Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №202/4869/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/4869/26

Провадження № 2/202/4493/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра

у складі судді Мариніна О.В.

за участі секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить стягнути невиплачену одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше в розмірі 295 400,77 грн; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2025 по 09.03.2026 в розмірі 162 425,34 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 08.07.1986 він працював на залізничному транспорті, його стаж перевищує 39 років. Наказом від 09.09.2025 № 614/ос його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком вперше (ст. 38 КЗпП України). Наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги за п. 3.2.14 Колективного договору в розмірі 7 середньомісячних заробітків, але «після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»». У день звільнення розрахунок не проведено, письмового повідомлення про нараховані суми Позивач не отримував. Відповідь на адвокатський запит від 20.05.2026 № УЗВС-29/576 з довідкою-розрахунком Позивач отримав лише в травні 2026 року. Позивач заперечує розрахунок Відповідача (37 545,97 грн середньомісячного заробітку), оскільки в ньому за вересень та жовтень 2024 року зазначено 0,00 грн. За його розрахунком середньомісячна заробітна плата становить 42 200,11 грн.

Представник відповідача надав відзив в якому позов не визнав, зазначивши, що з 14.03.2022 правління АТ «Укрзалізниця» на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинило інші додаткові виплати за галузевою угодою та колективними договорами. Виплата не скасована, а призупинена. Підписом у наказі від 09.09.2025 Позивач підтвердив обізнаність, що виплата відбудеться після окремого рішення керівництва. Листом від 06.09.2022 № Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 повідомлено, що після припинення воєнного стану чи покращення фінансового стану ці суми буде виплачено. Вважав витрати на правничу допомогу є недоведеними та неспівмірними зі складністю справи. Не оспорював ні арифметику розрахунків Позивача, ні розмір належної допомоги (7 середньомісячних заробітків), ні факт її невиплати.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду виробничого підрозділу «Дарницький вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця». Загальний стаж на залізничному транспорті понад 39 років.

Наказом від 09.09.2025 № 614/ос Позивача звільнено з 09.09.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком вперше (ст. 38 КЗпП України). У цьому наказі передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 3.2.14 Колективного договору в розмірі 7,0 середньомісячних заробітків «після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» на підставі листа від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25». Ці обставини визнаються сторонами.

У відповіді від 20.05.2026 № УЗВС-29/576 філія «УЗ Вагон-сервіс» підтвердила, що Позивач при звільненні не отримував одноразову матеріальну допомогу.

Станом на день ухвалення рішення допомогу не виплачено, що не заперечується відповідачем.

Підставою невиплати відповідач називає протокольне рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 про призупинення на період воєнного стану додаткових виплат за галузевою угодою та колективними договорами.

Відповідно до довідки-розрахунку Відповідач визначає середньомісячну заробітну плату в 37 545,97 грн. з нульовими показниками за вересень і жовтень 2024 року.

За розрахунковими листами (вересень 2024 – 81 772,57 грн; жовтень 2024 – 11 264,15 грн) та банківськими виписками Позивача сукупний дохід за 12 місяців (вересень 2024 – серпень 2025) становить 486 064,61 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум при звільненні тримісячний строк обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Доказів вручення такого повідомлення Позивачу в день звільнення Відповідач не надав.

Копію довідки-розрахунку Позивач отримав у травні 2026 року, а з позовом звернувся 22.05.2026.

У будь-якому разі з дня звільнення (09.09.2025) до подання позову не минуло одного року, що відповідає вимогам ст. 234 КЗпП України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України умови запровадження та розміри компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємством у колективному договорі.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору є обов`язковими для роботодавця й працівника та поширюються на всіх працівників підприємства

Право Позивача на виплату одноразової матеріальної допомоги за п. 3.2.14 Колективного договору в розмірі 7 середньомісячних заробітків Відповідач не оспорює.

Це право підтверджено його власним наказом від 09.09.2025 № 614/ос, у якому не зазначено, що п. 3.2.14 зупинено чи не застосовується. Рішення правління прийнято 14.03.2022.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX набрав чинності 24.03.2022.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України закони не мають зворотної дії в часі, тому рішення від 14.03.2022 не могло ґрунтуватися на ст. 11 цього Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справах за позовами працівників до АТ «Укрзалізниця», зокрема у постановах від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 та від 18.03.2026 у справі № 333/9082/24, які суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Посилання Відповідача на постанову Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22 не спростовує цього висновку, оскільки в ній не оцінювалася дія акта, ухваленого до набрання Законом чинності.

Закон № 2136-IX не наділяє роботодавця правом одноразово й безстроково «відкласти» виплату, яка вже стала належною працівникові.

Стаття 11 Закону стосується зупинення окремих положень колективного договору з ініціативи роботодавця.

Вона не скасовує обов`язку, встановленого ст. 47, 116 КЗпП України, провести остаточний розрахунок у день звільнення.

Після внесення змін до ст. 11 Законом № 4582-IX від 21.08.2025 зупинення можливе лише щодо положень колективного договору, які врегульовані цим Законом і суперечать йому; одноразова допомога при виході на пенсію таким положенням не є.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни та доповнення до колективного договору протягом строку його дії вносяться лише за взаємною згодою сторін.

В той же час, відповідач не надав доказів внесення змін до п. 3.2.14 в такому порядку.

При цьому, на переконання суду, лист від 06.09.2022 № Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 змінами до колективного договору не є, а підтверджує, що виплата після звільнення працівників на пенсію залишається обов`язком Відповідача.

Наявність підпису позивача в графі «З наказом ознайомлений» засвідчує лише факт ознайомлення та не є ні згодою зі зміною умов оплати праці, ні відмовою від права на одержання допомоги: умови, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП України).

Умова про виплату «після окремого рішення керівництва» не визначає ні строку, ні події, з настанням якої виникає обов`язок платити, тому суперечить імперативній вимозі ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, станом на 09.09.2025 в Позивача виникло право на одноразову допомогу, а Відповідач у строк, визначений ст. 116 КЗпП України, її не виплатив.

Суд встановив, що розрахунок Відповідача є помилковим: у ньому не враховано заробіток за вересень і жовтень 2024 року, хоча розрахункові листи та банківські виписки підтверджують його нарахування. При цьому власного розрахунку чи заперечень по суті наданих розрахунків відповідач не подав.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд визнає його арифметично правильним: сукупний дохід 486 064,61 грн ? 239 відпрацьованих днів = 2 033,74 грн (середньоденна); середньомісячне число робочих днів 249 ? 12 = 20,75; середньомісячна заробітна плата 2 033,74 ? 20,75 = 42 200,11 грн; допомога 42 200,11 ? 7 = 295 400,77 грн (до утримання податків і зборів). Тому вимога про стягнення 295 400,77 грн. підлягає задоволенню.

При цьому сума заборгованості у розмірі, визнаному самим Відповідачем, становить щонайменше 262 821,79 грн (37 545,97 ? 7), але й вона не була виплачена в строк, визначений ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116, роботодавець виплачує середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Так, позивач обчислив період затримки з 10.09.2025 по 09.03.2026 (шість місяців) і середньоденний заробіток за липень – серпень 2025 років за п. 8 розділу IV Порядку № 100: (17 652,77 + 21 019,90) ? (13 + 17) = 1 289,09 грн; кількість робочих днів у період затримки – 126; сума 1 289,09 ? 126 = 162 425,34 грн.

Інших розрахунків та заперечень Відповідач не висунув.

Суд визнає розрахунок обґрунтованим і таким, що не виходить за межі шестимісячного строку.

Щодо клопотання про зменшення розміру відшкодування, суд враховує, що, за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, розмір відшкодування за ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може бути зменшений з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, а саме: розміру простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, тривалості та причин прострочення, поведінки сторін.

З урахуванням цих критеріїв суд не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування з огляду на те, що сума заборгованості є значною та сума відшкодування становить близько 55 % від неї, що не є явно непропорційним, зокрема тому, що максимальний період нарахування вже обмежений законодавцем шістьма місяцями, затримка тривала понад шість місяців і триває досі; допомогу не виплачено навіть у визнаній відповідачем частині.

При цьому відповідач на момент звільнення позивача вже знав про позицію Верховного Суду (постанова від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23) щодо неправомірності посилання на рішення правління від 14.03.2022, проте виплати не здійснив та й досі не здійснює.

В той же час, позивач є особа пенсійного віку зі стажем понад 39 років, а невиплачена сума є для нього істотною майновою втратою.

