам зразкової справи №822/524/18, оскільки фактичні обставини останньої стосуються особи, яка працювала на посаді державної служби перед зверненням за призначенням пенсії по інвалідності за Законом №3723-ХІІ.

Щодо вимог позивача визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 14.08.1995 по 06.11.2015, колегія суддів зазначає таке.

Як зазначалося раніше, пунктом 7 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII та пунктом 4 Порядку №229 визначено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

При цьому, згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Під час спірного періоду посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби, було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби".

Пунктом 2 Порядку № 283 було визначено, що до стажу державної служби, зокрема, зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Також до стажу державної служби включається час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (п. 3 Порядку № 283).

Отже, системний аналіз пунктів 2 та 3 Порядку № 283 свідчить, що визначальною умовою зарахування відповідного періоду до стажу державної служби є факт перебування особи на посадах рядового чи начальницького складу в органах внутрішніх справ, з присвоєнням спеціального звання.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.3 розділу IV Порядку № 22-1, рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно з пунктом 4.7 розділу IV Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що у разі звернення пенсіонера із заявою про призначення або перерахунок пенсії та надання необхідних документів, уповноважений орган Пенсійного фонду України за результатами розгляду такої заяви зобов`язаний прийняти мотивоване рішення про призначення або перерахунок пенсії або про відмову у призначені або перерахунку пенсії.

Така правова позиція узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 21.12.2020 у справі № 229/4165/17.

Як було вказано раніше, 03.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій також містилася вимога зарахувати стаж державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 .

Колегія суддів звертає увагу, що рішення відділу перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204750018051 від 29.12.2024, прийняте на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року по справі № 520/4102/24, не містить розгляду питання щодо зарахування до стажу державної служби позивача спірного періоду.

Отже, відповідачем не було розглянуто питання зарахування до стажу державної служби позивача періоду з 14.08.1995 по 06.11.2015 та не надано обґрунтування такого незарахування.

Водночас, судом мають оцінюватися саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо зарахування стажу роботи позивача протягом спірного періоду.

Дана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №174/658/16-а, 20.12.2018 у справі №287/6/17-а.

Відтак, відсутність в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204750018051 від 29.12.2024 причин незарахування до стажу державної служби позивача спірного періоду позбавляє суд можливості перевірити таке рішення на відповідність пенсійному законодавству України.

Колегія суддів вказує, що пенсійний фонд у частині питання щодо зарахування до стажу державної служби позивача спірного періоду не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №815/6699/17.

Із урахуванням вказаного вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 26.06.1999 по 06.11.2015, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період служби в органах внутрішніх справ з 26.06.1999 по 06.11.2015.

Колегія суддів вказує, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зазначає, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344), колегія суддів вказує на наступне.

Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 139 КАС України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі №751/4667/24.

Водночас, відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Як встановлено з матеріалів справи, з метою підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання професійної правничої допомоги №3/01/25 від 03.01.2025 (а.с. 24), копію рахунку для сплати правничої допомоги адвоката від 23.01.2025 (а.с. 77), копію опису виконаних робіт від 23.01.2025, (а.с. 76).

Відтак, з наведених матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач уклав з адвокатом Івахненком Максимом Андрійовичем договір про надання правової допомоги №3/01/25 від 03.01.2025 (далі - Договір).

У п. 2.1 Договору міститься умова про те, що адвокат, в рамках надання юридичної допомоги по кожній конкретній справі, в обсязі необхідному і достатньому для отримання найбільш позитивного результату для Клієнта, зобов`язується: надавати юридичні консультації по суті і в рамках даної справи, як самому Клієнту, так і його родичам; брати участь в судових засіданнях в суді першої інстанції, а так само в апеляційному та касаційному суді, по даній справі, в якій Клієнт виступає в ролі позивача; звертатися з адвокатськими запитами, в тому числі про отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб), з питань, що стосуються інтересів Клієнта; ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для здійснення адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, які містять інформацію з обмеженим доступом; складати в інтересах Клієнта заяви, заперечення, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; здійснювати інші дії, необхідні для захисту прав та інтересів Клієнта.

За умовами пункту 5.1 Договору позивач сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі, що становить 6000 (шість тисяч) грн.

У пункті 5.2 Договору вказано, що складання актів прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) сторонами не здійснюється, а оплата правової допомоги здійснюється на підставі виставлених адвокатом рахунків у визначені в таких рахунках строки.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру задоволеної судом першої інстанції суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 922/902/19, від 19.11.2024 у справі №340/8613/23, від 22.01.2025 року у справі №540/5794/21, від 11.11.2025 у справі №420/23131/23, від 19.03.2026 у справі №160/9098/24.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Водночас, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Так, аналізуючи розмір заявленої суми для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме 6000 грн, колегією суддів встановлено, що така сума не відповідає вимогам реальності та розумності.

Оцінюючи реальність та розумність витрат на правничу допомогу у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує, що дана категорія справ з приводу визнання протиправною відмову пенсійного органу здійснити зарахування до стажу державної служби періоду служби в органах внутрішніх справ, визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії по інвалідності на підставі ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ “Про державну службу” є поширеною, по ній існує велика кількість судової практики, а також вона не передбачає дослідження та опрацювання великої кількості матеріалів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами розгляду даної справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів оцінює співмірність заявленої позивачем до стягнення суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 КАС України, з урахуванням обсягу необхідної правової допомоги, складністю справи, ціною позову, значенням даної справи для сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу та наданих послуг, а також кількості підготовлених документів.

Вказані правові висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.12.2025 у справі № 560/2196/24.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 826/11302/18, від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22, а також у додатковій постанові від 10.03.2023 у справі №520/2325/21.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.12.2024 у справі №380/25725/21, від 07.05.2025 у справі №560/1787/23.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі Іатрідіс проти Греції, п. 55 з подальшими посиланнями).

Відтак, колегія суддів вважає, що розмір заявленої суми для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме 6000 грн, не відповідає критеріям співмірності, є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Підсумовуючи наведене вище, оцінюючи заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу на відповідність ознакам обґрунтованості та співмірності, з огляду на нескладність справи, поширеність судової практики у даній категорії справ, відсутність значного обсягу документів для опрацювання, а також часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем у суді першої інстанції та підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 1000,00 грн.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна) тисяча грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги позивача знайшли часткове підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення у разі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі № 520/430/25 - скасувати.

Прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року "Про призначення, нарахування та виплату пенсії по інвалідності державному службовцю" в частині зарахування стажу державної служби з 14.08.1995 року по 06.11.2015 рік та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна) тисяча грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua