Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №173/2298/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2298/26

Номер провадження1-кп/173/194/2026

В И Р О К

іменем України

02 жовтня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041430000356 від 03.07.2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Братське, Верхньодніпровського району. Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 10 червня 2024 близько 12 год. 00 хв., керуючи власним технічно-справним мотоциклом марки «Альфа» без державної реєстрації, разом із пасажиром ОСОБА_5 1999 р.н., рухався із швидкістю 60 км/год. по проїзній частині вулиці Привокзальній селища Новомиколаївка, Верхньодніпровської ТГ, Кам`янського району, Дніпропетровської області. Під час руху по проїзній частині вулиці у вищезазначеному населеному пункту ОСОБА_4 допустив порушення вимог Правил дорожнього руху України, а саме:

-п. 10.1 Правил дорожнього руху України, яким передбачено: «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

Що виявилось у тому, що ОСОБА_4 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змін, грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 10.1 Правил дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я людей, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру, перед зміною напрямку руху мотоцикла марки «Альфа», для виїзду за межі проїзної частини дороги, повинен був переконатися, що це буде безпечним та своїми діями він не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, тобто повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху. Та діючи недбало, у порушення вимог зазначеного пункту правил, водій ОСОБА_4 10 червня 2024 близько 12 год. 00 хв., проїжджаючи по проїзній частині вулиці Привокзальній, селища Новомиколаївка, Верхньодніпровської ТГ, Кам`янського району, Дніпропетровської області, у районі домоволодіння № 54, змінив напрямок руху мотоцикла, внаслідок чого мотоцикл виїхав за межі проїзної частини дороги, де здійснив наїзд на насип із піску та каміння, після чого мотоцикл перекинувся.

Внаслідок вказаної ДТП, пасажиру ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1372-Е від 19.09.2024 р., заподіяні тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла з відкритою проникаючою черепно-мозковою травмою з переломами лівої скроневої кістки, виличного відростка виличної кістки ліворуч, нижнього краю лівої очниці, з пневмоцефалією в середній черепній ямці ліворуч, епідуральною гематомою в лівій гемісфері мозку малого об`єму субарахноїдальним крововиливом, забоєм лівої скроневої частки головного мозку 2 ст., гематомою в лівій скроневій частині, що супроводжувалась набряком головного мозку, з синцем навколо лівого ока, садном в лобній ділянці ліворуч, підшкірною гематомою в лівій скроневій частці; саднами на тулубі ліворуч, саднами та раною на лівій гомілці (слідом загоєння рани є виявлений в нього рубець) - відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя, що у момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю(п.п. 2.1.2 та 2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Наказу № 6, МОЗ України від 17.01.1995 р.).

Виявлені ушкодження виникли внаслідок дії твердого предмета, предметів, можливо, при дорожньо-транспортній пригоді при ударі виступаючими частинами рухаючогося транспортного засобу (засобів), елементами дорожнього покриття, не виключено, що за обставин, вказаних у постанові про призначення судово-медичної експертизи. Враховуючи характер ушкоджень, процеси їх загоєння, давність їх утворення незадовго до надходження у лікарню, та не суперечить терміну - 10.06.2024 р.

Згідно з висновком експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортних пригод» № СЕ-19/104-24/36276-ІТ від 10.09.2024 року встановлено, що у даній дорожній обстановці водій мотоциклу «Альфа» ОСОБА_4 повинен був діяти згідно з вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху.

Технічна можливість уникнути даної ДТП для водія мотоцикла «Альфа» ОСОБА_4 встановлювалася виконанням ним вимог п. 10.1 ПДР та для чого не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому їх виконати.

У даній дорожній обстановці дії водія мотоцикла «Альфа» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчинені інкримінованого йому правопорушення. Пояснив, що було так, як зазначено в обвинувальному акті. В смт. Новомиколаївка зустрілись з потерпілим 09.06.2024 р. На ранок він прокинувся у товариша, поїхали разом на мотоциклі до магазину, він сидів ззаду нього. Їхали без шоломів зі швидкістю 40-50 км., може 60 км. на годину. Дорога була пряма з невеликим заокругленням, він виїхав за межі дороги та наїхав на насип. Після наїзду на насип вилетіли з сидіння на перед через кермо. У нього вся ліва сторона була здерта. Товариш після падіння лежав без свідомості, він його гукав, той не відповідав. Він взяв мотоцикл та став його котити додому, не було половини колеса, лопнув диск. На зустріч їхала жінка, вона викликала швидку медичну допомогу. Що далі було з потерпілим йому не відомо. Ввечері він зателефонував його брату та повідомив про те, що трапилось. Брат відповів, що знає, і повідомив, що потерпілий в лікарні. Після ДТП він декілька днів лежав вдома, не міг встати оскільки вся ліва сторона була здерта після падіння. Ввечері, після ДТП до нього приїздили поліцейські та брат потерпілого, хотіли щоб він вийшов, він не зміг вийти через отримані травми. Приїхав до поліції на 3-4 день після ДТП. Додав, що з правилами дорожнього руху він обізнаний, посвідчення водія отримував у 2009 році. Шкодує про ту подію проте з потерпілим не спілкувався, не відвідував у лікарні, вибачення не просив, не відшкодовував вартість лікування. Під час судових дебатів та останнього слова обвинувачений нічого не промовив.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та приймаючи до уваги, що прокурор та потерпілий також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає не доцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин скоєння злочинів, які ніким не оспорюються.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що під час судового розгляду встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, який критично ставиться до скоєного, щиро розкаюється, тому просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання, з урахуванням обставин які пом`якшують покарання, ставлення ОСОБА_4 до скоєного, за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки із застосуванням ст. 75 КК України та вирішити питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Зазначив, що особисте ставлення обвинуваченого на досудовому розслідуванні оцінив як щире каяття.

Враховуючи викладене, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого та частково дослідивши матеріали кримінального провадження, у тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Судом проаналізовано ставлення ОСОБА_4 до вчиненого ним злочину та його поведінку після вчинення злочину.

Щире каяття, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи. Намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак, у матеріалах кримінального провадження стосовно обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 хоча і визнав свою провину в судовому засіданні, при цьому після ДТП залишив знайомого непритомним на місці події, його подальшою долею не цікавився, матеріальної допомоги на лікування не надавав. Згідно з даними які містяться в Реєстрі матеріалів досудового розслідування ОСОБА_4 перебував в розшуку, стосовно нього було винесено ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу та обирався запобіжний захід.

Таким чином, поведінка обвинуваченого в сукупності з усіма матеріалами справи, не може розцінюватись судом як щире каяття. Тому суд не застосовує до ОСОБА_4 обставину - щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання, вказану органом досудового розслідування у обвинувальному акті.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до положень ст. 67 КК України судом не встановлено.

Разом з цим, суд приймає до уваги досудову доповідь органу пробації від 30.09.2026, згідно з якої орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення оцінює як низький, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінується як низький. Орган пробації вважає, що виправлення цієї особи можливо без обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Згідно з роз`ясненнями п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

За таких обставин, судом враховано, що ОСОБА_4 критично ставиться до скоєного, має постійне місце проживання, раніше не судимий, є військовослужбовцем який самовільно залишив військову частину про кримінальне провадження щодо останнього не зареєстроване, про що повідомив прокурор, не одружений, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність обставин, що пом`якшує та обтяжує покарання, а також те, що вчинене ним кримінальне правопорушення віднесене до необережних, суд вважає за необхідне визначити йому міру покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Разом з цим, судом встановлено, що обвинувачений визнав свою вину в інкримінованому необережному злочині за обставин встановлених судом, висловив жаль з приводу вчиненого, раніше не судимий. За таких підстав, суд вважав можливим застосувати до основного покарання у виді позбавлення волі ст. 75, 76 КК України, надати можливість обвинуваченому виправитись та інтегруватись у суспільство без відбування призначеного покарання.

Щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом суд зазначає наступне.

Набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов`язує їх виконати. Однією з таких умов є обов`язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, суд констатує, що сторона захисту не заперечує, що ОСОБА_4 за вищевказаних обставин був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов`язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов`язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_4 , знати і неухильно виконувати вимоги ПДР чітко визначений у національному законодавстві.

Порушення ОСОБА_4 правил зміни напрямку руху пов`язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Судом враховано і те, що у даному кримінальному провадженні суспільна небезпека від можливих наслідків порушення Правил дорожнього руху значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого ОСОБА_4 та вважає за необхідне призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», не лише покарати за вчинення кримінального правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, а також запобігти вчиненню ним так і іншими особами злочинів.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України.

Запобіжний захід у підготовчому судовому засіданні та під час судового розгляду зазначеного кримінального провадження не обирався і на теперішній час судом не встановлено підстав для його обрання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортних пригод № СЕ-19/104-24/36276-ІТ від 10.09.2024», висновку експерта № 1388-25 від 30.01.2026 на підставі ст. 118 КПК України включаються судом у процесуальні витрати і підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави згідно з вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України.

Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 29.06.2026 ОСОБА_4 затримано о 19 год. 54 хв. 29 червня 2026 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення за період з 29.06.2026 по 30.06.2026 р. у строк відбування покарання за вказаним вироком.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 349, 363-368, 370, 371, 374, 376, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 29.06.2026 по 30.06.2026 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні пов`язані із проведенням судової експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортних пригод № СЕ-19/104-24/36276-ІТ від 10.09.2024» в сумі 1514 грн. 56 коп., висновку експерта № 1388-25 від 30.01.2026 в сумі 25444,80 грн.

Речові докази:

Уламки скла та пластику передані на зберігання до камери зберігання речових доказів відповідно до квитанції № 1493, номер книги обліку речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження – 951, порядковий номер -27- знищити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1