Доводи про збитки відповідача та про необхідність спрямувати кошти на оборону самі по собі не є підставою для зменшення відшкодування, а посилання на форс-мажор суд відхиляє, оскільки відповідач не надав доказів існування форс-мажорних обставин та їх причинного зв`язку саме з невиплатою Позивачу допомоги (ст. 617 ЦК України, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Рішення ЄСПЛ у справі «Басюк та інші проти України» ухвалено за інших фактичних обставин та не встановлює загального правила про відмову у стягненні компенсацій за ст. 117 КЗпП України, а тим більше не зобов`язує національний суд зменшувати відшкодування за відсутності доведеної непереборної сили.

Отже, вимога про стягнення 162 425,34 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Позивач сплатив судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку в розмірі 1 299,40 грн. (1 % від 162 425,34 грн з коефіцієнтом 0,8 для електронного документа), що підтверджується квитанцією. Оскільки позов задоволено, ця сума підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Від сплати судового збору за вимогу про стягнення невиплаченої допомоги при звільненні Позивач звільнений відповідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір за цю вимогу в розмірі 2 363,21 грн (1 % від 295 400,77 грн ? 0,8) підлягає стягненню з Відповідача на користь держави.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

15.07.2026 представник позивача, адвокат Шумейко Я.В., подав клопотання про стягнення з відповідача 25 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, до якого долучив договір про надання правничої допомоги від 14.05.2026, додаткову угоду № 1 від 14.05.2026, акт наданих послуг від 10.07.2026, довідку про сплату гонорару та докази направлення копії відповідачу.

10.08.2026 представник відповідача, адвокат Мельник К.О., подала клопотання про відмову в задоволенні вимоги, у якому зазначила, що: 1) у справі немає Додатка № 1 до договору, на який відсилає п. 3.1 договору, тож розмір гонорару не підтверджено; 2) довідка адвоката не є належним доказом фактичної сплати; 3) заявлена сума є неспівмірною, завищеною й необґрунтованою, оскільки справа не є складною.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України до судових витрат належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на правничу допомогу визначається відповідно до умов договору та на підставі доказів обсягу наданих послуг і їх вартості, сплаченої або такої, що підлягає сплаті (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Первинна редакція п. 3.1 договору справді відсилала до Додатка № 1. Проте додатковою угодою № 1 від 14.05.2026, укладеною в день підписання договору, п. 3.1 викладено в новій редакції: за представництво інтересів клієнта у цій справі в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі 25 000,00 грн. Цією угодою сторони змінили умову договору про ціну, тому окремий Додаток № 1 для визначення розміру винагороди не потрібен. Посилання відповідача на постанови про розмежування «додатка» та «додаткової угоди» не спростовують цього висновку: гонорар погоджено саме додатковою угодою, що вносить зміни до договору. Ціну послуг за такою угодою можна встановити. Обсяг послуг підтверджено актом від 10.07.2026.

За п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи лише має бути сплачено.

Позиція, що правнича допомога має бути оплачена до ухвалення рішення, закону не відповідає, оскільки обов`язок оплати, підтверджений договором, є достатнім. Тому відсутність банківського чи касового документа не позбавляє позивача права на відшкодування.

Гонорар встановлено у фіксованій сумі, тож детальний опис робіт не вимагається (постанова ВС від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19).

Відповідно до ч. 5–6 ст. 137 ЦПК України суд може зменшити витрати за клопотанням іншої сторони, якщо вони неспівмірні зі складністю справи, обсягом та часом робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, але обов`язок доведення неспівмірності лежить на стороні, яка її заявляє.

Відповідач обмежився загальним твердженням про простоту справи.

Доказів, які б свідчили, що заявлена сума явно перевищує ринкову вартість подібних послуг не надав, а тому зважаючи предмет позову та його ціну, суд вважає заявлену суму співмірною та розумною.

Керуючись ст. 12, 13, 76–81, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, ст. 116, 117, 233, 234 КЗпП України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 295 400 (двісті дев`яносто п`ять тисяч чотириста) грн. 77 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2025 по 09.03.2026 в розмірі 162 425 (сто шістдесят дві тисячі чотириста двадцять п`ять) грн 34 коп., які підлягають виплаті з утриманням податків та зборів, передбачених законом.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 299 (одна тисяча двісті дев`яносто дев`ять) грн 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 25 000 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2 363 (дві тисячі триста шістдесят три) грн.. 21 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати (одноразової допомоги при звільненні) у межах суми стягнення за один місяць (п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України).

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ст. 354 ЦПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не буде подано (ст. 273 ЦПК України).

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін