Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №600/4736/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4736/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.08.2026 №241670105714 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку з 06.08.2026 року відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав недотримання вимоги щодо проживання необхідної кількості років станом на 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем подано відзив, відповідно до змісту якого просить відмовити в задоволенні позову з підстав недотримання позивачем вимоги щодо проживання необхідної кількості років станом на 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.11.1992 (категорія 4) позивач є громадянином, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986 році, що дає має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Відповідно до довідки Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 25.06.2026 №76 позивач з 01.01.1986 по 16.01.1987 (в тому числі на момент аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 – 31.07.1986) та з 17.07.1989 по теперішній постійно зареєстрована та постійно проживає в селі Малятинці, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України №104 від 31.07.1991 відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, внаслідок аварії на ЧАЕС (4 категорія). Підстава видачі довідки – дані погосподарської №3 особовий рахунок №231.

Згідно акту №69 від 05.08.2026 про підтвердження факту постійного проживання, затвердженого головою Ставчанської сільської ради 05.08.2026, позивач з 01.09.1986 – 16.01.1987 постійно проживала без виїзду за адресою: АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що в період з 01.09.1986-16.01.1987 перебувала на навчанні у Хотинському сільськогосподарському технікумі Чернівецької області, вона не змінювала свого постійного місця проживання, не виписувалася з вищевказаної адреси, щоденно поверталася до місця свого постійного проживання, де вела спільне господарство разом із батьками.

Судом встановлено, що 06.08.2026 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вказана заява за принципом екстериторіальності була направлена на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням від 13.08.2026 №241670105714 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що за результатом розгляду документів встановлено, що період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона) становить 25 років 09 місяців та 21 день, а станом на 01.01.1993 період проживання становить 03 роки 09 місяців та 21 день, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки необхідна кількість років проживання станом на 01.01.1993 складає не менше 4 років.

При цьому, у рішенні зазначено, що при розгляді документів позивача пенсійний орган не зарахував період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1986 по 16.01.1987 згідно довідки №76 від 25.06.2026, оскільки позивач навчалася в м. Хотин. Крім того, акт про підтвердження факту постійного проживання від 05.08.2026 не взято до уваги, оскільки факт про підтвердження проживання на територіях радіоактивного забруднення підтверджується відомостями про місце проживання або документами, виданими підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування (абзац 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку №22-1).

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (також по тексту – Закон №796-XII).

Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

У частині третій статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, за змістом вказаної статті призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

За приписами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Із аналізу наведеного слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які набули стажу та віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та які постійно проживали чи працювали у посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Суд звертає увагу, що предметом даного спору є право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.08.2026 №241670105714 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що за результатом розгляду документів встановлено, що період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона) становить 25 років 09 місяців та 21 день, а станом на 01.01.1993 період проживання становить 03 роки 09 місяців та 21 день, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки необхідна кількість років проживання станом на 01.01.1993 складає не менше 4 років.

При цьому, у рішенні зазначено, що при розгляді документів позивача пенсійний орган не зарахував період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1986 по 16.01.1987 згідно довідки №76 від 25.06.2026, оскільки позивач навчалася в м. Хотин. Крім того, акт про підтвердження факту постійного проживання від 05.08.2026 не взято до уваги, оскільки факт про підтвердження проживання на територіях радіоактивного забруднення підтверджується відомостями про місце проживання або документами, виданими підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування (абзац 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку №22-1).

Отже, з наведеного слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є відсутність необхідної кількості років проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контрою, що складає не менше 4 років, в той час як зарахований пенсійний органом відповідний період проживання позивача станом на 01.01.1993 складає 03 роки 09 місяців та 21 день.

Поряд з цим, суд зауважує, що оскаржуване рішення не містить відомостей про відсутність у позивача права на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з огляду на недостатній вік або ж страховий стаж.

У контексті викладеного слід зазначити, що позивачем до позовної заяви додано посвідчення (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 16.11.1992, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Згідно з п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 р. №501 (який був чинним на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №501), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Відповідно до п.2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (у редакції від 19 грудня 1991 р. із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 р.), іншими актами законодавства України.

Вказана норма кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, надаючи позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.11.1992 громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоактивного контролю у 1986 році (категорія 4), держава фактично визнала за ним права на пільги, встановленні чинним законодавством для громадян, якій постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, наявність у позивача вказаного вище посвідчення (категорія 4) підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення у 1992 році до суду надано не було.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що під час розгляду поданих позивачем документів відповідач не зарахував період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1986 по 16.01.1987 згідно довідки №76 від 25.06.2026, оскільки позивач навчалася в м. Хотин. Крім того, акт про підтвердження факту постійного проживання від 05.08.2026 не взято до уваги, оскільки факт про підтвердження проживання на територіях радіоактивного забруднення підтверджується відомостями про місце проживання або документами, виданими підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування (абзац 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку №22-1).

Суд критично ставиться до вказаної позиції відповідача, оскільки довідка Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 25.06.2026 №76 та Акт №69 про підтвердження факту постійного проживання, затверджений головою Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області 05.08.2026, були видані органом місцевого самоврядування в межах їх територіальної компетенції, до повноважень яких віднесено підтвердження факту проживання особи на території радіологічного забруднення.

При цьому, згідно абзацу 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Отже, вказаною нормою передбачено можливість надання особою документів органів місцевого самоврядування про підтвердження факту її проживання у зоні радіоактивного посиленого контролю.

Таким чином, позивач правомірно надав пенсійному органу довідку Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 25.06.2026 №76 і Акт №69 про підтвердження факту постійного проживання, затверджений головою Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області 05.08.2026, що узгоджується із вимогами абзацу 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку 22-1.

До того ж, суд звертає увагу, що вказана довідка Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 25.06.2026 №76 містить підпис старости села, скріплений гербовою печаткою органу місцевого самоврядування, а також підставу видачі довідки – погосподарська книга №3 особовий рахунок №231, а тому така довідка не викликає жодних сумнівів щодо її змісту.

Аналогічні висновки стосуються і наданого позивачем Акту №69 від 05.08.2026 про підтвердження факту постійного проживання, який містить підпис старости села, скріплений гербовою печаткою органу місцевого самоврядування, підпис голови сільської ради, скріплений гербовою печаткою органу місцевого самоврядування, а також підписи осіб, які підтвердили факт проживання позивача з 01.09.1986 – 16.01.1987 у зоні посиленого радіологічного контролю, незважаючи на навчання у м. Хотин.

Крім того, ані у оскаржуваному рішенні, ані у поданому відзиві відповідачем не зазначено, чому надані позивачем документи органу місцевого самоврядування про підтвердження факту проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1986 – 16.01.1987 були відхилені з огляду на зміст абзацу 6 підпункт 7 пункт 2.1 розділу 2 Порядку № 22-1, при цьому відповідач лише посилається на вказану норму і цитує її зміст без жодного обґрунтування невідповідності таких документів.

Поряд з цим, суд звертає увагу відповідача, що навчання позивача з 01.09.1986 – 16.01.1987 у м. Хотин (встановлено пенсійним органом на підставі диплому від 28.06.1989 НОМЕР_2 (а.с. 18)) підтверджує виключно факт здобуття освіти та відвідування занять, проте не свідчить про припинення чи зміну постійного місця проживання на території посиленого радіологічного контролю та не спростовує факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1986 – 16.01.1987, що, у свою чергу, підтверджено наданими документами органу місцевого самоврядування. До того ж, у дипломі від 28.06.1989 НОМЕР_2 відсутні відомості про постійне проживання позивача у м. Хотин під час навчання з 01.09.1986 – 16.01.1987, що вказує про формальність та безпідставність таких тверджень пенсійного органу.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 240/6201/23.

Також судом встановлено, що страховий стаж позивача склав 39 років 09 місяців 08 днів.

Безспірний період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 р. складає 3 роки 09 місяців 21 день, а тому враховуючи той факт, що позивач належним чином підтвердив період свого проживання у радіологічній зоні з 01.09.1986 – 16.01.1987, суд приходить до висновку, що останній проживав у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 р. понад необхідні 4 роки, що вказує про його право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 року позивач постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю (не заперечувалося відповідачем), що вказує про наявність підстав застосування початкової величини зниження пенсійного віку 2 роки. При цьому, враховуючи той факт, що позивач з моменту аварії по 16.01.1987 та з 17.07.1989 постійно проживав за зареєстрованим місцем проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, суд приходить до висновку, що позивач має право на застосування максимальної величини пільги зменшення пенсійного віку, що становить 5 років з розрахунку 1 рік пільги за 3 роки проживання. Відтак, позивач має право на максимальну пільгу зменшення пенсійного віку, з урахуванням початкової величини, що становить 7 років.

На момент звернення із заявою від 06.08.2026 про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивач набув 55 річного віку, а тому враховуючи наявну пільгу щодо зменшення пенсійного віку (7 років) та достатній страховий стаж (39 років 09 місяців 08 днів), позивач набув права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, під час звернення 06.08.2026 про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивачем надано підтверджуючі документи щодо набуття права на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, позивачем до позовної заяви надано й інші документи, які підтверджують період проживання у зоні радіологічного контролю, зокрема Акт №80 від 19.08.2026 органу місцевого самоврядування (підтверджує період проживання з 10.06.1987 – 31.08.1987 під час перебування на літніх канікулах) і архівна довідка навчального закладу від 24.08.2026 та історична довідка колгоспу (підтверджують період проживання з 24.02.1989 – 29.04.1989 під час виробничої практики). Суд не заперечує вказані періоди проживання позивача згідно зазначених документів у зоні посиленого радіологічного контролю, проте судом не надається оцінка таким документам у межах даного предмета спору, оскільки вони були видані після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, тобто пенсійний орган їх не розглядав, а тому такі докази не можуть підтверджувати протиправність відповідного рішення.

Натомість, як зазначалося судом раніше, позивач згідно наявних у справі матеріалів належним чином підтвердив своє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

При вирішенні даного спору суд також зазначає, що згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

У справі “Трегубенко проти України” (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема “інтерес суспільства” та “умови, передбачені законом”. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, “справедливий баланс” має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе “індивідуальний і надмірний тягар”.

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу “належного урядування”.

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі “Лелас проти Хорватії” (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу” (пункт 74).

Отже, принцип “належного урядування” без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу “неналежного урядування”.

Відтак, беручи до уваги викладене у сукупності та з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд у цій справі вбачає за належне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити позивачу пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з дати звернення із заявою – 06.08.2026.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.08.2026 №241670105714 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати звернення - 06.08.2026.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати - судовий збір в сумі 1331,20 грн.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Головне Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, Код ЄДРПОУ 13967927).

Суддя І.В. Маренич