Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №201/6790/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/6790/26

Провадження № 2/201/4673/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 жовтня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків за несвоєчасне виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 12 травня 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків за несвоєчасне виконання рішення суду.

Представник позивача обґрунтовує позовні вимоги тим, що 12 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення по справі № 2-6981/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року у розмірі 116 131,08 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке ухвалив Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська не виконувалось відповідачем у період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року. В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ ФК «Довіра та гарантія». 26 травня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу №114/39-ДГ, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року. Даний факт також підтверджено ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2019 року по справі №2-6981/11, якою, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Тому, відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року належить ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». 25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239). Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних – 10 442,25 грн. та інфляційні збитки – 25 393,74 грн., у загальному розмірі 35 835,99 грн., що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 19 травня 2026 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.

Представник позивача у позовній заяві просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачка у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення по справі № 2-6981/2011, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року у розмірі 116 131,08 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом у справі № 2-6981/11 встановлено, що 29 серпня 2007 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № 014/135569/3174/73 відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 11 980 доларів США 00 центів строком на 48 місяців з строком погашення до 29 серпня 2011 року, а відповідач прийняв на себе зобов`язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту.

У подальшому, 26 травня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» був укладений договір відступлення права вимоги № 114-39. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року.

Окрім того, 26 травня 2017 року між та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відповідно до чинного законодавства України, був укладений договір відступлення права вимоги № 114-39. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року, таким чином товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло статусу нового кредитора і отримало право грошової вимоги до боржника.

Даний факт також підтверджено в судовому порядку, а саме ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2019 року у справі № 2-6981/11, зі змісту якої вбачається, що суд вважає підтвердженим факт переходу права вимоги за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29 серпня 2007 року належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239).

Представником позивача в позовній заяві зроблено розрахунок виходячи із загальної суми заборгованості відповідача, з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року 3% річних у розмірі 10 442,25 грн. та інфляційні збитки у розмірі 25 393,74 грн., що разом становить 35 835,99 грн.

До правовідносин, що виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми законодавства.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (постанова від 31 жовтня 2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості.

Предметом позову у цій справі є стягнення 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Вказаний висновок підтриманий в постановах ВП ВС: від 19 липня 2023 року в справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року в справі № 366/203/21 та ін.

Отже, обов`язок, встановлений положеннями ст. 625 ЦК України нерозривно пов`язаний з основним грошовим зобов`язанням та залежить від нього.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 18 ЦКП України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У постанові Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 522/14594/22 (провадження № 22-ц/813/2512/24) наголошено, що цивільним законодавством встановлений строк загальної позовної давності, який складає три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до роз`яснень в постанові ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, а також постанові КЦС ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 761/4564/19 та постанові КАС ВС від 10 січня 2024 року у справі № 640/21339/20: «Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)».

Інститут позовної давності полягає в наданні особі гарантованого строку на звернення до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу, наприклад, звернення з вимогою про стягнення заборгованості. Сплив такого строку не означає, що право, інтерес, а відповідно обов`язок перестали існувати. Закінчення строку позовної давності означає, що особа втратила можливість захисту її права судом. Разом з тим, особа не позбавлена права задовольнити свої вимоги позасудовим шляхом, зокрема, якщо між сторонами існують договірні правовідносини і сторони передбачили в договорі таку можливість.

Так само встановлені законом строки примусового виконання судового рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2019 року у справі №2-6981/11 сторону у цивільній справі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» замінено на ТОВ «Довіра та гарантія», назву якого в подальшому було змінено на ТОВ «Він Фінанс».

В даному випадку суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи № 201/6790/26 відсутні докази, які б підтвердили звернення ТОВ «Він Фінанс» із заявою про видачу дубліката виконавчого листа чи про поновлення пропущеного строку або визначення додаткового строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №2-6981/11.

Відсутні будь-які відомості про стан виконавчого провадження з примусового виконання рішення.

Натомість, у матеріалах справи та позовній заяві, взагалі відсутня інформація про відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №2-6981/11, його номер, стан та інше.

Також у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості по невиконаному зобов`язанню, тому не зрозуміло за яким розрахунком та на підставі чого нараховуються 3% річних та інфляційні втрати. Відсутні належні відомості, що дане рішення на даний час не виконане. Матеріали справи окрім копії рішення та копії ухвали роздрукованих з ЄДРСР інших документів та доказів з приводу виконання рішення не містять.

Зазначене в сукупності свідчить про незацікавленість ТОВ «Він Фінас» у примусовому виконанні рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №2-6981/11 та як найшвидшому виконанні боржником зобов`язання за рішенням суду, оскільки, нарахування процентів та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України призводить до того, що розмір грошового зобов`язання з часом швидко зростає.

Оскільки, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив, а відомостей про відкриті (завершені) виконавчі провадження, що свідчило б про переривання такого строку, беручи до уваги той факт, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що строк звернення рішення суду до примусового виконання рішення суду не пропущений, суд вважає, що ТОВ «Він Фінанс» втратило встановлену законом можливість задовольнити свої вимоги за допомогою механізму примусового виконання рішення.

При цьому, як роз`яснив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 «… з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту».

Аналізуючи наведену правову позицію, Одеський апеляційний суд у Постанові від 16 травня 2024 року у справі № 522/14594/22 (провадження № 22-ц/813/2512/24) зазначив наступне: тобто, в правовому полі споживач за кредитним договором є більш слабшою стороною в порівнянні з кредитором, та відповідно потребує встановлених законом гарантій захисту її прав. Натомість, кредитор повинен дотримуватися встановлених законодавством положень та добросовісно користуватися своїми правами.

В контексті встановлених обставин справи, оскільки позивач (кредитор) втратив можливість примусового виконання рішення про стягнення заборгованості за допомогою встановленого законодавством механізму, а обов`язок відповідно до ст. 625 ЦК України є акцесорним щодо основного зобов`язання та поділяє його правову долю, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Фактично, обов`язок боржника перед кредитором набув ознак натурального зобов`язання, оскільки в натурі він існує, однак не може бути примусово стягнений.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).

Тому суд не погоджується із наявністю підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №2-6981/11 та доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265,353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків за несвоєчасне виконання рішення суду – відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя С.С. Федоріщев