Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №210/5059/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/5059/26

Провадження № 1-кп/210/680/26

01 жовтня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:

Головуючої - судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2

сторони та учасники кримінального провадження, які приймають участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг об`єднане кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 червня 2025 року за №62025050010020333 та 23 червня 2026 за №12026041730000585 щодо:

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в АР Крим, громадянин України, не одружений, на утриманні малолітніх, неповнолітніх або інших осіб немає, із середньою освітою, на момент вчинення правопорушення проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді кулеметника 1 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону ШКВАЛ військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз:

- 21.08.2024 року Індустріальним районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років 2 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 19.06.2024 року, більш суворим покаранням за цим вироком остаточно призначено покарання 5 років 2 місяці позбавлення волі.

07.01.2025 ОСОБА_4 на підставі ухвали П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30.12.2024 умовно-достроково звільнений від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом у в/ч НОМЕР_1 , невідбутий строк покарання 3 роки 9 місяців та 14 днів,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Водночас, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань 24.02.2022 Президентом України видано Указ № 65/2022 про оголошення на території України загальної мобілізації. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2025 №37, ОСОБА_4 , 07.01.2025 прийнятий на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахований до списків особового складу та прийнято на посаду кулеметника 1 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 .

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 солдат ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, Військової Присяги, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

25.02.2025, солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , 25.02.2025 самовільно, без дозволу командира залишив військову частину НОМЕР_1 , місце дислокації підрозділу якої знаходилось у АДРЕСА_2 , командуванню про причини свого вибуття ОСОБА_4 не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, поки 18.07.2026 був затриманий працівниками ВП №2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дениса Комара, буд. № 2, тим самим вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин) було припинене.

Вказані дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023,від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 №451/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025, від 12.01.2026 № 40/2026, від 27.04.2026 № 342/2026) в Україні введено воєнний стан.

13.05.2026, приблизно о 10:30 год., ОСОБА_4 перебував у приміщенні буд. АДРЕСА_3 , разом зі своєю знайомою ОСОБА_6 , де на столі побачив грошові кошти у сумі 4400 гривень, які являються пенсійними виплатами ОСОБА_6 .

В цей момент у ОСОБА_4 виник раптовий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна і обернення його на свою користь, реалізуючи який, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно – небезпечних наслідків, впевнившись, що його дії носять таємний характер та за ним ніхто не спостерігає, за відсутності можливих свідків та очевидців, скориставшись відсутністю уваги з боку потерпілої ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , діючи умисно, повторно, з корисливою метою, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, таємно викрав зі столу грошові кошти у сумі 4400 гривень, які належать ОСОБА_6 .

В подальшому, ОСОБА_4 , маючи при собі викрадені грошові кошти з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись ними на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 майнову шкоду, сума якої становить 4400 гривень.

Вказані дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 4 ст. 185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

Окрім цього, 23.06.2026 о 13:22 год. ОСОБА_4 перебував у приміщенні ФОП « ОСОБА_7 » ветеринарна амбулаторія «ДОГ», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , де на столі каси побачив мобільний телефон марки «Apple» моделі «IPhone 14 Pro Max» (ІМЕІ: НОМЕР_2 ), об`єм вбудованої пам`яті 256 Gb, у корпусі кольору «Deep Purple», що належить потерпілій ОСОБА_8 .

В цей момент у ОСОБА_4 виник раптовий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна і обернення його на свою користь, реалізуючи який, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно – небезпечних наслідків, впевнившись, що його дії носять таємний характер та за ним ніхто не спостерігає, за відсутності можливих свідків та очевидців, скориставшись відсутністю потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , діючи умисно, повторно, з корисливою метою, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, таємно викрав зі столу мобільний телефон марки «Apple» моделі «IPhone 14 Pro Max» у корпусі кольору «Deep Purple», який належить ОСОБА_8 .

В подальшому, ОСОБА_4 , утримуючи при собі викрадений мобільний телефон марки «Apple» моделі «IPhone 14 Pro Max», вийшов з приміщення ФОП « ОСОБА_7 », після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду, сума якої відповідно до висновку експерта від 11.08.2026 №1323 становить 23500 гривень.

Вищевказані дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 4 ст. 185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_9 вину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, що після умовно-дострокового звільнення він прибув на службу, виконував бойові завданні. Після того, як він з побратимами потрапили під обстріл, їх залишилося двоє - він і товариш. Вони вийшли в безпечну зону, на трасі зустріли військових, які їх підібрали та довезли до Дніпра, дали грошей. На службу він не повернувся, про своє місце перебування не повідомив. Поїхав до Кривого Рогу. Щодо крадіжки по епізоду з ОСОБА_6 , зазначив, що це його бабуся. Він у неї жив. Вона на столі залишила гроші, які він забрав собі, не попередивши її. Коли бабуся побачила що гроші зникли - звернулася до поліції. По епізоду з телефоном - зайшов до магазину, скористався відсутністю уваги, забрав телефон, який потім продав. Про вчинене шкодує. Просить суворо його не карати, щиро кається. Планує повернутися на військову службу за контрактом.

Потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судові засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі. Цивільний позов до суду не надходив.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі №740/526/19 провадження № 51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обгрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення, захисту, та обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочинів, які йому інкримінуються.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Обвинувачений, та його захисник, кожен окремо, дане клопотання підтримали.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту та свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема захисник та обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій, та не оспорюють висновки судових експертиз.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за вище встановлених обставин повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікувати його дії за:

за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

за ч. 4 ст. 185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Згідно частини 5 статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за частиною 5 статті 407 КК України є тяжким злочином, вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за частиною 4 статті 185 КК України є тяжким злочином.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом визнає не встановлено.

Обставинами, які обтяжують покарання суд визнає рецедив (щодо статті 407 КК УКраїни) та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку (щодо статті 185 КК України).

Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, оскільки категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права передусім є недискримінаційним підходом, та не є неупередженістю, оскільки це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину за статтею 12 КК України та межі покарання за санкцією статті КК України відповідатимуть один одному, ай те, що покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного, особою винного. До того ж складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості злочину необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення, а саме: форми вини, мотивів, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку.

Покарання як захід примусу за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, які згідно з статтею 12 КК України класифікуються як тяжкі злочини, неодноразово судимий за корисливі злочини різної тяжкості, міцних соціальних зв`язків не має, неодружений, не працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується посередньо, відомості про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням відсутні. Потерпілими не подано цивільний позов в рамках кримінального провадження.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_4 07.01.2025 на підставі ухвали П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30.12.2024 (справа № 190/2822/24) був звільнений умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом у в/ч НОМЕР_1 , невідбутий строк покарання 3 роки 9 місяців та 14 днів,

Відповідно до частини 3 статті 81-1 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

За встановлених обставин, суд не вбачає підстав для призначення покарання з урахуванням статті 75 КК України.

Суд враховує, що обвинувачений впродовж досудового розслідування, так і під час судового розгляду визнавав свою вину.

При визначені строку покарання, суд враховує невідворотність наслідків вчиненого злочину; оцінку скоєного обвинуваченим, характер та конкретні обставини вчиненого, що свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності та таке психічне ставлення обвинуваченого до вчиненого на момент вчинення злочинів.

Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочинів, один з яких є необережним, негативні наслідки, що настали - смерть потерпілого, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_4 не можливо без ізоляції від суспільства, тобто обвинуваченому має бути призначене покарання лише у виді позбавленням волі.

Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Покарання у виді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України не вбачається.

Остаточне покарання ОСОБА_4 слід визначити за правилами статтей 70, 71 КК України з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Норми статті 71 КК урегульовують порядок призначення покарання у випадку, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення. Суд за таких обставин до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже ОСОБА_4 необхідно призначити покарання:

- за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 185 КК України з урахуванянням правил статті 70 КК України - за сукупністю кримінальних правопорушень та за принципом часткового складання призначених покарань;

- до покарання, визначеного за частиною 1 статті 70 Кк України на підставі частини 1 статті 71 , частини 3 статті 81-1 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 21.08.2024.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Ухвалою слідчого судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 20 липня 2026 року застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу спливає, з огляду на вид та міру покарання, яке призначається судом, наявність ризиків, які не зменшились на даний час, з метою забезпечення виконання вироку в частині призначеного обвинуваченому судом покарання, суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який чи скасування раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної силу. Тому строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою - слід залишити без змін до набрання вироку законної сили.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, від 18.07.2026 ОСОБА_4 затримано в порядку статті 208 КПК України.

Вирішуючи питання про зарахування до строку відбування покарання обвинуваченому у терміну попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає, що строк відбуття покарання необхідно відраховувати з моменту проголошення вироку, зарахувавши період попереднього ув`язнення з 18 липня 2026 року по 30 вересня 2026 року включно.

Речові докази, витрати на проведення експертиз - відсутні.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження – не застосовувались.

Що стосується письмової згоди військової частини НОМЕР_3 про укладання контракту з ОСОБА_4 для проходження військової служби в порядку статті 616 КПК України (зміна запобіжного заходу) суд зазначає, що ОСОБА_12 не позбавлений права реалізувати своє бажання щодо продовження військової служби та захисту суверенітету і територіальної цілісності держави після набрання вироку законної сили скористатися положеннями статті 81-1 КК України повторно.

Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

- за ч.5 ст. 407 КК України – у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі;

- за ч.4 ст. 185 КК України – у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі частин 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень (злочинів), шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,покарання у виді 5 (п`яти) років 5 (п`яти) місяців позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 71 КК України, частини 3 статті 81-1 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання приєднати частково невідбуте покарання за вироком Індустріальним районним судом м. Харкова від 21 травня 2024 року у виді 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі та визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років 9 (дев`яти) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання відраховувати з дня проголошення вироку, а саме з 01 жовтня 2026 року.

На підставі частини 5 статті 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахувати період попередного ув`язнення , а саме з моменту його фактичного затримання в порядку статті 208 КПК України, тобто з 18 липня 2026 року, до 30 вересня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до вступу вироку в законну силу залишити без змін - тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3".

Матеріали кримінальних проваджень №62025170040004443,№12026041730000585залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/5059/26, провадження №1-кп/210/680/26.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1