Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №924/1328/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 924/1328/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 (колегія суддів: Кульчій І. М., Мамченко Ю. А., Хабарова М. В.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2026 (суддя Заверуха С. В.) у справі

за позовом Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоушицької селищної ради до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Калюс"

про розірвання договору, звільнення земельної ділянки та її повернення,

за участю прокурора - Одуденко А. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Кам`янець-Подільська окружна прокуратура (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Новоушицької селищної ради (далі - Селищна рада) звернулася з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Калюс" (далі - ПВКП "Калюс"), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 15.01.2026 просила суд:

1) розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2010 № 007/10, укладений між Новоушицькою районною державною адміністрацією та ПВКП "Калюс", про передачу у користування земельної ділянки рекреаційного призначення (організації зони відпочинку та облаштування пляжу) площею 0,5400 га, з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області;

2) зобов`язати ПВКП "Калюс" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, шляхом знесення металевої споруди для захисту від сонця (зонти), капітальної споруди (торговий павільйон-елінг), дерев`яної будівлі орієнтовним розміром 3 х 4,5 метра, дерев`яної бесідки (навіси під накриттям), а також привести дану земельну ділянку у попередній стан придатний для використання відповідно до цільового призначення, в тому числі шляхом звільнення даної землі від будівельних матеріалів (будівельний камінь, пісок, металевий каркас, дерев`яні ємності для зберігання побутових відходів);

3) зобов`язати ПВКП "Калюс" повернути територіальній громаді Новоушицької селищної ради об`єкт оренди, а саме земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області в комунальну власність територіальної громади Новоушицької селищної ради про розірвання договору, звільнення земельної ділянки та її повернення.

2. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що умовами договору оренди земельної ділянки від 25.05.2010 передбачено обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, дотримуватися встановлених законодавством обмежень та здійснювати забудову лише за письмовою згодою орендодавця. Водночас відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку водного фонду, розташовану в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, та без письмової згоди орендодавця і належних дозвільних документів здійснив будівництво торгового павільйону-елінгу.

Крім того, відповідач на земельній ділянці розмістив дерев`яну будівлю, альтанки, металеві споруди та будівельні матеріали. На думку прокурора, такі дії свідчать про використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного та водного законодавства, не за цільовим призначенням і всупереч встановленому режиму використання земель водного фонду, що є підставою для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 25.05.2010 між Новоушицькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПВКП "Калюс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 007/10 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,00 га, розташовану на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, для рекреаційного призначення (організації зони відпочинку населення та благоустрою пляжу). Земельна ділянка надана за рахунок земель водного фонду та є вільною від об`єктів нерухомого майна.

4. Умовами договору передбачено обов`язок орендаря дотримуватися вимог природоохоронного та санітарно-епідеміологічного режиму використання земель, а також право за письмовою згодою орендодавця зводити будівлі і споруди та передавати земельну ділянку в суборенду.

5. За умовами договору його дія може бути припинена, зокрема, за рішенням суду у разі невиконання однією зі сторін своїх договірних обов`язків або з інших підстав, визначених законом. Одностороннє розірвання договору сторонами не допускається.

6. 25.05.2010 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки площею 1,00 га та здійснено перенесення її меж у натурі.

7. Надалі до договору вносилися зміни. Зокрема, додатковою угодою від 25.05.2010 площу земельної ділянки визначено у розмірі 0,5400 га, змінено нормативну грошову оцінку та розмір орендної плати, а 10.11.2010 сторонами підписано новий акт приймання-передачі земельної ділянки та акт перенесення її меж у натурі. Додатковими угодами від 04.05.2012 та 04.11.2020 також змінювалися нормативна грошова оцінка земельної ділянки та розмір орендної плати.

8. Листом від 11.08.2011 № 07-16-2348/11 Новоушицька районна державна адміністрація надала ПВКП "Калюс" згоду на зведення виробничих та інших будівель і споруд за умови отримання відповідних дозвільних документів та дотримання вимог законодавства.

9. Матеріали справи містять документи, що стосуються погодження містобудівної документації та благоустрою земельної ділянки, зокрема рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 31.05.2010 № 310, лист Хмельницького обласного управління водних ресурсів від 22.05.2012 № 713, угоду від 31.05.2013 № 64 щодо розроблення проектно-кошторисної документації, а також розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації від 11.09.2015 № 321/2015-р, від 09.10.2015 № 382/2015-р та від 12.10.2016 № 409/2016-р щодо розроблення і затвердження детальних планів території.

10. 13.06.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації торгового павільйону-елінгу, а 13.09.2013 за ПВКП "Калюс" зареєстровано право власності на торговий павільйон-елінг площею 134,4 кв.м, розташований за адресою: Хмельницька область, Новоушицький район, Вільховецька сільська рада, Садово-городнє товариство "Калюс", вул. Берегова, 2а.

11. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.11.2020 за ПВКП "Калюс" зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565 площею 0,54 га, цільове призначення якої - для рекреаційних цілей, строком на 49 років.

12. 23.12.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування причалу для човнів та катерів, а повідомленням Управління ДАБІ у Хмельницькій області від 23.11.2020 підтверджено початок будівництва річкової портової споруди на зазначеній земельній ділянці.

13. 14.02.2022, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинено право власності держави в особі Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області на спірну земельну ділянку та зареєстровано право власності на неї за Новоушицькою селищною радою. Підставою державної реєстрації переходу права власності став Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин".

14. Листами Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 02.10.2023 №1079/06/2023, Хмельницької обласної військової адміністрації від 06.10.2023 № 52/1-8643вих23, Кам`янець-Подільської районної військової адміністрації від 23.10.2023 №1432/01-36, а також листом Державного агентства водних ресурсів України від 11.04.2025 №52-732-25 повідомлено, зокрема, про розташування земельної ділянки поблизу урізу води, відсутність інформації щодо надання дозволів на будівництво та погодження відповідної проектної документації.

15. Згідно з актами обстеження земельної ділянки, складеними Новоушицькою селищною радою від 14.06.2023 та 25.09.2024, на спірній земельній ділянці, крім торгового павільйону-елінгу, розміщено металеві споруди для захисту від сонця (зонти), дерев`яну будівлю, дерев`яні альтанки (бесідки), будівельні матеріали (будівельний камінь, пісок, металевий каркас), облаштовано дерев`яні контейнери (ємності) для зберігання побутових відходів. До зазначених актів також долучено фотографії відповідних об`єктів.

16. Згідно з відомостями із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, її цільове призначення визначено за кодом 07.01, категорія земель - землі рекреаційного призначення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. 28.04.2026 Господарський суд Хмельницької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026, про відмову у позові.

18. Суди дійшли висновку, що прокурором не доведено істотного порушення відповідачем умов договору оренди та вимог земельного і водного законодавства. Суди установили, що орендодавець надавав згоду на зведення споруд, а відповідач отримував необхідні погодження та дозвільні документи щодо благоустрою території та розміщення об`єктів. Сам по собі факт початку будівництва елінгу до укладення договору оренди суд не визнав підставою для його розірвання.

19. Також суди дійшли висновку про відсутність належних і допустимих доказів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням чи порушення режиму земель водного фонду. У зв`язку з недоведеністю підстав для розірвання договору оренди суд відмовив і в задоволенні похідних вимог про звільнення та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст касаційної скарги

20. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

21. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

22. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, а саме:

- статті 60, 61, 62 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 88, 89, 90 Водного кодексу (далі - ВК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.08.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 17.09.2024 у справі № 910/10049/24;

- статтю 376 ЦК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 13.06.2025 у справі № 495/8353/21;

- статтю 144 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 918/799/23.

23. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду про те, що будівництво в межах прибережної захисної смуги, здійснене з урахуванням положень договору оренди щодо умов використання земельної ділянки, за відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей щодо обмежень, є незаконним в силу вимог статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України та підставою для розірвання вказаного правочину згідно зі статтями 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 651 ЦК України, у зв`язку з істотним порушенням його умов.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а обставини, встановленні судами підтверджуються наявними в матеріалах справи та дослідженими судами доказами.

Позиція Верховного Суду

25. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

27. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми статей 60, 61, 62, 376 ЦК України, 88, 89, 90 ВК України, 144 ЗК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у пункті 22 постанови.

28. У справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами віднесення спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6823386500:07:001:0565) до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, оскільки у Державному земельному кадастрі цільове призначення земельної ділянки зазначено за кодом 07.01 (землі рекреаційного призначення) та відсутні відомості про зареєстровані обмеження.

29. Колегія суддів вважає такі висновки судів необґрунтованими з огляду на таке.

30. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

31. До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

32. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (стаття 51 ЗК України).

33. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц; від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 40); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 60); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 33)). А на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).

34. За змістом положень статті 59 ЗК України та статті 85 ВК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

35. Відповідно до частин 1, 2 статті 60 ЗК України та частин 1, 2 статті 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

36. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 ЗК України, статтею 88 ВК України). Отже, відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги чи відсутність відповідного запису в Державному земельному кадастрі не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

37. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою умови самого договору оренди від 25.05.2010 № 007/10, якими сторони прямо визначили, що спірна земельна ділянка відводиться за рахунок земель водного фонду і її цільовим призначенням є землі водного фонду, а також факт розташування ділянки безпосередньо біля урізу води Дністровського водосховища.

38. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

39. Разом з тим оцінюючи лист Басейнового управління від 02.10.2023 № 1079/06/2023 та копію Робочого проєкту, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ці документи не дозволяють достовірно встановити розташування спірної земельної ділянки та торгового павільйона-елінгу відносно меж прибережної захисної смуги, а проєкт містить лише орієнтовне позначення ділянки, що унеможливлює перевірку дотримання законодавчих обмежень щодо використання земель водного фонду.

40. Апеляційний суд також зазначив, що наявні в справі акти обстеження, фото та геодезичні схеми з координатами підтверджують лише межі ділянки та наявність на ній споруд. Ці документи не містять відомостей про розташування об`єктів відносно прибережної захисної смуги, тому не доводять порушення режиму земель водного фонду. Сама по собі близькість до води не свідчить про належність ділянки до водного фонду - для цього необхідно чітко встановити вид водного об`єкта, розмір і фактичні межі захисної смуги, а також їхнє співвідношення з координатами ділянки. У матеріалах справи відсутній висновок судової експертизи щодо розташування ділянки та нерухомості відносно прибережної захисної смуги. Оскільки учасники справи клопотань про її призначення не заявляли, а інших належних і допустимих доказів немає, однозначно встановити ці обставини неможливо.

41. Колегія суддів вважає висновки судів про недоведеність порушення режиму прибережної захисної смуги на спірній земельній ділянці помилковими, позаяк фактично суди поставили існування прибережної захисної смуги у залежність від наявності окремої землевпорядної документації або проведення судової земельно-технічної експертизи.

42. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

43. Відповідно до положень статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

44. Зведення відповідачем капітальної споруди - торгового павільйону-елінгу площею 134,4 кв.м суперечить зазначеним заборонам, оскільки комерційний торговий павільйон не належить до дозволених винятків.

45. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи вбачається, що листом від 11.08.2011 № 07-16-2348/11 (а.с. 116) Новоушицька районна державна адміністрація Хмельницької області надала відповідачу згоду на зведення виробничих та інших будівель і споруд на орендованій земельній ділянці за умови отримання необхідних дозвільних документів та дотримання вимог чинного законодавства.

46. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

47. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

48. Судами встановлено, що 13.09.2013 за відповідачем зареєстровано право власності на торговий павільйон-елінг площею 134,4 кв.м.

49. Згідно з усталеними правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2025 у справі № 908/2388/21 та від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на які також посилається скаржник у касаційній скарзі, зроблено правові висновки про те, що:

- здійснення будівництва на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або за відсутності належного дозвільного документа є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації об`єкта як самочинного будівництва.

- подальша державна реєстрація права власності за особою, яка здійснила таке будівництво, не змінює правового режиму майна як самочинного та не легітимізує його.

50. На думку колегії суддів, суди помилково визнали листи райдержадміністрації та органів водних ресурсів «дозвільними документами», не врахувавши, що листи чи погодження посадових осіб не можуть змінювати або скасовувати імперативні законодавчі заборони щодо використання прибережних захисних смуг.

51. Крім того, відхиляючи комісійні акти обстеження земельної ділянки від 14.06.2023 та 25.09.2024, суди вважали, що встановлення нецільового використання мало здійснюватися виключно у порядку державного контролю за статтею 144 ЗК України шляхом складання протоколів, приписів та притягнення до адміністративної відповідальності.

52. Статтею 144 ЗК України встановлений порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства та визначено суб`єктів, які встановлюють такі порушення і у разі їх не усунення можуть ініціювати питання, зокрема, щодо розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту.

53. Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі № 918/799/23, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, дійшов висновку, що недотримання органом місцевого самоврядування процедури, визначеної статтею 144 ЗК України, не позбавляє орендодавця права звернутися до суду з позовом про розірвання договору оренди за наявності істотного порушення його умов. Законодавство не передбачає, що докази нецільового використання землі можуть отримуватися виключно під час заходів державного контролю; факт порушення може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами (зокрема актами обстеження) відповідно до статей 73, 76, 77 ГПК України.

54. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що встановлення нецільового використання мало здійснюватися виключно у порядку державного контролю в порядку статті 144 ЗК України, та безпідставно не надали належну оцінку актам обстеження земельних ділянок, складених Новоушицькою селищною радою 14.06.2023 та 25.09.2024, при перевірці порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

55. Отже, суди попередніх інстанцій, не надали оцінки доводам прокуратури щодо правомірності забудови орендованої відповідачем земельної ділянки на підставі поданих доказів, не здійснили належної оцінки таких доказів з урахуванням правового режим використання земель водного фонду.

56. За наведених обставин аргументи, наведені скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом першим частини 2 статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

57. У касаційній скарзі обґрунтовано вказано на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 60, 61 ЗК України, статей 88, 89 ВК України, статті 651 ЦК України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах.

58. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики у разі існування правової прогалини.

59. Водночас, як встановлено судом касаційної інстанції під час розгляду доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вже висловили сталі правові висновки щодо:

- імперативності природоохоронного режиму прибережних захисних смуг та їх існування в силу закону (постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц);

- кваліфікації будівництва, здійсненого на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, як самочинного (постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 12.12.2025 у справі № 908/2388/21);

- права орендодавця вимагати розірвання договору оренди у разі істотного порушення його умов без дотримання процедури, визначеної статтею 144 ЗК України (постанова Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 918/799/23).

60. З огляду на наявність усталеної практики Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування нового правового висновку, а доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

62. У частині четвертій статті 310 ГПК України унормовано, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

63. З урахуванням наведеного, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2026 - скасуванню з направленням цієї справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

64. Під час нового розгляду суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

65. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2026 у справі № 924/1328/25 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач